Полковник Вадим Черній нещодавно очолив 54 окрему механізовану бригаду ім. гетьмана Івана Мазепи. Йому 30 років, професійний військовий, пройшов всі ланки командира в армії. Повномасштабну зустрів командиром батальйону. Його бригада наразі боронить на Донеччині, утримує ділянку перед містом Сіверськ, від якого Сили оборони відійшли наприкінці грудня 2025-го. Він був на фронті у часи ООС, на початку вторгнення брав участь в організації оборони Одеси, потім Донбас, а восени 2022 року участь у боях, завдяки яким звільнили його рідний Херсон. Відтоді він знову на Донеччині. У ексклюзивному інтерв’ю Суспільне Донбас Вадим Черній розказав про зміни у бригаді, про те, як у бригаді застосовують НРК, про брехню у війську та “космічні” задачі від командування, про образ піхотинця сьогодні та його оцінку перспектив для Слов’янська та Краматорська.
“У Сіверську вони у нас, як долоні”
Ваша смуга відповідальності, який це напрямок і як відбувається оборона?
Підрозділи нашої військової частини перебувають безпосередньо перед містом Сіверськ. Саме місто фактично знаходиться під нашим вогневим контролем: контролем наших сил безпілотних систем, постійним вогневим контролем підрозділів нашої артилерії.
На окремих ділянках фронту, враховуючи складний рельєф і певні специфічні зони, наші військовослужбовці стикаються з переважаючими силами противника — місцями у 7-10 разів. Тобто на одну позицію наших піхотинців можуть наступати різними способами 7-8 у складі однієї групи противника. Причому різними способами. Це може бути в пішому порядку, під прикриттям складних погодних умов, це може бути і на мототехніці, і на важкій техніці.
Але противник зазнає колосальних втрат у лісосмузі, полях. Місто засіяне тілами загиблих військовослужбовців противника, знищена їхня техніка. Як правило, це мототехніка та “самопальні” цивільні машини. У противника зараз є значні проблеми з наявністю бронетехніки та інших машин, тому вони, скажемо по-простому, “хімічать” як можуть.
Зараз у смузі оборони бригади багато різних факторів, які водночас впливають і на поле бою, і змушують нас приймати постійні нестандартні рішення, постійно змінюватись. Наприклад, навіть на одному кілометрі фронту вживати 3-4 підходи ведення бойових дій. Тому що одні піхотинці наші обороняються в лісосмузі, інші змушені ловити противника, який гине наступаючи в чистому полі.
Командир 54 ОМБр, полковник Вадим Черній. Суспільне Донбас
Ви сказали про рельєф. Скажіть, після відходу з Сіверська бійці Сил оборони зайняли вигідні позиції на висоті, і зараз дійсно місто під вогневим контролем?
Так. Станом на зараз саме місто фактично знаходиться в низині в оточенні певними природними бар’єрами, в тому числі річкою, болотами, ярами, балками. Підрозділи військової частини знаходяться на вигідних рубежах, зайняли певні локації, скажімо так, обладнанні. Тримаємо під вогневим контролем підходи безпосередньо до міста, з міста.
Місто як на долоні, підрозділи артилерії розміщені вигідно, тримають все у полі зору. Знову ж таки, завдяки дронам, завдяки військовій кмітливості самих воїнів на передньому краї, завдяки мінуванню, в тому числі дистанційного ми маємо вигідне зараз становище для ведення оборонного бою.
Завдаємо противнику величезних втрат, але маємо велику проблему: противник має людський ресурс набагато більший, ніж ми. Тому попри великі втрати, він все одно продовжує здійснювати наступальні дії, постійно змінюючи напрямки, постійно змінюючи кількість особового складу, який залучений, постійно змінюючи способи наступальних дій своїх. Також є місцями, локаціями величезна перевага у БпЛА у противника.
Місто Сіверськ на Донеччині. Getty Images/Anadolu Photo/Vincenzo Circosta
“Ніколи дрон чи НРК не замінить військовослужбовця”
Розкажіть про розвиток безпілотних систем і НРК у бригаді.
Зараз у нас найцінніший, досить неприємне слово “ресурс”, найцінніше для нас — це люди. Люди, досвідчені військовослужбовці — оце найцінніше, не враховуючи, на яких вони посадах. А ключові елементи оборони нашої і взагалі Сил оборони — це піхотинці, які безпосередньо виконують завдання на позиціях, ведуть стрілецькі бої і обороняють.
Всі мають на них працювати. В тому числі підрозділи безпілотних систем. Дрони перекрили багато напрямків: вони забрали роботу в артилерії частково, вони в логістиці тощо. Поте зрозуміло, що ми не відійдемо від базових сил та засобів, які є в бригаді, — артилерія, танкові війська і так далі.
Наша задача — організувати оборону таким чином, щоб військовослужбовець сидів і мав на позиції безпосередньо все. Одягти, нагодувати, забезпечити боєприпасами, РЕБами, спостереженням, розвідкою. Максимально зробити все, щоб військовослужбовець на позиції відчував себе комфортно і не допустити підходу до нього противника. Тобто: берегти його життя.
Я, логістика військової частини, командири батальйонів, підрозділи забезпечення бойового, тилового — всі працюють, обслуговують того воїна-піхотинця, який в окопі. Це ключовий елемент нашої оборони взагалі, я би сказав, всієї держави.
Роботизовані наземні комплекси. Суспільне Донбас/Олександр Буряк
Зараз ви бачите тенденцію, що колись, через десятки років, дрони та НРК могли б, наприклад, замінити людину на полі бою?
Я з цим не згоден. Ніколи не замінить дрон військовослужбовця безпосередньо на полі бою. Люди відіграють критично важливу роль у веденні бойових дій. Багато героїчних випадків, вчинків з 2022 року були у сучасній вже, зміненій війні. А моральний стан, а мотивація, віра в те, за що воює цей самий військовослужбовець? Це багатогранна специфіка.
Побудувати оборону виключно з екіпажів операторів дронів неможливо. Тому що їх же має хтось охороняти, має бути якийсь певний рубіж, через який противник не пройде. Тому що різний рельєф, різні погодні умови, противник розвивається. Подавивши дрони, піде їхня жива сила. Їх хтось має вчасно виявити, і так далі.
Вони (дрони — ред.) можуть зменшити, компенсувати кількість військовослужбовців. Однозначно. Але бої, контроль над ключовими об’єктами, локаціями, опорними пунктами тощо будуть здійснювати саме воїни-піхотинці.
Я, наприклад, не бачу такого в майбутньому. Я багато спілкувався з людьми і чув навіть думки, що будемо сидіти в Києві чи в Дніпрі і керувати роботом за тисячу кілометрів. Воно можливо, але по факту так не буде. Все одно основа обороноздатності — наше сильне військо, і наш кістяк армії складають механізовані війська.
А ви з якого роду військ?
Я все життя служив в механізованих військах, тобто в піхоті. Пройшов ряд посад від командира взводу до командира бригади. Рід військ я свій не змінював і не планую.
Командир 54 ОМБр, полковник Вадим Черній . Суспільне Донбас
За часи вашої служби, як змінилася тактика російської армії?
Вона змінювалась паралельно з нами. Тактика росіян зараз у зв’язку зі значно більшими ресурсами — людськими, фінансовими, технологічними моментами, міняється майже щодня за окремими напрямками. Вони мають більші можливості пробувати всі варіанти застосування, наприклад, БпЛА та їхніх модернізацій. У нас це трошки обмежено, тому вони навіть тут, навіть, я би сказав, дещо випереджають нас. Не по всіх напрямках, але випереджають.
У нас багато крутих ідей, дуже класні у нас вчені, IT-технології, у нас дуже багато ідей щодо розвитку тих самих БпЛА. Все це робиться з метою збереження життя безпосередньо військовослужбовця, але є свої певні нюанси фінансові, юридичні і так далі. Ми беремо якістю, а вони — кількістю.
Що допомагає досягти успіхів на полі бою?
Це можна розділити навіть по напрямках. Перше, це — технологічність. У нас через те, що люди можуть швидше винайти якісь більш дієві, більш результативні ті самі дрони, зброю, мінування, більш дієві шляхи підходу ведення бойових дій, щоб вирішити ряд проблем, які ми маємо станом на зараз. Тому ми їх тут випереджаємо.
Росіяни все роблять паралельно, багато чого крадуть, копіюють у нас, багато що пробують переоснастити того, що в них вже є. Але паралельно вони відтягують величезну увагу, ресурси наші на ведення боїв, адже мають людський ресурс, який постійно-постійно гонять вперед. І ми змушені акцентувати увагу на обороні, на наших людях, безпосередньо на фронті.
А так йде конкуренція, можна так сказати, двох напрямків — ведення бойових дій безпосередньо піхотою і у дронах.
Військовослужбовець 54 бригади керує FPV-дроном. Суспільне Донбас
Як ви в своїй бригаді застосовуєте наземні роботизовані комплекси?
Логістичний напрямок — базовий, також є евакуація та напрямок бойових НРК. Зараз дуже потужно робимо акцент, тому що враховуючи рельєф, де ми виконуємо бойові завдання, враховуючи технічні характеристики озброєння, враховуючи те, що противник має певну перевагу на деяких напрямках з дронової складової, ми не можемо, на жаль, посадити досвідченого, наприклад, кулеметника на вогневу позицію, щоб він безпосередньо постійно здійснював контроль над певним сектором стрільби, тому що він понесе втрати, — а це наші люди, — тому краще цю задачу поставити для НРК.
Ми це практикували вже, коли я почав керувати військовою частиною, і досить дієво, особливо у погану погоду. В погану погоду роботизовані наземні комплекси часто компенсують нестачу БпЛА, які ведуть розвідку з повітря. Є нюанси, фінансово затратно, але це — життя людей, тому вибір однозначний йде за наземними комплексами і їхнім розвитком.
Якщо просто пояснити, НРК займає вогневу позицію. Якщо там стоїть кулемет, який дозволяє вести вогонь на відстань кілометр і далі, прицільний із достатнім боєкомплектом, то маючи якісний тепловізор, камеру, він перекриває цей етап, поки ми з неба нічого не бачимо. Противник спробує заїхати на мотоциклах, вклинитись пішки, ми його в тепловізор своєчасно виявляємо. Це робот, по-перше, на такий великий. Він займає якусь певну позицію, ми його трохи підмасковуємо перед виїздом, відкриває вогонь і знищує. Противник думає, що по ньому веде вогонь великокаліберний кулемет, що там люди сидять. А потім, коли, наприклад, розпогодилося, дрони беруть під контроль дальні рубежі, НРК займає укриття. Таким чином ми його зберігаємо. Людьми ми не можемо ризикувати.
Поговоримо про ваш бойовий шлях. Вам не так давно виповнилось 30 років. Розкажіть, будь ласка, коли пішли в військо, чому, скільки вам було років?
У військо я пішов одразу після школи, вступив до Національної академії сухопутних військ, закінчив її, потрапив на службу командиром взводу у 28 бригаду. Там пройшов шлях до командира батальйону. Командиром батальйону зустрів повномасштабну війну.
В часи АТО/ООС де були?
2017 рік, АТО закінчувалось, перехідний момент до ООС був, це був напрямок Гранітного. Решта напрямку, коли вже ООС почалася, це був напрямок Мар’їнки.
Я був спочатку командиром взводу, потім командир роти, заступник командира батальйону. В 2021 році нас вивели на ротацію в Мар’їнку, Новомихайлівку, в пункт постійної дислокації. Там я прийняв батальйон і вже (повномасштабну — ред.) війну зустрів на посаді командира батальйону.
Нас вивели перед початком ведення бойових дій на ППД в Одесу. Але почалася війна, ми організували оборону міста, і одразу перекинули батальйон в складі БТР на Херсонський напрямок.
Сам ви з Херсонщини, чи було бажання одразу їхати захищати свою рідну область?
Ну, звісно, було. У мене сім’я в окупації сиділа. Не дуже приємний момент життя. Скажімо так, було дуже складно, але водночас і дуже цікаво.
Який бій за час вашого бойового шляху запам’ятався найбільше?
Він був негативний, я би так сказав. Це був Херсонський напрямок, я деталізувати не буду. На щастя, обійшлось без втрат, двоє контужених. Як обійшлось без втрат? Я в це не вірю, але обійшлось, слава Богу.
Це був напрямок Солдатське та Правдине. Це тяжкі моменти життя, досить цікаві, проте страшні. Але хоч бій був негативний, він запам’ятався на все життя. Особливо тим переломним моментом, коли ти розумієш, що тобі страшно настільки, що ти на грані зриву. Хочеться бігти, тікати, але водночас ти переламуєш себе, розумієш, що ти — командир і тобі треба керувати людьми. Це переломний момент мого життя був.
Все ми на собі тоді відчули. І авіацію, і артилерію, і ПТУРи, і стрілецьку зброю, і стрілецькі бої, але це досвід, ми його врахували. Ми вже потім проаналізували, розуміли, що ми могли просто втекти, але ні. Це відіграло ключову роль.
А якщо позитивний бій, яким ви пишаєтесь, такий, щоб в приклад ставити своїм підлеглим.
Я вважаю найбільш вдалим боєм, який пройшов я на посаді командира батальйону, це був перший наступ на Херсонському напрямку. Але немає позитивних боїв, я вам кажу так, всі бої — це втрати. Нема такого, яким я пишаюся, взагалі краще б їх не було.
Проте цей був найпозитивніший, на мою думку, станом на зараз. Багато позитивних моментів було. В масштабі батальйону був перший наступ, перший контрнаступ на позиції російської армії. Це не тоді, коли росіяни покинули місто, саме тоді, коли ми прорвали оборону, зайняли ключовий рубіж.
Це було біля населеного пункту Правдине. Наш батальйон здійснював наступальні дії. Втрати були, на жаль, чотири людини. В межах батальйону, без емоцій зараз кажу, в межах батальйону це досить вдало. На жаль, втрати, але це вдало втратити лише чотири людини. Попри те, що потім протягом доби ми відбивали до чотирьох контратак противника. Побратими загиблі, їх треба було забрати. Вплив противника був колосальний, але це був успішний бій. Це був бій з купою трофеїв, техніки, озброєння. Росіяни втекли, всі бачили, як вони тікали, махали білими прапорами, підтягували резерви. Дві-три доби намагалися контратакувати. Тоді, до речі, втрат пораненими відсоток був невеликий, але з тактичної, з військової точки зору, це було, напевне, найвдаліше бойове завдання.
Але я не можу сказати, що вони позитивні, тому що немає позитивних навіть в масштабах країни. Є успішні, але такі якими б пишатися, для мене немає таких.
Ви брали участь у звільненні Херсона?
Ми мали здійснити наступ в напрямку Бериславу у складі 57-ї бригади. Були готові до цього ривка на Херсон: або зараз, або ніколи. І в одну прекрасну ніч, ми з дронів бачили, що росіяни кудись тихенько звалюють. Ну і ми: вперед-вперед, вже початок руху.
Це були найгірші, напевно, 47 кілометрів по мінних полях, які я коли-небудь їхав. Зі звʼязком проблеми. Дякуючи звʼязківцям батальйону, військовослужбовцям, командирам адекватним, солдатами. Ми колонами рухалися, утримували зв’язок, я їздив їх шукав. Ми підірвалися на мінах багато, але заїхали ми під Херсон, помили руки в Дніпрі, а потім почалися не найнеприємніші моменти.
Противник нас запустив, і вогневе ураження почалося, підривів дуже багато, мінування своє відіграє. Не минуло і кілька днів ми на Бахмут поїхали. Все, там вже зовсім інший етап війни, інша епопея, “Вагнера” і так далі.
Для вас, мабуть, це були якісь інші емоції, коли звільняли Херсон? Це ваш рідний край.
Я там виріс, звичайно. Я побачив свій будинок. Перші позитивні емоції в мене були, коли родина виїхала з окупації. Це найкращий момент, певно, що за війну.
Херсон звільнили у листопаді 2022 року. Фото: Тарас Ібрагімов / Суспільне
Краще було воювати вдома, тому що твій будинок. Тяжко морально, але ти розумієш, що це будинок, ти тут виріс. Ну і пріоритет, що я там знав все.
В Херсоні свій рельєф, степи, лісосмуги, робота артилерії, колосальна перевага. Там дуже багато нюансів. Донеччина — це агломерація. Я розумів, що там зовсім інша війна. Тому що угруповання військ, яке на Донецькому напрямку, мало лінію фронту завчасно побудована. З однієї сторони, заспокоювало те, що там була лінія фронту чітка. З іншої сторони, я розумів, що зовсім інші виклики стоять.
Ми потрапили в Бахмут. Попри колосальну перевагу, тут вже трошечки більш по-військовому було. Це заспокоювало, всі на своїх місцях. У Херсоні? Ні, того не було. Широкий фронт, поки воно все побудувалося, минув певний період. Але справилися. Я ж з 2017-го року був біля Мар’їнки, то я довше, ніж вдома, тут. Тому теж ніби рідні краї.
Розкажіть про бої на Херсонщині. Чим вони, наприклад, відрізняються від Донеччини?
Всім. Зараз там зовсім… Там така сама війна дронів, тільки є велика проблема — багато цивільних населених пунктів. Ситуацію в Херсоні зараз, ви знаєте, город просто нищать — інфраструктуру, всі умови. Складно там. Тим підрозділам, що там стоять, складно. Зараз зима, не допустити прорив ДРГ, місто саме на річці, там свої нюанси, моменти і тонкощі.
Вулиця у Херсоні, січень 2026 року. Суспільне Херсон/Олександр Корняков
Ключову роль в Херсоні зіграла мотивація особового складу, керівництва управління, командирів взводів, рот. Тяжкувато було.
Моє бачення по сьогоднішній день лишається однозначним. Хто має перевагу в повітрі, той виграє цю війну. Все. Не дрони. Дрони — це тактична ланка, я би сказав.
Хто має перевагу в авіації, в літаках, КАБах, той виграє цю війну. От Росія не має контролю над повітряним простором, і вона ніколи його не буде вже мати. Вона не створила умови, скажімо так, вона не зайняла перевагу в повітрі, і не було сенсу, з моєї точки зору, їм продовжувати і починати якусь сухопутну складову, яку вони почали.
Вони (Росія — ред.), якщо в таких масштабах стратегічних, наприклад, мали атакувати нашу державу: вибити ППО, взяти на контроль повітря, висадити десант, взяти плацдарм, і все. Але зараз у нас вже є система ППО, є там ряд ППО, ПЗРК, тобто достатня кількість вогневих засобів, не так просто зараз підлетіти. Гелікоптери їхні дрони знищувати в тому числі. Той ефект несподіванки, який вони могли використати, вони його профукали.
Чому?
Це не секрет, у них є досвідчені офіцери в Росії. Є розумні офіцери, але чомусь у них ланка планування, управління дуже недбало ставиться до своїх обов’язків. Але вони це компенсують людьми, вони їх не шкодують, вони просто їх стирають. Вони стерли свою техніку, вони стерли своїх людей. Ну, людей у них достатньо, як тут не крути.
Але противника не треба недооцінювати, вони також проводять вдалі, на жаль, не скажу, що операції, але тактичні завдання вони мають певні вдалі. Вони враховують помилки, вони також вчаться. Ну і ми вчимося. А в нас перевага — це якість, якість наших військовослужбовців, якість наших дронів, планування.
Але слід враховувати, що зараз дуже багато зараз проблем розуміння із розумінням військових цивільними.
Щодо піхотинців треба зараз трошечки суспільству добре все обдумати, на мій погляд, і викинуть з голови, що піхота — це квиток в один кінець. На жаль, це прийшло з тилу, по факту. В армії такого розуміння не має. А от в тилу чомусь є така норма, що піхота — це негативний рід військ, що в піхоту дають найгірших, що якщо підеш в піхоту виконувати задачі, — то це все, білет, квиток в один кінець. І це неправильно.
Повірте, якщо не буде якісно навченої піхоти, фронту не буде. Це будуть не те, що оперативні, це будуть стратегічні провали. Оператори дронів літають тільки за рахунок того, що вони захищають піхоту, що їм забезпечують безпеку піхотинці.
Треба реформуватися, змінюватися. Зараз працюємо над цим. Я прийняв військову частину. Станом на зараз військова частина — потужний колектив, чудові люди, професіональні піхотинці, чудові танкісти, артилеристи, інші спеціалісти. Дуже чудова складова безпілотних систем, НРК. Тут люди на своїх місцях. Навчені, мотивовані. Тому станом на зараз наша військова частина змінюється. Ми входимо в етап реформ. Певна відбувається кадрова політика однозначно, певні зміни щодо напрямків, логістики, озброєння, ведення бойових дій.
Вадим Черній очолив бригаду, коли йому було 29 років. Зараз полковнику Чернію 30 років . Суспільне Донбас
“Я чудово розумію різницю між задачами космічними і тими, що можна виконати. Але казати неправду не буду”
Поговорімо про перспективи, про кадрову політику, кого ви зараз перед усім хочете бачити у себе в бригаді?
Дуже велику роль відіграє те, який шлях пройшов військовослужбовець. Якщо людина пройшла ряд командирських посад: взводний, ротний, командир батальйону, і не була на них місяць-два, а досить певний період, особливо, якщо ці посади передбачали роботу з людьми, керування боєм, це дуже незамінні кадри у всіх Збройних силах. Тому що найкращий оператор дрона буде з піхотинця, тому що він розуміє тактику дій піхотинця.
Тому кадрова політика нашої військової частини зараз спрямована на те, щоб декого замінити, декого перемістити на посаду, яка більше відповідає його можливостям і навченості. Декого перенавчити треба і взяти на контроль певні напрямки.
Які найважливіші якості для спілкування з підлеглими?
Правду їм казати треба. Це основне. Як командир, ти маєш добре розібратися в стані справ підрозділу. Чи він одягнутий, чи юридично йому допомогли — починаючи з того, де він проживає, чим харчується, чи він дзвонив додому. Про людей треба дбати, спілкуватися постійно, вирішувати їхні всі проблеми, ну а в той же час контролювати.
Під час ведення бойових дій, якщо це оборона, як станом на зараз, це щоденна робота безпосередньо на КСП батальйонів, рот. Чому вона має бути? По-перше, я — новий командир частини, мені треба добре розібратися: хто що може, в кого слабкі сторони, в кого сильні.
Якщо це наступальна операція, і вона успішна, йде планування, то однозначно ти будеш переміщатися з підрозділами, однозначно ти прив’язаний до бойових підрозділів. Тут ти нікуди не дінешся. Тому що безпосередньо будучи в цих підрозділах, на КСП батальйону, роти, ти бачиш реальний стан справ. Бо чим вище в штабі, тим менше деталізації.
Ви стали командиром бригади. Як для вас змінилося все: від людини, яка виконує завдання, і тепер до людини, яка ставить задачі?
Масштаби більше, об’єми величезні, напрямок досить складний, але ми впораємось. Я більш ніж впевнений в цьому. Великий позитив у тому, що пройшов командирські посади — взводний, ротний і так далі, — і частково розумію, що хоче військовослужбовець під час постановки задачі. Враховую, які задачі виконуємо, які можна виконати, але я розумію, що без втрат навряд чи це вийде, але їх можна виконати. І чудово розумію різницю між задачами космічними. Наприклад: завтра ви на пункт пропуску Луганська виходите. Тобто треба аналізувати і вимагати від підлеглих цього. Слухати треба всіх, від солдата до комбата, але рішення приймати в цьому випадку мені.
Полковник Вадим Черній . Facebook/54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи. ·
Ви розумієте цінність кожного людського життя і взагалі дійсно можливості виконання поставленої задачі. Наприклад, якщо буде задача, яку треба виконати, але ви розумієте, що там може загинути велика кількість людей. Ви будете доводити, що не треба виконувати таку задачу?
Треба завжди спілкуватися, пропонувати, шукати інші варіанти дій. Тобто мені ставить задачу верхній штаб. Я в принципі розумію, що ми її можемо виконати, але понести великі втрати.
Але почекайте, давайте, може, розглянемо трішки інший варіант. Можливо, дати трохи часу. Можливо, це такий комплекс заходів. Не відправити всіх вперед колоною — це дурне рішення. Проаналізувати, спілкуватися, запропонувати старшому начальнику, який ставив задачу, різні варіанти дій з метою збереження життя військовослужбовців. Можливо, краще наявними силами та засобами без людського ресурсу нанести вогневе ураження, знищити, мінімізувати ці втрати.
Задачі ми будемо виконувати, але добре подумавши. Головне — це не обманювати. Це саме ключове в армії зараз. Це не обманювати, казати правду, так, як є і штабу, і своїм людям, однозначно. І друге — це добре планування виконання задач.
Отримавши завдання сказати: “так точно, слухаюсь” — ні. Я командир бригади, я за це несу відповідальність. Якщо я “так точно, слухаюсь”, то, а що людям казати. Воно так не працює. Якщо я бачу, що задачу можливо виконати, я буду наполягати на своєму, але враховуючи думку командирів або їхні бажання. Але “так точно, слухаюсь” — ми вже з цим всі стикалися прекрасно на початку війни. З брехнею ми стикалися, тому це не варіант взагалі.
Треба казати правду. Але і треба виконувати задачу. Складати зброю не варіант, треба воювати, треба. Станом на зараз, треба максимально знищувати ворога. Це ж комплекс заходів. От буквально днями у нас росіянин виходив, щоб ми його не вбили спочатку, з табличкою “Путін — ху*ло”, це по проєкту “Хочу жити”, умовно. Потім він йшов здаватися (у полон — ред.). Тобто воно все працює. Все масштабується. Але це комплекс заходів. Це просто я як приклад привів.
Багато підходів, багато задач, але брехня станом зараз — це, на жаль, частково проблема. Чому вона є? Можливо, певні командири бояться відповідальності. Я, наприклад, краще сказати правду, хай мене там відсторонять, знімуть з посади, призначать іншого. Але совість була чиста.
Вадим Черній родом з Херсонщини. Суспільне Донбас/Кадр з відео
Чи можете ви дати якийсь прогноз як командир бригади щодо Слов’янська і Краматорська після втрати Сіверська? До чого готуватися?
Я, наприклад, схиляюся до позитиву. Я не бачу надто складних умов, якихось провалів. Присутні проблеми, багато, але якщо ми мобілізуємось, на цей напрямок кинемо достатню кількість того, що потрібно, вони не є критичні.
І якщо суспільство трошки переосмислить і зібʼється з ідеї “все пропало” — все буде добре. Навіть можна сприятливо нарощувати зусилля, і я не кажу, що наступати, але створити таку “буферну зону”, щоб росіяни не пішли далі.
Звісно, в масштабах цілої агломерації Костянтинівка, Словʼянськ, Краматорськ і так далі — це трошки вищий рівень. Але треба трошечки переосмислити ставлення, настрої, і можна давати позитивну оцінку.
Вид на нічний Краматорськ, Донецька область, 25 січня 2026 року. REUTERS/Serhii Korovainyi
Ми тримаємо багато чого під вогневим контролем. Ми завдаємо противнику колосальних втрат в озброєнні, в техніці, в людях, в першу чергу.
А вони б’ють по цивільних, вони більше тиснуть на населення. Тому що велику, ключову роль, зараз у введенні бойових дій відіграють настрої в тилу — суспільство. Вони (росіяни — ред.) спеціально працюють проти цивільних.
Я не думаю, що адекватний командир підрозділу хоч щось зберігає в Краматорську. Війна не перший рік. Якщо вони (російські війська — ред.) б’ють кудись у багатоповерхівки, і хтось думає, що там — військові. Це чисто робота проти цивільних, для того, щоб деморалізувати, натиснути.
Але я маю виконати свою задачу з оборони держави, ми маємо зберегти наших людей, утримати, не допустити, а ще в ідеалі забрати те, що забрали в нас. Не хочеться переносити війну на наступні покоління. Якщо вже нам випала така доля — вести бойові дії, то потрібно завершити їх тут і зараз, нам, щоб наші діти й діти наших дітей не воювали.
Це реально. За наявності бажання. Немає невиконуваних завдань. Просто до них потрібен правильний підхід, розрахунки й час. Неможливо за один день — ми не можемо за день виграти війну. Навіть якщо Путін скаже, що відходить. Це теж не один день. Не все так просто. Але все можливо. Перше — це бажання, мотивація і час.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
