Канадський сенатор Стен Кутчер уже багато років послідовно відстоює права людини, демократію та займається питаннями охорони здоров’я. Нещодавно він вніс на розгляд Сенату законопроєкт S-210 “Акт про Місяць української спадщини”, який має на федеральному рівні офіційно визнати внесок українців у становлення та розвиток Канади. Водночас підтримка сенатором України виходить далеко за межі символічних жестів. На тлі продовження російської агресії Кутчер наполягає: Канада має й надалі залишатися солідарною з Україною, надаючи не лише військову та економічну допомогу, а й захищаючи демократію, підтримуючи психічне здоров’я і зберігаючи українську ідентичність.
В інтерв’ю Укрінформу сенатор розповів, як має діяти Канада, щоб залишатися надійним союзником України, чому історична спадщина важлива під час війни і яким чином Україна оберігає світову демократію.
ШАНУЮЧИ УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ, МИ ЗМІЦНЮЄМО ВСЮ КАНАДУ
– Сенаторе, ви нещодавно ініцювали законопроєкт S-210 “Акт про Місяць української спадщини”, який був ухвалений Сенатом рекордно швидко. Що цей законопроєкт означає для українців Канади і як він змінить визнання ролі України в розбудові вашої країни?
Українці – частина Канади, вони поколіннями допомагали формувати країну, якою ми пишаємося
– Почну з того, що кожен, хто допомагав розбудовувати Канаду, має відчувати, що його внесок цінують. Українці розвивають Канаду вже понад століття. Цей законопроєкт визнає цю реальність: українці – частина Канади, вони поколіннями допомагали формувати країну, якою ми пишаємося. Він відзначає їхню багату спадщину та культуру – те, чим українці охочі ділитися з усіма канадцями. Водночас українці прагнуть пізнавати й інші культури, що творять мозаїку нашої країни. Вшановуючи внесок українців і їх багату культуру, ми зміцнюємо Канаду загалом. У цьому й полягає головна ідея законопроєкту.
– Українці зворушені, що Канада продовжує вшановувати українську культуру. Однак як такі символічні кроки можуть перетворюватися на практичну підтримку?
– Між цим існує прямий зв’язок. Коли мій законопроєкт проходив процедуру схвалення, сенатори краще усвідомили важливість підтримки України. Вони побачили потужну українську діаспору, яка очікує – і заслуговує – на підтримку. Символічні дії підвищують обізнаність. Привернення уваги до заходів української громади – концертів, маршів, культурних подій – допомагає парламентаріям усвідомити глибину зв’язку Канади з Україною. У рамках своїх повноважень я приймаю українські делегації, знайомлю їх із колегами, організовую зустрічі віч-на-віч. Кожен крок, навіть незначний, підсилює видимість України і підтримку Канади.
– Законопроєкт у Сенаті був ухвалений за лічені тижні. Як удалося так швидко провести його?
– По-перше, цей законопроєкт був внесений ще під час попередньої сесії Сенату, але через політичні обставини процес його схвалення затягнувся. Тоді документ встиг отримати схвалення профільного комітету, однак розпуск парламенту та вибори все загальмували. Коли я вніс його повторно, то декого з його опонентів уже не було в Сенаті, а інші усвідомили значення цієї ініціативи. Врешті-решт законопроєкт отримав одностайну підтримку. Я розцінюю це як глибокий прояв солідарності з Україною.
МИ НАПОЛЯГАЄМО НА ВИКОРИСТАННІ ЗАМОРОЖЕНИХ РОСІЙСЬКИХ КОШТІВ ДЛЯ ПІДТРИМКИ УКРАЇНИ
– Окрім цього законопроєкту, що ще ви робите для допомоги Україні?
Відмова від закриття неба України дозволила Росії поширити атаки дронами на країни НАТО та ЄС, тож тепер уже йдеться про безпеку всієї Європи
– Перш за все, намагаюся утримувати фокус уваги сенаторів на Україні. Нещодавно ми з колегам зібралися для обговорення ініціативи “Небесного щита” – ідеї створення системи ППО над Україною. Ми спонукаємо Канаду активніше долучатися до цього. Відмова від закриття неба України дозволила Росії поширити атаки дронами на країни НАТО та ЄС, тож тепер уже йдеться про безпеку всієї Європи.
Ще один важливий напрям – повернення українських дітей, викрадених Росією. Канада відіграє тут провідну роль, але потрібно робити ще більше. Я вніс до Сенату резолюцію, що засуджує геноцидні дії Росії проти українських дітей і закликає до посилення міжнародних зусиль із їхнього повернення.
Також я працюю над питаннями допомоги ветеранам та нарощування військової допомоги, зокрема наполягаю на більших інвестиціях Канади в “данську модель” підтримки української армії. Дуже добре, що Канада вже виділила на це 175 млн дол., але ми можемо збільшити свій внесок.
Разом із сенаторкою Донною Дашко ми також домагаємося, щоб Канада та союзники використали заморожені російські кошти для підтримки військової перемоги України.
Окремо згадаю про міграційний блок. Багато українців, які приїхали до Канади за тимчасовими програмами, хочуть залишитися тут на постійній основі. Ми закликаємо міністерство імміграції надати їм таку можливість.
Нарешті, я виступаю за посилення державної підтримки логістичної та операційної співпраці між українським і канадським бізнесом. Це особливо актуально після того, як минулого року було оновлено Угоду про вільну торгівлю між Канадою та Україною.
– Канада вже багато років є одним із найнадійніших союзників України. Що ще тут варто зробити для наближення перемоги та довгострокової безпеки України?
Україна не може покладатися на зовнішні “гарантії безпеки”, крихкість яких довела історія. Україні потрібна власна потужна оборонна промисловість
– По-перше, допомогти закрити небо у координації з союзниками. По-друге, більше інвестувати в оборонну промисловість України. Україна не може покладатися на зовнішні “гарантії безпеки”, крихкість яких довела історія. Україні потрібна власна потужна оборонна промисловість, і Канада може допомогти її розбудувати, створюючи спільні підприємства з українськими виробниками. Слід також нарешті домогтися надання Україні далекобійних засобів ураження для знищення легітимних військових цілей у глибині Росії. Україна демонструє вражаючу стриманість, не завдаючи ударів (у відповідь) по цивільних об’єктах, на відміну від путінського режиму. Надання Україні таких далекобійних спроможностей може змінити хід війни.
У СЕНАТІ ВІДСУТНІ ПРОРОСІЙСЬКІ ГОЛОСИ
– Існує острах стосовно поширення “втоми від України” у наших державах-союзниках. Як канадські політики підтримують тривалу суспільну підтримку України?
– Це справжній виклик, але йому можна протидіяти. Нещодавно ми провели перший День української спадщини в Сенаті Канади. Зала була заповнена сенаторами, депутатами, дипломатами, й енергія була неймовірна. Такі події підвищують зацікавленість і нагадують, чому Україна важлива. Необхідно також заохочувати канадців щедро фінансово підтримувати організації, які допомагають Україні. Конгрес українців Канади заслуговує на окрему згадку, адже невтомно тримає українську тематику у фокусі політиків і суспільства.
Особисто я використовую всі наявні платформи: соціальні мережі, традиційні ЗМІ, публічні події, – щоб пояснювати глобальне значення війни Росії проти України. Це не звичайний збройний конфлікт, а напад на демократію. Україна воює за цінності, на яких тримаються західні демократії: верховенство права, свобода слова, гідність людини. Україна бореться за усіх нас.
– Чи звучать у Сенаті проросійські голоси?
– Ні, жодного. Принаймні я їх не чув, а я уважно за цим стежу і не помічаю ані відкритої, ані завуальованої проросійської пропаганди. Навпаки, я ініціював дослідження впливу російської дезінформації на канадське суспільство. Звіт, який ми плануємо оприлюднити невдовзі, міститиме рекомендації щодо посилення протидії російським операціям впливу.
– Ви відомі своєю позицією стосовно важливості захисту ментального здоров’я. Який канадський досвід може бути корисним Україні у подоланні психологічних наслідків війни?
– Головний урок: не можна сліпо копіювати чужу модель. Я працював у понад 30 країнах, допомагаючи створювати системи захисту психічного здоров’я. Цей досвід показав, що усі дії мають відповідати місцевому контексту. Канада має чим поділитися, але нам потрібно працювати разом з українськими фахівцями над створенням програм, які справді відповідатимуть потребам України. Радий, що в Україні створено Координаційний центр з психічного здоров’я, з командою якого я зустрічався у Канаді. Зараз ми спільно розробляємо підкріплені наукою програми на основі українських пріоритетів.
Одних лише добрих намірів замало – потрібна координація. Після війн та катастроф часто виникає хаос: десятки ініціатив дублюються або заважають одна одній. Цього треба уникнути. Я сподіваюся, що сфера захисту психічного здоров’я в Україні розвиватиметься у тісній координації з місцевими експертами й враховуватиме унікальні потреби саме українського суспільства, а не механічно копіюватиме канадські чи інші моделі.
ДЕМОКРАТІЯ МОЖЕ ВИЖИТИ, ЛИШЕ ЯКЩО ЇЇ ЗАХИЩАТИ СПІЛЬНО
– Як ви відмітили, російська війна проти України – це також війна проти демократії й свободи. Якою ви бачите роль Канади у захисті демократичних цінностей у світі?
– Для Канади критично важливо поглиблювати зв’язки з державами-однодумцями: політичні, економічні, військові. Мене тішить, що Канада рухається саме у цьому напрямі, розвиваючи відносини з ЄС, країнами Балтії, Північною Європою, Японією, Мексикою. Демократичні цінності можуть зберегтися, лише якщо їх захищати колективно, розвиваючи міцні союзи та забезпечуючи спільне процвітання.
– Україна рухається шляхом інтеграції до НАТО та ЄС. Яку роль у цьому може відігравати Канада?
– Канада має і надалі переконувати союзників у необхідності надати Україні повноправне членство. Якби Україна вже була в НАТО, ми б не говорили зараз про війну. Євроінтеграційний процес уже покращив урядування в Україні та зміцнив її інституції, а повноправне членство України допоможе й самим організаціям: український досвід сучасної війні, зокрема протидії дронам, – безцінний. Канада повинна використовувати свій дипломатичний вплив, щоб пришвидшити вступ України до НАТО та ЄС.
– Окрім військової та економічної сфер, у яких ще напрямах ви бачите потенціал для розвитку канадсько-української співпраці? Як щодо освіти, охорони здоров’я, інновацій?
– Ці напрями природно розвиватимуться у разі зміцненням політичних і економічних зв’язків. Модернізована Угода про вільну торгівлю між Канадою та Україною – чудова основа. З огляду на мій фах, я особливо зацікавлений у спільних медичних дослідженнях і співпраці у сфері ШІ. Наприклад, дитяча лікарня SickKids у Торонто уже має партнерства з українськими установами. Я би дуже хотів бачити більше професійних обмінів – між лікарями, науковцями, викладачами. Такі контакти мають стати важливою частиною повоєнного відновлення. Професіонали з обох країни мають багато чого навчитися одне в одного, адже йдеться не лише про передачу провідного канадського досвіду, а й про те, чого Україна може навчити нас у стійкості й інноваційності.
ПРО МИР МОЖНА ГОВОРИТИ ЛИШЕ ПІСЛЯ ПОРАЗКИ РОСІЇ
– В українському парламенті немає верхньої палати. Чи спілкуєтеся ви безпосередньо з українськими депутатами?
– Так, я інколи звертаюся до них за порадою. Нещодавно ми також запрошували українських депутатів долучитися до засідання комітету Сенату, на якому йшлося про російську пропаганду. Я також зустрічаю українських законодавців на різних міжнародних майданчиках. Це дуже цінно, оскільки прямі міжпарламентські контакти допомагають обом сторонам зрозуміти, як спільно діяти ефективніше.
– Як, на вашу думку, Україна може досягти перемоги?
– Перед тим, як податися у медицину, я здобував докторський ступінь з історії, тож як колишній історик скажу: тривалий мир рідко настає без переконливої перемоги однієї зі сторін. Імперії не припиняють колонізувати, доки їх не зупинять. Тому домовитися через посередників про мир із Росією не вдасться: історичний досвід свідчить, що такі угоди швидко порушуються. Єдиний можливий шлях – перемога України. Лише коли Росія програє, можна буде говорити про мир.
– Ви – один із найактивніших адвокатів України в Сенаті. Що вас мотивує?
– Передусім для мене це глибоко особиста справа. Обоє моїх батьків – українські біженці, які приїхали до Канади після Другої світової. Вони втратили все, що мали, а частину їх родини відправили до ГУЛАГу, стратили чи заморили голодом. У мене досі є родичі в Україні. Але це також питання цінностей: я вірю в демократію, верховенство права, людську гідність, за які сьогодні й бореться Україна. Окрім цього, мене дуже надихають історії новоприбулих українців. Деякий час тому я також запросив на роботу до свого офісу радницю з українських питань, яка допомагає краще розібратися у складних темах. Коли я зрозумів, що в Сенаті бракує людини, яка системно займається пов’язаними із Україною питаннями, то вирішив взяти цю роль на себе. Відтоді я знайшов однодумців серед колег, разом із якими ми зробили Україну позапартійним пріоритетом. У житті ми часто не обираємо карти, які нам випадають, але можемо навчитися добре ними грати. Мені випала можливість виступити на підтримку України – і я нею скористався.
Максим Наливайко, Оттава