Цього тижня у столиці презентували оновлений каталог «Українська техніка для громад: 2025», до якого увійшли понад 325 одиниць комунальної та спеціальної техніки від 41 підприємства з 14 областей. Порівняно з першим виданням 2024 року, коли каталог містив 255 одиниць техніки від 32 виробників, нова версія поповнилася 62 новими позиціями техніки.
Каталог створила у межах політики «Зроблено в Україні» Федерація роботодавців України спільно з Мінекономіки, Асоціацією міст України та офісом народного депутата Дмитра Кисилевського. Мета видання – надати територіальним громадам інформацію про українських виробників та сприяти підвищенню попиту на вітчизняну продукцію.
Про переваги закупівлі української техніки, результати програм державної підтримки та плани на майбутнє Укрінформ поговорив із заступником голови Комітету ВР з питань економічного розвитку Дмитром Кисилевським.
– Скільки нових українських виробників комунальної та спецтехніки додали до каталогу «Українська техніка для громад» із часу виходу першого видання, і за якими напрямами зафіксовано найбільше зростання?
Навіть найменша громада потребує 5–7 одиниць різної комунальної техніки
– До каталогу додалося дев’ять виробників, тепер їх загалом 41. Це свідчить про те, що в Україні з’являються нові виробництва, а чинні дедалі більше зацікавлені у такому інструменті інформування про свою продукцію, зокрема для громад.
В Україні понад тисяча громад, і не з кожною можна швидко сконтактувати безпосередньо. Водночас навіть найменша громада потребує 5–7 одиниць різної комунальної техніки. Що вже казати про великі міста – Дніпро, Харків, Київ, – де потреба вимірюється сотнями одиниць. Тому кількість виробників у каталозі зростає, і це тішить. Ми бачимо, що наша робота з просування вітчизняної техніки приносить реальну користь.
Якщо говорити про політику «Зроблено в Україні» загалом, то це півтора десятка різних програм, які формують додатковий попит на українські товари, створюють стимули для інвестицій і допомагають експортувати. Тисячі виробників користуються тією чи іншою програмою. Водночас спостерігаємо регулярне зростання кількості користувачів за кожною з них – це стосується і політики локалізації, і програми 25% компенсації вартості української сільськогосподарської техніки, і нової програми 15% компенсації вартості української техніки та обладнання, і індустріальних парків, і Експортно-кредитного агентства.
– Яку комунальну техніку громади закуповують найактивніше і в яких регіонах спостерігається найбільший попит?
– Громади по всій Україні купують техніку – і в Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, і у Львові, Рівному, Києві, на Закарпатті. Війна не скасовує того, що взимку випадає сніг, прориває труби, потрібно обслуговувати каналізаційні мережі. Без цього сучасні міста існувати не можуть, тому комунальну техніку активно закуповують.
Також зберігається високий попит на шкільні автобуси. У перший рік повномасштабного вторгнення багато таких автобусів передали для потреб Сил оборони, тож громади тепер відновлюють свій парк, щоб підвозити дітей на навчання.
Крім того, чимало міського транспорту постраждало під час обстрілів. Наприклад, у Дніпрі був приліт по автопарку, де згоріло багато автобусів. Такі випадки, на жаль, непоодинокі.
Тому потреба міст у громадському транспорті й комунальній техніці залишається високою. Поєднання цього попиту з інструментами державної політики стимулює збільшення кількості виробників та зростання виробництва української техніки.
– Чи маєте оновлені дані станом на вересень–жовтень щодо кількості закуплених шкільних автобусів? Яка загальна сума замовлень і скільки податків повернулося до бюджету?
Під час закупівлі української техніки до 40% її вартості повертаються до бюджетів різних рівнів у вигляді податків
– На закупівлю шкільних автобусів у 2025 році виділено 1,873 млрд грн, що разом зі співфінансуванням із місцевих бюджетів дасть змогу придбати понад 600 автобусів. Ці автобуси українського виробництва, тож ідеться не лише про виконання завдань із підвезення дітей до шкіл, а й про робочі місця і податки, що повертаються в бюджет.
Під час закупівлі української техніки, обладнання або будь-якого іншого товару до 40% його вартості повертаються до бюджетів різних рівнів у вигляді податків – залежно від рівня локалізації. Якщо виріб повністю український, повертається приблизно 40%, якщо частково – близько 30–35%.
Ці кошти надходять і до місцевих бюджетів (через ПДФО та місцеві податки), і до державного (через податок на прибуток, ПДВ та інші платежі). Тому, коли замовник обирає іноземний товар замість українського, бюджет фактично втрачає ресурси, які могли б бути спрямовані, зокрема, на потреби армії.
Можна придбати сучасний якісний автобус, вироблений в Україні, і залишити податки тут. Натомість коли, наприклад, місто Миколаїв закуповує турецькі автобуси, воно фактично збагачує економіку Туреччини. Навряд чи це відповідає нашим національним інтересам.
– Чи багато нових робочих місць забезпечило зростання виробництва спецтехніки? І який обсяг доданої вартості було створено?
– Точно оцінити зростання саме в сегменті спецтехніки наразі неможливо – для цього потрібен дуже детальний аналіз, і таких даних поки що немає. Водночас можу сказати про загальний показник. Торік усі інструменти політики «Зроблено в Україні» сукупно забезпечили 0,6% зростання ВВП. Тобто приблизно п’ята частина всього економічного зростання минулого року була сформована саме завдяки цим програмам – «Доступним кредитам 5–7–9», та іншим інструментам. Це суттєвий внесок.
Ці програми фінансуються й цього року, і тепер ми працюємо над державним бюджетом, щоб гарантувати їхнє фінансування й у 2026-му.
– Торік ви говорили про завдання скоротити проникнення імпорту в публічних закупівлях до 20%. Наскільки ми наблизилися до цього показника?
Зменшити частку імпорту в публічних закупівлях із довоєнних 38% до 20% – завдання на десятиліття
– Зменшити частку імпорту в публічних закупівлях із довоєнного рівня, який становив близько 38%, до 20% – це завдання на десятиліття. Навіть у мирний час.
Нині ми зосереджені на тому, щоб зберегти наявне українське виробництво, розвивати те, яке працює або може бути відновлене. Ми стимулюємо замовників відмовлятися від імпортних товарів у тих випадках, коли є українські аналоги.
Спільно з колегами по парламенту зареєстрували законопроєкт №13392, який поширює вимоги локалізації на оборонні закупівлі цивільних товарів.
Оцінити конкретний результат цих зусиль можна, по-перше, коли буде доступна відкрита статистика, а по-друге, коли безпекова ситуація дасть змогу використовувати ширший набір інструментів. Тепер система «Прозорро» навіть не збирає дані про країну походження товарів. Це дивне бажання «бути сліпими» і не менш дивний супротив закупівельної спільноти в такому принциповому питанні, як на мене, не має раціонального пояснення.
Вікторія Алексєєва, Київ
Фото: Євген Котенко / Укрінформ
Більше фото можна купити тут.
