У Києві відбулася прем’єра української кінокартини “Батьківські збори”. Вже завтра, 30 жовтня, стрічка вийде на широкі екрани по всій країні.
OBOZ.UA побував на презентації фільму, що проходила в одному зі столичних кінотеатрів. Прем’єра зібрала чимало зіркових гостей. Ми поспілкувалися з однією з гостей – акторкою Ольгою Сумською, яка згадала свої шкільні роки, розповіла про непрості родинні стосунки, а також поділилася думками про хейт у соцмережах і встановлення пам’ятника на могилі мами.
– Олю, цікаво, хто з вас зазвичай ходив на батьківські збори: мама чи тато?
– Якщо згадати нашу школу №106, де навчалися мої доньки, то, чесно кажучи, частіше на збори ходив саме батько. Я, зізнаюсь, була всього кілька разів. Мама моя також ходила. Для старшої Тоні мої батьки – дідусь і бабуся – були, можна сказати, другими мамою й татом. Чому я рідко відвідувала збори? Усе банально: не вистачало часу. Та й щойно приходиш у клас, одразу починалась фотосесія – стільки емоцій! Спогади про педагогів залишилися найтеплішими. З багатьма вчителями зберегла дружні стосунки. Особливо з тими, хто вів молодші класи – світлі, віддані справі люди.
– Скажіть, чи писали ви сьогодні (27 жовтня. – Ред.) радіодиктант?
– Так, звісно, писала. Чи встигала? Зізнаюсь чесно – не завжди (усміхається). Записувала скороченими словами, а потім уже намагалася дописати те, що не встигла. Бо відчула, що Наталія В’ячеславівна задає ритм! І він мені знайомий з дитинства. Одразу згадала, як колись писала диктанти під диктування сестри. Вона мала такий самий наполегливий темп, що не дає розслабитися. До речі, сестра завжди допомагала мені з навчанням, особливо з математикою. Вона навчалася у школі з математичним нахилом – у Запоріжжі, у школі №44, а я – у школі №1.
Тож сьогодні, слухаючи диктант, ніби почула голос зі свого дитинства. Це було зворушливо – я написала про це в соцмережах, бо відчула справжній сплеск емоцій. Чи перевірятиму свою роботу на грамотність? Зізнаюся чесно, я не встигла дописати диктант до кінця. Але це вже дрібниці. А тембр у Наталії В’ячеславівни – неймовірний. До речі, ми з нею колись разом записували спільні радіовистави. Скажімо, є унікальна абсолютно постановка “Кайдашева сім’я”, де я граю Мотрю, Наталія – Кайдашиху. У записі взяла участь і наша мамуся – вона теж виконувала одну з ролей. А ще – моя молодша донька Ганнуся. Уявіть собі: об’єдналися три покоління. Наталія В’ячеславівна була режисеркою цієї вистави.
– Не секрет, що начитка радіодиктанту у виконанні Наталії Сумської викликала хвилю обговорень. Багатьом слухачам здалося, що темп був занадто швидким, інтонації – дещо розгубленими, а структура речень подекуди “губилася” у стрімкому потоці слів. Це сталося через хвилювання?
– Думаю, ні. Це не про нерви – радше про особливий ритм, який Наталія задала інтуїтивно. Вона звикла до сценічного темпу, до живої енергії, де головне – передати емоцію, динаміку, а не дотриматися диктантної точності. Вона забула, що ми всі тут – учні, а вона – вчителька. І що треба трошки повільніше.
А щодо хвилі хейту, яка здійнялася після ефіру… Ну, що ж – це, на жаль, уже наша національна риса. Ми навіть фільм про це зняли – “Десять блогерят”. Та за все зараз хейтять, повірте. Навіть сьогодні, коли я написала теплий пост про радіодиктант – про голос, який повернув мене в дитинство, мені теж “прилетіло”. Дехто “прочитав” у тому дописі те, чого там не було. А я лише хотіла поділитися вдячністю й ностальгією, а не розпалювати суперечку. Як ви можете, питають. А я відповідаю: навпаки, хочу трошки загасити цей вогонь хейту, який несеться звідусіль.
– Олю, як ви особисто справляєтеся з цим потоком хейту, який іноді буквально накриває? Можливо, маєте свої внутрішні рецепти спокою?
– Я ставлюся до цього, чесно кажучи, як до ще однієї форми піару. Так, іноді це негатив, але водночас – це активність, яка змушує людей більше писати, обговорювати, поширювати. У результаті публікація виходить у топ – і навіть хейт перетворюється на певний позитив. Бо якщо люди реагують, значить, ти небайдужий. Рецепти спокою? Я намагаюся абстрагуватися. Якщо коментар зовсім брутальний – просто блокую і все. Ну що я можу зробити? Хіба можу “вставити мізки” тій людині, яка у всьому бачить тільки зло? Звертається до тебе на “ти”? Я не буду виховувати. У цьому немає сенсу.
Чому так багато агресії навколо? Думаю, тому що люди виснажені. Війна, постійна напруга, страх – усе це накопичується, і дехто виливає біль саме в соцмережах. Часто – на відомих людей, бо вони на виду. І, можливо, це своєрідний спосіб полегшити власний стан. Але насправді ми маємо робити навпаки – об’єднуватися, підтримувати одне одного. Адже зараз нам як ніколи потрібне взаємне тепло, співчуття, людяність. Подивіться на інші країни – там, навпаки, підтримують навіть за найменші зусилля, не цькують за вік, за помилки, за погляд чи інтонацію. На жаль, ми, українці, не такі. Але, сподіваюся, теж навчимося добрішати.
– А що б ви порадили Наталії? Вона не надто активна в соцмережах, але все одно, мабуть, чує про весь цей негатив на свою адресу.
– Вона сильна особистість. Просто зараз, думаю, вона закрилася – і це природна реакція. Сприймає ситуацію філософськи, як то кажуть: і це пройде. Наталя завжди була готова до критики, адже професія акторки – це постійна оцінка, постійна публічність. Але, звісно, навіть найсильнішим людям буває боляче. Я розумію її, бо сама живу з хейтом уже багато років. Це непросто. Ми всі люди, і жоден не застрахований від непорозумінь чи образ. І між нами бувають складні моменти. Пригадую, як вона першою сказала публічно, що ми не спілкуємося. Я не хотіла, щоб про це знали люди. Для мене родина – це найсвятіше, що має людина. Це тил, це те, що тримає. І коли щось у родинних стосунках руйнується, коли неприємні подробиці виходять назовні, зупинити це вже неможливо.
– Зараз ви продовжуєте не спілкуватися?
– На жаль, так. Але хочу, щоб ви обов’язково це підкреслили: я завжди відкрита до спілкування. Завжди. Я готова обійняти, простягнути руку, подарувати сестринське тепло. Чому не спілкуємося? Не знаю… Людина просто не пише, не телефонує. Не вітається під час зустрічі – і так уже давно. Знаєте, це боляче. Цей біль заглибився, укорінився, зміцнився у своєму негативі. І, на жаль, до цього вже трохи звиклося.
Але Наталія залишається для мене найріднішою людиною у світі. Це моя друга мама. Моя хрещена мама в кіно, яка відкрила двері у світ кіно. Саме вона привела мене за руку на кіностудію, де я отримала роль Панночки у фільмі “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Мені було лише 16 років, режисер затвердив. Все роками складалося добре, а потім щось зруйнувалося. Так уже склалося життя. Інколи доля розводить навіть найближчих людей, і не завжди можна знайти точну причину. Але я не тримаю образи… А сьогодні – гарний день. Ми на прем’єрі фільму, навколо – творчість, нові зустрічі.
– У грудні минулого року в нашому інтерв’ю ви розповідали, що плануєте встановити пам’ятник на могилі мами, але на той момент не знали, чи братиме в цьому участь родина вашої сестри.
– Так, я вже поставила. Наталя не запропонувала своєї участі, а я би радо розділила цей момент із нею. Але справа не в тому. Сталася одна дуже страшна ситуація: є блогери, які стежать за могилами відомих людей, особливо там, де пам’ятники ще не встановлені. Знімають це на відео, виставляють назагал. І починається хвиля ганьби – цинічна, бездушна. Один із таких блогерів зняв відео про нас, коли я саме займалася проєктом. Я так ретельно його готувала – він народжувався в моїй душі. Старша донька Тоня запропонувала використати листи, які мама і тато писали одне одному. Це пам’ятник про кохання наших батьків. І він вийшов неймовірним – усі, хто бачив, кажуть так.
Проєкт був тривалим, фінансово це було дуже витратно, довелося докласти чимало зусиль, щоб зібрати кошти, приділити час. І раптом цей блогер виніс назагал, що на могилі нашої мами немає пам’ятника. Почалася хвиля хейту – на нас із Наталією. І я була просто приголомшена. Як так можна? Яке право має людина ходити на цвинтар і знімати могили відомих людей лише для того, щоб виставити це і критикувати? І я просто не розумію: як люди можуть наважитися на такий хейт? Звідки вони беруть сили на це? І що потім залишається в їхніх душах після всього цього?
Раніше OBOZ.UA писав, що Ольга Сумська зізналася, скільки тисяч вклала в бізнес молодшої доньки, та пояснила, чому сама не носить її речі.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!
