Російська окупаційна армія вдвічі знизила темпи просування в січні. Головних причин дві: морози і міські бої, які апріорі важкі. Ворог де-факто вперся в населені пункти на Донбасі. Проте противник отримав “політичне замовлення” Кремля і продовжуватиме діяти за старою схемою: тиснути і шукати слабкі місця в українській обороні.
Що буде навесні, коли потеплішає? На квітень ворог може готувати масштабний наступ, про що вже зараз, ймовірно, свідчить перегрупування сил і засобів. При цьому Кремль спроможний ставити справді амбітні цілі: від захоплення всієї Донеччини в адмінмежі до наступу в областях, які ворог планує перетворити на санітарну зону. Утім, його успіх чи неуспіх напряму залежатиме від дій Сил оборони і багато в чому – від наявності в них необхідних ресурсів.
Такими оцінками в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився військовий експерт Владислав Селезньов.
– Аналітики проєкту DeepState звернули увагу на парадоксальну ситуацію: протягом січня темпи просування ворожої армії знизилися вдвічі, хоча інтенсивність дій залишалася практично на колишньому рівні. Як ви думаєте, у чому тут причина?
– Я думаю, тут відіграє роль низка чинників. Фактор погоди, безумовно, впливає на ситуацію. Ми також повинні пам’ятати, що зараз противник де-факто вперся в населені пункти. Бої тривають у передмістях Часового Яру, у Покровську та Мирнограді, у тій самій Костянтинівці та в районі Вовчанська, а просування в міській забудові вкрай складне – бої в ній є найскладнішим видом ведення бойових дій.
Тому, з одного боку, інтенсивність бойових дій не зменшується, а ось результативність росіян у плані територіальних придбань вельми й вельми скромна.
Щодо фактора погоди, то він впливає не тільки на піхотинців, яким вкрай складно переміщатися на полі бою. Навіть оператори БпЛА не завжди можуть використовувати свої дрони через досить складні погодні умови.
Тобто те, що ми зараз бачимо, – це результат сукупності факторів, які визначають, з одного боку, темпи російського просування. З іншого боку, російська армія має політичне замовлення від політичного керівництва Російської Федерації не зменшувати тиск на наших захисників, тому вони діють за тією схемою, про яку ми з вами раніше говорили, а саме: вони постійно шукають слабкі місця в нашій обороні, і туди, де ці слабкі місця є, перекидають додаткові сили й засоби, щоб масштабувати свої територіальні надбання.
Зверніть увагу, що зараз на Слов’янському напрямку за відносно невеликої кількості штурмових дій територіальні надбання в росіян досить значні, якщо порівняти з іншими ділянками фронту.
Ще одна точка напруги, за якою я дуже уважно спостерігаю, – це бої, які відбуваються в районі Вовчанська. Там ми втратили низку позицій, але думаю, що цьому сприяла низка факторів. З одного боку, методичний тиск від російського окупанта, а з іншого – певні прорахунки командування корпусу, який контролює цю ділянку фронту.
– Виходячи з того, що ви сказали, чи можна прогнозувати дії й, головне, успіхи чи неуспіхи ворога наступного місяця? Що стосується погодної ситуації, то вона поки що залишається досить складною. Населені пункти теж нікуди не подінуться.
– Тиск російської армії навряд чи зменшиться. Що стосується територіальних придбань, то не думаю, що росіянам слід чекати якихось серйозних змін у цьому відношенні. Адже, як і раніше, українська армія демонструє стійкість, відповідно, буде в’язка ситуація “тягни-штовхай”, коли супротивник використовуватиме свої сили і засоби, щоб досягти максимальних результатів, але навряд чи в нього з цього щось путнє вийде.
Погодні умови будуть помножені на те, що бої тривають здебільшого в міській забудові і навряд чи призведуть до значних зрушень лінії фронту безпосередньо на полі бою.
Але те, до чого нам усім дійсно варто готуватися, – наразі противник здійснює низку передислокацій своїх сил і засобів. Думаю, що він уже ближче до квітня готується до масштабування наступальних дій. Погодні умови зміняться, поступово почне повертатися “зеленка”. Вважаю, що саме до цього часу противник намагатиметься сконцентрувати максимум своїх ресурсів на різних ділянках фронту, щоб реалізовувати свій план.
А план усе той самий. Насамперед Путіна і його оточення цікавить повний контроль над усією територією Донецької та Луганської областей. Далі ще два регіони України, які також “включені” до складу Російської Федерації, – Запорізька та Херсонська області. Далі бої на території Дніпропетровської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей у межах реалізації плану Путіна щодо створення так званої санітарної або буферної зони на території України, яка межує з територією Російської Федерації.
Якщо росіяни вважають своєю землю Запорізької та Донецької областей України, то санітарну зону противник спробує формувати на території, зокрема, Дніпропетровської області.
– Плани планами, але є ще й реальні можливості ворога. Як ви їх оцінюєте? Чи справді він має шанс суттєво просунутися у здійсненні своїх цілей, коли потеплішає?
– Власне кажучи, поле бою є тим самим екзаменатором, який сигналізує про спроможність російської армії масштабувати результати своїх територіальних надбань. А вони вельми і вельми скромні. Росіяни можуть розповідати все що завгодно про свої плани і наміри, але якщо вони не здатні ці плани і наміри реалізувати, то це залишається на рівні розмов.
Але не тому, що росіяни такі нездатні. Я думаю, що насамперед цьому сприяє стійкість українських Сил оборони. Вона визначається вмотивованістю, забезпеченістю особового складу, а також проведенням відповідних заходів, будівництва інженерно-фортифікаційних споруд.
Тобто коли є де і є чим обороняти наші рубежі та позиції, у супротивника вельми примарні шанси на масштабний територіальний успіх. Якщо ресурсів не вистачає, то, відповідно, ми матимемо досить серйозні проблеми.
Ще раз хотів би наголосити, що ситуація, яка зараз розгортається у районі Вовчанська, як на мене, є дуже симптоматичною для підтвердження цієї тези. Є ресурси – є стабільність, стійкість оборони. Ресурсів з тих чи інших позицій недостатньо або вони вчасно не підвозяться – відповідно, український фронт буде просідати на тій чи іншій ділянці.
