У першому інтерв’ю в статусі гравця «Полісся» новачок Ліндон Емерллаху згадав контрольний матч проти житомирської команди рік тому.
Легіонер відповів, які враження залишив суперник та що запам’яталося з того спарингу. Також футболіст відверто розповів про війну в Україні – чому його це не лякає та як він сприймає реальність, у якій живе український футбол. Окрема тема розмови – дружба з Краснічі, як вона почалася і чи допомагає на футбольному полі та поза ним.
– Як себе почуває людина, у якої починається абсолютно нова сторінка у біографії?
– Почуваюсь класно. Так і є, бо «Полісся» – хороший, солідний клуб, який бореться за трофеї.
– Які твої враження від команди, від тренувального процесу? Що можеш виокремити?
– Враження хороші і від тренерського штабу, і від гравців. Мене тут дуже добре прийняли.
– Як щодо тренувань? Чи можеш порівняти, як це було в «Клужі»?
– Трохи важчі, ніж були у «Клужі». Так, важчі, але це нормально. Це тренувальні збори, і потрібно зараз працювати наполегливо, щоб грати впевнено у чемпіонаті.
– Багато хто в клубі каже, що ти зовні трохи схожий на Бориса Крушинського?
– Не знаю (сміється).
– Ти таке чув?
– Ні, не чув.
– То як тобі здається: схожий на Крушинського чи ні?
– Напевне, щось трохи є.
– Ти обрав 14-й номер. Чому?
– У мене в «Клужі» був 18-й номер, у національній збірній – 19-й. А в «Поліссі» – 14-й. Тому що всі вони – мої улюблені номери: 14-й, 18-й, 19-й.
– Футболіст твого амплуа, якого ти хочеш наслідувати? Твій кумир?
– Sergio Busquets.
– Sergio Busquets?
– Так.
– Чи є в тебе якісь подібні скіли, як у Серджіо Бускетса?
– Коли я дивився, як грає «Барселона», ще коли він там був – це було просто неймовірно. Бускетс, на мою думку, найкращий півзахисник. Як «шістка», я маю на увазі.
– І досі?
– Так, і досі.
– Але ж він завершив кар’єру.
– Так, він пішов з футболу. Якщо в майбутньому з’явиться футболіст, який гратиме краще за Бускетса… але поки такого немає, на мою думку.
– Рівно рік тому на зборах у Туреччині команда «Балкані», за яку ти тоді грав, проводила спаринг із «Поліссям»…
– Так, ми тоді програли.
– Що саме найбільше запам’яталося? Або ж хто запам’ятався?
– Я добре пам’ятаю ту гру. Це була складна гра для нас. Коли ми бачили, як «Полісся» бігло, як пресингувало – це було щось…
– Чи міг ти уявити тоді, що мине рік і ти опинишся у «Поліссі»?
– Ні, але цим футбол і прекрасний. Через рік я тут, у цій команді, уявляєш?
– Те, що у «Поліссі» є Краснічі – твій співвітчизник – це краще для тебе?
– Звісно, що так. Коли ти маєш друга, з яким граєш у національній команді – це круто. Ти можеш говорити рідною мовою, мені набагато легше. Він тут, в Україні, вже півтора року. Спершу грав у «Колосі», а тепер тут, у «Поліссі» – тож я щасливий, що він поруч.
– Скільки ви вже знаєте один одного?
– Напевне, років чотири чи навіть п’ять. Ми разом дебютували за національну команду.
– То він твій найкращий друг?
– Думаю, так.
– Чим сильний Ілір Краснічі як футболіст?
– Він спокійний у грі, насолоджується футболом. Він розумний. Знає, що робити на полі.
– Що тобі Ілір розказував про український чемпіонат?
– Насправді, у мене багато друзів, які грають тут, в Україні: у «Металісті», в ЛНЗ. Коли я запитував їх про Україну, перше, що казали – що тут дуже хороший чемпіонат. І звідси можна потрапити в інші європейські ліги. Якщо, звісно, у тебе хороші результати і ти добре граєш. Я кажу: ок, треба спробувати.
– Чи лякало тебе те, що у нашій країні – війна?
– Ні. Знаєш, якщо щось трапиться… ну ти ж не можеш вплинути на життєві обставини, які від тебе не залежать. Що ти можеш зробити? Таке життя.
– Коли ти був в Україні – чув сирени, вибухи?
– Ні. Тому що я був лише два дні, проходив медогляд, підписував контракт. А потім повернувся у Косово.
– Добре, що можеш сказати про Україну? Перші враження про Житомир?
– Перші враження – коли я вперше відвідав базу – вона дивовижна. Для гравців, для персоналу, для тренерського штабу. Ти можеш думати лише про футбол. А ще мене вразили люди, які дуже дружньо ставляться до тебе. При чому скрізь: чи то в лікарні, де я проходив медогляд, чи просто коли вийшов в місто поїсти.
– Добре, розкажи, чому футбол? Чому в дитинстві ти обрав цю гру?
– Мій дядько грав у футбол, мій батько грав у міні-футбол. А коли мені було 10 років, я з дідусем, гуляючи по рідному місту Суварека, побачив, як діти грають у футбол. І тоді, пригадую, сказав йому: «Я теж так хочу». Отож, з 10-ти років я почав займатися футболом.
– Якби не футбол – ким би став?
– Не знаю, може поліцейським, не знаю (сміється).
– Ти гравець національної збірної Косова?
– Так, я почав грати з 19 років.
– Бачила, що ти грав у переможному поєдинку зі Швецією? Збірній України скоро грати зі шведами. То був важкий поєдинок?
– Звісно, було важко. Шведська збірна – дуже хороша. У її складі гравці, котрі грають в АПЛ. Але насправді, скажу так: немає значення, де ти граєш. Бо якщо ти граєш за свою національну команду, ти повинен викладатися на повну, лишати на полі все і робити все задля перемоги. Просто, щоб порадувати свою країну.
– Найнебезпечніший гравець збірної Швеції?
– У них він не один. Але виокремлю Ісака, нападника «Ліверпуля», та Дйокереша з «Арсенала».
– Що треба у футболі, щоб здобути перемогу?
– Насолоджуватися футболом. І щоб футболом у вашому виконанні насолоджувалися вболівальники, які прийшли на стадіон, заплатили за квитки. Відтак – насолоджуватися грою і віддаватися на 100 відсотків.
– Як насолоджуватися грою, коли, наприклад, в Україні зараз температура повітря -15 градусів?
– Так, це хороше питання. Але коли ти граєш у футбол, ти ж сам це обрав. А тому маєш грати влітку, взимку, під дощем, під снігом. Тож це не має значення. Ти повинен отримувати задоволення від гри і віддаватися їй на 100%.
– Що можеш сказати про своїх партнерів по команді? Наприклад, хто найвеселіший?
– Думаю, Гіо. Захисник.
– Правий захисник?
– Лівий, правий – я не знаю.
– У нас є голкіпер – Гіо, Жора.
– Так, і він теж. Але я більше спілкуюсь з Гіо. Якщо запитаєш мене за кілька місяців – можу тоді вже сказати напевно.
– Добре. Чого хочеш досягти з «Поліссям»?
– Взяти чемпіонство…
– У цьому сезоні?
– Так, чому ні? Якщо це можливо – чому ні? Треба завжди вірити. А ще треба потрапити до групового етапу Ліги конференцій чи Ліги Європи.
ВІДЕО. Перше інтерв’ю. Ліндон Емерллаху розповів про перехід у Полісся
