Богдан Попов: інтерв’ю про Емполі, Серію B і виступи за збірну України| Футбол

18-річний Богдан Попов став одним з найбільших відкриттів цього сезону Серії B. Його результативність в Емполі змусила українських уболівальників стежити за низинами італійського футболу значно уважніше.

В ексклюзивному інтерв’ю Чемпіону Богдан Попов розповів про:

• Дитинство та зміну футбольних академій;
• Переїздів через війну та адаптацію в нових країнах;
• Плани виступати за збірну України і можливість зміни спортивного громадянства;
• Тягар слави, що несподівано звалився на нього та багато іншого.

– Розкажи про своє дитинство – у тебе тато футболіст, тож, мабуть, він першим познайомив тебе з грою. Як це було?

– Так, саме батько заклав в мені любов до футболу, дав мені футбольну освіту та розуміння що в футболі треба багато працювати для того, щоб досягти своєї мрії.

– Яку роль батько відіграв у твоєму професійному розвитку і чим він займається зараз?

– Перш за все на своєму прикладі він демонстрував яким має бути ставлення до футболу. Він завжди перебуває у формі, серйозно ставиться до всього. Завжди вимогливий до самого себе і вимагав цього від мене. Сьогодні він тренер, тренує дітей.

– Ти знаходився в академії київського Динамо, польського Гурника і італійського Емполі, розкажи в чому відрізняється підхід і що тебе найбільше вразило в кожній в кожній з академій.

– Перш за все я хотів би виділити початок свого футбольного шляху. Це ДЮСШ в Ніжині, де я народився. Саме тут все починалось. У Динамо я був 4 роки, з яких приблизно півтора пропустив через травму.

Зрозуміло, що інший рівень і умови ніж у Ніжині. Про Динамо залишились приємні спогади, але вперше відчув руку тренера та смак футболу саме в Польщі. Ми й досі підтримуємо контакт.

В Італії я наче почав все спочатку. Це стосується всього. I умов, і тренувального процесу, і рівня, конкуренції, навантажень. З перших днів зрозумів скільки мені не вистачає і скільки треба працювати.

– Ти поїхав з України під час повномасштабної війни. Що було найскладнішим у цей момент?

– Нерозуміння моєї ситуації, що станеться завтра.

– Ти жив у Польщі та Італії, але звичайно загальноприйнято спілкуватися англійською в будь-якому куточку світу. Які іноземні мови ти знаєш і на якому рівні?

– Я вважаю що футболіст має розмовляти мовою країни, де грає. Перш за все для розуміння у тренувальному процесі, а також для адаптації

З англійською в мене було все в порядку ще в Україні, в школі вчився добре. В Польщі через спілкування вивчив польську. Маю практику навіть в Італії, бо в команді є поляки і ми спілкуємось польською. Кажуть що в мене навіть не відчувається акцент.

В Італії заговорив італійською, не маю жодних проблем у спілкуванні. Тож маю англійську, польську, італійську і звісно українську.

– Як ти зараз зберігаєш зв’язок із домом, з Україною, з Ніжином – можливо досі є якісь друзі з якими підтримуєш контакт?

– Кожен день в контакті, знаю що дуже важко там. Багато друзів роз’їхались через війну. Тільки одиниці лишились, спілкуємось більше через соцмережі.

– Нещодавно тебе вперше викликали в молодіжну збірну U-21, далі за рангом лише національна команда, наскільки для тебе важливо представляти Україну на міжнародній арені і чи не було думок почати грати за Італію.

– Я українець і завжди почував себе українцем. Ба більше, зараз під час війни, я пишаюсь цим. Я вже казав що хочу стати гравцем основного складу головної збірної, але розумію що до цього треба прийти.

Що стосується молодіжної збірної, то я не задоволений тим ігровим часом який я отримав і вважаю що маю на це право. Розумію, що рішення приймає тренер і я це приймаю.

Але я теж маю право на свою думку і на прийняття рішення. Можливо не треба втрачати час. Про це я вже мав бесіду з моїм менеджером Андрієм Головашем.

Але ні в якому разі я не стану порушувати питання, розігрувати спектакль про зміну громадянства. У мене достатньо сил, щоб розв’язати цю проблему на футбольному полі.

Сьогодні один тренер, завтра інший. Тим більше що я ще можу грати за збірну до 19 років, де в мене склались дуже хороші відносини з тренерським складом.

Дуже хотів полетіти на чемпіонат світу до 20 років, але клуб не відпустив. Це були не дні ФІФА і вони мали на це право.

– Твої голи за Емполі дуже швидко зробили з тебе зірку в Україні, як сприймаєш перші промені слави?

– Повірте мені, я про це не думаю і мені це не загрожує.

– Чи розраховував ти на такі успіхи вже в цьому сезоні і які взагалі цілі ставив і ставиш зараз на цей сезон?

– Я працюю кожен день з метою підвищення свого рівня майстерності та адекватно бачу ситуацію. Футбол гра командна тому і цілі мої спільні разом з командою.

– Емполі дуже серйозний колектив, але в кожного гравця є клуб мрії, за який би він хотів зіграти. Який у тебе це клуб?

– Багато клубів, які подобаються, звісно є улюблений, але давайте це залишиться таємницею. Сьогодні я тільки починаю, але безумовно буду робити все щоб мрії здійснились.

– Окрім гри в футбол, мабуть, у тебе є й інші захоплення, які хоббі ще маєш?

– Намагаюсь читати у вільний час, ходити в кіно, на концерти, просто гуляти містом. В Італії чудова архітектура, отримую задоволення. Але вільного часу не так багато.

– Футболісти стали важливим рупором України в Європі, які доносять до європейців, що в нас триває війна, чи усвідомлюєш ти про цю свою місію?

– Так, завжди тримаю свою позицію. Я можу говорити тільки про тих, хто мене оточує. Повна підтримка України. Люди цікавляться, переживають, бажають перемоги.