Запланований будапештський саміт Трампа й Путіна, який ще кілька днів тому у Вашингтоні називали “моментом істини”, завершився ще до його початку. Американський президент, який прагнув перетворити особисту дипломатію на глобальний інструмент миру, натрапив на стару російську “логіку” – не відступати, не визнавати, не домовлятися. Скасування зустрічі стало не лише дипломатичним сигналом, а й символом: навіть у системі, де Трамп воліє бути “посередником великої угоди”, Москва залишилася у власній парадигмі шантажу. У Кремлі продовжують сподіватися “виснажити Захід”, а Путін “чекає кращих позицій на фронті”.
Загалом російський диктатор знову показав, що “мир” для Кремля – це лише інша форма війни, тільки з паузами для перегрупування військ. Відмова Росії припинити вогонь по поточній лінії фронту та її вимога контролю над усім Донбасом фактично зруйнували американський сценарій “заморожування конфлікту”. Вашингтон зрозумів, що у Будапешті Трампові не світить жодної угоди, а лише політична пастка, в яку він ризикував потрапити, граючи у власну гру “великого миротворця”. Будапештський саміт мав стати політичним експериментом Трампа – тепер він перетворюється на тест його реалістичності. І хоча президент США ще не поставив крапку у своїй “угоді століття”, світ уже бачить: мир із Кремлем неможливо домовити, його можна лише нав’язати.
Тим часом у Європі готують іншу партитуру – план із дванадцяти пунктів, який має зупинити війну вздовж нинішньої лінії фронту. Документ, який розробляється за участю Києва, передбачає повернення депортованих дітей, обмін полоненими, гарантії безпеки для України та поступове зняття санкцій із Москви лише після її реальної участі у відновленні зруйнованих територій. Цей європейський проєкт, який Трампу презентує генеральний секретар НАТО Марк Рютте, – спроба створити “архітектуру миру без ілюзій” з активним залученням американського лідера як головного учасника. На цьому тлі Конгрес США готує нову серію законодавчих ударів по Росії – від надання їй статусу держави-спонсора тероризму до передачі заморожених російських активів Україні. Чи сформується у Вашингтоні нарешті логіка: більше не шукати компромісу з Москвою – покаже час.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.
– Буквально кілька тому днів світ говорив про те, що Трамп знову кличе Путіна на особисту зустріч. І ось маємо ситуацію – не все так просто. Зустріч скасовано, хоча угорський міністр закордонних справ Петер Сіярто каже, що “все розвивається далі”, як і представники Кремля, які теж повторюють, що начебто підготовка триває. То що відбулося, що із зустріччю в Будапешті?
– Можна пожартувати – мовляв, вашингтонські пані дуже капризні: зранку одне, в обід інше, а ввечері третє. Але якщо говорити серйозно, то все почалося з минулого тижня, коли відбулася розмова між Путіним і Трампом. Цей дзвінок мав очевидну мету – зірвати зустріч Зеленського з Трампом. Але цього зробити не вдалося, попри всі спроби. Бо, наприклад, із 25 питань, які обговорювалися, 22 просуваються впевнено, аж до підписання угоди щодо постачання Україні 25 систем Patriot за відповідною програмою. Тобто в конкретиці, а не в інформаційному шумі, процес рухається. І головне – відносини Зеленського й Трампа, України та США, увійшли в ділове русло. Без театру. Бо всі ці емоційні сцени з голосом і картами – не більше, ніж антураж. Найгучніше, до речі, Трамп говорив не про Україну, а про Мадуро та членство Іспанії в НАТО.
Якби ще забрали з переговорів такого “таланта”, як Віткофф, було б узагалі ідеально. Бо ця людина абсолютно безграмотна в міжнародній політиці. Але його тримають, бо він близький друг Трампа. От і сидить на приставному стільчику, киває та щось белькоче. Тож підсумок такий: після тієї розмови й операції з дзвінком інформаційне поле просто вибухнуло – і почало формувати політику. Це саме той випадок, коли медійний ефект став самостійним фактором впливу.
– Що все ж таки трапилося за ці дні, крім того, що Москва як не погоджувалася на припинення вогню, так продовжує дотримуватися цієї позиції?
– Якщо подивитися на публікації – від перших реакцій до аналітики – можна знайти все: від “це кінець Путіну” до “все пропало, тепер Трамп передає ракети Путіну, а не Україні”. Повний спектр абсурду. І все це впливає на поведінку Трампа, на реакції європейців, на їхнє відчуття ситуації. Та головне – зустріч у Будапешті й не мала виглядати гарантованою. Сам саміт у цьому місті вже був натяком, що все може зірватися.
Я весь час чекаю, коли Трамп озвучить одну з трьох сакраментальних фраз: або “першопричини конфлікту”, або “неділимий характер глобальної безпеки”, або “законні територіальні інтереси Росії”. Як тільки він це скаже – значить, він зрозумів, про що “мурчить” Путін. Але поки що – ні. А це означає, що Путін просто грається з Трампом. Грошима. Тими самими 67 мільярдами на тунель під Беринговою протокою. Трамп, коли почув цифру, загорівся, як дитина.
І ось контраст: напередодні європейці казали – “який там репараційний кредит, не буде нічого”. Росія ж, ніби у відповідь, кидає – “нате вам 67 мільярдів”. І тут Європа блискавично реагує. Франція каже – “ми погоджуємося”. Бельгія знімає обмеження. У п’ятницю мають ухвалити рішення про надання Україні репараційного кредиту. І це означає, що буде на що купувати зброю. А ті 67 мільярдів – ще копати й копати. І ось тоді побачимо, як усе зміниться. І вже після цього, коли зустрілися Рубіо та Лавров, останній одразу озвучив про “першопричини” – і це було зроблено публічно.
Чому ще Будапешт “збили”? Це сталося 20 жовтня – коли з’явилася інформація від росіян, що на Путіна британці можуть готувати замах. Але ж Будапешт не місто британської розвідки. Там історично працювали німці. І ті, хто треба, добре знають, що сьогоднішня німецька резидентура в Будапешті активна. Тому цей сигнал – це не просто медійна історія. Це аргументація для того, щоб мати право “збити” зустріч, відкласти її, знайти іншу локацію. Це означає, що пішов сигнал. І Європа його прочитала дуже швидко. От, власне, тому й з’явилася пропозиція провести її в Дубаї чи в ОАЕ.
– Там пролунав увесь цей набір, якого Трамп, схоже, просто не розуміє.
– Саме так. І от чому я постійно повертаюся до цих трьох пунктів – “першопричина”, “неділимість глобальної безпеки” та “законні територіальні інтереси Росії”. Бо це не лише про капітуляцію України. Це про капітуляцію всієї системи безпеки, створеної після розпаду СРСР. Це про відкат НАТО до кордонів 1991 року – аж до східної Німеччини. Це про виведення американських військ з Польщі, Румунії, країн Балтії. Тобто, фактично, про повернення Росії контролю над Центральною Європою у статусі пострадянського “центру впливу”. І тому ця історія стосується не лише України – вона б’є і по Сполучених Штатах, і по Європі. Але у Вашингтоні, здається, й досі цього не усвідомили. От тому наша “пані” – така капризна.
– Це саме про ті “гарантії безпеки для Росії “, про які Трамп натякав під час останньої зустрічі з Володимиром Зеленським?
– Саме це. Той самий “проєкт договору”, який Москва надіслала у грудні 2021 року – якщо точніше, 21 чи 22 числа. Один варіант до Вашингтона, другий до Брюсселя. Обидва мали назву “Договір про гарантії безпеки Російській Федерації”. Один від США, другий від НАТО. І тоді, нагадаю, відбулося навіть два раунди переговорів: між делегаціями США та Росії, між керівництвом НАТО й Росії, а потім і зустріч в ОБСЄ. Ці документи оприлюднено, вони нікуди не зникли – їх можна знайти і прочитати. Чому Трамп чи Рубіо сьогодні не апелюють до цього, не вживають їх у роботі – пояснити важко. Ймовірно, просто не розуміють, що всі нинішні сигнали Кремля – це натяки саме на ці документи. Мовляв, “воно ж у вас на столі лежить, ви ж самі колись це обговорювали”.
– А Будапешт, до речі, якби відбувся, мав би чітке не тільки антиукраїнське, але й антиєвропейське наповнення…
– Так, це відкритий сигнал, що Путін і Трамп формують союз не просто ситуативний, а союз проти об’єднаної Європи. І от це європейці прочитали моментально. Тому така нервова реакція головної дипломатки ЄС Каї Каллас і спільна заява європейських лідерів – вони відчули, що Будапешт стає точкою народження альянсу Трампа й Путіна, спрямованого проти ЄС.
Британські журналісти, звісно, не втрималися – написали, що це “ляпас Європі”, “нагадування про Будапештський меморандум” і “приниження для України”. Хоча, чесно кажучи, якби ми запустили тему “Будапешт-2” – тобто умовного нового формату, де зібралися б ті самі країни-гаранти – США, Велика Британія, Франція, Китай, – то, можливо, саме тоді ми побачили б, хто вони є насправді у цій історії.
– Про “Будапешт-2” на сьогодні вже можна забути? Чи, можливо, його просто відклали, а не скасували остаточно?
– На сьогодні – можна, як кажуть, “запивати його чаєм”. Але не забувати. Бо зустріч Трампа й Путіна все одно висітиме над нами, як темна хмара.
– Тобто зустріч продовжить висіти. Але чи потрібна вона зараз Трампу?
– Ні. Він уже досяг свого – телефонний дзвінок дозволив йому відмовити Україні без відкритої конфронтації. Путіну? Теж не потрібна. Він на кілька місяців зняв із себе тиск і тепер може дихати вільніше. Але для нього сам факт – потиснути руку Трампу, пройтися червоною доріжкою, отримати політичну “реанімацію” у прямому ефірі – це мрія, яку він ще не відклав. І саме так це треба читати.
– Ви сказали, що Путін “зняв проблему” на кілька місяців. Але чи справді зняв? Бо ж у п’ятницю очікується рішення про репараційний кредит Україні. Тобто гроші на зброю таки будуть. Інше питання – чи продаватиме Америка цю зброю у достатніх обсягах? І друге: санкції. Їх же теж мали “почекати” до зустрічі Трампа й Путіна, але тепер Сенат, здається, рухає самостійно три законопроєкти: визнання Росії державою-спонсором тероризму, санкції проти Китаю за підтримку РФ і використання заморожених російських активів для фінансування України. Кожні 90 днів – транш. Що далі, як ви гадаєте?
– Щодо активів у США, то там, за різними оцінками, від 56 до 60 мільярдів доларів. Раніше сума була ще більша, але як тільки ця тема пішла у публічний простір, гроші “перебігли”. Чотири європейські банки, два з них – у Бельгії. Тому, власне, бельгійці так довго й чинили опір. Механізм, який зараз узгоджено, передбачає тверді гарантії, що ці кошти потім компенсують. Тобто юридично США не ризикують. І саме це дозволило зрушити процес із мертвої точки.
Рішення Сенату. Воно формально дає Трампу право діяти, але не зобов’язує його це робити. І ось у цьому вся проблема: рішення ухвалюють, але кінцеве слово за президентом. А Трамп, як ми бачимо, уникає будь-якої відповідальності. Він маневрує, перекладає, відкладає. Тому навіть ухвалення законів не означає, що вони реально запрацюють. До речі, ще одна деталь: у весняній редакції законопроєкту змінено ключовий пункт: тепер момент запровадження санкцій визначає президент. За часів Обами й Байдена було навпаки – Сенат запроваджував санкції, а Білий дім лише виконував. Тепер же все навпаки. І це чистий трампізм у дії.
– Отже, різких кроків не буде?
– Ні, саме різких не буде поки. Але певні кроки все ж є. Ця зустріч 24 жовтня показова. Усі, хто стежить уважно, побачили: в атаках на об’єкти на території Російської Федерації використовувалися європейські крилаті ракети. Це не дрібниця. Це сигнал, що Вашингтон дав “добро” на використання певних технологій і координацію. Тобто – перехід від розмов до дії. І це лише один із проявів процесу, який зараз іде.
Те саме можна сказати і про зустрічі президента Зеленського з керівництвом Lockheed Martin та Raytheon. Це не просто протокольні усмішки – це робота над спільними проєктами, які змінюють співвідношення сил. А ще присутність нашої міністерки енергетики у Вашингтоні, пані Гринчук. Її контакти з міністром енергетики США Райтом – пряме свідчення, що готується комплексна стратегія: енергетика, оборона, технології. І Райт, між іншим, один із тих, хто послідовно тисне на Трампа, вимагаючи позбавити Росію доступу до глобального ринку сирої нафти й нафтопродуктів.
– Щодо 12 пунктів, план, який обговорюють Україна та Європа для припинення війни. Головний пункт – припинення вогню, але далі йдеться про поступове зняття санкцій із Росії. Навіть згадано 300 мільярдів: якщо Росія внесе частину коштів на відновлення України, їх можуть розморозити. І от Рютте вже у Вашингтоні на зустріч із Трампом. То чи має цей план шанси? І чи зможе він переконати Трампа?
– У цій ситуації Рютте – це радше психіатр, аніж дипломат. Він їде лікувати надто нервову та непередбачувану “пацієнтку”, тобто американську адміністрацію. Його головне завдання зараз – пояснити Трампу, що 140 мільярдів доларів у п’ятницю – це не жарт. Що Європа налаштована серйозно, НАТО мобілізоване, і що фінансова складова – це не просто цифри, а демонстрація рішучості. Друге: показати, що Європа має власний план, і він на столі.
Звичайно, Кремль цей план відкине відразу. Тому що Москва не погодиться на жодні формулювання, які передбачають відхід або контроль. Але сам факт того, що Європа почала діяти синхронно з Україною, – це вже крок. І це блискучий тактичний хід: створити ілюзію процесу, щоб показати, що саме Москва зриває перемир’я.
– Там є пункт щодо припинення вогню й поступового зняття санкцій. Очевидно, це зроблено, щоб створити видимість компромісу.
– Саме так. Це дипломатична гра. Бо Трамп, ще з часів Анкориджа, крутився навколо однієї й тієї ж ідеї: “припинення вогню в обмін на зняття санкцій”. Але коли ця схема провалилася, він просто змінив формулювання. Тепер – “зупинити на лінії фронту”. Звучить нібито інакше, але зміст той самий: замороження. І Кремль, звісно ж, скаже: ні. Але для самого Трампа це комфортна ілюзія контролю. Він думає, що ситуація стабілізується, і він “керує процесом”. А тим часом Вашингтон готує інше – системну передачу ракет дальньої дії: Taurus, Storm Shadow, модернізовані Scalp, і навіть питання Tomahawk уже поставлено у чергу.
– Тобто маятник триватиме? Сьогодні Трамп підморгне Україні, а завтра Путін подзвонить – і знову “тунель дружби”? І так у наступні місяці, а можливо – і протягом усієї каденції Трампа?
– Так. Цей маятник коливатиметься стільки, скільки Трамп сидітиме в Білому домі. Він принципово не розуміє логіки цієї війни. Він бачить її як бізнес-конфлікт, який треба “розрулити угодою”. А війна – не біржовий контракт. Тому поки американська система тримає баланс в Ізраїлі, вона ще працює. А ось щодо України – там хаос. Бо Трамп не розуміє органіки нашого спротиву, не сприймає Україну як самостійний суб’єкт. І через це середній рівень у Держдепі чи Пентагоні, який розуміє ситуацію, не має впливу – це республіканська адміністрація, і все концентрується в руках однієї людини. Тому маятник буде. І єдиний спосіб його врівноважити – це Європа. Україна-Європа – ось формула виживання. Бо доля України – це доля Європи. І Європа мусить прокинутися.
– А Росія? Вона далі намагатиметься “пом’якшувати” Трампа й тягнути його в новий “Будапешт”? І чи може Європа реально допомогти Україні завдати ударів по Росії – не символічних, а болючих?
– Самостійно – ні. Європа не здатна забезпечити Україну повним арсеналом. Частково – так. Але повноцінна підтримка можлива лише у співпраці зі Сполученими Штатами. Бо обсяги промислового виробництва, логістика, стандарти – усе це можна синхронізувати тільки через Вашингтон. І це треба робити зараз.
– Тобто знову все впирається у Трампа. А він навряд чи дасть Україні все, щоб Путіну справді стало боляче?
– Не зовсім. Згадайте, я казав про “ракетну чергу”. “Томагавк” уже стоїть у ній. Як колись Abrams і F-16. Це не означає, що завтра, але це означає, що рішення “дозріває”. І підштовхують його не стільки політики, скільки сама реальність.
Подивіться на останні два випадки – пожежі на заводах російського “Лукойлу” в Румунії та Угорщині. Це не випадковість. Це реакція. Британія запровадила санкції проти “Лукойлу”, а росіяни відповіли у своєму стилі: “Не хочеш зі мною – не матимеш нічого”. І от уже пожежі. Це попередження Орбану: підтримаєш 19-й санкційний пакет – отримаєш удар по інфраструктурі. У Румунії пошкодження незначні, а в Угорщині – серйозні. Тепер доведеться розконсервовувати резерви. І це, між іншим, ще один сигнал – навіть тим, хто грає на обидва фронти. Отже, вогонь горить не лише на заводах, а й під ногами тих, хто й досі вірить у “дружбу” з Москвою.
