Війна, яку Росія розв’язала проти України, вступає в нову фазу – фазу економічного виснаження, що дедалі очевидніше проступає крізь дані російської статистики та міжнародних інституцій. Після двадцяти місяців застою ВВП, падіння виробництва у більшості галузей та різкого зниження енергетичних доходів Кремль опинився в ситуації, коли ресурси для ведення довгої війни скорочуються швидше, ніж це готова визнавати російська пропаганда. Військові витрати вже майже у півтора раза перевищують доходи від нафти й газу, а бюджет знову заходить у дефіцит, за умов, коли економіка втрачає імпульс, а оборонна промисловість працює на межі перегріву.
Санкційний тиск стає ще одним фронтом. Нові американські обмеження проти “Роснафти” та “Лукойлу” зірвали цінову стратегію Москви, змусивши її продавати нафту з рекордними знижками. Додатковим ударом стали українські атаки по НПЗ – чергове підтвердження, що енергетичний сектор, який довгі роки був “голкою” російської економіки, стає вразливим як ніколи. Паралельно всередині країни формується криза неплатежів, компанії переходять на скорочений тиждень, готуються до масових звільнень, а бізнес демонструє песимізм щодо 2026 року.
Попри це, Кремль наполягає, що здатен вести “довгу війну”. Але витрати на рівні 7% ВВП, залежність від найманої армії, дефіцит робочої сили та зниження доходів населення ставлять під сумнів життєздатність такого сценарію. Економічні очікування росіян падають – індекси споживчих настроїв опускаються до мінімумів із 2022 року. Війна починає підточувати внутрішню соціальну стабільність, що для авторитарного режиму є не меншою загрозою, ніж нестача грошей.
Своїми думками стосовно того, як довго економіка Росії зможе триматися в умовах війни та санкцій, в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився економіст, координатор експертних груп Економічної експертної платформи Олег Гетьман.
– За останніми даними, негативні тенденції у російській економіці зростають. І це не оцінки західних спецслужб – самі росіяни про це говорять. Російська академія наук, Інститут народногосподарського прогнозування вказує, що у 17 із 24 ключових галузей за останній рік зафіксовано скорочення виробництва, а загальний стан економіки характеризується “поступовим наростанням кризових явищ”. Як ви це прокоментуєте? Чи втратила російська військова економіка свій імпульс?
– Прокоментую просто: це чудові новини, і загалом усе це відповідає дійсності. Чому російська економіка так довго трималася? Бо до війни вони готувалися десятиліттями. Завдяки високим цінам на нафту й газ їм вдалося накопичити значні резерви: близько 120 мільярдів доларів у Фонді національного добробуту та солідні золотовалютні запаси. Це дало їм змогу почуватися впевнено й вирішити, що у 2022 році вони можуть дозволити собі повномасштабну війну. Розраховували, мабуть, на кілька років. Але два роки минули, скоро вже чотири мине, фронт стоїть, ми тримаємось добре, і всі резерви, які вони збирали десятиліттями, починають закінчуватися.
Фонд національного добробуту – максимум на пів року. Із 120 мільярдів там залишилося близько 35 мільярдів операбельних активів. Така сама історія й із золотовалютними резервами. Дефіцит федерального бюджету вже перевищив 5 трильйонів рублів, а накопичені “подушки” минулих років уже витрачено. Все це доводиться компенсувати або внутрішніми запозиченнями під високі відсотки, або скороченням програм, які зачіпають кожного росіянина: соціальні виплати, медицину, освіту тощо.
Потенціал вичерпається. І коли ФНД впаде до нуля, почнеться ще цікавіше. Уже не буде чим стримувати курс рубля, який суттєво просяде, а росіяни відчують двозначну інфляцію, а не теперішні 7–8%. Тож усе рухається в правильному напрямку, а нам треба триматися, поки ворог не виснажиться.
– Є ще один цікавий момент. З січня по вересень 2025 року доходи від нафти та газу становили близько 67 мільярдів євро. Це на 20,6% менше, ніж за аналогічний період минулого року. При цьому військові витрати у цей період становитимуть близько 150% цих доходів. 2023 року вони становили 96%. Як такий дисбаланс позначиться на ситуації? До чого це може привести?
– Це саме те, на що були спрямовані санкції. Санкції щодо нафти й газу вводилися, щоб вдарити по головному джерелу доходів Росії, а це близько 35% федерального бюджету. І це спрацювало. Маємо цінову стелю, маємо додаткові санкції щодо “Лукойлу” та “Газпрому”. Brent тримається на рівні трохи більше 60 доларів за барель, а російський “кривавий” Urals має величезний дисконт – 10–15 доларів. Тобто продається менш ніж за 50 доларів. Це й створює ті самі недонадходження.
У підсумку росіянам дедалі важче фінансувати війну. Наступного року це стане абсолютно очевидно – перекривати діри буде нічим. Фонд національного добробуту закінчиться, і залишиться кілька варіантів: або друкувати гроші, або масово різати видатки. Обидва варіанти чудові для нас: росіяни біднішатимуть і відчуватимуть зростання невдоволення.
– Військові видатки ростуть шалено, тоді як самі доходи падають. Це означає, що кошти потрібно десь брати. Сьогодні, схоже, переважно в населення через урізання соціальних програм. Але чи мають вони ще якесь джерело для покриття цього вибухового дефіциту?
– Звісно, мають. Найкращий механізм усіх часів – друкарський верстат. Увімкнули, надрукували рублі і “все добре”. Але це не точно. І точно не для всіх росіян, які добре пам’ятають, що таке інфляція й тим паче гіперінфляція – 1996-й, початок 2000-х. Коли зарплати знецінювалися щомісяця, коли за умовні 40–50 тисяч рублів можна було купити щоразу менше. Коли зарплати не встигають за цінами, а інфляція – 20–30%. Тому зовсім скоро росіяни знову згадають, що таке “справжнє” падіння доходів, і, можливо, в когось у голові хоч щось перемкнеться.
– Щодо Фонду національного добробуту. На початку війни там були кілька трильйонів рублів. Під час війни запас скоротився. Наскільки сильно? Чи це джерело взагалі ще працює?
– Працює, але дихає вже на ладан. Було близько 120 мільярдів доларів операбельних активів. Станом на зараз, за оцінками наших фахових установ, там приблизно 35 мільярдів. Це пів року, максимум рік, якщо мати можливість щось звідти тягнути. Коли стане нуль, то стримувати курс рубля більше нічим. Його доведеться відпускати. А це запустить девальваційно-інфляційну спіраль, яка працює сама на себе.
– Щодо останніх санкцій Сполучених Штатів проти “Роснафти” та “Лукойлу”. Вони почнуть діяти 21 листопада. Уже зараз росіяни визнають, що змушені продавати нафту Urals з рекордним дисконтом, аби її взагалі хтось купував. Якщо така тенденція продовжиться і санкції реально запрацюють, чого ми можемо очікувати?
– Це ще одні чудові новини для нас. Європа вже давно відмовилася від російської нафти – майже повністю, за винятком кількох дрібних країн. Від трубопровідного газу теж відмовилися всі, окрім кількох маленьких держав. Але росіянам досі допомагали великі азійські “монстри”: Індія, Китай і Туреччина купували близько 90% їхньої нафти. Трохи докуповував Єгипет, але це дрібниці.
Коли ці санкції запрацюють, через страх вторинних санкцій відмовлятися почнуть усі, крім Китаю. Туреччина відмовиться, Єгипет відмовиться, Індія переважно відмовиться – вона не хоче сваритися з Америкою. А от Китай, імовірно, продовжить частково рятувати росіян і викуповуватиме приблизно половину нинішніх обсягів. Але навіть скорочення російського експорту на 50% – це фантастична новина для нас. Так, вони намагатимуться постачати нафту через “тіньові” канали, змінювати прапори, маршрути, назви компаній. Але це вже не ті обсяги. І якщо до цього вони втрачали десятки мільярдів доларів лише через падіння ціни, то тепер ще десятки мільярдів зникнуть через падіння обсягів. Усі ці мільярди – це зменшення їхньої здатності фінансувати агресивну війну.
– У принципі, адміністрація Дональда Трампа вже тисне на Індію, робить заяви до Туреччини про необхідність відмови від російської нафти. Але маємо приклад Угорщини. Лідер якої Віктор Орбан відвідав Білий дім, і Трамп погодив йому продовжувати отримувати російську нафту. Наскільки це послаблює санкційний режим? Чи це взагалі суттєвий фактор?
– Це взагалі ні про що. Крихітна країна з невеликим населенням – це пил. Можна навіть не враховувати. Є два світових гіганти з населенням 1,4 мільярда – Індія і Китай. Всі інші – дріб’язок порівняно з ними. Працювати потрібно саме з ними. Якщо хоча б Індія радикально скоротить імпорт або відмовиться повністю, цього вже буде достатньо. Далі головне, щоб країни-видобувачі підхопили і збільшили поставки. А виглядає так, що Саудівська Аравія до цього готова.
– Саудити зараз буквально заливають азійський ринок нафтою, яка ще дешевша за російську – попри її величезний дисконт. Наскільки тактика Саудівської Аравії здатна підірвати позиції Росії? І загалом, яка ситуація в ОПЕК?
– Все виглядає чудово. Якщо процес піде так само, то у грудні–січні ми побачимо масове заміщення російської нафти постачаннями Саудівської Аравії, ОАЕ, Іраку і частково США, які продовжують шалено нарощувати видобуток. Те саме трампівське гасло Drill, baby, drill! – теж нам допомагає.
Кілька мільйонів барелів на день, які зараз постачає Росія, легко перекриють Саудівська Аравія, США, Ірак і Емірати. І ці хижаки очевидно налаштовані захопити ринок. Але тут важливо інше: на нафті заробляють менше, ніж на нафтопродуктах. І наші найболючіші санкції спрямовані саме на нафтопродукти, на переробку. І тут у нас фантастичні результати. Росіяни вже втричі скоротили експорт нафтопродуктів. А раніше вони були одним із ключових постачальників дизелю, бензину та інших видів пального і в Європу, і в Азію. Графік падіння – просто обвал у три рази. Ба більше, вони навіть запровадили внутрішню заборону на експорт деяких нафтопродуктів – їм самим не вистачає. Тож ще один величезний шмат доходів бюджету скоротився утричі. Це означає, що санкції, спрямовані не на нафту, а на переробку, працюють блискуче.
– Якщо перейти до ширшої картини – нафтогазовий сектор дає 30–40% доходів бюджету. Але є й інші сфери. Російський союз промисловців і підприємців указує, що великі компанії переходять на чотириденний робочий тиждень. Більше третини малих і середніх підприємств з 2026 року скоротять робочі місця і зарплатний фонд – просто немає чим платити і на чому заробляти. Про що це свідчить? Це санкції? Внутрішні проблеми?
– Це про падіння споживчої спроможності. Коли росіяни менше купують, менше виробляють підприємства. Плюс висока ставка Центробанку – неможливо взяти дешеві кредити. Санкції, ставка, обмеження – це все складається у накопичувальний ефект, який б’є по споживчому попиту і тягне за собою промисловість та загальний спад економічної активності.
– Якщо говорити глобально: Кремль демонструє готовність вести війну довго, збільшувати витрати і продовжувати тиск. Офіційно вони витрачають на військові потреби близько 7% ВВП. Радянський Союз свого часу витрачав утричі більше. Як ви оцінюєте їхні можливості? Можуть вони збільшити витрати на війну?
– Ні. Уже зараз близько 40% того, що мало йти на освіту, медицину, дороги та цивільні програми, забирає війна. Це вже шалене навантаження. Збільшувати просто нема куди, адже ресурси задіяно повністю. Тому всі ці мантри про “нескінченну війну” – це блеф, спрямований на те, щоб ми погоджувалися на неприйнятні умови, а Захід тиснув: мовляв, “скільки можна фінансувати Україну”. Це пропаганда чистої води.
Розумні економісти з Європи та США вже доповідають своїм лідерам, включно з Трампом, скільки російська економіка реально може витримати. І їхні оцінки такі: без катастрофічних наслідків – пів року, максимум рік. Після цього почнуться незворотні процеси: гіперінфляція, обвал рубля, дефіцити, руйнування секторів. Ми побачимо всі ці явища вже всередині наступного року — і це будуть одні з найкращих новин для України.
– Щодо настроїв у російському суспільстві. Важливішим фактором, який обмежує війну, є настрої в суспільстві, яке втомлюється від зниження рівня життя та постійних обмежень. Є опитування, яке замовив Центробанк РФ, де зазначається, що майже всі ключові чинники, які турбують росіян, мають негативний відтінок. Тобто пересічні росіяни не просто не очікують покращення – вони бачать подальше погіршення. Наскільки це невдоволення – підвищення податків, падіння якості життя, може призвести до того, що Кремль втратить контроль над суспільством?
– Дуже складно прогнозувати суспільні настрої й можливі сценарії. Але так, невдоволення зростатиме. Вони підняли ПДВ, обрізали спрощену систему – усе це б’є по населенню. Зростатимуть і ціни: не лише через інфляцію та девальвацію, а й через підвищення податків з 1 січня. Тому невдоволення буде зростати.
У який спосіб воно проявиться в жорсткій авторитарній країні – складно передбачити. В історії буває по-різному. Десь населення виходить на площі й змітає владу. В інших країнах це роблять еліти, які бачать надмірні ризики і самі прибирають “втомленого фюрера”. І трапляється, що такі лідери просто “загинаються” самі від стресу, перенавантаження, хвороб. Сценарій невідомий, але те, що ситуація поволі рухається до перелому, – без сумнівів.
– А як щодо ще одного фактору – оплата найманців. Після 2022 року армія значною мірою перетворилася на найману, що дозволяє Кремлю обмежити мобілізацію населення. Кремль залив бідні регіони грошима, щоб люди їхали воювати проти України. Незважаючи на шалені втрати та потребу в нових солдатах, з початку року майже у всіх регіонах РФ виплати за укладення контракту різко зменшуються, а зарплати солдатів не підвищувалися з 2022 року.
– Це додатковий негативний фактор – і доволі серйозний, який зменшить кількість охочих їхати на фронт. Вже зараз зрозуміло, що через економічні негаразди та зменшення бюджетних надходжень платити найманцям шалені як для Росії гроші вже неможливо. Це означає, що буде більше примусу, більше прихованого або прямого обов’язкового призову. А це знову ж таки збільшить суспільне невдоволення. Усі ці фактори нашаровуються. І рано чи пізно вони прорвуться.
– Загальна мобілізація на тлі економічного спаду – це взагалі виглядає як катастрофічний варіант, чи не так?
– Звісно. Це лише погіршить настрої населення і ще більше виб’є кадри з економіки, яка й так працює в “лайт-режимі”.
– Щодо санкцій. На засіданні міністрів закордонних справ G7 Марко Рубіо заявив: “Ви просили нас ввести санкції проти російської нафти, проти “Лукойлу” й “Роснафти” – ми ввели. Я не уявляю, які ще санкції можна застосувати проти Росії”. Це так і є?
– Щодо санкцій – так. Майже все, що можна, вже зроблено. Зараз головне – контроль виконання. Тіньовий флот треба відстежувати, затримувати судна, арештовувати, притягувати моряків до відповідальності у відповідних юрисдикціях. Країни, які намагатимуться обходити санкції, наприклад, ті ж індійські схеми закупівель – також мають отримувати вторинні санкції. Тобто фокус має зміститись з “вводити нове” на “примусити працювати те, що вже введено”. Саме це дасть максимальний ефект.
– На цьому тлі постає зовсім інше питання – не лише про те, скільки ще Росія може воювати, а й скільки коштує її зупинити. За оцінками The Economist, Україні потрібно майже 400 мільярдів доларів допомоги протягом 2026–2029 років – переважно від Європи, яка тепер змушена планувати підтримку без участі США. Це означає пошук нових механізмів фінансування, включно з використанням заморожених російських активів. Чи готова Європа – економічно та політично? І друге, які джерела можуть наповнити наш бюджет?
– Економічна ситуація в України, попри все, краща за російську. У Росії немає доступу до кредитів, окрім Китаю, і той вже фактично закритий. У нас же доступ є: дешеві кредити, макрофінансова допомога, гранти. На найближчі роки фінансування буде. Наприклад, на наступний рік у нас є залишки програми ЕРА – це фактично використання відсотків від російських активів. Там десятки мільярдів. Є Ukraine Facility, є МВФ, Світовий банк.
Нам довіряють. Нам дають гранти, макрофін, дешеві кредити з відтермінуванням на 20–30 років. Щороку ми отримуємо від 35 до 45 мільярдів доларів, що дозволяє повністю закривати наш “мирний” бюджет. Наші податки йдуть на оборону, а соціалка, медицина й освіта – коштом міжнародників. Приблизно 2 трильйони гривень на війну і 2 трильйони на все інше.
Чому вони це роблять? Бо зацікавлені, щоб ми не програли. А для них 40 мільярдів доларів – це одна тисячна сукупних бюджетів ЄС, Британії та США. Для них це дрібниці. Проблема інша: ми хочемо більше, ніж 40 мільярдів. А європейці та МВФ хочуть бачити, що ми самі прибираємо зайві витрати. Бо важко пояснити, чому ми просимо додаткові 10 мільярдів, коли президент запускає зимову тисячу чи кешбек на українське – популістичні та економічно шкідливі речі. Якщо ми наведемо порядок у видатках, то проблем з фінансуванням не буде.
– А репараційний кредит і заморожені активи? Є шанс?
– Важко передбачити. Але навіть якщо його не буде – це не критично. Ми можемо тримати економіку й без цього. А от додаткові 160 мільярдів були б фантастичним бонусом. Поки це не виглядає реалістично. Тим більше, що програма ЕРА вже використовує відсотки від російських активів. 50 мільярдів нам уже дають, і за десять років ці кошти компенсуються відсотками із заморожених рахунків. Тож “шаленого подарунка”, ймовірно, не буде. Але по 43–50 мільярдів на рік ми все одно отримуватимемо.
