Війна триває, але Україна має готуватися до повернення понад мільйона захисників та їхньої реінтеграції до цивільного життя. У межах проєкту «Повернення» поспілкувався з міністеркою у справах ветеранів України Наталією Калмиковою про ключові механізми ветеранської політики та масштаби виклику.
Повне відеоінтерв’ю з Наталією Калмиковою, міністеркою у справах ветеранів України
Українські ветерани: хто вони
Скільки наразі людей в Україні мають статус ветеранів і ветеранок і якою буде їхня кількість, коли війна завершиться?
В Україні ветеран – це статус, який надається людині, що взяла участь у бойових діях. Тобто коли ми говоримо «ветеран», маємо на увазі і тих, хто вже демобілізувався, і тих, хто ще продовжує службу.
Натепер у нас 1,3 млн ветеранів – разом із тими, що звільнені зі служби, і тими, що продовжують служити. Це та кількість ветеранів, яку ми, як держава, маємо підтримати в їхньому цивільному житті, коли вони звільняться.
Який їхній гендерний і віковий склад?
Оскільки у нас триває війна з загальною мобілізацією, війна на виживання, за збереження державності, ветерани представляють абсолютно всі соціальні верстви населення й абсолютно різні вікові групи.
Є люди, що починають воювати з 18 років, і після першого бойового завдання вони вже мають право на статус учасника бойових дій. Є ті, хто після 60 років продовжує службу. Нещодавно прийняли зміни до закону, які дозволяють за контрактом продовжувати службу в 60+.
Щодо співвідношення жінок-чоловіків, у нас нині близько 75 тис. жінок служать у Збройних силах.
Війна триває з 2014 року. Яка частка ветеранів отримала цей статус до початку повномасштабного вторгнення?
Станом на січень 2022 року в єдиному державному реєстрі ветеранів війни у нас було майже 500 тис. учасників бойових дій. І більша частина з них повернулися знову до лав Збройних сил з початком повномасштабного вторгнення, оскільки вони були в оперативному резерві першої черги.
У нас ветеран – це людина, яка назавжди залишається в периметрі сектору безпеки й оборони. І держава завжди розраховує на людину, у якої є бойові навички, крім тих випадків, коли за станом здоров’я ця людина вже виключена з військового обліку. Але навіть тоді є можливість, і в нас є такі випадки, їх сотні, коли протезовані хлопці повертаються воювати добровільно.
Міністерка у справах ветеранів України Наталія Калмикова
Можливості для ветеранів: від медицини до освіти
Поговорім про фінансування ветеранської політики. Якщо оцінити кошти, які виділені на це з державного бюджету, скільки припадає на кожного ветерана?
Це майже неможливо порахувати, бо бюджет Міністерства у справах ветеранів закриває лише частину потреб, а кошти на ветеранів та ветеранок, зокрема, також закладені у бюджеті Міністерства охорони здоров’я. Так, програма медичних гарантій розповсюджується на всіх громадян України, в тому числі ветеранів та ветеранок. Аналогічно у сфері освіти та в інших сферах. Тому неможливо порахувати і сказати, скільки держава виділяє.
Але ми можемо говорити про те, які можливості створила держава для ветерана та ветеранки. Сьогодні для них доступна первинна медична допомога з підвищеним коефіцієнтом: лікар сімейної медицини отримує майже вдвічі більше за обслуговування. Ця програма запрацювала за нашою ініціативою у співпраці з МОЗ у 2025 році.
Відповідно, і ветеран отримує розширені медичні гарантії?
Звичайно. В рамках пакету первинної медичної допомоги є розширені послуги, зокрема, наприклад, патронаж на дому, реабілітація, лікування будь-яких захворювань, програма «Доступні ліки». І, до речі, саме запити від ветеранів впливають на Міністерство охорони здоров’я, яке включає додаткові препарати у перелік тих, що оплачуються державою через програму «Доступні ліки». Є окрема програма стоматологічної допомоги, зуболікування та зубопротезування. Ветеран або військовослужбовець, який служить, може отримати цю допомогу на суму до 110 тисяч гривень. Власне цього року обсяг такої допомоги вже перевищив 200 тис. наданих послуг.
У нас є програми, що фінансують психологів. Міністерство у справах ветеранів контрактує надавачів психологічної допомоги, і нині у нас їх понад 200. Реєстр є на сайті міністерства.
Велика частина роботи зосереджена на ветеранському спорті, тому що спорт – це один з найпотужніших інструментів як для підтримки фізичного та ментального здоров’я, так і для реінтеграції, ресоціалізації.
Міністерка у справах ветеранів України Наталія Калмикова під час церемонії нагородження переможців змагань з регбі на кріслах колісних серед ветеранів та військовослужбовців у Києві, 31 серпня 2025 року. Фото: УНІАН
Далі у нас є програми, які спрямовані на родину. Є безкоштовна вища освіта для дітей учасників бойових дій. Якщо дитина вступила на контракт, то держава відшкодовує вартість освіти через освітні сертифікати. За минулий рік вже відшкодували понад 4 тис. таких освітніх сертифікатів. Бо нам важливо, щоб людина, яка захищає країну, обирала навчання і кар’єру в Україні.
Нещодавно ми прийняли постанову про початок фінансування нової послуги. Це адаптація людей, що повністю або частково втратили зір. Ця послуга раніше не оплачувалася державою, але тепер вона фінансується через Міністерство у справах ветеранів.
Тут я хочу наголосити, що ветеранська політика – це й розвиток спроможності людини, тому що ми вважаємо, що ветерани – це найсильніші з українців. Це люди, які пройшли дуже складний бойовий шлях, мають багатий досвід і, до речі, набули додаткових навичок у своїй військовій кар’єрі.
Серед соціальних програм, які реалізуються міністерством, є, наприклад, сертифікати на придбання житла. У 2025 році 1600 родин ветеранів з інвалідністю першої та другої групи отримують ці сертифікати. Також нині ми опрацьовуємо зміни в програмі «єОселя». Прем’єр-міністерка поставила задачу, щоб «єОселя» для учасників бойових дій була під 3% річних.
Вручення сертифікатів на житло. Фото: Мінветеранів
Якщо ми вже попіклувалися про те, щоб людині було на що жити, допомогли зі здоров’ям, переходимо до активної фази життя людини. Це працевлаштування ветерана або відкриття бізнесу. У нас діють програми перекваліфікації, де ми фінансуємо профорієнтаційні програми та навчання.
Нещодавно презентували велику роботу, яку зробили разом з Національним агентством кваліфікацій і Федерацією роботодавців. Ми зіставили тисячу військових фахів і показали їх цивільні відповідники, професії, де ветеран не має потреби проходити додаткове навчання.
Наведіть конкретні приклади, як це працює?
Якщо це водій, то є 100% відповідність із цивільними кваліфікаторами. Але, наприклад, снайпер – це людина, яка вміє враховувати дуже багато різних чинників, має витримку і витривалість. Тому найближчим відповідником тут є фінансові інструменти, і ця людина після певного навчання може стати фінансовим консультантом тощо.
Ми запустили платформу для працевлаштування ветеранів, вона так і називається, «Кар’єра ветерана». В ній натепер понад 34 тис. вакансій, які роботодавці резервують саме для ветеранів та ветеранок. Ми надаємо гранти через Український ветеранський фонд на ведення підприємницької діяльності, і від початку повномасштабного вторгнення вже надали фінансову підтримку понад 1800 підприємствам.
Як працюють навігатори повернення
Перейдімо до інституту фахівців із супроводу ветеранів, який впроваджується в Україні. Розкажіть, хто ці люди, скільки їх зараз працює, хто може долучитися до них?
Завдання фахівця з супроводу – бути навігатором ветерана, його родини або родини загиблого захисника у цивільному житті. Фахівець супроводу – це людина, яка пояснить, роз’яснить, підкаже, допоможе написати заяву, зателефонує у військову частину або в інший орган, коли щось не виходить.
У нас фахівців супроводу в Україні вже майже 2 тис., близько 250 із них у закладах охорони здоров’я. Це насправді місце найбільших проблем. Бо коли військовий потрапляє у заклад охорони здоров’я, у нього можуть бути втрачені документи і виникати інші питання, які необхідно вирішити тут і зараз, щоб людина, маючи проблеми зі здоров’ям, не переживала ще й за юридичні, бюрократичні моменти.
Ми проводимо навчання фахівців супроводу, розвиваємо цю мережу. Плануємо мати близько 3 тис. таких фахівців. І кожна громада, бачачи свою потребу, може заявити необхідну кількість.
Чи достатньо цієї кількості для супроводу всіх ветеранів?
Ситуація дуже динамічна. Залежить від того, скільки людей звільняється. Знову-таки, потреби ветерана не постійно тримаються на одному рівні. Тому ми йдемо від запиту громади.
Хто стає цими фахівцями? Яку вони мають освіту, попередній досвід? Чи є серед них ветерани?
У нас 40% від усіх фахівців супроводу – або ветерани, або представники родин ветеранів та загиблих. У них повинна бути вища освіта не нижче рівня бакалавра. Ми нещодавно внесли зміни в професійні стандарти і зняли обмеження щодо того, по якій професії має бути отриманий рівень освіти. Головне – бажання працювати з ветеранами, ветеранками і розуміння цієї сфери.
Кандидат перед працевлаштуванням проходить комісію – співбесіду на знання законодавства та норм. Також важливо придивитися до того, чи дійсно людина суто по своїх м’яких навичках може працювати з ветеранами. Тому що тут необхідно вміння працювати з людьми, слухати, контейнерувати емоції, тримати кордони. Насправді все описано у нашому профстандарті.
У нас, до речі, зараз триває добір до 31 грудня. І кожен, хто бажає стати фахівцем супроводу, може прийти на сайт Мінветеранів, подивитися вимоги і претендувати на ці посади.
Яке коло питань вирішують фахівці з супроводу – наведіть приклади?
Всі питання, які виникають у ветерана. Наприклад, я не знаю, як мені пройти МСЕК [Медико-соціальна експертна комісія]. Я не знаю, чому мені не нарахували пенсію. Тобто буквально всі питання.
Фахівчиня з супроводу ветеранів Юлія Грицюк із Сереховичівської громади на Волині. Фото: Мінветеранів
Чи є ризик, що ветеран після звільнення з Сил оборони залишиться в умовній «сліпій зоні» і його не підхоплять відповідні фахівці?
Фахівець супроводу – це право ветерана. Тут теж потрібно розуміти, що не завжди треба доганяти людину, іноді їй треба побути самій. Тут знову-таки важливе вміння фахівця супроводу побачити, чи є потреба, а коли треба відступити.
Оскільки фахівець супроводу працює в громаді, то від того, як ставить завдання громада, залежить дуже багато. Є громади, які ставлять завдання фахівцям дійсно приходити і відвідувати ветерана, який повертається додому. Коли людина звільняється, то ТЦК повідомляє про це орган місцевого самоврядування, який далі може або спрямувати до ветерана фахівця, або ні. Тут дуже важливе розуміння саме на рівні керівництва органів місцевого самоврядування, що ветеран повертається у громаду.
Чи виникають у ветеранів фінансові ускладнення? Чи мають вони достатній ресурс для того, щоб після звільнення взяти паузу, адаптуватися, певний час не працювати, а побути з родиною?
По-перше, це дуже індивідуально. Люди звільняються в абсолютно різному фінансовому стані. Якщо людина звільняється за станом здоров’я, то вона отримує інвалідність і виплати. У когось це відбувається швидко, у когось довше. Ми зараз працюємо над тим, щоб зацифрувати всі ці процеси і пришвидшити, щоб не було такого спотикання.
Так само немає єдиного рецепту, як довго людина після звільнення повинна побути сама. Знову ж таки, нині ми маємо досвід звільнення людей за станом здоров’я, то ми говоримо не про звільнення і відпочинок, а звільнення, лікування і тривалу реабілітацію.
Перейдемо до ветеранських бізнесів. Які приклади вас найбільше вразили?
Напевно, найбільше мене вразила перша в Україні «шинопекарня». Її відкрив ветеран [Ернест Лобанов з Харкова], який з використаних шин робить нові і випускає до 100 тис. таких шин на рік. У Львові мені дуже сподобалось підприємство, яке виробляє арахісову пасту, цукерки, комбучу. Теж засноване ветераном. В нас насправді ветерани працюють в абсолютно різних сферах: від оборонного сектору до сільськогосподарського і послуг. Є приклади, коли ветеран відкриває свій ветеринарний кабінет, тому що любить цю роботу.
Масштаб підтримки
Багато великих компаній декларують підтримку ветеранів, чи є ситуація однорідною як серед великого, так і малого та середнього бізнесу?
Ні, ситуація і серед великого бізнесу неоднорідна, але насправді є дуже хороша динаміка. Є ініціатива, яка називається «Принципи бізнесу, дружнього до ветеранів і ветеранок», який збирає все більше підписантів. Це компанії, які публічно задекларували свою політику підтримки ветеранів.
Ви погоджуєтеся з тим, що успіх реабілітації ветерана багато в чому залежить від його найближчого оточення — родини, дружини, дітей, друзів?
Залежить точно, але не можна перекладати відповідальність за реабілітацію людини на родину. Тому що конкретно в українському контексті родини теж живуть у війні, а не в нормальному, спокійному середовищі. Родина часто теж виснажена. Тут якраз спільна взаємна підтримка, взаємне терпіння, я б сказала, спрацьовує.
Яку підтримку від держави можуть отримати родини?
Ми в нашій політиці й у законодавстві нині якраз закладаємо підвалини розуміння ветеранської політики як такої, що охоплює не лише ветерана, а й його родину. Жінці, яка сама опікується родиною, іноді потрібні елементарні речі, які мав би зробити чоловік просто фізично. Тому є дуже багато соціальних послуг, що реалізує Міністерство соціальної політики. Ними можуть скористатися родини, яким це необхідно. Це і юридична, і психологічна допомога, і підтримка в освіті дітей. Всі ці заходи держава вже робить, і люди можуть звертатись по цю допомогу.
Ветеранська політика, яку має Україна вибудувати, є безпрецедентною в сучасному світі. Як ви оцінюєте масштаб виклику і на який закордонний досвід у ветеранській політиці ми можемо спиратися?
Подякувати 🎉
