Про перемогу проєвропейських сил на останніх виборах в Молдові, російську пропаганду та проросійські настрої серед місцевих гагаузів, болгар та українців, поступову втрату росіянами контролю над Придністров’я та перспективи його реінтеграції в Молдову – читайте в інтерв’ю посла України в Молдові Пауна Роговея.
Головне:
- Чи зазнала Росія фіаско на виборах у Молдові?
- Як росіяни залякували молдавських виборців “війною”?
- Як національні меншини в Молдові потрапили у “капсулу часу”?
- Чи становить Придністров’я загрозу для України та коли Молдова зможе реінтегрувати регіон?
“Давайте будемо чесними: ця перемога тимчасова, це вікно для зміцнення стійкості та прискорення європейської інтеграції. Росія шукатиме нові методи і цілі”, – заявила за декілька днів після нещодавніх парламентських виборів у Молдові президентка країни Мая Санду.
Самі вибори завершились впевненою перемогою її партії PAS, яка матиме монобільшість і в новому скликанні парламенту. Попри величезні зусилля та вкинуті кошти проросійські сили в Молдові зазнали чергової поразки. Але, безумовно, залишити Молдову в спокої Росія не збирається.
“Можна було б говорити про нове фіаско Росії, але я не стану стверджувати – ви ж розумієте, вибори пройшли, але певна частина електорату, певна частина політичних сил, які орієнтуються на Москву залишилися”, – каже в інтерв’ю РБК-Україна надзвичайний і повноважний посол України в Молдові Паун Роговей.
Серед цього проросійського електорату значну частину складають і представники національних меншин, які проживають у Молдові – гагаузи, болгари і, на жаль, етнічні українці. Як пояснює посол Роговей, вони певною мірою потрапили у своєрідну “капсулу часу”, де досі існують наративи радянських часів, ще й підсилені за останні десятиліття масованою російською пропагандою та позиціями російської мови, зокрема у шкільному навчанні.
Хоча, підкреслює посол, вже зараз помітні певні позитивні зрушення – і в етнічних українських селах результати виборів були дещо не такими, як очікувалося.
Очевидний прогрес спостерігається і в іншому, важливому не лише для Молдови, а й безпосередньо для України питанні – реінтеграції Придністров’я. Впродовж великої війни з Росією неодноразово з’являлися побоювання, що звідти агресори можуть завдати удару в тил.
Але, розповідає Роговей, цієї небезпеки вдалося уникнути завдяки дуже активній роботі української дипломатії. І зараз Росія дедалі більш втрачає вплив у Придністров’ї, натомість це утворення поступово реінтегрується в Молдову – поки лише в соціально-економічному плані. Процес повної реінтеграції, вважає український посол, вже запущено, але на шляху цьому стоїть обов’язкова умова – а саме демілітаризація Придністров’я, роззброєння та вивід з регіону російських військ.
Про вибори в Молдові
– Останні вибори в Молдові завершились перемогою проєвропейських сил. Але як на цих виборах діяла Росія, і чи можна стверджувати, що Росія тут зазнала тотальної поразки?
– Ці вибори були важливими не тільки для Республіки Молдова, а і в цілому для усього нашого регіону, в тому числі й для України.
Інтеграція Республіки Молдова до Європейського Союзу – це елемент національних інтересів України.
На цих виборах практично вирішувалася доля майбутнього Молдови. Після минулорічних президентських виборів і референдуму, коли Республіка Молдова вистояла, це було справжнє випробування. Тому що Російська Федерація витратила шалені кошти для ведення так званої гібридної війни.
Йдеться і про інформаційну війну, і про маніпуляції, і про пропаганду, і про кібератаки. Все в комплексі. А найголовніше – випадки так званої виборчої корупції, підкуп виборців.
Москва використовувала дуже великі суми для підкупу виборців. Республіка Молдова пройшла через унікальний досвід у минулому році і зробила для себе грамотні висновки.
Після минулорічного референдуму ми побачили посилення гібридної війни з боку РФ, оскільки тоді вони не досягли бажаного для себе результату.
Це відчувалося у проросійських та російських ЗМІ, соціальних мережах, де підконтрольними Москві політичними силами і “експертами” масово поширювалася маніпулятивна та фейкова інформація, спрямована на дискредитацію проєвропейської влади Молдови та її політики. На жаль, згадані кола були і залишилися. Не знаю, яка буде їхня доля в майбутньому, тому що вони трималися і тримаються поки що на кошти Кремля.
Втім Молдова зробила необхідні висновки. Той досвід, який Кишинів пройшов на референдумі і президентських виборах мав велике значення. І тут хотів би відзначити дуже злагоджену і коректну діяльність молдовських правоохоронних органів протягом останніх 6-7 місяців: виявлення і припинення злочинної діяльності тих кіл, які намагалися просто купити голоси народу.
Напевно проросійські сили перейшли якусь межу і молдовський народ сам зрозумів, що щось відбувається не те.
– З цим інформаційним тиском та підкупом?
– Так, абсолютно.
В цьому ж контексті хотів би відзначив коректну і грамотну виборчу кампанію, проведену проєвропейськими політичними силами Молдови. Тож ми всі очікували на ці результати.
– Які наративи просували росіяни і проросійські сили? Стандартну свою історію про те, що “проголосуєте за Європу, і у вас буде війна, як в Україні?” Чи ще якісь: про корупцію, олігархів тощо?
– Головний меседж був, що європейське майбутнє, голосування за проєвропейські сили – “це війна”. Оскільки країна нібито “буде втрачати свій суверенітет”, “державою країною будуть керувати “західні куратори”, а це суперечить інтересам Росії, росіянам, які проживають у Молдові, і це призведе до війни.
Якось незрозуміло, якої, хто з ким воюватиме, але якась “війна” буде. Тут нічого нового росіяни не придумали. Ми бачили, що цю ж тактику й наративи Кремль і підконтрольні йому кола використовували і в Грузії, і в інших країнах. Ми ж пам’ятаємо, коли в рамках виборчої кампанії в Грузії використовувалися фотографії руйнувань з України, і це дуже цинічно було.
Вони намагалися це зробити й в Молдові. Показували Україну як приклад. Мовляв, ось, бачите, Україна захотіла в НАТО та в ЄС, і дивіться, що в них відбувається, ви цього ж хочете?.. Що стосується корупції, олігархів, це все відійшло на другий план.
Тобто “Євросоюз – це війна”. А орієнтація на Росію – це “відкриття ринків”, це “прогрес та економічний розвиток” тощо.
Але Молдова вже перебувала під владою проросійських сил, і нічого такого конкретного тут не відбувалося. Народ це пам’ятає і знає. Тобто, молдовський народ, який поважає себе, який поважає свої традиції, знає свої коріння, як і український народ, має певний імунітет. Є червона межа, за якою вже всі бачать, що це просто бруд і абсолютна неправда, це фейки – народ це відчуває.
Паун Роговей вручає вірчі грамоти президентці Молдови Маї Манду (фото: посольство України в РМ)
Напередодні виборів, коли я говорив навіть з тими людьми, які мають ностальгію за радянським минулим, то я бачив певне світло в кінці тунелю, а саме тому, що вони все ж таки розуміють: відбувається щось не те…
Тоді я зробив висновок (багато хто мені не вірив), що результат-максимум – це проєвропейська монобільшість, а мінімум – це просто перемога проєвропейських сил над проросійськими. Хоча певна частина так званих проєвропейських сил – це своєрідні троянські коні, які були створені, в тому числі під впливом Росії.
Тобто вибори чітко продемонстрували факт того, що молдовський народ, Республіка Молдова як держава, підтвердили свій вибір, європейський вибір. Попри всі згадані російські страшилки, попри величезні російські кошти, які тут витрачалися. Виходячи з цього, можна було б говорити про нове фіаско Росії, але я не стану стверджувати – ви ж розумієте, вибори пройшли, але певна частина електорату, певна частина політичних сил, які орієнтуються на Москву залишилися.
– Чому цього електорату так багато, що на кожних виборах і на референдумі все вирішується буквально ліченими відсотками чи долями відсотка, щоразу це політичний трилер? Більше працює російська пропаганда, банальний підкуп, ностальгія за радянськими часами, ще щось?
– Тут є декілька факторів. Молдова, як і інші незалежні тепер держави, які були частиною радянської імперії, проходила через жорстку денаціоналізації.
Ви ж знаєте, що основним ідеологічним елементом в політиці колишнього СРСР було створення своєрідної “радянської людини”. Під прикриттям цього знищувалося все, що пов’язано з ідентичністю різних народів. Молдова, на жаль, теж проходила через це.
Водночас, зважаючи на те, що певний час при владі у незалежній Молдові знаходилися спочатку комуністи, потім соціалісти, це було законсервовано. І їхня ідеологія, їхня політика будувалася саме на цьому, що “нам потрібно дружити з усім світом, але з Росією треба особливо дружити, тому що це наші браття”. Це особливо проявляється на півдні Молдови, в Гагаузії, бо там традиційно непохитні позиції мали і соціалісти, і комуністи, і Росія досить активно працювала, маніпулювала.
І на півночі Молдови це має місце, там, де живуть в тому числі етнічні українці, які протягом багатьох десятиліть русифікувалися. Я ще окремо на цьому зупинюся. Тобто зберіглася своєрідна “капсула часу”.
Неможливо позбавитися за рік або за два того, що створювалося за понад 70 років. Тим більше коли є ворог, який витрачає шалені кошти для того, щоб зберегти цю “капсулу часу”.
Другий фактор – певна частина населення Молдови, насамперед молодь, мігрувала, натомість тут залишилися люди більш похилого віку, які ностальгують за радянським минулим.
І є ще один дуже важливий фактор. Ви ж розумієте, що коли йде повна переорієнтація на інші цінності, відбувається рух у напрямку вступу до Європейського Союзу, реалізація реформ, – це не так легко і не так просто.
Я відпрацював три відрядження в Румунії, я бачив процес вступу Румунії до Європейського Союзу від “А до Я”. Це дуже непростий шлях. Іноді через коліно треба ламати старе і будувати нове.
Цей процес тут почався: спочатку отримання асоційованого членства, отримання безвізу, реалізація проектів, відповідно інші цінності, інші стандарти. Треба перелаштовуватися на щось нове. І це супроводжується певними проблемами – і економічними, і соціальними.
Цим скористалася Москва. Пішли в хід цинічні наративи про те, “що ось вам зараз важко, а ще буде важче, коли будете в Європі”, “ви в Європі нікому не потрібні” тощо.
Але Молдова, молдовський проєвропейський уряд дуже добре змогли витримати це випробування. Є багато проблем. Наприклад, підвищення цін на енергоносії. Проте Молдова практично стала незалежною в енергетичному плані.
Все більше людей розуміють, що для того, щоб все розвивалося, потрібна конкуренція. Є певні моменти, і хтось випаде з цього процесу конкуренції.
Всі ці процеси, які супроводжуються певними складнощами в економічному плані, в соціальному плані, теж відіграють відповідну роль, тим більше коли це підігрівається пропагандою. І всім кажуть, “от бачите, у вас ковбаса була по рублю, а зараз вона по декілька доларів”.
Останній найважливіший фактор – це використання різних інструментів маніпуляції за допомогою грошей.
Москва навіть не соромилася. Тут були цілі пункти, куди люди приходили за кешем, який роздавався підконтрольними Кремлю колами. І це було до певного часу, поки не почалися арешти, не почалися конкретні розслідування. І сам народ усвідомив: у мене є гідність, повага до себе, я не продаюся. Гідність не продається.
Про симпатії до Росії серед національних меншин
– Чому в Молдові настільки диспропорційно високі симпатії до Росії серед національних меншин, зокрема, гагаузів, болгар і – що найбільш дошкульно – українців?
– Знову ж таки, повернемося до історії, до цієї “капсули часу”.
Десятиліттями всі національні меншини мали так звану “мову міжнаціонального спілкування”. Ще з радянських часів це російська, і це тут, нажаль, зберіглося завдяки політиці, яку проводили проросійські сили при владі – і комуністи, і соціалісти.
Я не так давно в Молдові, і я був приголомшений, коли побачив, що у всіх регіонах, де живуть національні меншини, не тільки українська, всі школи – з викладанням російською мовою.
Я дуже радий, що за цей короткий час, поки я перебуваю тут, я вже розмовляв із міністерством культури, з міністром освіти, і вони розуміють цю проблему і готові її вирішувати.
Для мене це пріоритет – я не хочу, щоб наших українців використовували як інструмент для досягнення якихось політичних цілей.
Традиційно в регіонах, де жили і живуть національні меншини, зокрема й українська, за допомоги цього інструменту, мови, туди проникали саме ці пропагандистські, антиєвропейські ідеї.
Школа, мова – це основне. Бо школа є фундаментом для майбутніх поколінь, там формується людина. Вона формується сім років вдома, а потім формується у школі.
Я більш ніж впевнений, що з урахуванням того, що я знаходжу повне порозуміння у нинішньої влади Молдови, перехід на викладання у згаданих школах рідною мовою обов’язково відбудеться. Ми розуміємо, що цей процес потребує відповідного фінансового супроводження, формування кваліфікованих педагогів, а найголовніше – часу. Але воля є, значить треба колись починати.
Я днями побував на півночі Молдови в українських селах. Відвідав там три села, їхні школи. Там прекрасні люди живуть, в побуті між собою і в тій же школі на перервах вони розмовляють такою чистою українською мовою, що ви навіть не уявляєте. Але захожу в школу – а школа з викладанням російською мовою.
Паун Роговей під час візиту до школи в українському селі (фото: facebook.com/paun.rohovei)
Українська мова і література поряд з державно румунською мовою викладаються просто як предмети. Всі інші дисципліни – російською.
– Тобто люди говорять між собою українською і при цьому все одно підтримують партії, так чи інакше орієнтовані на Росію?
– Ви ж розумієте прекрасно, якщо там мер або голова сільради є представником відповідної партії, то там проводиться відповідна робота.
Але я розмовляю і буду розмовляти з будь-ким, хто координує або є лідером відповідної громади саме про те, щоб не дозволяти використовувати стійких духом українців як інструмент впливу на якісь політичні процеси, або тим більше в інтересах нашого ворога. Для мене українці Молдови є пріоритетом.
Вже є певні позитивні зрушення. Навіть в цих селах голосування пішло не так, як багато хто думав.
І я пишаюся тим, що я побачив в рамках моїх робочих поїздок: що українці стійкі і що вони зберегли свою ідентичність. Я думаю, що попри війну, спільно з молдовською стороною нам вдасться створити всі необхідні умови для того, щоб українці відчували себе учасниками цього руху нашої сусідньої країни до майбутнього членства в ЄС.
Як діятиме Росія після виборів
– Вже після виборів президент Мая Санду заявила, що попри перемогу проєвропейських сил, не варто думати, що Росія залишить Молдову в спокої. Які тепер, у відносно спокійний міжвиборчий період, будуть використовуватися інструменти?
– Я вам розповідав про процес наближення до ЄС, але зараз ми маємо говорити вже про процес інтеграції, тому що і Україна, і Республіка Молдова є кандидатами на вступ до Європейського Союзу.
Вже найближчим часом розпочнуться конкретні кроки – перемовини і реалізація на практиці проектів, які мають забезпечити умови для нашого повноправного членства.
Будуть складнощі, для їх подолання треба багато і наполегливо працювати. Треба багато чого міняти. Тому це буде непростий процес.
Росія намагатиметься й надалі використовувати у своїх інтересах будь-які складнощі задля того, щоб дискредитувати вибір молдовського народу. Тому нинішній парламентській більшості і майбутньому уряду Молдови буде нелегко, але я більш ніж певний, що все буде нормально. Буде підтримка з боку Брюсселю, з боку інших партнерів.
Більше того, ми з Молдовою йдемо разом, тандемом, до європейської інтеграції. Молдова буде не одна і ми будемо не одні. Тому нам вдасться все зробити.
– Тобто основний інструментарій Росії в цій гібридній війні на нинішньому її етапі буде інформаційний? Наскільки я розумію, жодного реального протестного потенціалу у проросійських сил немає, тому так качати ситуацію, через “вулицю”, не вдасться.
– Немає такого потенціалу, і те, що було у минулому році перед президентськими виборами і референдумом, і нинішня ситуація показали, що немає. І це вже дуже великий плюс.
Але є багато інших інструментів. Україна проливає кров за своє майбутнє, борючись проти окупації і таким чином захищає не тільки Україну, а й всю Європу, а особливо цей регіон. Росія ж не хоче втрачати свій плацдарм тут, в цьому регіоні, в Східній Європі. Вона не хоче – але і не може нічого зробити. Все вислизає з рук. Тому що безвіз, наближення до Європи, надали людям можливість і право подорожувати, бачити, що можна по-іншому, можна жити вільно, мати справжні права і свободи. Бачити, що якщо ти вмієш і можеш, то ти можеш жити у вільній країні.
– І що там немає тих всіх жахів, про які розказують росіяни, зокрема на тему різноманітних меншин.
– В цьому плані Росія зі своїми всіма цими страшилками відстає. Вони не розуміють цього, і слава богу, що не розуміють. Тому що, як показує практика, вони нічого нового з часів Другої світової війни або періоду після Другої світової війни не придумали.
– “Захід загниває”, все таке?
– Так, ті ж наративи і далі.
Але багато залежить і від долі нашої боротьби. Тут в Молдові ми маємо дуже великий рівень солідарності і підтримки. Тобто тут є повне усвідомлення того, що від стійкості України залежить стійкість Молдови і не тільки Молдови.
Люди почали розуміти, що відбувається в Росії. Вони почали розуміти, що саме Росія – це війна, а не Європа. А Росія хоче, але не може. Ось така, вибачте, “імпотенція”.
Про Придністров’я
– Але у них є козир у вигляді Придністров’я. Наскільки цей фактор станом на зараз становить загрозу й українським інтересам? І за яких умов можлива реінтеграція Придністров’я?
– Останні роки довели, що Росію абсолютно не цікавить жоден росіянин, який там живе. І жодна людина взагалі. Тому що для них важлива не турбота про людей, про їхнє майбутнє, а важливо утримати цей плацдарм і розширити його далі.
Молдова ж зробила дуже відчутні кроки вперед в плані економічної і соціальної реінтеграції з лівим берегом Дністра. Багато тих людей, які живуть в придністровському регіоні працюють на правобережжі. Підприємства, які зареєструвалися в Молдові мають можливість експортувати свою продукцію в тому числі на європейські ринки. Майже 60% того, що виробляється на лівому березі Дністра експортується саме на ринок Європейського Союзу.
Політична реінтеграція ще попереду, але я думаю, що вона буде успішною, за умови, якщо зміниться переговорний формат з придністровського врегулювання.
Сьогодні де-юре – це формат “5+2”, в якому Кишинів і Тирасполь – сторони переговорного процесу. Україна, ОБСЄ і, на жаль, Росія – посередники в цьому процесі. США та Європейський Союз – спостерігачі. Формат де-юре існує і всім нам дозволяє, зокрема й Україні, бо ми дуже активний учасник цього процесу, діяти в юридичних рамках.
– Але сам формат станом на зараз мертвий?
– Він недієздатний. Тому ми робимо наголос на тому, що цей процес на цьому етапі варто продовжувати у форматі “1+1”, тобто Кишинів-Тирасполь. Всі підтримали такий підхід окрім Росії і Тирасполя, але ми почали діяти, підтримуємо Кишинів у цьому процесі і продовжуємо це робити.
Наша позиція послідовна і вона є такою з моменту початку цих перемовин: Україна підтримує мирне врегулювання Придністровського конфлікту з безумовним дотриманням суверенітету і територіальної цілісності Республіки Молдова в кордонах, які визнані на міжнародному рівні. Крім того, кінцевим результатом цього процесу має стати реінтеграція Республіки Молдова.
Яким чином? Чи це буде особливий статус для цього регіону? Чи це просто будуть декілька районів на лівому березі Дністра? Це вже абсолютно внутрішня справа Республіки Молдова.
Ми не підтримуємо тільки один варіант. Те, що намагалися і нам нав’язати, і це Москва намагається протягнути і для Молдови. Це федералізація. Це було б дуже небезпечно, в тому числі для нас.
Наша позиція полягає в тому, що не може бути присутньою в цьому форматі Російська федерація, яка в принципі і спровокувала цей конфлікт. Всі про це знають, але ніхто не насмілювався про це говорити.
А ми кажемо прямо, що цей конфлікт був спровокований Російською федерацією. Минуло 30 років, нічого не відбулося. Всі починають шукати якісь причини. А причини банальні, прості – це присутність там Росії.
Росія створила цей конфлікт не для того, щоб його вирішувати, а щоб зберегти інструменти впливу на регіон і на Молдову в цілому, щоб зберегти певний статус-кво до того моменту, коли у них гіпотетично (у їх баченні) буде достатньо сил, засобів і можливостей для того, щоб просунутися в цей простір. Вони зараз цього не можуть. Фронт далеко, але вони намагаються гальмувати будь-які реінтеграційні процеси.
Паун Роговей під час візиту до Придністров’я (фото: Посольство України в РМ)
Тому Україна виходить з того, що рано чи пізно, і я думаю, що це відбудеться вже за цієї каденції проєвропейської влади Молдови, нам доведеться подумати над переформатуванням переговорного процесу.
З урахуванням того, що і Україна, і Республіка Молдова рухаються шляхом інтеграції в ЄС, ми в Києві вважаємо, що Європейський Союз має відігравати одну з ключових ролей в цьому процесі. Це розуміння є в Кишиневі, це розуміння є в Брюсселі, це розуміння є в ОБСЄ, нас в цьому плані підтримують наші американські партнери.
Але є ще одна дуже важлива умова для того, щоб цей процес пройшов успішно і мирно, дипломатичним шляхом, з суворим дотриманням територіальної цілісності Республіки Молдова. Це демілітаризація Придністров’я.
– А скільки зараз там знаходиться російських військових? Є різні оцінки.
– Там є тисяча з чимось озброєних людей, так зване ОГРВ (Оперативна група російських військ, – ред.). Крім того, це ОГРВ є і джерелом для формування так званої “миротворчої місії”, в якій беруть участь і так звані “збройні сили Придністров’я”, на нашу думку, це незаконні збройні формування. Певний час ми там були просто спостерігачами, але з початком широкомасштабної агресії ми вийшли з цього формату.
Тож потрібна демілітаризація, вивід або розформування цього ОГРВ, перетворення цієї “миротворчої місії”, від якої там тільки назва, в цивільну під егідою однієї з міжнародних організацій – ООН, ОБСЄ. Це буде справедливо і у відповідності до міжнародного права.
Росіяни використовують наративи, згідно з якими якщо підуть російські війська, то в регіоні “буде війна”. І що саме “завдяки росіянам там не має гарячої фази конфлікту”. Але це неправда – саме російська військова присутність на території Молдови є джерелом небезпеки.
І це люди починають розуміти. Результати голосування на лівому березі показують, що з кожним роком виборці розуміють все більше і більше. Їх мало голосують, десь 13-15 тисяч, зараз було 12 тисяч. Але в цьому році 30% з них, не зважаючи на всю пропаганду і тиск, проголосували за європейський цивілізаційний вибір Молдови. І вони почувають себе частиною цієї країни, це найголовніше.
– Але ж добровільно Росія ніколи не погодиться на демілітаризацію Придністров’я.
– Демілітаризація включає в себе три компоненти. Перший – це вивід або розформування російських військ. І це логічно, тому що Росія взяла на себе зобов’язання в 1999 році на саміті в ОБСЄ вивести свої війська.
Другий – переформатування так званої миротворчої місії з військової на цивільну під егідою ООН або ОБСЄ. І третій – утилізація боєприпасів на складах у населеному пункті Ковбасна. Не обов’язково їх вивозити. Там боєприпаси виробництва 50-х, 60-х років, їх треба утилізувати. Проекти та пропозиції були і є, зараз технології розвиваються такими темпами, що можна приїхати, поставити завод і це зробити за досить короткий час. Це не проблема.
– А саме для нас Придністров’я становить якусь загрозу у військовому плані? Бо за час великої війни кілька разів Придністров’я з’являлось в українських новинах, завжди в контексті потенційного “удару в спину”.
– На початковому етапі повномасштабної агресії Росії проти України існувала небезпека, фронт рухався, і в планах Росії, ви ж прекрасно розумієте, була і Одеса, і Придністров’я. Тобто Росія хотіла окупувати частину Молдови і в той же час зараз претендує на участь у переговорному форматі щодо реінтеграції Молдови, це ж нонсенс. Але у них все так побудовано.
Тож тоді певна небезпека була. І коли я повернувся з відрядження в Румунії, мене призначили на посаду посла з особливих доручень, то я почав займатися цим питанням.
У нас пріоритетом було недопущення будь-яких провокацій там. І мене навіть критикували, мовляв, як це так, наш дипломат їздить в Придністров’я, зустрічається з тамтешніми лідерами… Але де-юре ми є учасником процесу врегулювання придністровського конфлікту.
– Іншим учасником якого де-юре є Тирасполь.
– Так, і коли вже стало зрозуміло, що росіяни не зможуть нас захопити, їм вже стало не до Придністров’я, ми відчули, що там утворився вакуум. І треба було робити все можливе, щоб тримати руку на пульсі, щоб не допустити ніяких провокацій проти нашої держави.
І ми скористалися цією можливістю, в чіткій координації з Кишиневом, з ОБСЄ, з нашими американськими і європейськими партнерами.
У нас є свої державні інтереси. Є певна частина території, де був сильний, потужний контроль з боку Росії, потім утворився цей вакуум, і нам треба було діяти на випередження.
– Тобто Росія почала втрачати контроль над Придністров’ям?
– Вони почали втрачати, в тому числі завдяки нашим своєчасним і правильним діям, у координації з Кишиневом. Ви ж помітили, що протягом цих років багато хто намагався розкачувати ситуацію, але там нічого такого не відбулося.
– Що у випадку якихось дій з їхнього боку, з нашого боку будуть дії у відповідь?
– Ми одразу ж заявили, що Україна не планувала і не планує жодних силових акцій на території Придністров’я. Ми є правовою державою та суб’єктом міжнародного права, ми захищаємо себе від російської навали, водночас не втручаємося у справи інших держав. Використовуємо виключно дипломатичні інструменти в межах нашого статусу в рамках переговорного процесу з придністровського врегулювання задля досягнення мирним шляхом його мети – реінтеграції Республіки Молдова. І тут ми повністю підтримуємо і солідарні з Кишиневом.
– Так, в соцмережах було багато пропозицій зайти в Придністров’я, як мінімум взяти під контроль склади в Ковбасній.
– Повторюся, Україна є правовою державою. Ми є суб’єктом міжнародного права. У нас прекрасна дипломатія.
І я вважаю, що наша дипломатія зробила все для того, щоб утримувати ситуацію під контролем. Те, що я вам зараз розповідаю, це навіть не п’ять відсотків з того, що ми зробили насправді.
– Чи правильно я розумію, що з Придністров’ям ситуація і раніше була дещо іншою, ніж з так званими “республіками” на Донбасі? Ті були абсолютно, на 1000% під контролем Москви, тоді як в Придністров’ї такої монополії немає. І хоча Придністров’я офіційно визнано окупованою РФ територією, там немає такої монополії, бо є ще один гравець – а саме група “Шериф”.
– Там була монополія і навіть ця група “Шериф” повністю контролювалася Москвою. Але після 2014 року все почало згасати, тому що були зроблені дуже правильні, своєчасні кроки, як з боку України, так і з боку Молдови.
Ми одразу ж заборонили використовувати Україну як територію для ротації так званих “миротворчих сил”, хоча тоді ми були там як спостерігачі.
Другий момент – ми закрили придністровську ділянку україно-молдовського кордону.
І ще було багато інших кроків, які не є публічними, ми їх зробили, і це призвело не просто до згасання інтересу Росії, у них з’явилися конкретні дієві перешкоди, щоб там щось робити. Плюс відбувалися природні процеси, про які я вам говорив, Молдова почала дуже активно включати Придністров’я в єдиний соціально-економічний організм. Всі підприємства “Шерифу” зареєстровані в Кишиневі, і вони всі експортують свою продукцію на ринки Європейського Союзу.
Я взагалі вважаю, що громадянське суспільство там має сказати своє слово, а не група контрольованих Москвою людей. Треба працювати з громадським суспільством.
– Від своїх співрозмовників у Молдові я чув ідею, що реінтеграція країни суттєво прискориться, коли і сама Молдова, і Україна стануть членами ЄС. І це дуже сильно підштовхне населення Придністров’я до того, щоб вибирати своє майбутнє. Хоча це не станеться автоматично, Росія ж не махне просто так рукою і не скаже, “а, ну добре”.
– Не скаже, вона ніколи цього не скаже. Але процес вже пішов. І він в осяжному майбутньому набере таких темпів, що точка неповернення буде пройдена.
– Але реінтеграція, як і вступ до ЄС – це про кілька років, не про півроку-рік?
– Вона відбудеться природньо завдяки тому процесу, про який я вам говорив. Але потрібні умови, потрібно вивести війська, потрібно демілітаризувати Придністров’я. Це дуже важливо.
І це нелегке завдання, але переважно це домашнє завдання самої Республіки Молдова. Тому що це її територія. Ми, і я впевнений, що і наші партнери, завжди будемо поряд і солідарні з проєвропейською Республікою Молдова.
.
