Майор ЗСУ, колишній народний депутат VII–VIII скликань Олег Осуховський — людина, чиє життя перетинає політику й фронт. Від Революції Гідності 2013 року та добровольчого батальйону «Січ» через кілька років активної боротьби з агресією Росії до повномасштабного 2022‑го — він пройшов шлях від солдата до майора, водночас відстоюючи в парламенті посилення оборонного бюджету й міжнародної підтримки.
В інтервʼю з ІА Король Данило Осуховський поділився своїм бойовим досвідом, баченням війни, оцінкою політики держави щодо армії, ветеранів та безпеки України.
— Ви – народний депутат, нині захисник, і пройшли шлях від солдата до майора. Розкажіть нам про свій бойовий шлях: яким він був на самому початку, яким він зараз?
—Бойовий шлях, напевно, розпочинався з Революції Гідності, саме в 2013 році. Він поступово перетік, коли Москва вторглася на території України ще в 2014-му, анексувала Крим. І тоді я і мої колеги, побратими, зокрема народні депутати, пішли добровольцями в батальйон «Січ», який був створений Всеукраїнським об’єднанням «Свобода». Відповідно цей шлях уже перетік у 2022-й, коли почалося повномасштабне вторгнення. Звісно, я десь мав інформацію, що повинна розпочатися війна, але не був готовий, що вона почнеться так швидко. Наступного дня я поїхав у місто Рівне, хотів записатися в тероборону. Після того проконсультувався з побратимами, думав їхати в Головне управління розвідки в Києві; коли їхав у Київ через Хмельницький, мобілізувався в Хмельницькому в сили спеціальних операцій. Буквально на початку повномасштабного вторгнення мої друзі, побратими, брати, куми зібралися – частково ми мобілізувалися, десь більше 300 осіб, пройшли підготовку. У нас саме командир був поранений з восьмого полку Сил спеціальних операцій, загін був на ротації, і ми пройшли потужну підготовку за системою: медицина, евакуація, розвідка, дорозвідка і напади на колони. Це згодом допомогло мені на Бахмутському напрямку, коли ми були на Корахівському напрямку. Постійно допомагає й зараз, бо, як ви вже наголошували, з 2014 року я пройшов шлях від солдата до майора – це кропіткий, непростий шлях, бо були й бойові дії, й багато навчань. Я вважаю, що це дуже добре, тому що за моїм статусом — перша категорія і перший ранг — я міг би переатестовуватися на капітана чи майора раніше, але не хотів, бо вважаю, що потрібно пройти шлях з самого низу, від солдата до офіцера.
—Чи змінилося ваше бачення державних процесів і політики загалом після початку служби?
—Звичайно, змінилося. Коли я був народним депутатом попередніх двох скликань, ми постійно наголошували на потребі збільшити фінансування Збройних Сил України до 5% ВВП. Якби тоді дослухалися, нам було б легше з початком повномасштабного вторгнення. Я очолював делегацію українського парламенту у Парламентській асамблеї НАТО й на засіданнях комісій постійно закликав наших міжнародних партнерів, зокрема США, адже тривалий час близько 70% фінансування НАТО йшло з бюджету США. Ми вимагали, просили партнерів, бо в європейських країнах було 0,8–1% ВВП на оборону. Партнери зрозуміли тепер, що потрібно фінансувати ЗСУ через ворожу навалу. Я завжди наголошував, що якби українські воїни з 2014 року не тримали ворога на кордонах, то, можливо, російські танки були б уже під Берліном чи Парижем. Дякуємо партнерам за допомогу, яку вони надають, починаючи з повномасштабного вторгнення 2022 року. Якби допомога була з 2014-го, війни 2022 року, можливо, не було б. Ми вдячні США, бо ще за першої каденції Трампа нам надали «джевеліни» та іншу летальну зброю — це був перший крок, який дуже допоміг на початках відбити ворога у 2022 році, також допомогли «байрактари», і Європа нарешті зрозуміла, що Україні потрібно допомагати, бо якби ми не зупинили їх тут, російські танки були б значно далі.
— Зараз, за даними аналітиків, Росія перекидає війська ближче до Дніпропетровської області. На вашу думку, наскільки це реальна загроза і які напрямки зараз найбільш складні?
—Я б сказав, що всі напрямки складні. Коли я служив у п’ятій окремій важкій механізованій бригаді, ми стояли на Корахівському напрямку: там є добрі лінії оборони і потужні бригади, які дають відсіч ворогу. Більше того, морально-психологічний стан ворога зараз не найкращий: їхні солдати здаються нашим воїнам, і це багато означає. Так само, московські війська теж в оточенні українських військ, і відповідно це грає нам на руку. Я вважаю, що ми відіб’ємо ті атаки, які ми відбивали до того часу, і дякувати Богові одне, що ми ще в 22-му році їх не пустили в Київ, Чернігів. Тоді вже була така велика перемога для української нації. А тут ми справимося з ними, їх відіб’ємо і виб’ємо з часом взагалі з території України, і повернемо і Крим, і Донецьку, Луганську область, і Запорізьку, і Херсонську — звільнимо наші землі.
— Є дуже багато різноманітних українських розробок — «Рута», «Нептун», «Фламінго», «Паляниця» — і всі вони, за словами військових, показують результативність на полі бою. Як ви вважаєте, за яких умов ці системи можуть вплинути на хід війни? До прикладу, якщо буде збільшено обсяг виробництва?
—Очевидно, що потрібно збільшувати обсяг виробництва. Надіємося, що наші американські партнери нам дадуть також ракети «Томагавк» і додатково наші розробки, тобто не тільки ракети, а і безпілотні ударні системи і інше новітнє озброєння, яке є в Україні. І відповідно ми таким чином зможемо давати добру відсіч ворогу і бити по їхніх військових об’єктах, де вони виробляють, зокрема ті свої дрони, «шахеди» і інші засоби, якими вони атакують Україну. Ну і, звичайно, потрібно обрізати їхню логістику — і зі сторони Криму, і на напрямках Донецькому, Луганському, і так само півночі нашої країни, тобто Сумщини, Чернігівщини – не давати ворогу спокою ні на одну хвилинку. Повірте мені, те, що ми зробили зараз за ті декілька років, ми по суті знищили, за всіма статистиками — більше мільйона московитів, тих орків, поїхали в чорних пакетах назад в Росію, і, я думаю, ще кілька мільйонів також; їхня армія дуже деморалізована, і це — завдяки українському духу, українським воїнам. Я завжди наголошую, що в словнику українського воїна немає слова «капітулювати». Ми сильні і ми обов’язково переможемо.
—З останніх новин бачимо, що Верховна Рада підтримала закон про створення кіберсил Збройних сил. Як ви оцінюєте це рішення і чому це важливо?
— Йдуть серйозні кібератаки зі сторони ворога і інформаційно-психологічні атаки на територію України, відповідно цей закон повинен допомогти як Збройним Силам України, так і цивільному населенню захистити нашу систему; це важливий законопроект, і я думаю, що він буде на користь ЗСУ.
—Пане Олеже, ви неодноразово висловлювалися стосовно зрадників України. Нещодавно Олексій Арестович виступив з черговою заявою, мріяв про президентство в інтерв’ю з Собчак і заявив, що, якби був президентом, віддав би частину територій заради миру. Що ви думаєте з цього приводу?
—Це так само інформаційна зброя, цей Арестович: він тиждень назад одне казав, тепер інше говорить, і Москва вже заводить на нього якісь кримінальні справи. Це чисто інформаційно-психологічна атака. Я вважаю, що це державний зрадник, і наші спецслужби мали би давно ним зайнятися. Українцям бажаю не звертати увагу на цю людину, яка зрадила Україну. На жаль, таких зрадників ще багато. Внутрішні вороги нічим не кращі від тих ворогів, яких ми знищуємо на полі бою — можливо, ще й гірші, бо вони посеред нас. Нещодавно у Львові затримали громадянина РФ, який нібито став добровольцем і здавав позиції для ворога — честь і хвала нашим спецслужбам. Дай Бог, щоби вони ще більше виловлювали тих зрадників, які на території України та за кордоном ховаються. Я давно наголошую, що український «Моссад» має працювати в державі; ворог має знати, що якщо він зрадить — скільки б грошей чи преференцій не мав — йому ці гроші не допоможуть, бо буде довічне ув’язнення. І це правильно й показово, коли тим, хто зраджує і здає українські позиції, дають вироки довічного ув’язнення; це потрібно продовжувати.
—Окремо хочу поговорити про ветеранів: багато з них скаржаться, що не отримують належних виплат і соціальна політика щодо них неактивна, ухвалюється лише після гучних скандалів чи тиску. Чи погоджуєтеся з цим?
—Очевидно, що український ветеран має бути захищений державою, бо кожен ветеран своїм життям і здоров’ям захищав українську землю. Потрібно вдосконалювати законодавство, і Міністерство ветеранів має приділяти більше уваги захисту ветеранів та їхнім пільгам. Вони мають почуватися героями після демобілізації, бо кожен, хто був на передовій і є учасником бойових дій, — герой для теперішніх і майбутніх поколінь. Тобто я вважаю, що ветерани мають бути захищені і більше того — влада вже має думати і приймати законопроєкти та програми, тому що зараз є певна кількість ветеранів, які демобілізувалися з тих чи інших причин, але коли буде наша перемога, ветеранів будуть сотні тисяч, можливо до мільйона, і потрібно буде давати правильні пільги, соціальне забезпечення, створювати робочі місця. Я постійно наголошую: потрібно створювати умови і для ветеранів, і для українців, які виїхали за кордон, бо ми віддаємо свої найкращі сили. Зараз, наприклад, багато українців віком від 18 до 22 років виїхали, і ми маємо думати, як захистити ветеранів, як створити для них гідні умови і робочі місця. Ветеран — це не означає людина, яка відходить від життя; якщо потрібно буде знову захищати країну, ветерани можуть долучатися, як і зараз долучаються до виробництва безпілотних систем, бізнесу, іншої важливої роботи для підтримки Збройних сил України й підрозділів для нашої майбутньої перемоги.
—І стосовно виплат: Верховна Рада погодила законопроєкт, за яким люди, котрі звільнилися з полону, під час лікування отримуватимуть по 50 000 грн щомісяця. Чи це справді допоможе тим, хто повернувся з полону?
— Насправді люди, які повернулися з полону, це теж герої, бо ви ж знаєте, що московити серед полонених ще й агентів вербують, і наші спецслужби їх відфільтровують. Але ті люди, які пройшли московські тортури і полон, — справжні герої, і я не знаю, чи допоможе їм 50 000 грн… Вважаю, що виплати мають бути більші для таких людей, які пройшли ці московські катівні. Буквально декілька місяців тому: у нас є три рідні брати, і ми всі у Збройних силах України, і мій старший брат потрапив у полон, але, дякувати Богу, зміг утекти — коли їх переводили, колона розтягнулася, і він через мінне поле 6,5 км на колінах повз, бо почув інформацію, куди ворог має атакувати, які позиції захоплювати, а там його побратими — суміжні підрозділи, прикордонники, десантники — і він зміг пройти та дійти до наших позицій і надати цю інформацію, врятувавши десятки, сотні життів – за це нагороджений президентом України. Я знаю, що він пережив навіть за 12–15 годин полону: він розумів, що якщо не втече — живим не залишиться, бо 25 років жив в Англії і коли почалася війна, відразу мобілізувався і воює до цього часу. Тому наші полонені мають бути соціально захищені, і не тільки соціально — їм має бути надана достойна психологічна підтримка, тому що катівні московські не кожен витримає. По суті, нічого не міняється: ви пам’ятаєте, коли вони окупували Україну в 39-му році, коли зайшли на Західну Україну — десятки, сотні тисяч катували, вбивали, вивозили на Сибір… І, дякувати Богу, що ми в 14-му році вигнали режим Януковича, бо якби він лишився — було би набагато гірше, втрат і жертв було би більше, все було б, як у 39-му, як під час Голодомору 32–33 років. Ця війна є передусім ідеологічною — за ідентичність; вони хочуть знищити нашу мову, культуру, традиції, українську націю і державу. Але ми обов’язково переможемо, ми не пустили їх у Київ, не пустили в інші міста, і виб’ємо їх з нашої території рано чи пізно! Московія повинна розвалитися на 6–10 різних країн. Уже й Китай спить і бачить, як повернути свої території, які були окуповані за часів Радянського Союзу, і хоче захопити аж до Уралу російські землі, родючі землі з нафтою, газом та іншими корисними копалинами. А ми маємо жити в майбутньому в своїй багатій, Богом даній країні, процвітати і зробити все, щоб майбутні покоління не знали, що таке війна.
