“Якби було більше дронів, ми б кожен день проживали ефективніше”, — “Фіш” із Lasar’s Group про розсекречення підрозділу

Роман “Фіш” – командир роти застосування комплексів мультироторного типу окремого загону спеціального призначення Lasar’s Group Національної гвардії України. Повний кавалер ордена Богдана Хмельницького. За статистикою від командувача Сил безпілотних систем, Lasar’s Group – один із найефективніших підрозділів БПЛА у складі сил оборони України. Донедавна Lasar’s Group був непублічним підрозділом, але нещодавно розповів про свої досягнення за період повномасштабної війни. І розкрив особу свого командира: ним виявився колишній телепродюсер Павло Єлізаров. Капітан Роман “Фіш”, із яким поспілкувалося Суспільне, служить у Lasar’s Group ледь не з самого початку його існування. Свого часу він був відповідальним за перше масштабування підрозділу до взводу з 30 пілотів. Ми поговорили про виклики, які стоять зараз перед українськими підрозділами БПЛА, переваги ворога та операції Lasar’s Group. Відеоверсію інтервʼю дивіться тут.

Я думала, як мені познайомити з вами наших читачів і вирішила почати от із чого. Можливо, частина нашої аудиторії знає, що командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді (“Мадяр”) раз на місяць публікує статистику по ураженнях військової техніки противника та особового складу. Такі собі рейтинги. І от за підсумками жовтня — це крайній рейтинг станом на зараз — ваш підрозділ на п’ятому місці з кількох сотень підрозділів БПЛА, що є в силах оборони України.

Ви є командиром однієї з рот у Lasar’s Group й стояли у витоків цього підрозділу. Звучали цифри, що Lasar’s Group за ці три роки великої війни знищив техніки на 12 мільярдів доларів. А ви особисто підбили 500 одиниць важкої техніки ворога. Тож вас я точно можу спитати: як ви і ваш підрозділ прийшли до таких показників?

Як на мене, Lasar’s Group – це типовий підрозділ для війни в 25-му році. По суті, це невелика автономна розвідувально-ударна група з усіма необхідними для виконання певних задач інженерними рішеннями. І ця невеличка група може повноцінно замінювати одну зі структур великої військової машини, показуючи не гірші, а іноді навіть кращі результати.

Унікальність у тому, що в підрозділі майже немає кадрових військових – ми всі цивільні. І, як і в цивільному житті, маємо в фокусі не процес, а результат. Певну ціль, до якої треба дійти, поставити далі нову ціль – і рухатись до неї.

Так у нас було з технікою, з цілями у вигляді закриття певної дистанції – ви ж знаєте, що кілзона постійно збільшується і є необхідність вдосконалювати свою техніку, щоб долати більші дистанції. Такі от виклики для нас ставали задачами, ми їх вирішували – і в процесі отримали результат із великою кількістю знищеної техніки та інших цілей противника.

Чи можете ви сказати, на якому напрямку ви зараз працюєте? З чим безпосередньо маєте справу?

Lasar’s Group працює по всій лінії бойового зіткнення від Херсону до самого верху. Безпосередньо моя зона відповідальності – це напрямок Куп’янська, Сіверська, Костянтинівки й Покровська.

Що зараз є головним викликом у такій війні, як вона виглядає саме там?

Головний виклик на сьогодні – це, як на мене, боротьба за технології. Кожен день знаходяться якісь рішення, оновлення, покращення певної технології. Хто вміє швидко адаптувати й масштабувати це в межах застосування — той ситуативно, а іноді й на довгу дистанцію має перевагу.

Якщо говорити про нас, про українські БПЛА — то в нас краще виходить брати комерційні рішення, швидко їх адаптувати й застосовувати. У ворога інший підхід – це більше бюрократична, важка машина, в якій задачі були вибудувані на державному рівні. Тому в короткостроковому плані ми маємо перевагу — але якщо ситуація затягується без змін, ворог отримує перевагу через свої системність, масштабність і можливість заливати в ці технології купу грошей.

Поговорімо трохи про те, на чому ви працюєте. У статті Forbes командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький назвав вас “піонерами важких бомберів”. Ви ще в 2022 році почали працювати з великими ударними дронами, які можуть нести великий боєзаряд. Як ви до цього прийшли?

Мабуть, пан Білецький назвав нас “піонерами важких дронів”, тому що на момент, коли ми з ним знайомились у 22-му році й тільки заявляли про свої наміри та плани, тоді була тема лише про “бомбери”. Далі вже ми трансформувались і відкрили нові напрямки.

Чому саме бомбери — я навіть питанням таким не задавався. У 2022-му російська техніка їхала великою кількістю, колонами. Ворог її тримав, не приховуючи — наче на парад ішли. І на той момент здавалось логічним просто прилетіти й скинути на цю техніку щось, що її пропалить, вразить або знищить. Це була легка здобич.

І це просто звичайна математика. Є, наприклад, 10 одиниць техніки. Щоб її уразити, треба 10 людей, які підійдуть і вистрілять у кожну одиницю, можливо, навіть не по разу, не промахнувшись і ризикуючи своїм життям. Але це може зробити й техніка, яка вартує 20 тисяч, 30, 50 – скільки б вона не коштувала, навіть втративши всю техніку, ти не втратиш нікого з людей. І зможеш відправити наступну техніку й повторити удар. Це ж здається елементарно базове розуміння.

Можете пригадати якийсь із перших випадків, коли ви прикрутили до дрона боєприпас, запустили його – і влучили в ціль?

Це були снаряди з РПГ (ручного протитанкового гранатомета — ред.). Перша ціль, яку ми вразили, була БМП. Далі був і танк уже, й “Урал”, і там інші цілі. Дуже добре пам’ятаю, як вкручували там “хвостик”, як навчали екіпаж приготувати борт до злету. Требу було пояснити, як підключається електроніка, як дістати дрон із коробки, що куди прикрутити. А тоді злетіти, підлетіти, прицілитись, влучити. І далі це стало вже на потік, на постійну роботу по сьогодні.

Коли ми говоримо про роботу оператора дрона, розуміємо, що він знаходиться на певній відстані від БпЛА. Але у вашому випадку, як я розумію, ми говоримо про те, що оператор вашого безпілотника знаходиться – не знаю, чи ви можете назвати, на якій відстані, але на дуже великій відстані від лінії бойового зіткнення.

На безпечній дистанції.

Чи це якась унікальна ситуація? Як вам вдалося цього досягти? І чи досі це доступна для вас опція в нинішніх умовах війни?

Ця опція доступна, ми нею користуємось. І від самого початку думали, як мінімізувати ризики й покращити умови для роботи пілота. Тому що це доволі важка робота з точки зору контролю. Постійно треба слідкувати за великою кількістю показників, за ситуацією, за місцевістю. Людина має бути з високою швидкістю реакції, не кожному вдається працювати на “бомбері”.

І якщо ця людина сидить у бліндажі й “летить” під мінометними обстрілами, під прильотами тих же самих дронів — за, можливо, відсутності світла, тепла… А коли кожен рух стіком або випадкове нажаття якоїсь кнопочки можуть призвести до зриву місії, – умови, в яких працює цей пілот, мають бути максимально комфортними. Тоді можна вже говорити про результативність і ефективність роботи. А коли оператор працює з бліндажа – то це вже добре, що вижив.

До того ж, наскільки мені відомо, зараз робота оператора БПЛА стає ще небезпечнішою. Вже відомі випадки, коли піхота ворога заходила на позиції операторів БПЛА, і вони мусили вступати в бій там, на місці. Специфіка вашої роботи наштовхує мене на запитання: чому не можна масштабувати цю практику на велику кількість операторів БПЛА? Щоб вони трималися на певній безпечній відстані.

Це масштабується, це не якась секретна технологія на сьогодні. Багато підрозділів це використовують. Але ще є командири, для яких треба проводити операцію в 5-10 кілометрах від своєї ділянки відповідальності, поближче до бійців. Таке мислення в чомусь виправдане — але загалом на сьогодні завдяки технологіям можна вести бій повністю віддалено.

Це ми говоримо саме про важкі бомбери, чи не лише?

Не лише. На сьогодні і FPV, і літаки (дрони літакового типу, — ред.), і важкі бомбери… Ворог теж уже має доступ до таких технологій і застосовує їх.

Нацгвардія нещодавно оприлюднила відео, як ваш дрон висадився й проїхав 15 кілометрів на пускозаряджальній установці росіян. Розкажете трохи про цю операцію?

Так, вона насправді дуже коротка. Наш бомбер повертався з місії – вже розряджений, без боєкомплекту – і побачив по дорозі техніку в русі. Підлетів, роздивився, побачив, що це їде те, що ви назвали – “заряджалка”. Було швидко прийняте рішення посадити борт на цю установку. У кожного борта невелика кількість заряду передбачена для самознищення, якщо раптом він потрапить не в ті руки. Але для безпеки наших екіпажів зроблено так, що там є певний час відліку, який має пройти, перш ніж це спрацює.

Уся ця поїздка могла би бути коротшою, якби інженери зробили таймер спрацювання заряду менший і тоді, можливо, ми б цього не побачили. Але за цей час ми подивились цікаву подорож, цікаву зустріч “друзів” біля своєї техніки — ну й далі ви вже бачили, що було.

Немає змоги підтвердити, чи масштабним було ураження — але це було ефектно. Вони точно такого не очікували.

Останні рік-півтора ми чуємо, що важкої техніки в росіян відчутно поменшало. Чи ви це відчули? І як це змусило вас скоригувати свою роботу?

Техніки дійсно поменшало. Ворог повністю змінив тактику застосування із залученням важкої броньованої техніки. На сьогодні це просто разові поїздки для того, щоб перевезти піхоту. Задача ворога – будь-яким чином транспортувати піхоту й засоби для ведення нею бою.

І раніше це було легко: можна було вишкувати колону броні – і гей-гей вперед. Почав ворог отримувати спротив у вигляді скидів з великих дронів. Був етап, коли він зробив паузу. У кінці 23-го, на початку 24-го року ми фіксували вже останні нічні колони, якісь такі панічні спроби все-таки щось зробити. Але це все успішно розбиралось на шматочки.

Після паузи ворог вирішив спробувати [використовувати важку техніку] вдень – мабуть, провів логічну думку, що борт великий і вдень збити його може бути легше. Але тоді наша армія вже почала масово використовувати FPV на оптоволокні, яким не страшний РЕБ. Тандемна робота FPV й бомберів дала ще більш ефективний результат і ворог зупинився навіть з ідеєю денних штурмів.

Зараз не буду казати, що взагалі техніки нема. Іноді є виїзди, є колони. Але маленькою кількістю — до п’яти одиниць — дуже рідко й тільки на певних напрямках, де це просто конче потрібно й немає можливості доїхати на стандартних на сьогодні мотоциклах, самокатах, крупній та дрібній рогатій худобі й всьому іншому.

Якраз за кілька днів до нашої з вами розмови бачили це вражаюче відео, коли росіяни нам мотоциклах заїжджають у Покровськ. Це наче кадри з якогось постапокаліптичного фільму. Чи дійсно це робить їх відчутно менш вразливими перед роботою українських БПЛА?

На жаль, так. Ви ж бачите, що ворог підступний, хитрий, він аналізує. Такі от масштабні накати вони роблять якраз у туман, в погану видимість, в дощ, в сильний вітер — коли з тих чи інших причин нема “очей” з нашого боку. У них теж нема, але вони їм і не так потрібні. Вони собі тихенько рухаються: мотоцикл видає менше шуму, його не так чути, як там танк чи БМП, які завелась і десь їдуть, газують на швидкості.

Якщо дійсно у ворога поменшало важкої техніки, чи є сенс далі працювати на тих бомберах, до яких ви звикли?

Є, звісно. Ми їх теж адаптуємо під сьогоденні задачі. Якщо раніше ми знищували техніку, то на сьогодні ми робимо доставки як для себе, так і для інших підрозділів. Також це робота і по передньому краю (на лінії бойового зіткнення — ред.), і “діпстрайки” певного роду – наприклад, в один кінець, коли є можливість полетіти на 50-60 кілометрів.

Ми змінили тактику. Але ні в якому разі не відмовляємося від первинних задач, які ми виконували. В будь-який момент готові летіти на техніку, на вже більші дистанції. Тому що починали ми з 3-4 кілометрів, тоді – 7, 10, 15 кілометрів. І так – постійний рух вгору.

Це, мабуть, один з основних для вас викликів, – що ви маєте збільшувати відстань польоту?

Так.

Я пригадую, що не так давно, під час презентації на одному заході з військових технологій ваш командир розповідав, що ви, процитую: “Переїхали з кабінета, де є кава й комп’ютери, де ви працювали три роки, на лінію бойового зіткнення і зараз там формуєте дві роти FPV”. Це ми говоримо про перехід вашого підрозділу від важких бомберів до FPV, чи це якесь доповнення до вашого арсеналу?

Це доповнення, це новий напрямок – FPV. Мені було цікаво, тому що я FPV ще до війни займався як хобі. Залишив, дійсно, роботу з віддаленого керування пілотів і поїхав на донецький напрямок. Іноді в окопі, бліндажі, а іноді – просто на місцевій КСП (командно-спостережний пункт — ред.). Тобто в ту двіжуху, де FPV.

Ви також розповідали нам, що ваш підрозділ зараз потроху долучається до технології збиття ворожих шахедів дронами. Що ви можете про це розповісти?

Тому що ми з вами якраз записуємо це інтерв’ю після чергового масованого обстрілу – Києва, зокрема. Застосовувалися й шахеди. Ми ніби як знаємо, що є ця технологія – збиття шахеда дроном, але практично нічого не знаємо детальніше про цю роботу.

Наскільки ця технологія, у ваших очах як людини, яка вже тривалий час цим займається, є перспективною?

Технологічно в цьому є перспектива. Якщо просто подивитись із точки зору вартості, ефективності, можливостей, які має FPV-дрон, і порівняти з класичними видами зброї по збиттю там тих самих шахедів і “Гераней”, то вважаю, що це доречно й ефективно.

В яких об’ємах на сьогодні це використовується: який відсоток збиття FPV, який зенітними установками, який ракетами, – не володію інформацією. Для нас це новий виклик, новий досвід. Сьогодні в нас якраз було перше збиття – саме в цю ось нічну атаку, про яку ви говорите. Бачу в цьому перспективу. Думаю, що треба рухатись і розвиватись в цьому напрямку.

Ще цікаво було б почути ваш погляд на, власне, шахед. Чому саме цей тип дрона став зараз однією з фактично основних одиниць у їхньому арсеналі? Принаймні, що стосується ударів по цивільних містах, по об’єктах, наприклад, критичної інфраструктури.

Він недорогий відносно тої ж ракети, може пролетіти велику дистанцію, пронести велику кількість вибухівки. І може бути маневреним. Тому його й далі використовуватимуть. Його адаптують під сьогоденні задачі, вішають на нього додаткове обладнання – камери, LTE-зв’язок додають, потужніший двигун, щоб швидше літав.

Це великий потенціал для росіян і вони продовжуватимуть вкладатись. Будуть його здешевшувати й робити більш ефективним, щоб ніс більше корисного навантаження, долав більшу дистанцію, менше щоб його чути було. Я впевнений, що розвиток у цьому напрямку буде для них пріоритетнішим, ніж у напрямку танків чи іншої стандартної військової зброї.

Донедавна ви були суперсекретними. Тобто ніби як знали, що в структурі Нацгвардії є підрозділ Lasar’s Group — але не було відео, скоріше легенди. Я добре пам’ятаю, як десь рік тому один із наших операторів підходив до мене й казав: “Олено, нам треба когось із Lasar’s Group записати”. Але на той момент це було неможливо: ніхто навіть не хотів говорити про те, щоб, наприклад, поговорити з вами.

Нещодавно ж ви cамі вийшли на світло. З’явилася велика стаття про вас і вашого командира Павла Єлізарова в журналі Forbes. Ви вже публічно дали інтерв’ю, виступили на заході, який стосується військових технологій. Для нас як для медійників було шоком, що командир Lasar’s Group – можна сказати, колишній медійник, телепродюсер, і що однією з перших ваших локацій була колишня студія відомого політичного ток-шоу “Шустер Live”.

Чому ви вийшли з цього режиму секретності?

Зіткнулися з необхідністю ознайомити потенційний особовий склад із нами до моменту, коли їх мобілізують. Привідкрили дверцята для людей, щоб було більше ясності та розуміння, що і як взагалі відбувається, як і з чого це складається. Всім постійно повторюю: для людини невідомість – це страх. Це якісь зміни, щось, можливо, до чого я не готовий – тому я цього боюся. І це логічно.

У нас була і є потреба в особовому складі. Треба масштабуватись, збільшувати кількість екіпажів. Є потреба в особовому складі. І тому певна медійність, ось це знайомство з аудиторією, в якій є потенційні бійці для нашого загону, стала доречнішою.

Інша причина — грошей би побільше хто б дав на дрони. Ось ви відео покажете, як ми знищили техніку – і знову хтось згадає, що Lasar’s Group усе-таки молодці й треба їм чимось допомогти ще.

Але всередині війська всі ж про вас і так давно добре знали. Очевидно, що командування НГУ про вас добре знає, командування сил оборони. І є система державного забезпечення підрозділів дронами. Цього вам не вистачає для роботи?

Я можу пояснити це дуже коротко. Маю наразі певну кількість екіпажів FPV-напрямку, не буду називати цифру. Вони завантажені відсотків на 20, може навіть менше. А загалом підрозділ завантажений відсотків на 30, на 35. Тобто, якби нам просто на сьогоднішній день дали більше дронів, або більше грошей на ті дрони, – то ми б кожен день проживали ефективніше. Ми б сьогодні не на 30 відсотків погуляли б, а на 100 — і завтра, й післязавтра. І, можливо, менша кількість шахедів долетіла б [до цілей], менша кількість ще чогось [залишилося б неушкодженим].

Я поясню, чому запитую. Ми знаємо, що всередині війська для підрозділів БпЛА існує ця система, яку в народі називають “Є-бали”. От я згадувала про те, що ви на п’ятому місці за підсумками жовтня. Очевидно, це мало би конвертуватися для вас також і в можливості купувати якусь техніку.

Так.

Ця система працює? Просто вам її недостатньо, так?

Вона безумовно працює, все супер. Але навіть коли ми були на першому місці — цих балів усе одно не вистачає. Це як кешбек, він більше пʼяти відсотків не буває.

Я так зрозуміла, що у вашого підрозділу було власне виробництво важких бомберів, про які ми згадували. Чи це так і лишається? Можете пояснити глядачам, чому виникла така потреба? Адже з одного боку ніби як зрозуміло, що підрозділ може створювати те, що йому точно потрібно. А з іншого – можуть виникнути запитання щодо конфлікту інтересів.

Це не мого трошки рівня зона відповідальності.

Скажу про сильні сторони того, чому необхідно постійно вирішувати, який ти хочеш дрон – а краще, якщо в тебе є змога його самому самому зробити. Тому що немає на сьогоднішній день жодного виробника, жодного рішення, коли приїде на фронт коробка, боєць її дістане, підключить і полетить. Це все в будь-якому разі потребує тих чи інших втручань. І людини… Не просто там звичайний, рядовий боєць може взяти і це довести до ладу – [це вимагає] певних людей з інженерним напрямком, з інженерними знаннями і приладами іноді, щоб цей дрон довести до ладу, щоб він полетів і влучив так, як треба.

Я не кажу, що вона не полетить, я не кажу, що це фігня – ні. Всі виробники молодці, роблять гарну справу. Але, на жаль, за певних умов немає такої можливості. А мало би бути, як от будь-якого виробника дрон приходить, там стільки-то дюймів, стільки-то… Бомбер, чи FPV, чи розвідувальний, чи літак це, чи НРК – ну, неважливо. І воно зразу працює, не потребує… Як iPhone – легкий у використанні, без “глюків”, без проблем. Тобто дістав – відпрацював, дістав – відпрацював.

І це стосується як дронів, так ще й окрема тема – боєприпасів. Ми не підготовлені і ми на сьогоднішній день не готові з цієї, в цьому напрямку вести велику війну – я маю на увазі, великими об’ємами. Тому що вистріл для РПГ – окей, мінометні – окей, гранати – Ф-1, ще якісь РКГ – це те, що можна просто взяти і адаптувати під той самий скид або просто прив’язати. Але це ж так не має бути. Це має бути ультра максимально легке, максимально з сучасних компонентів зроблена вибухівка, зроблений снаряд – щоб та одиниця, яка я буду його нести, змогла зробити це якомога далі, якомога швидше. Він має мати там якусь правильну аеродинаміку. Ну, навіть тільки в це треба копати і копати. А це якби тільки один пункт я вам назвав.

Щодо режиму секретності. Які переваги вам давала непублічність?

Спокій внутрішній. Але я не знаю, наскільки це правильно.

В чому мінус публічності дронових підрозділів – в тому, що ми розказуємо ворогу про якби свої результати, свої досягнення, і він це застосовує. Ну, це перш за все. Ми втрачаємо оцей ефект “внезапности”, коли ми щось придумали.

Так, більше, я не знаю, які ще були в цьому плюси. Сказати, що це там якісь питання безпеки особистої чи щось такого, то, ну, мабуть, ні, це точно не на першому плані.

Ваш командир Павло Єлізаров в статті Forbes сказав, що Україна “втратила свої козирі в цій війні, якими були добровольці і дрони”. Причину останнього він вбачає, зокрема, в надмірній публічності дронових підрозділів. Чи ви згодні з цим?

Ви ж розумієте, тут є грань. Можна викласти відео, але, можливо, щось треба заблюрити. Можливо це відео… Це в одному випадку. В іншому випадку, можливо, взагалі не треба відео викладати. Можливо, треба почекати і потім викласти там ну в якийсь інший момент.

У нас яка є проблема? Ми придумали, зробили один-два екземпляри, зняли. “У нас проблема” – маю на увазі, нашого війська. Щось придумали, щось реально рішення, класне, виставили в Telegram – через місяць чи якийсь інший час ворог застосовує це по нам масово. А ми тільки просто показали, як воно виглядає.

Це ось коментар саме про ці приклади.

Я не кажу, що треба інформаційний вакуум тримати. Ні, безумовно, треба якусь інформацію видавати. Але має бути золота середина, і ось цей коментар якраз про те, де цієї золотої середини нема.

Ваші враження від того, як в напрямку БПЛА розвивається ворог. Був період, коли ми так впевнено говорили про те, що ми тут маємо певну перевагу, що ми креативніші за ворога. Зараз, мені здається, є багато прикладів, коли це можна поставити під сумнів. Ми бачимо – і ви про це говорили, так, – як росіяни, наприклад, масштабують якісь успішні практики, в тому числі ті, що вони підгледіли у нас.

В чому ви бачите, що вони зараз дійсно сильні?

Як я і казав раніше, це боротьба між тими, хто або швидше, або масштабніше зробить. І якщо наша сильна сторона – це кустарне, комерційне рішення: десь щось пригнати, швиденько купити, переробити і запустити, а у ворога це масштабно, то це ж діє ситуативно. Це ж не значить, що ми в цей момент вже колись про… Ну, просрали, вибачте. Це значить, що в цьому, так, наприклад, в дальнобольних дронах, я впевнений, що нам ще доганять і доганять. В, наприклад, наземних роботизованих комплексах, я б не сказав, що в нас все погано – в плані, якщо порівнювати, у нас краща ситуація. Буде питання з якоюсь наступною технологією – якимись новими радіочастотами, які дозволять кудись залітати далі і оминати РЕБ, – ми будемо… Ну, ми точно швидше їх адаптуємо, замовимо, поставимо і будемо літати. Я не про наш підрозділ – я про Україну. Ворог це теж зробить, але з певним часом.

Тобто ця ситуативна війна за технологію, вона відбувається кожен день і вона буде відбуватися. Це не значить, що ми… Вже дронів у ворога більше, у нас менше, все погано, вони вже краще, вони вже сильніше, дальше літають, той “шахед” став ще гучніший. Ні, це значить, що в нас ще є час. Але якщо ми не будемо сидіти осторонь і будемо продовжувати цим займатися.

Ну, це, до речі, цікаве питання. Чи ми не досягли ще в цих технологіях якоїсь стелі? От ви бачите, що є ще куди розвиватися?

Є. Є. Тут навіть купа варіантів. Тут як від застосування і адаптації самих технологій, до поєднання і комбінування в застосуванні між іншими родами військ, іншими класичними методами ураження. Тобто це ж, на сьогоднішній день це комплексний підхід. Летить дрон-розвідник, летить дрон-бомбер, дрон в один кінець, дрон, який доставляє, їде НРК, там із неї стріляє “пулемёт”, там вона забирає, там АГС стріляє.

Це все на сьогоднішній день можна робити віддалено, ось, не застосовуючи людей на полі бою, – просто різними дронами, сидячи, пультами керуючи. Ось, наскільки у командира напрямку або бригади, або головнокомандувача, наскільки є фантазії правильно це все комбінувати і застосовувати, настільки буде перевага зараз і тут. Виключно так це працює.

Я, до речі, коли готувались до нашої розмови, говорила з різними людьми, мені сказали про те, що цікаво, що саме, що стосується важких бомберів, то у росіян ніби такого масового застосування, як у нас, немає. Тобто виходить в цій категорії у нас все-таки є певна перевага?

Так. В категорії… Все вірно, [що стосується] великих важких бомберів – 100%…

А чому?

…ми на першому місці. Чому?

Так, щоб не підказувати ворогу, звичайно.

А я не знаю, реально не знаю. Я б не сказав, що їх взагалі нема – вони є. Але це більш на кустарщину у них пішло.

Дивлюсь різні відео, фото з виставок ворожих на тему БПЛА – і там присутні бомбери, присутні як і для логістичних цілей, так і для ураження. Можливо, якщо поєднати в кількості, наприклад, на одиницю ворога або на одиницю особового складу, у нас точно буде більше. А тої кількості, яка у них є, можливо, їм достатньо. Можливо, нема потреби в цьому. Тому що завжди все від потреби йде, правильно? Якщо нема, можливо, і не треба. Справляються іншими.

Ваш підрозділ зараз набирає людей. Ви згадали, що це одна з причин виходу вас із тіні. Якщо говорити саме з позиції людини, яка потенційно може стати вашим бійцем – в чому ваша перевага?

Ну, мабуть, одна із основних наших переваг – це те, що ми – підрозділ БПЛА. Тобто, у нас немає штурмових посад, у нас немає мінометників, кулеметників – тобто стандартних посад, які є в будь-якій іншій структурі. Можливо, це дасть людині більше впевненості, що ми його не кинемо в штурми або не дамо йому автомат. Ну, це так я для себе даю відповідь.

Я трошки розпалю тут вашу фантазію, бо до порівняння вам скажу, що от ми були свідками – нещодавно командувач Сил безпілотних систем анонсував великий набір в сили безпілотних систем. Здається, 15 тисяч людей планують набрати. Тобто це ж теж конкуренція вашому підрозділу.

Хтось із наших глядачів, скажімо, розмірковує над тим, щоби приєднатися саме оператором БПЛА і дивиться зараз наше з вами інтерв’ю. У вас є можливість свій підрозділ вигідно розрекламувати.

Хм. Ну, дивіться, насправді будь-яка посада в “Лінії дронів” на сьогоднішній день – це вже привід мобілізуватись і піти в армію. Ну, тому що на сьогоднішній день це престижно, це цікаво. В цьому напрямку люди такого ж складу, такого ж підходу, як і… Точніше не так – люди, які керують, займаються, яким це цікаво, це люди з певним складом ума, підходом до діла. І мені, наприклад, цікаво в моїй команді, де люди розбираються, шарять і ми можемо поговорити не про тачки, мотоцикли, а про дрони, їхні мотори, пропелери і польотні контролери.

Ну, це реально сучасні теми для спілкування, мені здається.

І будь-яка посада в напрямку БПЛА – взагалі, безпілотних апаратів, необов’язково літальних, – це круто, престижно, цікаво. Це можливість заробляти нормальні гроші, це… Просто на сьогоднішній день для молоді, якщо ми говоримо про молодь, яка хоче мобілізуватися, – це реально шанс отримати гідні навички для гідного життя, для свого майбутнього життя. І при цьому ще принести користь своїй державі. Що може бути краще? Я не розумію. Я не агітую йти саме до нас, я агітую людей, молодих людей включати мозок і рухатись в напрямку, в правильному напрямку.

А хто може бути, чи який набір характеристик, зацікавлень потрібний для того, щоб стати хорошим оператором БПЛА? Ви, наприклад, згадали, що ви і до власне включення у війну цікавились, наприклад, дронами. Чи це є обов’язкова умова? Чи обов’язково бути, ну, назвемо це так, “технарем”?

От із вашого досвіду, навіть із вашого підрозділу – все-таки ви теж кажете, що у вас там багато колишніх цивільних. Який це спектр професій?

Це просто максимально різноманітні люди. Це водії, це менеджери з продажів, це дівчата з салонів краси. Це люди фізичної, ну, я маю на увазі технічної професії – каменяр, плотник, штукатур, бетонщик, тобто будівельні [професії]. Люди з бізнесу, “темщики”, “криптовалютчики”, я впевнений, теж у нас десь є там в підрозділі.

Тобто я всім кажу – це не навик чогось певного, це твої навики в житті. Ну, ось на сьогоднішній день в роботах в нашому підрозділі це просто наскільки ти швидко реагуєш, наскільки швидко ти думаєш, швидко навчаєшся, адаптуєшся. Якщо є перелік із п’яти, десяти базових, банальних навиків, які мають бути у кожної розвинутої на сьогоднішній день людини, то я не бачу причини, чому це може не вийти. Питання тільки в в тому, що хтось полетить через тиждень, хтось полетить через місяць. Так, буде питання до того, ти станеш асом і профі, як пілот “Формули 1”, або ти просто будеш “їздити”, опануєш цю професію, опануєш цю задачу і будеш з нею гарно справлятись не гірше, чим навпаки… Наприклад, ти би їздив там на машині, був би там водієм машини. Чому ні?

До речі, знов таки, повертаючись до змагальності, ми з вами говорили про ці рейтинги, такі, за підсумками місяця – як ви думаєте, це взагалі добре, що в цій, ну, в цьому сегменті, так, нашого війська є оця змагальність між підрозділами за результат?

Безумовно, так має бути. Має бути невеличкий латентний конфлікт між собою, щоб було бажання покращуватися, збільшувати кількість, піднімати якість. Це нормальна конкурентна історія, я вважаю.

Але при цьому, наприклад, Lasar’s Group якимись своїми секретиками технологічними ділиться з дружніми підрозділами?

Мають бути… Ні, звісно, ділимось і тут немає ніякого… Звісно, ми не даємо це на загальний доступ, але кому треба, кому цікаво, до нас звертаються і, в принципі, все нормально. Тут немає такого…

Ви ж розумієте, технологія, її ж треба теж дати в правильні руки. Треба навчити, показати, як ним користуватись. Не кожен готовий це адаптувати.

Насамкінець, поставлю буквально пару таких більш загальних запитань. От спостерігаючи за війною, по-перше, вже в певній тяглості – уже три роки ви берете участь в великій війні. Плюс до всього ви мали, ваш підрозділ має можливість на різних ділянках фронту подивитись. От станом на зараз, які ви бачите головні виклики для українського війська або для цього сегменту – операторів БПЛА? Якщо брати от те, як війна зараз виглядає, і які проблеми, чи перспективи, можливо, також стоять перед нами.Головна проблема на сьогодні, наприклад, на полі бою – це очі. От від початку, з 22-го року кожен рік приходить осінь, кожної осені приходить туман, приходить низька хмарність, відповідно – погана видимість. Ворог цим користується, захоплює великі території під час такої погоди. Немає на сьогодні рішення, яке б дозволило мати таку саму картинку, таку саму кількість інформації, як і за наявності гарної погоди. Ось, кожен рік всі знають, що це буде, що настане момент з листопада по умовний там лютий, коли буде буквально пару днів гарної видимості погоди, але все одно на сьогоднішній день нема рішення. У всій нашій великій армії немає.

Так, воно є, якісь способи, але вони задовольняють потребу, мабуть, там на 10-20% від того, що потрібно, від того… А особливо, коли ворог користується такою погодою, такою ситуацією, ми маємо бути ще в рази чутливіші до розвідки, до розвідувальної інформації. А стає навпаки. Що робити, як із тим боротися?

Ну, а з вашої інформації такі принаймні якісь пошуки виходу з цієї ситуації, вони ведуться? От що в нас в плані розробки на цьому напрямку?

На сьогоднішній день все, що є, це просто “мавік” низьколетящий, який бачить не дуже далеко, просто біля себе і все, з обмеженою дистанцією, обмеженою видимістю. Немає інших заходів на сьогодні. А в гарну погоду підняв літак на 2 км і гей-гей все видно.

Ви тут бачите вихід в тому, що це має, ну, я не знаю, ця розробка, вихід з ситуації шукати якось централізовано, не знаю, на рівні наукового якогось інженерного інституту? Чи знов-таки це питання до того, що там підрозділи мають пробувати, тестувати якісь свої технології масштабувати?

Вважаю, що двома шляхами треба йти. І кожен, у кого є ресурси, бажання і він знає, що в цьому напрямку робити, має розвиватись. Але в основному, я вважаю, що це має бути рішення від виробників, які будуть в певній кількості надаватись військовим, які будуть тестувати, допомагати “допиляти” це до гарного, ідеального рішення – і далі його постійно, ну, апгрейдити, покращувати.

Військові військові можуть подати потребу: нам потрібно це. Ось є така задача – як її закрити? Військові не мають придумувати, як, що має виробник зробити, щоб нам вирішити цю проблему. Зробіть таке, ось таким, ось такою камерою, ось таким зв’язком, ось так воно має їхати, або летіти, або повзти, і отак от буде йти обмін інформації.

Ну, це ж вони виробники, вони знають набагато краще. Тому круто, молодці, хто самі доходять до якихось рішень, але масштабно це не вирішено. І це проблема.

Ваш погляд в майбутнє, чи ви бачите, як буде мінятися робота оператора БПЛА на цій війні?

Я думаю, що колись це просто більше автономності буде. Людський фактор буде відходити, втручання людини буде зменшуватись в роботі з дронами.

Тому що все одно навіть китайці, остання інформація з приводу комерційних рішень по БПЛА для їх країни, для міст їхньої країни. Тобто вони йдуть до того, що робиться автоматизована система, яка, умовно кажучи, керує одиницею, кожною одиницею. Тобто, хочеш мати, хочеш літати на БПЛА по місту, по якомусь китайському? Купуєш, ставиш там на місце, де ти його будеш тримати, де будеш літати, сідати, реєструєшся, підключаєшся до загального серверу – і все. Ти хочеш полетіти – ти просто кажеш, звідки ти летиш і куди. На якій швидкості, яким маршрутом, з якими маневрами – вирішує повністю сама система, яка керує всіма такими літальними засобами. В онлайні з’явився ще один дрончик, на якому зараз хтось полетить, – всі інші дрончики вже про це знають. Вони вже враховують, що цей буде рухатись по такій-то траєкторії, тому він не має пересіктись тим-то, там буде ще щось, там міст, там ЛЕП-ка – ось це все робить комп’ютер.

Чому так не може бути і в рішеннях військових? Чому той дрон не буде, не може сам летіти по якійсь там сигнатурі, “излучению”, автозахвату, автонаведенню і ще чомусь? Вважаю, що ми майбутнє – за кваліфікованими операторами, які будуть слідкувати за цими процесами, бо повністю від людського фактору тут не відійти. Але застосувань… Але для того, щоб підняти велику кількість дротів, не обов’язково буде необхідність в такій самій кількості людей, як це зараз – летить дрон, пілот, штурман і ще там помічник, у кого як. А буде інакше: буде одна людина кнопкою, джойстиком запускати їх 10, 100, 300 – не знаю, яка у вас цифра в голові є.

Ви коли вступали в цю війну, якщо згадати початок 22-го року, ви уявляли собі, що ви будете в ній от щонайменше три роки?

Тоді такий хаос був, щоб от про перспективу ніхто взагалі не думав. Я навіть на сьогодні далі ніж на тиждень не планую. Ну так, понятно, що є якісь там розуміння, але ось конкретний план дій в мене – на тиждень, іноді навіть менше. Я знаю, що я буду завтра робити, післязавтра. Ну і що бажано ще б встигнути на цьому тижні.

Як ви почуваєтеся з цього приводу?

Я нормально. Ми машини.

Ні, насправді, замахує іноді, вже хочеться, щоб це закінчилось, щоб до чогось це прийшло. Але реально ж, ну, не хочеться ж забити на все те, що було зроблено. Ось такий підхід.