Видання Flascore опублікувало цікаве інтерв’ю з легіонером Шахтаря Педріньо, в якому він розповів про бразильський анклав у донецькому клубі та відповів на питання щодо можливої зміни спортивного громадянства.
Пропонуємо ознайомитися з перекладом інтерв’ю Педріньо.
Інтерв’ю Педріньо для видання Flascore
Педріньо переживає найкращий відрізок своєї кар’єри в Європі, він є рушійною силою кампанії донецького Шахтаря в сезоні 2025/26. Завдяки голам та асистам бразилець опинився в незвичній ситуації – мандрівний гравець у розпал війни.
В інтерв’ю Flashscore атакувальний півзахисник поділився враженнями від роботи з Ардою Тураном, коментує чутки про можливий перший виклик до збірної України, а також остаточно прояснює ситуацію щодо нібито інтересу Корінтіанса до його повернення.
– Педріньо, вітаємо! Ви зараз у Туреччині на зимових зборах Шахтаря. Як там справи? Що складніше – холод чи дощ?
– Приємно з вами поспілкуватися. Дякувати Богу, ми тут, у Туреччині, на міжсезонних зборах. Не так уже й холодно, але дуже багато дощу. Це мій третій рік, коли я проводжу міжсезоння тут. Умови чудові, що допомагає нам добре тренуватися та повертатися до сезону в оптимальній формі.
– Цього сезону ви виглядаєте блискуче: 14 матчів, 5 голів і 5 асистів у чемпіонаті, плюс ключові виступи в Кубку України та Лізі конференцій. Чи відчуваєте ви, що перебуваєте на піку кар’єри?
– Так, я дуже задоволений тим, як усе складається. Думаю, все зводиться до впевненості, особливо з боку тренера та команди. Я отримав важливу роль, і ця довіра дозволяє мені грати вільно та робити свій внесок – чи то голами, чи передачами.
Це найкраща половина сезону, на яку я міг розраховувати, і я хочу продовжувати в тому ж дусі, щоб ми могли вигравати трофеї. Якщо я добре граю, команда теж у порядку, і ми будемо боротися за великі цілі.
– Шахтар веде напружену боротьбу за перше місце. У чому ключовий фактор? Це вплив Арди Турана на лаві? Часто кажуть, що пік гравця – у 28 років, до яких ви якраз наближаєтесь…
– Є кілька факторів. З віком приходить досвід. Наша команда дуже молода й талановита, але їй бракувало зрілості. Навіть у 27 років я намагаюся передавати свій досвід партнерам.
Що стосується Арди Турана, він досяг вершини як гравець, і це дуже додає. Він і його штаб штовхають нас до межі – як фізично, так і технічно. У нього ментальність переможця, і він тримає нас у тонусі як у чемпіонаті України, так і в Лізі конференцій».
– Арда Туран – досить молодий тренер (38 років) і не так давно завершив кар’єру. Як це – мати орієнтиром людину, яка грала на найвищому рівні за Барселону та Атлетіко Мадрид?
– Це дуже допомагає. Він звертає увагу на деталі, які інші можуть не помітити, бо сам пройшов через це на полі. Він багато зі мною спілкується, адже теж був півзахисником, і знає, де я можу додати.
Він пережив стиль володіння м’ячем Барселони та перехідні фази Атлетіко, і цей бекграунд формує його енергію. Він дуже енергійна людина, яка тримає нас на високому рівні.
– Наразі у складі Шахтаря 11 бразильців. Це майже повноцінна команда. Як це – мати таку «бразильську культуру» так далеко від дому?
– Це надзвичайно важливо для нас. Ми живемо далеко, в холодному місці та за складних обставин. Наявність поруч інших бразильців має величезне значення. Наша культура радісна, ми постійно жартуємо, і це допомагає новачкам швидко адаптуватися.
рати за кордоном непросто – змінюється стиль, їжа, мова. Коли я приїхав, тут уже було багато бразильців, і це значно полегшило мою роботу з Роберто Де Дзербі тоді.
– Один із молодих гравців, які зараз сяють, – Кауан Еліас. Чи бачите ви в ньому потенціал стати топ-форвардом у майбутньому?
Безумовно. Він дуже молодий, але приїхав із певним досвідом із Флуміненсе. Видно його технічну якість. Він дуже допоміг нам і має попереду яскраву, успішну кар’єру.
– Ситуація в Україні дуже складна. Шахтар зараз – кочова команда: тренується в Києві, грає у Львові та подорожує Європою в Лізі конференцій. Як це – жити з таким графіком?
– Це непросто. Лише ті, хто тут, знають, наскільки це важко. Це впливає на нас на полі, бо у нас немає постійного дому: сьогодні ми в одному місці, завтра – в іншому. Логістика складна: іноді це шість годин автобусом до Львова, а потім ще сім – до Польщі на єврокубковий матч.
Арда Туран розумний і багато ротирує склад через це. Ми надаємо пріоритет чемпіонату України, який дає нам шлях до Ліги чемпіонів, але всі ми сподіваємося, що війна скоро закінчиться.
– А як щодо вашої родини? Вони з вами в Україні?
– З міркувань обережності я рік жив один. Важко їздити до Польщі, знаючи, що твої діти в Україні та під загрозою. Але через рік я перевіз дружину, дітей, сестру й тітку. Батьки теж приїжджали, але поїхали, бо їм було страшно.
Тепер у лютому, коли ми повернемося в Україну, мені доведеться знову продумати логістику, щоб було безпечно для них. Ми живемо в квартирі у Львові, тоді як деякі інші бразильці віддають перевагу базі клубу, де є всі умови.
– Нещодавно з’явилася інформація, що головний тренер збірної України Сергій Ребров зацікавлений у вашій натуралізації для виступів уже в березні проти Швеції у плей-оф чемпіонату світу. Чи є в цьому правда?
– Чесно кажучи, я дізнався про це лише з інтернету. Ніхто з тренерського штабу зі мною напряму не говорив. Я чув чутки через своїх агентів, але нічого офіційного. Я прокинувся здивований усіма цими новинами. Це залежить не лише від мене – є багато факторів. Я почекаю, чи інтерес справді реальний, перш ніж ухвалювати будь-яке рішення».
– Але гіпотетично, якби запрошення надійшло вже завтра, ви б погодилися грати за Україну?
– Мені довелося б подумати, що краще для моєї кар’єри та моєї родини. Грати на чемпіонаті світу – це мрія. Я завжди мріяв представляти Бразилію, але я б сів із родиною й обговорив, чи буде це корисно для мого розвитку.«»
Україна близька до виходу на чемпіонат світу. Якщо це щось, що додасть моїй кар’єрі, я б уважно це розглянув. Але, звісно, моєю дитячою мрією завжди залишатиметься збірна Бразилії.
– Ви були частиною тієї збірної U-23 з такими гравцями, як Бруну Гімараес, Антоні, Матеус Кунья та Габріел Мартінеллі. Ви досі підтримуєте з ними зв’язок?
– Так, це була фантастична команда! Я досі з ними на зв’язку. Матеус Кунья та Антоні – як брати для мене. Мене викликали майже на всі турніри, окрім Олімпіади, через травму, і це було дуже важко, адже Андре Соареш Жардін мені довіряв. Я дуже радий бачити їхній успіх зараз. Кунья – один із найкращих гравців, з якими я грав.
– У 2020 році ви залишили Бразилію та перейшли до Бенфіки за 18 млн євро, коли повернувся Жорже Жезуш. Оглядаючись назад, чого, на вашу думку, вам бракувало, щоб заграти в Португалії?
– Це був перехід, який вимагав великої адаптації, а я був дуже молодим. Склад був блискучий (Дарвін Нуньєс, Евертон Себолінья, Ніколас Отаменді), і я не отримав стільки шансів, скільки сподівався. До того ж це був пік пандемії – без уболівальників на стадіонах.
Я сприймаю це як досвід для навчання. Я був щасливий грати за такий великий клуб, як Бенфіка, але, на жаль, це був не той сезон, про який я мріяв».
– А якими були ваші стосунки з Жорже Жезушем?
– Жорже Жезуш дуже вимогливий і інтенсивний, як усі знають. Але він також дуже розумний і багато чого досяг. Я вчився в нього, навіть попри те, що грав небагато. Коли з’явилася можливість перейти до Шахтаря, я не вагався ні секунди.
– У Бенфіці воротар Анатолій Трубін (раніше грав за Шахтар) став одним із відкриттів. Ви були здивовані його рівнем?
– Ні, я не був здивований, бо знаю, наскільки він хороший. Він завжди був справжнім рятівником у воротах. Навіть коли він був дуже молодим у Шахтарі, він уже був воротарем для великих матчів. Ми завжди знали, що він нас виручить.
– І наостанок: торік ходили чутки про бажання Корінтіанса повернути вас. Чи була колись конкретна пропозиція?
– Реального інтересу не було. Я маю величезну любов і вдячність до Корінтіанса – це клуб, який дав мені старт і де я був дуже щасливий. Якби був інтерес, я із задоволенням повернувся б і допоміг. Але це були лише спекуляції та інтернет-чутки; ніхто не звертався до мене напряму».
Тест: Flashscore. Переклад: Sport.ua
