Що таке Fire Point, хто придумав Фламінго і коли полетить українська балістика. Інтерв’ю керівників FP

Попри успіхи у справі виробництва БПЛА, компанію переслідують також і негативні інформаційні приводи, пов’язані з нібито причетністю до корупційних скандалів, зокрема до так званого “міндічгейту”.

Власники Fire Point не заперечують, що знайомі із колишнім соратником президента Зеленського бізнесменом Тімуром Міндічем і його спільниками.

Один з підозрюваних – Ігор Фурсенко – навіть був працівником компанії. Але в керівництві FP відкидають причетність до корупційної діяльності.

Тімур Міндіч начебто лише хотів купити частку FP, але отримав відмову від власників.

Заяви про причетність до “корупції” в компанії вважають неправдивими і способом тиску певних “зацікавлених осіб” на найбільшого українського виробника БПЛА і ракет.

В розмові з BBC Україна головний конструктор Денис Штілєрман і технічний директор Ірина Терех погодились розкрити подробиці про становлення фірми, теперішні справи і майбутні плани Fire Point.

На питання, чи не бояться вони розкривати секрети своєї фірми, керівники FP напівжартома відповідають, що керуються принципом “зробити ракету просто, головне – мати бажання”.

Повний відеозапис інтерв’ю буде опубліковано згодом на Youtube-каналі BBC News Україна.

Текстова версія дещо скорочена для зручності читання.

ВВС: Денисе, перед тим, як підійти до майбутнього і сьогодення компанії, хочу поставити одне питання про ваше минуле. Вже публічно відомо, що ви тривалий час жили в Росії, мали паспорт громадянина РФ. Ви можете розказати, чим саме ви там займалися? Ці сфери пов’язані з оборонкою – чи ні?

Д.Ш. Після 2008 року я в Росії не займався бізнесом, пов’язаним з оборонкою або з чимось іншим… Єдиний бізнес, який у мене був, – продаж землі, яку я придбав у 2008 році під час кризи. Все. Тобто там була компанія, яка нарізала земельні ділянки і продавала їх або за гроші, або забудовникам, які будували і платили якийсь відсоток квартирами, і потім ті квартири продавались, все.

ВВС: А до 2008 року?

Д.Ш. До 2008 року була купа різних софтверних проєктів, були (комп’ютерні) ігри, які я розробляв. По одній із цих ігор – StarQuake – російський письменник-фантаст Сергій Лук’яненко написав книгу “Конкуренти”.

Також була програма по розпізнаванню медичних зображень, яку ми продали. Була програма, так званий агрегатор соціальних мереж, яку теж ми продали великому гравцю, дуже великому гравцю. Я під NDA (Non-Disclosure Agreement – угода про нерозголошення), тому не можу розкривати подробиць. Але ви нею (програмою) постійно користуєтесь.

ВВС: Тобто це були ІТ-проєкти?

Д.Ш. ІТ-проєкти, так, які були продані.

ВВС: А проєкти, пов’язані з оборонкою, були?

Д.Ш. Оборонка у мене було таке просто захоплення. Я подивився, як там у військових все влаштовано, яка в них там система зв’язку, як у них вся система обробки інформації була тоді налаштована.

Зрозумів, що це все дуже якось недолуго і тупо зробили. Написав концепцію, вони її прийняли. Потім написав низку ОКР (з російської “опытно-конструкторские работы”, – Ред.), які потрібно зробити для реалізації цієї концепції. Вони теж їх прийняли. Потім призначили мене в якийсь інститут, я вже не пам’ятаю, я був головним конструктором по цій тематиці. Тільки у серпні 2008 року почалася російська анексія Грузії, я просто поклав все там, звільнився і більше не займався ніколи…

ВВС: Це ви кажете про проєкти для Міноборони Росії?

Д.Ш. Це було не міністерство, а інститут при Міноборони РФ.

ВВС: Тим не менше, зараз в Україні ви фактично єдиний приватний ракетобудівник. Як так сталося?

Д.Ш. Та не єдиний. У нас купа компаній виробляє ракети. Є і “Рута”, і “Трембіта” і що завгодно.

ВВС: Я з вами погоджуюся, але це так звані ракети-дрони. Ви ж заявляєте про іншу мету. Ви будуєте класичну велику балістичну ракету, як “Точка У” або “Сапсан”.

Д.Ш. Будуємо, так, ракети. Балістичну ракетну програму ми почали тоді, коли зрозуміли, що можемо робити великого розміру твердопаливні двигуни з гарними характеристиками. І почали їх розробляти.

Далі все достатньо просто. Знайшли команду, взяли інхаус (співробітників в межах компанії, – ред.), який розробляє безлюфтові сервоприводи, розробили власний польотний контролер, також зробили навігаційне рішення, яке працює без обмежень по швидкості, тобто власний навігаційний приймач, який може робити (на швидкості) до 3000 метрів в секунду. На висотах, ми тестували до 120 кілометрів, він буде працювати і вище.

Далі, зараз ми беремо інерційну систему від провідного виробника, ми під NDA, не можу сказати, від якого.

Але з наступного року ми перейдемо повністю на свою інерційну систему, тому що ми будуємо свій власний завод у Європі для виробництва цих навігаційних систем.

ВВС: Це ще буде окремий завод, окрім вашого заводу з виготовлення ракетного палива, що в Данії?

Д.Ш. Так, окремий завод.

ВВС: Можете сказати, в якій країні?

Д.Ш. Ні, в якій країні – не можу сказати. В Данії ми розголосили це (будівництво заводу, – ред.) тільки тому, що були публічні слухання по цьому питанню, ми були вимушені розкривати все, в тому числі наші виробничі спроможності, що ми там будемо виробляти, яка потужність, який персонал.

ВВС: Чи правильно я розумію, що от власне до великої війни в Україні у вас не було досліду в ракетобудуванні?

Д.Ш. Я займався ракетобудуванням, але лише моделюванням. От я розробив ракету на гібридному двигуні, яка там вилетіла на 88 кілометрів у висоту, але це була така просто розвага для мозку. Були авіамоделі якісь. Все на любительському рівні.

ВВС: Ідея ракети FP-5 “Фламінго” – це ваша ідея?

Д.Ш. До нас прийшов один з очільників проєкту Олександр Григорович Кривоконь (відомий український машинобудівник, промисловець, колишній очільник авіапідприємства “Антонов” і Харківського авіаційного заводу, – Ред.), сказав, що от є “Стриж” (радянський розвідувальний безпілотник Ту-141, – ред.), є багато прискорювачів від нього, давайте ми зробимо на базі “Стрижа” таку ракету, але з новим двигуном, яка буде нести БЧ і далеко летіти.

Ми подивилися, там складна конструкція у “Стрижа”, її неможливо виготовляти в необмежених розмірах. Тому ми спростили конструкцію, поставили більш ефективний економний двигун. І зробили просту ракету. Вона літає, запускається за допомогою прискорювача твердопаливного. Раніше це були прискорювачі від “Стрижа”, зараз це прискорювачі нашого виробництва.

ВВС: Які “тонкі місця” в цьому виробництві? Чого вам не вистачало? Виробництво палива, двигунів, навігації – що було найскладніше розробити в FP-5?

Д.Ш. У FP-5 було 400 віртуальних польотів у симуляторі. І найскладніше було створити віртуальну модель, яка буде повністю відповідати, у якої похибка буде від натурних іспитів менше, ніж 1%.

Найскладніше було створити дійсно працюючу аеродинамічну модель, за допомогою якої ви можете дивитися на те, як вона буде себе поводити (в реальності). Тому нам було потрібно всього менше ніж 10 справжніх польотів для того, щоб упевнитися, що ракета працює і все.

ВВС: Тобто проблем, наприклад, з двигунами не було? Бо ви розказували історію, як ви фактично провели таємну операцію і непомітно скупили потрібні двигуни для ракет.

Д.Ш. Так, ми скупили. Дивіться, цих двигунів випущено багато… Це ж не тільки двигуни АИ-25 і АИ-25ТЛ нас влаштовують. Я чому називаю їхні марки, тому що вони вже пролунали в етері, їх було видно. У нас ще є низка двигунів, які нам підходять на ракету. Ми їх всі використовуємо. Головна ідея, що нам не потрібні двигуни, які будуть працювати декілька тисяч годин. Нам достатньо, щоб двигун відпрацював 10 годин якісно. І все.

ВВС: На вашу думку, FP-5 – це вже досконала ракета чи вона вимагає покращення?

Д.Ш. Ні, це ж постійна робота. Досконале рішення буде… Я навіть не знаю, чи виникне воно колись, тому що у найкращих інерційних систем дуже великі обмеження, і після 10 хвилин роботи вже починаються великі похибки. Тому нам потрібен TERCOM (система корегування траєкторії ракет за допомогою детальної карти місцевості, – Ред.), тобто орієнтація по ландшафту гарно зроблена. Тому що відеонавігація, яку ми використовуємо на FP-1, не підходить, коли є обмеження через туман. Тут потрібен TERCOM, а для цього потрібні якісні карти. Коли це буде – будемо літати. Плюс завжди можна покращити ракету, ставлячи електронні завади для ракет ППО. Тобто це постійна “боротьба списа та щита”.

ВВС: Ви маєте якісь фідбеки від військових, які вже застосовують “Фламінго”? Що вони кажуть? Можливо, треба щось покращити?

Д.Ш. Дивіться, це таємниця. У нас всі застосування, після кожного застосування будь-якого нашої зброї, ми робимо якийсь фоллоу-ап (спілкування з клієнтом після надання послуги, – Ред.), аналізуємо, що трапилось, і завжди робимо покращення.

ВВС: А ви можете сказати зараз, по тих застосуваннях, які вже були (публічно відомо, що “Фламінго” вже використовувався як мінімум двічі для ударів по Криму і Орлу), на яку найбільшу дальність долетів “Фламінго”?

Д.Ш. Не можу. Але це більше тисячі кілометрів буде.

ВВС: Перейдемо до балістики. Ви погоджуєтесь з тим, що власна балістична ракета може стати гейм-чейнджером цієї війни для України?

Д.Ш. Я вже казав, що немає гейм-чейнджера. Гейм-чейнджер – це наша воля.

ВВС: Але балістика, ви згодні, що це важливий нюанс, важливий інструмент для України?

Д.Ш. Так, це важливий, це один із інструментів, якого нам не вистачає, і власна зброя, яка не залежить від третьої сторони, яку ми можемо використовувати, не погоджуючи цілі з жодною країною – це дуже важлива річ.

ВВС: Коли полетить перша українська балістика від Fire Point?

Д.Ш. Коли буде кодифіковано (мова про надання допуску від Міноборони для експлуатації і взяття на озброєння нової зброї, – Ред.). Ми сподіваємось, до кінця цього року буде кодифіковано ракету FP-7.

ВВС: Як її вдалося придумати? Ви надихались якоюсь вже готовою розробкою?

Д.Ш. Ні. Нас запросили створити клон четвертого відсіку ракети С-300 і С-400. Ми його зробили, потім показали. Нам сказали: о, добре, будемо чекати, поки зроблять сервоприводи. Ми пішли, зробили самі ці приводи. Вони кажуть: о, а в нас ще двигуна не вистачає, і він буде зроблений у січні 2026-го, коли будуть перші гідродинамічні іспити.

Ми кажемо: ну добре. Пішли і зробили двигун самі, все. І ми зрозуміли, що в нас є ракета. Поки в нас немає seeker (головки самонаведення, – Ред.) і нема можливості якоїсь інтеграції з радарами європейськими, це буде в майбутньому. Але ми будемо використовувати її як дешеву, невеликої дальності балістичну ракету – аналог ATACMS.

ВВС: З ваших слів так звучить, що Україна в принципі мала всі можливості створити балістику раніше, але чомусь за 30 років не зробила цього.

Д.Ш. Ми створювали найбільші у світі балістичні ракети.

ВВС: Але ж це був Радянський Союз.

Д.Ш. Так, це був Радянський Союз, але створювалися вони на території України.

ВВС: Чому після здобуття незалежності Україна не змогла цього повторити?

Д.Ш. Це була цілеспрямована політика.

По-перше, ми всі повинні розуміти, що ні наші західні союзники, ні наш ворог Росія не були тоді зацікавлені, щоб у нас була власна зброя балістична. Це зрозуміло і очевидно. Далі ми повинні розуміти, що такі підприємства великі, як Південмаш, Павлоградський хімзавод, КБ “Південне”, “Арсенал” – вони всі були підпорядковані безпосередньо московському КДБ, а не українському. Тому ми не знаємо, що там всередині відбувалося.

Я не розумію, чому ми досі не побудували балістичну ракету. Це достатньо нескладна річ.

ВВС: Я назву декілька підстав, які мені називали не під запис різні інженери, конструктори, політичні діячі. Вони казали, що в України немає достатнього виробництва твердого ракетного палива.

Д.Ш. Я не знаю… У нас побудоване наше маленьке R&D-підприємство в Україні, яке виробляє більше, ніж провідні європейські компанії.

ВВС: Ракетного палива?

Д.Ш. Так. Світ ніколи не був зацікавлений в цьому. Всі західні країни віддали свою безпеку на відкуп Сполучених Штатів. Тільки Франція якось зрозуміла і залишила собі повну незалежність. І то – не у всіх напрямках.

ВВС: Крім ракетного палива, кажуть про проблему з двигунами в Україні. З ваших слів виглядає, що двигун теж достатньо просто зробити і це можна було зробити набагато раніше, якби хтось дійсно цікавився цим.

Д.Ш. Звичайно, це можна було зробити набагато раніше, так.

Найголовніше – не робити “вдосконалену” ракету. Ви робіть те, що долетить до нашого ворога і нанесе гарантоване ураження, а після вже будуть подальші вдосконалення. Це просто дві різні школи. У Радянському Союзі потрібно все було спочатку було зробити на папері, вдосконалити, щоб це було масове, ефективне, досконале рішення – і тільки потім переходити до іспитів.

А є інший шлях. Ви робите щось не досконале – і цим ви починаєте уражати, і далі під час використання починаєте його налаштовувати.

Раніше це не було можливо. По-перше, не було можливо це зробити, тому що велике бюрократичне навантаження було на все. Зараз у нас держава зняла бюрократичні навантаження по кодифікуванню дронів. І тому розквітли купа компаній. Ви що думаєте, ми одна компанія, яка виробляє твердопаливні двигуни? В нас декілька компаній, які роблять такі двигуни.

ВВС: Чи правильно я розумію, що ви фактично незалежні від зовнішніх поставок для своїх ракет? Чи ще є компоненти, які вам критично необхідно закупляти?

Д.Ш. Звичайно, є хімія. Тому що зараз на території України неможливо виробляти хімію, бо це – пожежна і екологічна небезпека. Якщо у вас буде велике підприємство по виготовленню перхлорату амонію, то просто прильот туди – і там екологічна катастрофа, тому що соляна кислота у повітря виділяється.

ВВС: Які ваші прогнози – до кінця року вдасться завершити кодифікацію балістики?

ВВС: А які заплановані обсяги виробництва? Є якісь плани, скільки ви можете робити?

Д.Ш. Дивіться, все залежить від різних факторів.

По-перше, це така річ, що ви не можете піти у якісь магазини і купити там перхлорат амонію, або там якогось каучуку, який вам потрібен, або того самого алюмінію у потрібній фракції. Ви не можете. Це все потрібно виготовити. Якщо буде запит і будуть гроші – десь із травня можна перейти на масове серійне виробництво ракет – сотнями на місяць.

ВВС: Можете пояснити, чому важлива саме балістична ракета? Чи дійсно вона може, наприклад, подолати ППО Москви?

Д.Ш. Так. Якщо у вас буде велика швидкість входу в ціль, десь більше, ніж 1200 метрів на секунду, і якщо вона буде цілком композитна – то її перехоплення практично неможливе.

ВВС: Ви сказали таку фразу, що і Росія, і західні країни раніше були не зацікавлені, щоб Україна мала свою балістику. Чому ви думаєте, що зараз вони це допустять?

Д.Ш. Ми їх не питаємо. Зараз ми їх не питаємо. Ми самі розробляємо те, що нам потрібно. Ми віддали свою безпеку за часи Будапештського меморандуму. Ми поклались на гарантії цих країн. Зараз ми бачимо, чого варті ці гарантії. Ми бачимо єдиний висновок, який можна зробити з цього, що ніколи не треба віддавати свою безпеку за слова.

ВВС: Добре, тоді після FP-7, FP-9 які наступні розробки?

Д.Ш. Ми кажемо всім країнам Заходу: хлопці, у нас є ракета-перехоплювач, яка здатна перехоплювати балістику. Давайте, використовуйте.

Перше, ми починаємо пуски своїх балістичних ракет. Ми вас запрошуємо безкоштовно навчати ваші радари, на наших пусках, навчати ваші радари “тречити” (відстежувати, – Ред.) балістичні цілі. Тому що зараз це можливо тільки в Америці, і вони навчають на старих цілком алюмінієвих ракетах з низькою швидкістю входу у ціль. Тобто ви не можете навчити радар перехоплювати дуже швидкісні цілі.

Ми кажемо, хлопці, у нас будуть балістичні ракети, які будуть входити у цілі вище, ніж 1200 метрів на секунду. Приходьте, навчайтеся “тречити” балістику. У нас одна вимога: покажіть нам, будь ласка, свій код, софтверне рішення, щоб ми бачили, що ви не можете дистанційно вимкнути ваш радар і не можете втручатися дистанційно у роботу вашого радара. Тобто дайте своє програмне забезпечення на аудит наш. Ми вам дамо своє програмне забезпечення на аудит.

Коли ми вийдемо на ринок, і всі будуть користувачі розуміти, що вони не залежать ні від виробника, ні від якихось третіх країн, що ми не можемо, наприклад, дистанційно вимкнути систему перехоплення балістики – це буде таке рішення, яке повністю змінить ринок. Найголовніше, що зараз таких систем потрібно настільки багато, що всі виробники радарів, які здатні “тречити”, зараз не конкуренти, вони союзники. Тому що всіх їхніх можливостей, зараз наявних, занадто мало.

ВВС: Цей проєкт – задум чи він почав реалізовуватися?

Д.Ш. Ні, ми вже з провідними компаніями західними підписали купу угод… Але ми під NDA.

ВВС: Це проєкт “Freyja”, про який ви раніше казали?

Д.Ш. Так, це він.

ВВС: Фактично, мова про власний протиракетний щит Європи, до якого ви будете залучені?

ВВС: Якісь є терміни, коли він може бути реалізований, приблизні хоча б?

Д.Ш. Зараз, на превелике щастя, з кожним місяцем європейська оборонна галузь пришвидшується і пришвидшується. І це дає надію, що ми можемо почати у 2027 році перші перехоплення робити.

ВВС: Спочатку Fire Point не планував робити публічною свою діяльність?

Д.Ш. Ми ніколи не бажали вийти у світ, і нам краще залишатися в тіні, тому що так значно безпечніше працювати. Але ми вийшли, тому що ми відчули, що нам потрібно дати нашій країні якісь “козирні карти” на перемовинах із Трампом. Дуже добре, що ми вийшли перед цими перемовинами, тому що, як з’ясувалося, готувалася масова піар-кампанія проти нашої компанії. Якщо б ми були no-name на початку цієї кампанії, яка націлена проти нас – ну, мабуть, нас вже не було б. З’їли б нас.

ВВС: Ви розумієте, хто її замовник?

Д.Ш. У мене є підозра, але я ж на відміну від цих людей, не можу розмовляти якимись версіями. Коли будуть докази, будемо розмовляти.

За масштабування виробництво, логістику і технологічні процеси в Fire Point відповідає 33-річна харків’янка Ірина Терех. Вона раніше не мала жодного відношення до оборонної промисловості, реалізовуючи себе як архітектор-урбаніст і власник підприємства з виготовлення бетонних меблів.

Тепер вона технічний директор FP і пройшла з компанією весь шлях від перших волонтерських проєктів до мільярдних замовлень від держав на виловлення deep-strike безпілотників.

ВВС: Пані Ірино, ми з вами зараз в цеху, де виробляють найефективніші, принаймні за оцінкою Генштабу, українські далекобійні дрони FP-1, FP-2. Ви можете зараз сказати, в чому секрет їхньої ефективності?

І.Т. Комплексне питання. І відповідь на нього буде така ж сама. Для того, щоб досягти результатів, ми вибудували певну екосистему рішень, яка полягає як в технічних рішеннях, так і в коректній тактиці застосування з боку наших енд-юзерів.

Але найголовніше – адаптація до тієї ситуації на фронті, яка є на сьогоднішній день, і її прогноз на декілька місяців вперед. Дрон, якби ми його законсервували в тому вигляді, в якому він існує зараз, навряд чи пропрацює довше, ніж пів року – дев’ять місяців без тих змін, які ми робимо в ньому на регулярній основі.

ВВС: Повернемося до головного питання. Багато виробників не лише українських, але й світових конкурують з вами на цьому ринку і, наскільки я розумію, мають гірші результати. Чому вам вдалося? Ви можете розкрити секрет ваших дронів?

І.Т. Без розкриття якихось військових таємниць – та в принципі їх і немає насправді. Основний секрет полягає в тому, щоб ніколи не покладатися на одну-єдину систему, про що б не йшла мова. Якщо це система навігації – це ніколи не є одна система. Якщо це система запобігання джеммінгу або спуфінгу – так само. Якщо це виробничі процеси – це ніколи не один, не два і не три дублі одного і того самого процесу. Тобто завдяки коректному бекапу і архітектурі цього процесу нам вдається досягати таких результатів.

ВВС: Це ваша розробка власна чи ви надихалися якимись, можливо, іноземними безпілотниками? Багато хто намагається скопіювати “шахед”, багато хто намагається скопіювати інші відомі дрони. FP-1, FP-2 – це ваша ідея, ваша особиста розробка як компанії?

І.Т. Дивіться, я думаю, що Україна зараз номер один в світі на рівні якості розробок. Це не тільки наша компанія, це також і інші компанії. І дрони інших напрямків, і розвідники, і бомбери. Тому необхідності копіювати якісь рішення західних аналогів на сьогоднішній день я не бачу. Плюс є другий момент цього питання – це можливість масштабувати те рішення, яке ти придумав. Є багато прекрасних рішень, які абсолютно чудові в плані свого технічного виконання, але вони ніколи не зможуть бути масштабовані.

Тому секрет в тому, щоб знайти рішення, яке буде максимально з полички, коректно зібране, не містити в собі чутливих компонентів з тих країн, з якими ви не хочете співпрацювати з тих чи інших причин. І це має бути передбачено. Тому FP-1 і FP-2 – це скомпільовані гарні ідеї без якихось специфічних ноу-хау.

Ноу-хау лише полягає в методиці вибудовування цієї архітектури, а не в якомусь унікальному одному рішенні. Ніколи одне єдине рішення, ніколи одна єдина зброя не може стати гейм-чейнджером. Гейм-чейнджер це завжди система.

ВВС: Чи правильно я розумію вашу відповідь, що ви, на відміну від багатьох виробників українських, не залежні від Китаю в постачанні комплектуючих?

І.Т. Є деяка сировина, яку ми замовляємо з Китаю. Але все, що стосується електронних компонентів або будь-що, що може бути відтрекано, модифіковано або дистанційно вимкнено, ми з Китаю не замовляємо.

ВВС: Тоді на скільки відсотків FP-1 це український дрон, тобто по комплектуючих, які тут виготовляються?

І.Т. На 90%. Так. І це наша мета. Ми прагнемо розвивати в Україні повний цикл виробництва високотехнологічних виробів з високою доданою вартістю.

ВВС: Який далекобійний дрон краще – “шахед” чи FP-1?

І.Т. А що значить краще?

ВВС: Мова не про дизайн, але, скажімо, який з них ефективніше виконує покладені на нього завдання, дешевший при виробництві, більше компонентів можна замінити або покращити при необхідності.

І.Т. Ну, по-перше, “шахед” дорожчий за дрони FP і “Лютий” разом узяті. Попри поширену думку, що “шахед” коштує 20 тисяч, за останніми злитими документами, вартість “шахеда” ще на той момент, без візуальних систем, сягала 230 тисяч євро. Відповідно, це недешева іграшка.

З точки зору дизайну, аеродинаміки, я думаю, що це кращий дрон, ніж FP-1. Але його набагато складніше навчити літати якісно. Підбір PID (ключовий алгоритм системи керування, що стабілізує і корегує політ дрона, – Ред.) для FP-1 – це задача з дитячого садку в порівнянні з підбором PID-ів для такої структури крила, яка є у “шахедів”. Але в нашому випадку, коли ми кажемо про кращий результат, ми орієнтуємося на один-єдиний KPI, і це наближення української перемоги. Тому з точки зору цього KPI, ми вважаємо FP і “Лютий” кращими за “шахед”.

ВВС: Якщо завершувати тему з “шахедом”, от нещодавно вони так суттєво модифікувалися, що фактично оператор став керувати наведенням на ціль дрона в режимі реального часу. Чи є такі ж ідеї у вас – змінити FP-1 під таку ж задачу?

І.Т. Ми це почали робити раніше, ніж “шахед”.

ВВС: Тобто FP-1 керується оператором в режимі реального часу і може змінювати цілі?

І.Т. Так. Не всі 100%, але для якихось критичних цілей, для якихось важливих задач ми також використовуємо це.

ВВС: Я розумію, що ви, мабуть, не можете розкрити інформацію, наскільки успішним є застосування FP-1, тобто скільки не долітає, скільки не влучає в ціль. Але все ж, можливо, за підсумками спілкування з користувачами, з військовими – чи вони задоволені цим дроном?

І.Т. З того, що ми чуємо від військових і від Генштабу, що процент влучання у нас найвищий серед українських та і міжнародних варіантів озброєння. Але це все питання статистики. Тобто якась місія може бути з низьким відсотком, якась з неадекватно високим відсотком.

Неможливо зробити такий висновок на 10 чи 20 запущених дронах. Зараз, коли у нас їх запущені десятки тисяч, то ми можемо мати цю статистику і розуміти, що ось це середньостатистичне число, воно є актуальним. Плюс ми дивимося по ситуації на фронті.

Коли ми бачимо, що у нас починає падати статистика нижче бажаного, то на цей час у нас вже заготовлений план Б, ми розуміємо, що нам пора переходити на іншу навігаційну систему або на іншу тактику застосування. Тому це важливий показник, який показує “здоров’я”, ефективність цього засобу.

ВВС: Зважаючи на те, що у вас така система запуску (старт за допомогою реактивних прискорювачів, встановлених на платформі у вантажівці, – Ред.), яка не прив’язана до аеродромів, злітних смуг – чи може відбутися великий і масований пуск FP-1 або FP-2?

І.Т. Вже зараз так і відбувається.

ВВС: І це ефективна тактика?

І.Т. Так, ми можемо бути ефективними, тільки якщо ми досягнемо паритету з нашим ворогом. Ворог запускає, ми всі бачимо, близько 500 дронів в день.

ВВС: Так, 500 шахедів на добу. Ви можете запускати 1000 FP-1 на добу?

І.Т. Поки що ще ні. Ми можемо запускати десь 300. Але це питання масштабування всієї інфраструктури, логістики, персоналу з обох боків. Я думаю, що ми обов’язково там будемо, і я абсолютно вірю в тому, що Україна зможе, якщо всі разом… Ось ви декілька разів сказали слово “конкурент”, ми не вважаємо українських виробників на цьому етапі конкурентами.

ВВС: Так, у всіх одна мета, звичайно.

І.Т. Якщо ми і всі наші колеги на цьому етапі згуртуємося, то масові пуски по тисячі дронів – абсолютно близька ідея. І я впевнена, що навіть одного дня ми їх (росіян, – Ред.) обженемо, якщо ми перестанемо сваритись всередині країни і сконцентруємось на цій роботі.

ВВС: Чи можете ви сказати, коли ви зможете це зробити? Приміром, що “в січні маємо запустити тисячу FP-1 за добу”?

І.Т. У нас є такі завдання від військових, але я не думаю, що про це зараз можна говорити. Тобто цілі з боку армії, з боку Генштабу, з боку верховного головнокомандувача, є амбіційні. І вони не просто для того, щоб мірятися цифрами, у кого більше. Вони для того, щоб максимально ефективно використовувати ті ресурси, які у нас є.

Ми працюємо в умовах обмежених ресурсів – як людських, так і фінансових, так і технічних. Але навіть при наявності цих дуже обмежених ресурсів, по результатах ми бачимо, що ми десь вже навіть переганяємо нашого ворога. І це є круто. Наша задача не просто грати “тисяча проти тисячі”, а щоб умовно наші сто БПЛА завдали шкоди не менше, ніж вони нам наносять своїми тисячами.

ВВС: Лінійка дронів FP буде розвиватися? Чи вас тепер вже більше цікавлять ракети?

І.Т. Ми вважаємо, що війну буде дуже складно виграти без наявності критичного для нас озброєння, а саме балістичних ракет. Тому це наш основний фокус станом на зараз. Але це не означає, що дрони не потрібні або не актуальні. Ні в якому разі.

Просто в нас цей процес більш-менш вже автоматизований, і навіть його постійне покращення теж автоматизовано. Тому всередині Fire Point поки що ми не бачимо необхідності розвивати лінійку саме дронів. Але надзвичайно швидкі цілі, які буде складно ворогу перехоплювати – це є наш пріоритет наразі.

ВВС: Я чув таку думку, що ви готові фактично по франшизі віддати FP-1 і FP-2. Будь-хто, хто може їх збирати, нехай збирає, а ви, власне, хочете зосередитись на ракетах. Це відповідає дійсності?

І.Т. Абсолютно. Ми давно пропонували цю ідею, зробити FP-1 і FP-2 “народним дроном”, відкрити всю конструкторську документацію для всіх охочих його виготовляти і масштабувати це виробництво. Якщо ми всі разом наляжемо на цю задачу, ми точно зможемо бути більш ефективними.

ВВС: Тобто у вас немає, як у виробників, бажання заробити на самому виробі, можливо, продати його на експорт, можливо, продавати саму ідею, або взагалі тримати її в секреті? У вас інший підхід?

І.Т. Так. У нас, як у всіх людей, є бажання заробити. Без заробітку бізнес не буде розвиватися і прогресувати. І саме ті заробітки, які ми закумулювали на FP-1 і FP-2, дозволили нам повністю їх реінвестувати в розробку нашої власної ракетної програми. Всі ці кошти були реінвестовані.

Відповідно, чим більше заробіток, тим більше ми можемо інвестувати в нові розробки, при цьому не обтяжуючи цим державу. Відповідно, тут не питання зараз авторського права, тут питання того, що нічого з цього не буде мати сенсу, якщо ми програємо війну.

ВВС: Щодо прильотів по ваших об’єктах, такі випадки бували?

І.Т. Так, це було. Ми втратили два великих цехи, але завдяки системі, яку ми вибудували, і певній логістиці, організації виробництва, ми досягли того, що навіть попри ці два прильоти – які фінансово були дуже неприємні – але ми змогли здавати всі контракти без жодного дня затримки. Якраз завдяки тому, що все було диверсифіковано.

ВВС: Нещодавно стало відомо, що від одного з останніх прильотів по передмістю Києва загинув співробітник Fire Point. Ви можете сказати, що це була за людина, яку вона посаду займала? І, знову ж, на вашу думку, це було цілеспрямоване вбивство цієї людини, чи він, на жаль, став жертвою випадково-хаотичного обстрілу Росії?

І.Т. Це велика трагедія для компанії. Це був дуже талановитий програміст, дуже талановитий інженер. Його робота мала значний вплив на ракетну програму. З огляду на те, як виглядав цей обстріл і як він був зроблений, я думаю, що це випадковість. Ніхто не може цього сказати на 100%, але є легші способи когось прибрати. Це величезна втрата для компанії, для колективу.

ВВС: Це була перша втрата співробітників за час повномасштабної війни?