Окупаційні війська у вересні 2025 року здійснили атаку на Сумське училище будівництва і дизайну двома безпілотниками типу “шахед”, що спричинило масштабні руйнування. Проте колектив навчального закладу швидко мобілізувався для ліквідації наслідків та продовження освітнього процесу.
Директор Сумського вищого професійного училища будівництва і дизайну Сергій Сікірніцький згадує, що того вечора пройти територією було надзвичайно важко через розкидане скло, шифер, покручене залізо й цвяхи. Спершу він оцінював пошкодження даху, але з ранком розміри руйнувань виявилися значно масштабнішими. Обійшовши всі будівлі, він визначив, що необхідно якнайшвидше закрити будівлі, щоб запобігти подальшому ушкодженню від вологи.
Події ночі 11 вересня 2025 року розгорталися так:
- Близько 1 години ночі перший “шахед” влучив у навчально-виробничий корпус. Сторож оперативно евакуювався в укриття і повідомив ДСНС та поліцію через пожежу.
- Через кілька хвилин другий безпілотник поцілив у триповерховий навчальний корпус, повністю знищивши дах, декілька аудиторій та спровокувавши масштабне займання.
- Внаслідок вибухів було пошкоджено міжповерхові перекриття, стіни та вибито 217 вікон по всьому закладу.
Директор додає, що всередині приміщень постраждали не лише стіни і простінки, але й стелі, двері й вікна вибуховою хвилею вилетіли з обох боків, як зі сторони удару, так і з протилежної.
Епіцентром найбільшого руйнування став кабінет іноземної мови, де вогнем було знищено навчальну літературу, студентські роботи, меблі та техніку. Пошкодження діставалися майже всіх приміщень, зокрема:
- майстерень
- актової і спортивної зали,
- гуртожитку,
- підсобних будівель.
Також двоє автобусів, що зберігалися на території, були пошкоджені. Кілька майстерень наразі непридатні для навчання, однак частину їх перевели до інших приміщень. Працівникам вдалося врятувати значну частину обладнання, зокрема ноутбук було дістано із-під уламків зруйнованої стіни.
Заступниця директора з навчально-виховної роботи Вікторія Ткаченко пригадує, що спочатку здавалося, ніби вона бачить руйнації на екрані фільму. Лише коли почала розповідати про пережите іншим, її охопили сльози та сильні емоції. Вона підкреслює, що 11 вересня став днем солідарності у колективі, адже всі разом долали наслідки обстрілів.
Щодня колектив училища приходив на роботу, переодягався у спецодяг і сумлінно розбирав завали, не зважаючи на посади. Коштів на повноцінне відновлення тоді не було, тож усі докладали максимум зусиль.
Робота колективу протягом першої доби полягала в:
- розборі завалів,
- прибиранні,
- організації навчального процесу,
- веденні документації.
Для захисту від пилу працівники використовували маски, залишені з часів коронавірусної пандемії, постійно вимивалися після роботи, оскільки обличчя ставало чорним від пилу.
Перед входом до навчального закладу розміщено великий мурал із зображенням військовослужбовця – випускника училища, який брав участь у захисті Азовсталі і з травня 2022 року є безвісти зниклим. Його рідні розмістили це зображення, щоб підтримувати пам’ять про нього серед студентів і викладачів. Саме цьому випускникові присвячена одна із колекцій одягу, розроблена студентами.
Нині в холах та коридорах училища видно численні сліди вибухів: відсутня штукатурка, у деяких місцях – оголені простінки. В одній з аудиторій відбувається онлайн-заняття, де замість стіни для ізоляції використано целофан – фактично це відкритий урок. У іншій аудиторії уламок пробив пластикову віконну раму і застряг у протилежній стіні – подібних прикладів багато. Загалом неушкодженими залишилися тільки два кабінети, серед них – кабінет директора.
Перед початком нового навчального року було проведено ремонт і фарбування приміщень, однак через кілька днів будівлю засипало будівельним сміттям. Пошкоджену систему опалення частково відключили, і деякі корпуси закрили, аби холод не поширювався на інші приміщення. Зруйновані ділянки утеплюють клейонками, щоб мінімізувати продування.
З першого дня після прильоту безпілотників до відновлювальних робіт долучилися не лише працівники училища та студенти, але й колеги зі сусідніх шкіл, представники релігійної спільноти та небайдужі мешканці району. Були проведені:
- інвентаризація майна,
- залучена експертна компанія для оцінки збитків, офіційні цифри яких поки що не оголошені.
Для захисту від опадів дах накрили брезентом, але частина корпусу все одно була пошкоджена вологою – спочатку від гасіння пожежі, пізніше від дощів. Працівники організували постійний збір води тазами й відрами, а також протирання підлоги. Одночасно місцева влада надала шифер для накриття навчального корпусу. Залишками матеріалів планують накрити підсобні приміщення та законсервувати пошкоджений навчально-виробничий корпус. Вибиті вікна спершу закрили OSB-плитами.
Частина матеріалів для ремонту закуповується за власні кошти, паралельно триває пошук донорів. У навчальному закладі відкрито спеціальний рахунок для збору коштів на відновлення. Наразі благодійники готові замінити близько 90 вікон. Поява фінансування відбувається не так швидко, як хотілося б, проте нікого за це не звинувачують, оскільки всі розуміють тяжкі обставини і жорстокі реалії війни.
Директор Сікірніцький підкреслює, що незважаючи на руйнування, колектив не впав у відчай і налаштований уважно працювати і далі.
Студенти наразі навчаються за змішаною формою: теоретичний матеріал вивчають онлайн, а практичні заняття відбуваються безпосередньо в навчальному закладі. Викладачі наголошують, що опанування робітничих професій неможливе без практичних навичок. На сьогодні будівельники, штукатури, лицювальники-плиточники, маляри та мулярі займаються відновленням пошкоджених аудиторій та лабораторій. До їх роботи активно долучаються майстри та викладачі, тому більшу частину ремонтних робіт виконують власними силами.
До початку повномасштабної війни будівельна сфера не користувалася великим попитом серед абітурієнтів, що, за словами директора, пов’язано з фізичною складністю роботи і виконанням її часто на відкритому повітрі. Натомість зараз спостерігається зростання попиту на ці професії зі сторони працедавців, а після завершення війни він, ймовірно, стане ще більшим. Саме тому в училищі планують розширювати перелік спеціальностей, які будуть необхідні для відбудови України.
Крім навчання випускників 9 та 11 класів, у закладі функціонують короткострокові курси для дорослих, зокрема для вразливих груп населення – внутрішньо переміщених осіб і ветеранів. Зараз, наприклад, формується група за спеціальністю кравець-закрійник, яка теж користується великим попитом на ринку праці. Курси дають можливість здобути мікрокваліфікації, необхідні для працевлаштування або відкриття власної справи.
За словами керівника, в Україні зросла увага до професійно-технічної освіти порівняно з минулими роками. Вважає, що приміщення і колектив довго були залишені без належної підтримки, однак держава зараз докладає значних зусиль для розвитку закладу. Для технічного оснащення училища почали надходити кошти, діють грантові проєкти, які сприяють оновленню матеріально-технічної бази.
Проєктна діяльність тут розпочалася ще до початку масштабного вторгнення. Деякі донори утримуються від співпраці через близькість училища до кордону і ризик обстрілів, але існують і ті, хто фінансує навчальний заклад.
Навіть у складних воєнних реаліях планується відкриття нових спеціальностей, переважно у сфері енергозберігаючого будівництва. За підтримки виграного проєкту один із корпусів відремонтують і обладнають майстерні для нових напрямків.
У жовтні цього року навчальний заклад вже вдруге повернувся до відносно нормального робочого режиму. Перший раз це відбулося навесні 2022 року, коли після 24 лютого батьки поспішно забирали дітей, а у гуртожитку залишилась лише одна студентка з прикордонного села, де ситуація була небезпечнішою, ніж у обласному центрі.
Перші місяці війни в училищі були напруженими і насиченими:
- В гуртожитку поселилися внутрішньо переміщені особи.
- В їдальні готували їжу для волонтерів.
- У швейних майстернях шили балаклави та аптечки.
За словами Вікторії Ткаченко, така праця допомагала психологічно витримати напругу, заспокоювала, коли лунали вибухи – колектив переконував себе, що це просто звук гупання дверей, і продовжував роботу.
Щодо студентів, значних змін у їхній кількості через повномасштабне вторгнення не зафіксовано, однак географія вступників дещо змінилася. Раніше до училища приїжджали не лише з Сумщини, а й інших регіонів країни. Тепер все менше абітурієнтів надходить з більш безпечних територій, розташованих в глибині України. Багато учнів виїхали за кордон, а батьки декого, особливо після обстрілів, побоюються відпускати на навчання.
До війни учні іноді мали проблеми з відвідуваністю, тепер же більшість прагне максимально більше часу проводити у навчальному закладі.
– Вікторія Ткаченко наголошує, що діти змінилися, подорослішали і не вимагають зайвих пояснень.
– Вони охоче допомагають і активно беруть участь в житті училища.
Незважаючи на наявність укриття, не всі майстерні можна перенести в підвальні приміщення, тож практичні заняття часто скасовуються або перериваються через повітряні тривоги.
На подвір’ї поряд з понівеченим корпусом грається чорна собачка Муха, залишена, ймовірно, одним з переселенців. Її будка розташована між двома епіцентрами ударів “шахедів”. У ту ніч сторож зняв її з прив’язі, і песику вдалося врятуватися. Коли неподалік гуде безпілотник, Муха починає гавкати. Вікторія радить терміново йти до укриття, але в цей момент відбувається вибух — безпілотник було збито.
Матеріал і фотографії підготував сайт Трибуна.Суми.
