У часи війни і страждань тисячолітній собор продовжує свідчити не тільки про віру і історію народу, а й про його надію і незламність. Неля Куковальська, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська», розповідає в інтерв’ю для ватиканських медіа про те, як цей символічний об’єкт живе і функціонує в умовах війни, з якими викликами стикаються його керівництво та працівники, а також про духовну й культурну місію Софійського собору в цей трагічний для України.
Світлана Духович – Ватикан
Сьогодні життя українців щодня перебуває під реальною загрозою – як через ракетні обстріли та атаки дронів, так і через енергетичну кризу, що підриває базові умови людського існування. Водночас повномасштабна агресія Росії спрямована не лише проти людей, а й проти духовного та культурного надбання українського народу: його історичної пам’яті, культурних символів і святих місць. Одним із найяскравіших свідчень цієї спадщини є Національний заповідник «Софія Київська» – пам’ятка, значення якої виходить далеко за межі архітектурного об’єкта чи музейного простору. Протягом століть Софійський собор був мовчазним свідком ключових етапів історії, воєн і відроджень, зберігаючи духовні та культурні смисли, що формували українське суспільство. Сьогодні його збереження набуває особливої ваги – не лише як захист культурної спадщини, але й як утвердження права українського народу на власну історію, культуру та майбутнє. Про те, як цей символічний об’єкт живе і функціонує в умовах війни, з якими викликами стикаються його керівництво та працівники, а також про духовну й культурну місію Софійського собору в цей трагічний для України час розповіла в інтерв’ю для ватиканських медіа генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Нелія Куковальська.
У середу, 28 січня 2025 р., Неля Куковальська разом із представницями Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності» взяла участь у загальній аудієнції в залі Павла VI у Ватикані. Після її завершення учасниці української делегації мали можливість особисто поспілкуватися з Папою Левом XIV. Вони подякували Святішому Отцеві за його неодноразові заклики на підтримку українського народу, наголосивши на важливості його слів і дій для українців. На згадку про цю зустріч Неля Куковальська подарувала Папі фоліант про Софію Київську, а також факсимільне видання молитовника святого Володимира Великого староукраїнською мовою.
Неля Куковальська з Папою Левом XIV
«У перший тиждень війни мені телефонували з Кабінету Міністрів України дуже відповідальні особи і попередили про можливий російський удар по Софії Київській, – розповідає директорка. – Для мене та моїх колег це була приголомшлива звістка, яка змусила нас негайно діяти. Ми об’єдналися, почали телефонувати, писати листи колегам у Європі та в усьому світі, закликаючи їх стати на захист цієї святині. Адже Софія – це центр нашої духовності, державності, науки й культури. Уся наша історія – це Софія. Вона є символом української нації».
Збудований в XI столітті за князя Ярослава Мудрого, Софійський собор в Києві є одним із найдавніших і найважливіших християнських храмів Східної Європи. Його мозаїки та фрески, що збереглися протягом тисячоліття, несуть пам’ять про Хрещення Русі та глибокі християнські корені українського народу. У перші місяці війни комплекс, однак, був змушений припинити роботу. «Ми не працювали, були зачинені, – пригадує Неля Куковальська. – Багато працівників були змушені виїхати за кордон. Та вже з червня 2022 року ми поступово почали відкривати музеї заповідника. З 1 травня я повернулася до постійної роботи й сказала колегам, які емігрували: хто бажає повернутися, нехай зробить це до 1 липня. Ми відновлюємо регулярну діяльність». Відповідь була зворушливою: із 240 працівників лише двоє не повернулися. «Усі зрозуміли, що їхня праця саме в такий важкий час є служінням задля збереження нашої сакральної святині, символу української нації».
Однак небезпека ніколи не зникала. Неля Куковальська згадує, що 10 жовтня 2022 року, під час масованого ракетного удару по столиці, кілька вибухів сталися менш ніж за кілометр від Софійського собору. «Ми дуже хвилювалися, але, дякуючи Богові, щільна міська забудова та мури Софії захистили пам’ятку від вібраційних навантажень і вплив був мінімальний», – розповідає вона.
Від самого початку російського вторгнення директорка залучила архітекторів, конструкторів і реставраторів для розробки заходів захисту святині. Найвразливіші частини комплексу були укріплені мішками з піском – зокрема завдяки підтримці київської інтелігенції та колег з інших музеїв. З часом діяльність комплексу зазнала глибокої переорієнтації. За відсутності міжнародного туризму увага була зосереджена на мешканцях Києва, внутрішньо переміщених особах та іноземних гуманітарних делегаціях. «Сьогодні всі міжнародні делегації та лідери, які відвідують Україну, обов’язково відвідують Софію Київську. І мене це дуже радує, – зазначає Неля Куковальська. – Саме тут ми розповідаємо їм правдиву історію України, часто маловідому через російські історіографічні штампи. Для багатьох почуте стає справжнім відкриттям. Україна була могутньою державою, тісно пов’язаною з Європою. Вона була частиною Європи». Саме тому, на переконання директорки, важливо виправити поширений наратив: «Сьогодні часто кажуть: “ми йдемо до Європи”. Але варто уточнити, що давно ми вже в Європі, і тепер ми лише формально повертаємося туди».
Поруч із дипломатичною та символічною роллю комплекс значно активізував також освітню й культурну діяльність. «Ми реалізували багато проєктів для дітей, для школярів. Я страшенно радію, коли на подвір’ї бігають діти», – ділиться Неля Куковальська. «З’явилися нові музейні й виставкові ініціативи, а також нові традиції». Одна з них є для директорки особливо близькою – відновлення церемонії, коріння якої сягає часів князя Ярослава Мудрого: вручення вірчих грамот послами Президенту України в стінах Софії Київської. «Я намагалася відродити цю традицію і за попередніх президентів, але не вийшло. Лише Президент Володимир Зеленський прийняв цю традицію дуже швидко. Це дуже красива церемонія і вона показує нашим гостям, звідки вони починають свою роботу в такій країні як Україна».
Ще однією традицією, яка яскраво виражає духовний вимір давньої катедри, є церемонія випуску військових капеланів різних християнських конфесій: православних, католиків обох обрядів і протестантів. «Я постійно працюю над тим, щоб Софія Київська не належала лише якійсь окремій конфесії. Вона є поліконфесійна, – наголошує Неля Куковальська. – Від перших днів війни, ми відкривали Софію і приходили всі конфесії на молитву за Україну. Над Києвом ще літали ворожі літаки й ракети, а священники молилися майже щодня. І мене дуже радує, що Софія стала об’єднавчим осередком для всієї України».
Церемонія випуску військових капеланів
При Софії діє також Науково-дослідний інститут «Свята Софія», одним із напрямків якого є вивчення графіті на стінах собору. Деякі з них датуються 1018–1019 роками. «Історію ми здебільшого знаємо з літописів, але їх часто переписували відповідно до того, хто їх замовляв, – пояснює Неля Куковальська. – А графіті не переписувалися – це жива правда, зафіксована на стінах. Ми дослідили близько 7500 графіті, які відкрили нам абсолютно нову історію України і Софії. На стінах є все: благословення, прокляття, прохання, договори. Є також багато дитячих малюнків, адже при Софії діяла школа, де навчалися не лише хлопці, а й дівчатка. Це була надзвичайно прогресивна освіта для того часу. Школу заснувала дружина Ярослава Мудрого – шведська принцеса Інгігерда, яка стала київською княгинею».
Софія Київська зберігає сліди дочок Ярослава, зокрема Анни, що стала королевою Франції, та Єлизавети, королеви Норвегії. Куковальська розповідає: «Коли я показала президенту Макрону ім’я “Ана”, який вона сама написала з однією літерою “н” так, як на грамоті Суассонського абатства, яке зберігається у Франції (але там було дописано “ANA РЪНNА”, бо вона вже була королева), то він був у захваті. Я також особисто вручила йому Реймське Євангеліє і сказала, що сьогодні це настільна книга двох президентів – України і Франції, і ці початки об’єднують наші народи. Пізніше цю книгу я також вручила меру Парижа. І сьогодні всі французи, які приїздять до Києва, обов’язково відвідують Софію».
Інші європейські делегації також відкривають маловідомі історичні зв’язки: Угорщина, Швеція, Норвегія, Вірменія та навіть Німеччина знаходять у Софії Київській культурні й історичні переплетення зі своєю спадщиною.
Під час війни Національний заповідник «Софія Київська» створив також логістичний центр, щоб допомогти майже тисячі музеїв по всій Україні, забезпечуючи їх матеріалами для евакуації та реставрації. «Так життя змусило нас по-іншому подивитися і на нашу роботу, і на збереження наших пам’яток, – підкреслює Неля Куковальська. – Сьогодні ми ще глибше розуміємо цінність того, чим ми займаємося. Я працюю в цій сфері вже 25 років, і ніколи раніше так сильно не відчувала, наскільки це є життєво важливо».
Нунцій Вісвальдас Кульбокас під час відвідин “Софії Київської”
