Запрошуємо зануритися у світ магії та загадок на виставці «Темні казки» талановитої художниці-графіка Катерини Дацун!
Кожна робота виставки – це своєрідна подорож у глибини людських емоцій, де прості форми перетворюються на химерні образи, а тіні нашіптують свої таємниці. Графічна техніка чорно-білих контрастів вміло передає атмосферу боротьби між світлом і темрявою, реальністю та вигадкою.
Катерина Дацун – не лише художниця, а й майстер книжкової ілюстрації, керівник гуртка «Юний дизайнер» у Житомирському центрі творчості дітей і молоді, а також викладач Житомирського фахового коледжу культури та мистецтв імені Івана Огієнка. Її творчий шлях – це злиття мистецтва з літературою, втілення фантазії у графічних формах.
На вас чекає мандрівка, де межа між реальним і уявним розмивається, а кожна лінія на папері приховує власну історію. Роботи виставки змусять замислитися, зануритися у власні думки та знайти відповіді на запитання, які, можливо, ви боялися поставити.
Дозвольте «Темним казкам» розповісти вам свої історії. Чекаємо на вас у цьому чарівному світі, де кожна робота дихає загадкою!
20 хвилин: Катерино, у назві вашої виставки — «Темні казки» — відчувається і магія, і загадка. Що для вас стоїть за цими словами?
Катерина Дацун: Мої «Темні казки» — це не про страх чи темряву в буквальному сенсі. Це про ті глибини, де народжуються емоції. Там, у тіні, є місце для щирості, спогадів, снів. Казка — це спосіб говорити про складне просто, а темрява — полотно, на якому світло видно найкраще.
20 хвилин: Ви працюєте в графіці — у чорно-білому просторі. Але у ваших роботах є дивна глибина, ніби вони «дихають». Як ви цього досягаєте?
Катерина Дацун: Я постійно проводжу експерименти. Мені подобається момент, коли робота буквально оживає — коли лінія починає «дихати» і рухатись у світлі.
Спершу я працювала виключно з чорним і білим — для мене це як два полюси життя. Але з часом відчула, що хочеться розповісти глядачам саме мою історію, передати нюанси, які не завжди видно у контрасті.
Тому я почала вводити ізоморфні лінії, легкі відтінки — кольори, які не змагаються з тінню, а доповнюють її.
20 хвилин: Ви згадували про перламутрові фарби. Це звучить як справжня алхімія світла.
Катерина Дацун: Так, це один з моїх улюблених експериментів. Перламутрові фарби змінюють свій відтінок залежно від кута освітлення. Під певним нахилом вони стають майже сірими, стриманими. А коли світло падає прямо — вони оживають: починають світитися синім, рожевим, зеленим або жовтим.
Це момент чарівництва — коли глядач рухається, і робота змінюється разом із ним. Це дуже по-казковому.
20 хвилин: Ви сказали, що хотіли б, аби люди розуміли вашу історію однаково. Але ж у мистецтві кожен бачить своє.
Катерина Дацун: Так, і в цьому є краса — але іноді хочеться, щоб глядач відчув саме той стан, у якому була я, створюючи роботу. Тому світло для мене — це як мова. Воно розповідає історію замість мене.
Коли картина змінює відтінок у промені — це не випадковість, це частина задуму. Так я ніби кажу глядачу: «Подивись інакше — і ти побачиш ще одну правду».
20 хвилин: Ваші роботи — це, здається, не просто графіка, а діалог з глядачем.
Катерина Дацун: Саме так. Кожна лінія — це частинка мого голосу. Але я не хочу нав’язувати сюжет. Хай кожен побачить власну історію. Можливо, зовсім не схожу на мою. І тоді «Темні казки» стануть особистими для кожного.
20 хвилин: Ви працюєте з дітьми, викладаєте графіку. Чи допомагає це підтримувати зв’язок з «внутрішньою казкою»?
Катерина Дацун: Абсолютно. Діти бачать світ без рамок. Вони не бояться фантазувати. Їхнє мислення нагадує мені, що справжнє мистецтво починається там, де ми дозволяємо собі не боятись уяви. Мабуть, завдяки цьому мої «казки» не втрачають дитячої щирості — навіть у темряві.
20 хвилин: Якщо уявити, що «Темні казки» — це двері, то куди вони ведуть?
Катерина Дацун: Усередину себе. Але якщо пройти цей шлях до кінця — то вийдеш до світла.
Післямова: Світ Катерини Дацун — це простір, де лінії стають подихом, а світло — мовою. Її «Темні казки» — це не лише про графіку, а про стан, коли мистецтво починає жити власним життям, змінюючись разом із глядачем.
Це виставка, у якій темрява не лякає, а запрошує — шукати сенси, світло й чарівність у кожній тіні.
