У житті Заслужений актор України та зірка серіалу Таємниці архівів Юрій Дяк дуже уважний, делікатний, спостережливий, але одночасно гострий на слово й не позбавлений тонкого гумору. Натомість у його ролях на екрані ці якості перетворюються на певний магнетизм, адже там його інтелект та стриманість та захоплюють глядачів найбільше.
Саме такий він і в новому серіалі Таємниці архівів на 1+1 Україна. У ролі Романа Коляди, Юрій втілює образ детектива, який живе одночасно у двох вимірах: забутих сторінках історії та хаосі сучасних злочинів. Там, між датами, архівними фактами й людськими історіями він знаходить те, що інші не помічають.
Редакція сайту 1plus1 розпитала в актора його шлях до цього персонажа, схожість з Романом, найемоційніші моменти зі зйомок і те, як зберегти себе у світі постійного стресу.
А ще Юрій Дяк розповів про своїх студентів, природу, телескоп і ті ночі, коли він просто дивиться на планети й згадує, що життя – це набагато більше, ніж проблеми. Про все детальніше читайте у нашому інтерв’ю.
– У новому серіалі ви граєте Романа Коляду — історика-антрополога, який мислить нестандартно. Як би ви самі описали свого персонажа?
Роман — це той тип людей, які бачать глибше, ніж здається на перший погляд. Він не просто начитаний, а мені, здається, прям дихає знаннями та ними мислить.
У нього такий широкий погляд на світ, що інколи здається, ніби він тримає в голові цілу бібліотеку.
– Чи ловили себе на думці, що ви в чомусь схожі зі своїм героєм?
Так, певна схожість є. Я це помітив відразу, бо теж люблю занурюватися в різні теми, раз по раз щось вивчати, розширювати свої горизонти. Тільки, можливо, я не настільки енциклопедичний, як Коляда, бо він «знає все».
У мене є аналітична жилка. Наприклад, я можу дуже швидко визначити, що за людина переді мною, як вона поводиться, які мотиви її рухають. Інколи так захоплююся, що виходить маленьке внутрішнє розслідування: з’єдную пазли, спостерігаю, роблю висновки. Мені це справді цікаво. Можливо, саме ця риса мене і зближує з Романом.
– А навпаки — є щось, що вам у персонажі не подобається?
Я вважаю, що актор просто не має права не любити свого героя. Ти ж мусиш прожити його життя, зрозуміти кожен його крок, кожну слабкість. Якщо є антипатія, то вона рано чи пізно покажеться на екрані. А в Коляді мені справді нема що відкидати, він хоч і складний, але дуже розумний.
– А щодо взаємодії з іншими акторами на майданчику? Чи були знайомі з кимось до початку роботи?
Ні, ні з ким. І чесно, це навіть класно. Бо початок проєкту — це завжди така собі «нульова точка», де всі рівні, трішки хвилюються, придивляються одне до одного. І саме в цей момент, як на мене, народжується команда.
У нас так і сталося, ми познайомилися буквально на майданчику і поступово кожен розкрився. Хтось через гумор, хтось через роботу, хтось через спільні моменти.
– На вашу думку, чим Роман Коляда відрізняється від класичних детективів, яких ми звикли бачити в кіно й серіалах?
Мені важко відповідати за глядачів, бо це саме вони побачать відмінності. Я не хочу порівнювати. Це одразу включає режим оцінювання, мовляв, тут краще, тут гірше. А я адвокат свого героя і зробив усе, щоб його було цікаво читати, слухати й спостерігати.
– Актори часто діляться закулісними історіями. У вас були якісь цікаві моменти зі зйомок?
Було все! І смішне, і дуже щемке. Є один момент, який зачепив усю команду, але я не впевнений, що етично про нього розповідати. Він дуже особистий для всіх нас. Нехай залишиться нашим внутрішнім спогадом.
А от смішне, будь ласка (сміється). Одного разу Іван Самойлович (Віктор Андрієнко), мій колега, йшов у сцені повз «труп», тобто манекен. І от він якось так незручно зачепився за нього, що ледь не впав прямо на нього. У сцені це виглядало майже трагічно, а потім ми ще хвилин п’ять сміялись і не могли зібратися.
– Чи маєте якісь професійні прикмети або ритуали перед виходом на майданчик?
Так, один найголовніший – виспатися. Для мене це основне (усміхається). Ні амулетів, ні прикмет — нічого такого немає. Я від усього забобонного намагаюся триматися подалі, бо це лиш зайва інформація.
На мою думку, краще мати ясну голову, здоровий сон і спокій. Це працює набагато краще за всі талісмани світу.
– Якщо уявити, що у світі кіно для вас відкриті всі двері, яку роль ви мріяли б зіграти? Або з ким?
Хочу сказати не так про мрію, як більше цікавість. Завжди хотів зіграти складного антагоніста — маніяка чи серійного вбивцю. Не через якусь жорстокість, у них мені цікава психологія.
Тобто, що саме це за особистості: які в них травми, як працює їхній мозок, що їх штовхає на ті чи інші вчинки. Це, звісно, темна сторона, але саме там — багато матеріалу для актора. Я це сприймаю як мінідослідження людської психіки.
– Ви маєте звання Заслужений артист України. Чи змінилося ваше життя після цього у ставленні до акторства та загалом?
Життя особливо не змінилося. Є медаль Заслужений артист України, але я залишився тим самим Юрієм Дяком. Хіба що відповідальності стало трохи більше перед своїм званням і аудиторією, яка мене дивиться й слухає. Люди інколи забувають про цю відповідальність, а я намагаюся ставитися до цього дуже уважно.
Будь-який артист не має права на погану гру, незалежно від звань. Якщо ти називаєш себе артистом, то вже несеш відповідальність. Хоча, звісно, всі можемо помилятися, ми ж люди.
– Що допомагає вам триматися в умовах щоденного стресу? Можливо, є якісь лайфхаки?
Природа мене витягує з будь-якого стану. І близькі люди — ті, хто поруч, хто підтримує, надихає. Також мої студенти. Я набрав свій курс і вони мене дуже заряджають енергією. Такі молоді, відкриті, чесні. Дуже люблю з ними працювати.
А ще — небо! Зізнаюсь, у мене є телескоп. Інколи виходжу вночі, дивлюся на Місяць, на планети, зірки. Це моє маленьке хобі, яке вже років чотири приносить мені справжнє заспокоєння. Коли дивишся в космос, будь-які проблеми стають меншими.
– А чи є акторські ролі на які ви б ніколи не погодилися? Чи були випадки, коли відмовлялися від зйомок?
Ще до повномасштабного вторгнення мені запропонували дивний проєкт з дуже суперечливою історією про війну України й росії. Я прочитав сценарій і сказав: «Ні, я не буду в цьому брати участь». Це було абсолютно неприйнятно.
А зараз я б точно не погодився грати російських військових. Узагалі ні. Хтось це, звісно, буде грати, але я не можу після того скільки вони принесли горя. Це навіть не обговорюється.
– Зважаючи на ваш професійний досвід, яку пораду дали б акторам-початківцям?
Насправді порад завжди багато. Якщо людина приходить у цю професію, то акторству потрібно віддаватися повністю: читати, розвиватися, вчитися щодня. І, звісно, працювати над мовою. Це в першу чергу! Бо на майданчик часто приходять люди, які не розмовляють українською.
Усі говорять із русизмами, російською фонетикою, бо вдома спілкуються російською, а треба вчити українську мову і вдосконалювати сценічну. Словом, постійно працювати над собою. Робота актора над собою має тривати щодня аж до кінця життя.
Хочете відкрити двері у невідомі сторінки української історії та переконатись, як минуле впливає на сьогодення більше, ніж ми можемо уявити?
Тоді не пропустіть з понеділка по четвер о 20:00 на телеканалі 1+1 Україна нові серії українського детективу Таємниці архівів!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія, яка оживає у кожному розслідуванні: 4 найцікавіші факти про серіал Таємниці архівів, про які ви могли не здогадуватись
