У цьому інтерв’ю зі стендап-комікесою Наталею Гаріповою – про роль гумору як способу існування, психотерапії, “подушки безпеки” та захисту для українців у повсякденному житті та під час війни.
Ця розмова – частина мультимедійного проєкту “Архетип нації”, який досліджує основи української національної ідентичності. Якими ми були, якими стали, якими ми маємо та можемо бути?
Автор та ведучий Нік Лисицький говорить про це з яскравими представниками нашої нації. Серед них: Андрій Зелінський, Валерій Маркус, Євген Клопотенко, Андрій Козінчук та інші.
Перший сезон проєкту складається з 12 випусків, які можна буде не лише дивитися, а й слухати та читати на YouTube, подкаст платформах та сайті.
– Розкажіть, що для вас гумор. Чи могли б ви пояснити, як саме гумор допомагає вам у повсякденному житті?
– Для мене це взагалі спосіб існування. Гумор – це спосіб вираження того, що я думаю, що мені подобається чи не подобається. У дитинстві, наприклад, у складних стосунках у родині, він був способом зняття напруги, він прийшов на допомогу, як метод “згладжувати кути”. Я інтуїтивно зрозуміла, що жарт може рятувати ситуації. У дорослому житті це залишилося. Я можу гумором пом’якшувати будь-які обставини. Це для мене – як дихання.
Крім того, гумор – це моя професія, адже я професійно займаюся ним усе своє життя. Це те, на чому побудована близькість із людьми та, власне, мій день. Якщо протягом дня я не маю змоги ні з ким посміятися (наприклад, я сама вдома і не дивилася комедію), у мене з’являється відчуття, що щось іде не так, щось не за планом, тому що мені завжди потрібно обмінюватися жартами та енергією.
– Багато коміків говорять, що стендап – це дуже особистий і навіть терапевтичний жанр. Ви визначили формулу: “Стендап – це біль плюс час”. Чи можна сказати, що створення гумору, зокрема про власні проблеми чи хвороби близьких – є для вас своєрідною психотерапією?
– Існують болючі теми та теми, до яких людина не має стосунку. Наприклад, якщо людина не військова і жартує про те, що відбувається на війні саме з військовими, одразу стає зрозуміло, що так не має бути. Якщо ти цивільний, ти маєш жартувати про щось цивільне, що стосується конкретно твого життя, адже стендап – це виступ про себе. Неприпустимо оцінювати те, до чого ти не маєш прямого відношення.
Ключова формула стендапу – це “біль плюс час”. Коли біль минає, про трагічні події можна жартувати. Наприклад, про теракти 11 вересня колись ніхто не міг подумати жартувати, але зараз жарти про це є навіть у “Сімпсонах”. Чому? Тому що прийшов час. Нам усім потрібно переосмислити, прийняти, прожити цей біль і вийти з нього переможцем. Переможець – це той, хто може про це вже пожартувати.
Ось приклад: якщо в моїй родині хтось хворіє на певну хворобу, я можу про це жартувати, тому що це мій біль. Я жартую про себе. Якщо ж я раптом починаю жартувати про хворобу сторонньої людини, то це може стати боляче іншим людям. А якщо я жартую про хворобу, на яку хворів, наприклад, мій тато, то це мої стосунки з ним. І, можливо, комусь від цього стане легше, що про це дійсно можна жартувати. Гумор знімає напругу, особливо високий рівень напруги, пов’язаний із хворобами.
– Чи впливає інтелектуальна обізнаність на сприйняття жарту?
– Так, гумор ділить людей. Він ділить на тих, хто розуміє, і ні. Це все ж таки про інтелект, про те, що людина начитана, обізнана. Є примітивний гумор, а є гумор складніший. Справжній гумор – це про здатність посміятися, зробити собі добре, запустити всі гормони (дофамін, серотонін). Це унікально! Тобто для того, щоб оздоровитися, тобі не треба їхати в санаторій, тобі можна просто сходити на концерт стендапу. А якщо людина не розуміє жарт або просто закрита, вона прийде і скаже: “Ні, ну було смішно, звісно, але не все”.
– У трагічні часи війни ми бачимо вибух мемів і жартів. Чому, на вашу думку, українці продовжують так багато жартувати? Чи є це логічним психологічним захистом?
– Це логічно! У найскладніші часи стає ще більше жартів. Гумор – це наша подушка безпеки, на яку нам не страшно падати. Він захищає від психологічних розладів. Нам потрібно постійно жартувати та ділитися жартами. Чому зараз меми такі популярні? Людям хочеться ділитися чимось смішним, когось веселити. Особливо, якщо це наш спільний досвід, який ми переживаємо зараз. У нас набагато більше точок для фіксації абсурду ніж, наприклад, в американському стендапі, де досі жартують про ковід.
Ми часто кажемо: “Який сюр!” Наприклад, українські військові вже навчають європейців, як закривати небо над Європою – це сюр. Адже, ще кілька років тому ми благали: “Закрийте небо!” І що залишається в цьому сюрі? Писати жарти про цей абсурд, перемагати його. Це дуже сильний механізм.
Щойно щось трапляється, одразу відбувається вибух мемів – не наступного дня, а в ту саму секунду. Я пам’ятаю, це було смішно, коли безпілотник залетів на територію Польщі, і хтось написав: “Блін, не встиг прокинутися, а вже пропустив усі меми!” Безпілотник залетів о третій ночі, а до восьмої ранку вже була нереальна кількість мемів.
– Існує думка, що гумор можуть використовувати у цілях пропаганди. Ви відзначили, що самого слова “пропаганда” не варто боятися. В чому, на вашу думку, полягає позитивна роль гумору в суспільних процесах?
– Пропаганда – це просто слово, яке чомусь демонізували. Будь-яка пропаганда, в якій використовується гумор, класно спрацює. Якщо соціальні ролики будуть із гумором, це спрацює. Соціальні ролики про інклюзивність із гумором – це спрацює. Якщо соціальні ролики про те, як правильно спілкуватися, наприклад, із ветераном або людиною з інвалідністю, будуть з гумором – це гарно спрацює.
Чому всі так бояться слова “пропаганда”? Насправді що таке пропаганда? Пропаганда української мови в Україні. На це практично ніхто не виділяє гроші, але це те, що нам необхідно зробити. І це те, що нам точно потрібно, бо у цій пропаганді нам необхідно зачепити не лише базові речі, а й усі глибокі “м’язи” всередині, щоб це почало працювати. Звісно, якщо хтось буде цим серйозно займатися.
