Французький юрист Матіас Гійомар очолив Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) 30 травня 2025 року, змінивши на цій посаді словенця Марка Бошняка. Упродовж попередніх п’ять років він працював суддею ЄСПЛ, а ще раніше був генеральним секретарем Французької виборчої комісії та суддею Державної ради країни (Вищий адміністративний суд).
З президентом ЄСПЛ ми поспілкувалися про те, як контекст війни впливає на роботу Суду, а також чому рішення у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» є справді історичним, а робота ЄСПЛ – невід’ємною частиною системи, що має притягнути РФ до відповідальності.
ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ – «ЖИВИЙ ІНСТРУМЕНТ», СУД АДАПТУЄ ЇЇ ДО СУЧАСНИХ ОБСТАВИН
– Європейська конвенція з прав людини, на основі тлумачень якої Суд ухвалює свої рішення, була відкрита до підписання доволі давно, у 1950 році. Відтоді Європа дуже змінилася, змінилися обставини – держави стикнулися з новими викликами, наприклад, з необхідністю захищати національну безпеку, а значить і безпеку своїх громадян. Чи враховує Суд цей новий контекст у своїй діяльності?
Заявники ідуть до ЄСПЛ, коли вичерпали всі внутрішні засоби правового захисту
– У своїй роботі ми дотримуємося того, що називається судовим прагматизмом. І я буду це пояснювати всім, хто вважає, що ми маємо політичну або ідеологічну програму, бо це неправда. Цей прагматизм закладений у самій Конвенції. Він полягає в тому, щоб ми застосовували текст до фактів у певному контексті. Це і є судовий прагматизм.
Ми розглядаємо ті питання, які нам ставлять заявники, ми не вибираємо теми, з якими вони звертаються до Суду. І так, справи стають дедалі складнішими, чутливішими, бо, зрештою, заявники ідуть до ЄСПЛ, коли вичерпали всі внутрішні засоби правового захисту. Тобто вважають, що жодна інстанція, ані законодавець, ані національні органи влади, ані внутрішні судді не змогли розв’язати спір, який, на їхню думку, руйнує їхнє життя. Але коли ми розглядаємо справу, то не робимо це догматично, а казуїстично. Не забуваймо також, що ми є Конституційним судом з прав людини на європейському рівні. Тож, розглядаючи конкретну справу, формулюємо загальні принципи, які потім мають застосовуватися в усій Європі. Але ми завжди робимо це в контексті та відповідно до букви і духу тексту. Я називаю це доктриною живого інструмента. Отже, є Конвенція, яка живе разом із часом, і тлумачення Суду полягає в тому, щоб адаптувати її до сучасних ситуацій.
ПРИПИНЕННЯ ЮРИСДИКЦІЇ ЄСПЛ ЩОДО РОСІЇ – РЕАКЦІЯ НА АГРЕСІЮ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
– Війна знову стала європейською реальністю. Що це означає для Суду і для самої ідеї «Європи, побудованої на праві»?
– Так, ми добре розуміємо, що, у широкому сенсі, ми тут, у Франції, – діти відновленого миру. Навіть сам Страсбург, де перебуваємо, є яскравим прикладом цього. 22 січня тут відзначили франко-німецький день, примирення між двома народами, які тепер разом відновлюють європейську цивілізацію на цінностях миру і справедливості. І ось уже майже чотири роки, з лютого 2022 року в Україні – у найбрутальнішій і найповнішій формі, війна повернулася на наш континент. І це є повною протилежністю мети, яку мали всі ті, хто хотів побудувати Європу на основі права для забезпечення миру.
– Так, і тут, як на мене, ми вже говоримо не просто про складний контекст. Ідеться про те, що цивілізований мирний світ, якщо так можна сказати, перевернувся «з ніг на голову»…
– Звичайно, ми стикнулися із цим і враховуємо такий стан речей. Я почну з першої реакції на початок війни, і це була політична реакція, а саме виключення Росії з Ради Європи. Зі свого боку, Суд зробив із цього всі висновки, які йому належало. Ми припинили юрисдикцію Суду щодо Росії з 16 вересня 2022 року. Але ми супроводили це рішення, я б сказав, історичним вибором. Ми вирішили зберегти нашу залишкову юрисдикцію над усіма справами, що на той час були незавершеними проти Росії, тобто порушеними до 16 вересня. А отже, також період з лютого до вересня, тобто після повномасштабного вторгнення в Україну, а також тими, які можуть виникнути протягом шести місяців після цього періоду. Це історичний вибір. На той час у Суді було близько 16 000 справ, що стосувалися Росії. Ми розглянули більше ніж половину з них і будемо продовжувати. Сподіваюся, цього року розглянемо всі російські справи, які досі в нас є.
МИ РОЗУМІЄМО ПОТРЕБУ УКРАЇНИ У ВІДСТУПІ ВІД ПЕВНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ КОНВЕНЦІЇ
– Коли держави посилаються на надзвичайні обставини й застосовують відступ від зобов’язань, узятих на себе згідно з Конвенцією, як Суд оцінює межі допустимих обмежень?
– Так, іноді в історії трапляється, що держави мають потребу активувати статтю 15 Європейської конвенції з прав людини (стаття «Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації» дозволяє державі-учасниці тимчасово відступати від частини зобов’язань за Конвенцією, зокрема, під час війни або іншої суспільної небезпеки, що загрожує життю нації, – ред.). У таких випадках про це необхідно повідомити генерального секретаря, і наш Суд додає цю ситуацію до контролю за дотриманням прав. Це також стосується прав, від яких можна відступити, а не абсолютних прав. Це стаття 3 про заборону катувань, стаття 4 про заборону рабства і підневільного стану та 7 стаття про принцип рівності покарань. Це абсолютні права, вони є недоторканими. Але щодо інших прав, які можуть бути обмежені, наприклад, приватного життя, свободи вираження поглядів, так, ми для України це врахували і продовжуємо.
ПРИСТОСОВУЄМО СВОЇ ПРОЦЕДУРНІ ПРАВИЛА ДО УКРАЇНСЬКИХ ОБСТАВИН ВІЙНИ
– «Воєнні обставини», у яких перебуває Україна, безумовно впливають на можливість вчасно зібрати свідчення та докази, провести належне листування, відповісти на запити. Наскільки це уповільнює розгляд справ?
– Так, тут ідеться про процесуальний аспект. Я був залучений саме в українські питання. До того як стати президентом Суду, я був суддею саме в секції номер 5, де також засідає Україна. Отже, можу сказати вам, що супроводжував судові справи, зокрема й найтрагічніші в Україні. І коли Україна звернулася до Суду з проханням пристосувати до обставин процедурні правила розгляду справ, ми, звичайно, задовольнили це прохання. Ми тимчасово припинили комунікацію, надали додаткові терміни. Ми, звісно, усвідомлюємо цей контекст.
СПЕЦІАЛЬНИЙ ПІДРОЗДІЛ З КОНФЛІКТІВ ДАЄ ЗМОГУ ШВИДШЕ РОЗГЛЯНУТИ МІЖДЕРЖАВНІ СПРАВИ
– І все ж таки в Україні величезний запит на встановлення справедливості, а Суд розглянув станом на зараз лише дві міждержавні справи «Україна проти Росії». Маємо рішення щодо порушень прав людини у Криму, а також у справі про МН-17. Ще дві справи – досі у процесі. Які шляхи його прискорення?
– Повернення війни в Європу – це важлива обставина, але не єдина. Конфлікти відбуваються в багатьох місцях, у державах-членах РЄ. Вони супроводжуються певною кількістю міждержавних запитів, і це тепер значна цифра. На сьогодні є 15 міждержавних запитів, що перебувають на розгляді, тож з 53 000 справ, що маємо, це здається небагато. Але, як знаєте, у міждержавній справі держава виступає від імені всіх жертв, яких вона представляє. Це еквівалентно тисячам і тисячам міждержавних запитів. І, з погляду судових ресурсів, це, очевидно, еквівалентно тисячам справ. Ми створили спеціальний підрозділ з конфліктів, щоб координувати всередині суду нашу діяльність щодо всіх справ, які походять із зони конфліктів. Я можу згадати тут не лише про Україну, а і про ситуацію в Нагірному Карабасі як одну з таких точок.
РІШЕННЯ У СПРАВІ «УКРАЇНА ТА НІДЕРЛАНДИ ПРОТИ РОСІЇ» Є ІСТОРИЧНИМ ДЛЯ ЄСПЛ
– Щодо міждержавних справ «Україна проти Росії» хочу запитати вашу думку про тих, у яких вже були ухвалені рішення…
– Й одразу зазначу, що ухвала Великої палати у справі «Україна та Нідерланди проти Росії», оголошена 9 липня минулого року, є нашим історичним рішенням щодо України. Без сумніву, одне з найважливіших за час нашого існування. Чому? Суд зробив три речі. По-перше, він написав для історії, об’єктивував те, що відбувалося роками, у рішенні обсягом понад 600 сторінок. Ми спиралися на розслідування, які проводили, зокрема, органи Організації Об’єднаних Націй, але тепер це має силу судової істини. Ми записали для історії те, що відбувалося. По-друге, ми нагадали жертвам, що, незважаючи на нинішню відмову Росії співпрацювати зі Судом або виконувати ці рішення, справедливість завжди переможе і вони не можуть бути жертвами двічі. Тобто ми відновили справедливість щодо всіх жертв. І, по-третє, через ці констатації порушень індивідуальних прав, прав людини, Суд підтримав суверенітет держави Україна.
– Для тих, хто не дуже добре розуміє термінологію, наскільки суворо суд «покарав» Росію таким чином?
Суд підтвердив свою роль єдиної міжнародної судової інстанції, перед якою Росія відповідальна за те, що відбувається в Україні з 2014 року
– Тут річ у самому меседжі. Що стосується України, то ішлося про все, що відбувалося й відбувається у східній частині країни з 2014 року, а потім і з лютого 2022 року по всій Україні. І Суд ухвалив рішення, яке містить надзвичайно сильне послання, констатувавши численні системні порушення Конвенції щодо цивільного населення, військовослужбовців, дітей, – усе це на підставі кількох різних статей. Я навіть не можу їх усіх перелічити. Приватне життя, гідність, звичайно, але також право власності, які є результатом постійної і загальної практики Росії. Основне – Суд підтвердив свою роль єдиної міжнародної судової інстанції, перед якою Росія відповідальна за те, що відбувається в Україні з 2014 року.
СПЕЦТРИБУНАЛ ТА ІНШІ МЕХАНІЗМИ РЄ ЩОДО ПРИТЯГНЕННЯ РФ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ІДЕАЛЬНО ДОПОВНЮЮТЬ ОДНЕ ОДНОГО
– Під «дахом» Ради Європи паралельно запускаються інші механізми відповідальності для Росії, зокрема Спецтрибунал щодо злочину агресії. Як ви бачите місце ЄСПЛ у цій «архітектурі»?
Ми не судимо за злочин агресії окремих людей, ми можемо судити держави
– Так, тепер вибудовується ціла система, щоб притягнути Росію до відповідальності. І ви знаєте, що в Раді Європи та за її ініціативи було розпочато низку кроків: і Реєстр збитків, і комісія з відшкодування збитків, а також Спеціальний трибунал. Він повинен, зрештою, розглянути кримінальну відповідальність певних осіб, які вчинили злочин агресії. Бо, як відомо, ми не судимо за злочин агресії окремих людей, ми можемо судити держави. І тому тепер маємо інституційні механізми, які ідеально доповнюють один одного.
Захищаючи права людей, наш суд захищає демократію. У наших рішеннях вже є пояснення, що, нападаючи на Україну, намагалися знищити саму юридичну ідентичність держави. Це послання, яке несе надію, його Суд доніс до всієї Європи. І можу вам сказати, що ми будемо далі виконувати свою роботу. Саме тому авторитет Суду має бути збережений. Щоб мати можливість ухвалювати такі рішення.
Розмовляла Лідія Таран, Франція
Фото: ECHR-CEDH Council of Europe
