Російська окупаційна армія перекидає усі наявні сили на Покровський напрямок у намаганні замкнути кільце, але шляхом послаблення позицій на півдні та півночі країни. Чи варто було б ЗСУ скористатися нагодою і вдарити на тих ділянках фронту, де противник ослаблений? Дійсно, не раз українські захисники використовували подібну нагоду, але, на жаль, не цього разу. Причина проста: нестача особового складу.
Якщо/коли ворог візьме під контроль Покровську “кишеню”, який напрямок обере для себе як пріоритетний? Найімовірніше, напрямків буде два: Краматорсько-Слов’янська агломерація і дорога на Павлоград. Дуже важливо не повторити ситуацію з Авдіївкою, яку було втрачено через відсутність ліній оборони. Аби стабілізувати фронт, українській армії потрібні надійні рубежі й достатньо людей. Неабияке значення має також принципова зміна підходу до застосування на фронті українських захисників.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.
– Ворог перекидає на Покровський напрямок сили з півдня і з півночі нашої країни. Чи вважаєте ви, що можна скористатись цією нагодою і вдарити саме там?
– Думаю, це дуже малоймовірно. Поясню. Тут дуже проста логіка. Ворог визнав ключову роль піхоти в контролі території. Щодо знищення, справді, технології не стоять на місці, дрони будь-якого типу дуже великої дальності, понад 30-40 кілометрів, активно використовуються. Але якщо ми говоримо про контроль території, що, в принципі, є ключовим у цій війні, то це люди, це піхота. Водночас коли рапортуємо, що ми контролюємо певну територію, але це виключно на рівні польотів дронів, де так само літає і ворог, то це трошки не те.
Ворог саме на підставі такого підходу проводив мобілізаційні процеси, і досить активно. Збільшував фінансову частину, працював із різними верствами населення. Який результат? Плани з мобілізації у ворога в деяких регіонах навіть перевиконані. Принаймні всюди є виконання плану, чого немає у нас уже не перший рік. У нас невиконання мобілізаційного процесу, брак піхоти.
Ми зараз у тому стані, коли гасимо пожежі. Те, що ми бачимо на мапі, те, що називають “контрнаступом”, на жаль, є гасінням пожеж. Отже, ми у такому стані, що не можемо стати в активну оборону, адже для цього потрібні люди. Відповідно, ворог може нас перегравати.
Ми можемо реагувати на дії ворога на певних напрямках, як-от нещодавно на Покровському напрямку, в його північній частині, де був дуже серйозний виступ у районі Добропілля. Але це не стратегічний підхід.
Зрозуміло, що ворог зараз концентрується на двох напрямках – найбільше на Покровському і ще на Куп’янському. Очевидно, що у нього трошки послаблюються позиції на інших напрямках, зокрема на півдні. Але південь – це складний рельєф, пов’язаний із підривом Каховської ГЕС. Можна було б планувати операцію, але немає людей.
Зірвана мобілізація, несправедливість в армії, поділ людей на класи за майновим цензом під час мобілізації і як наслідок – ще більше несприйняття народом мобілізаційних процесів. Тому бачимо наслідки.
Так, час від часу ситуація буде цьому сприяти. Ворог регулярно робив такі речі в гонитві за якоюсь територією, яка вигідна режиму Путіна в межах рапортування, які вони “наполеони”. Іноді вони настільки загравалися, що відкривали певні території. Були часи, коли ми цим могли скористатися і користалися: десь краще, десь гірше. Але зараз ситуація така, що немає можливості це використати. Це дійсно проблема, тому що війни так не виграють.
– Чи могли б ви сказати, що буде далі, коли і якщо Покровськ буде здано ворогу?
– Два напрямки: Краматорсько-Слов’янська агломерація і дорога на Павлоград. У комплексі зараз уже немає неважливих регіонів. Павлоград – це дорога до нашого оборонно-промислового комплексу. Там досить велике оборонне підприємство, всі про це знають, і ворог туди б’є.
Від початку широкомасштабного вторгнення йому мало що вдається, тому що так побудоване підприємство. Воно й досі має можливість працювати на нашу оборонку та є важливим для наших Сил оборони. Тому ворог, вочевидь, буде робити все, щоб воно закрилося. Коли буде вогневий контроль артилерією і дронами, на жаль, ті цифри, які є зараз, будуть просто неможливими в межах роботи цього оборонного заводу.
Дії ворога концептуально зрозумілі – це те, що він декларував на початку повномасштабного вторгнення, повний контроль над Донецькою областю. Для цього їм треба далі рухатися в сторону Слов’янська та Краматорська.
Вони будуть це робити щонайменше з двох напрямків. З Лиманського та з Покровського та трошки на північ. Будуть намагатися брати наші війська в кільце. Саме так вони й воюють. Покровськ – це просто повторення Авдіївки. Можливо, не з такими високими темпами.
Отже, подальші кроки ворога зрозумілі. Тепер мені було б цікаво зрозуміти подальші кроки нашого командування в межах рубежів оборони.
Дуже не хотілося б повторення Авдіївки. В Авдіївці не було рубежів оборони, тому ворог вийшов на оперативний простір – і ми втратили дуже багато території. Дуже не хотілося б, щоб було повторення такого у Павлограді. З того, що я бачу на мапі бойових дій, – звісно, я дуже обережний у висновках – ситуація надскладна.
– Підсумовуючи: ви вважаєте, що для того, аби стабілізувати ситуацію, нам потрібні, по-перше, люди, а по-друге – ефективні рубежі оборони?
– Так точно. Плюс ми зараз неправильно використовуємо людей. Нещодавно хлопці з ТрО вийшли, пів року були на позиції. Я вам скажу відверто: використання військовослужбовця, піхотинця протягом пів року виводить його з ладу. Що ми робимо? Ми навчаємо людину, а потім робимо так, щоб вона була більше небоєздатною. Тобто просто почали закривати питання людського ресурсу за рахунок того, щоб довше тримають людей на позиціях. Але втрати від цього більші. Стріляємо собі в ногу.
Я розумію, що війна “трьохсотить” людей – контузії, поранення тощо, – але тут я говорю про тих, хто виходить цілими фізично, але вони більше не можуть виконувати бойові завдання. Хто хоча б раз був на спостережному пункті, виконував завдання в окопах, зрозуміє, про що я кажу.
Ця війна – про людей. Треба мотивувати людей, створювати такі умови в країні, щоб люди не зневірялись, а навпаки вірили у цю країну. Потрібна антикорупційна політика. Коли люди бачать, як усі виходять під застави, це не надто сильно мотивує йти в армію. Безперечно, треба змінювати умови щодо всіх, хто служить: і до резервістів, і до всіх верств населення.
Максимальна єдність країни – це коли всі верстви населення, попри класові питання, будуть залучені до Сил оборони. Зараз цього немає. Зараз чим ти бідніший, тим ближчий до армії. Це абсурдна ситуація. І це ключова комплексна стратегічна помилка нашого вищого військово-політичного керівництва.
