“У мене є два роки”: Бензема готується завершити кар’єру, знайшов головні проблеми Реала, оцінив Мбаппе і згадав Францію

– Ви вже понад два роки в Аль-Іттіхаді. Який підсумок можете підбити свого перебування в Саудівській Аравії?

– Дуже хороший підсумок, адже це комплексний проєкт. Я був на старті саудівського проєкту у футболі – з ідеєю спробувати його розвинути. У цьому плані початок виявився дещо складним. Тому що для мене це була радикальна зміна. Я відкрив для себе інший футбол, інший менталітет. Це було ніби почати все з нуля. Але завдяки всьому моєму клубному досвіду в Європі з часом усе ставало дедалі краще.

реклама

У своєму першому сезоні (2023/24) мій футбольний рівень був посереднім. Навіть дуже посереднім. Але я завжди налаштований на прогрес, бо граю у футбол саме з таким мисленням і такою мотивацією. І щоразу я маю намагатися піти ще далі, знайти щось нове. Мій другий сезон був дуже, дуже хорошим. Я знову відчув упевненість у своїй грі. З хорошою командою, дуже сильними гравцями, голами та трофеями.

У вісімнадцятому турі Ла Ліги 2025/26 Реал зіграє з Бетісом. Спеціалісти betking станом на 15:10 22 грудня 2025 року віддають явну перевагу мадридцям – 1,35. Нічия оцінена коефіцієнтом 5,33, а на перемогу андалусійців дають 7,50. Матч відбудеться 4 січня о 17:15 за київським часом.

– Ви говорили про розвиток клубу. Це означає, що ви допомагаєте й поза межами поля?

– Саме так. Я підписував контракт не лише для того, щоб грати у футбол. Моя роль не обмежується тільки цим. Йдеться також про розвиток країни, допомогу молодим саудівським гравцям. Показати їм, що можна робити, як це робиться в Європі. Завдяки своєму досвіду – показати їм правильний шлях, яким варто йти.

– Чи довела SPL (чемпіонат Саудівської Аравії) свою легітимність з погляду рівня гри та інтенсивності?

– Тут усе дуже просто: я вважаю, що за три роки футбол тут уже сильно еволюціонував. Він став фізично жорсткішим, швидшим – і це ще буде прогресувати. На клубному чемпіонаті світу ми побачили, як Аль-Хіляль на рівних грав із Реалом (1:1) і вибив Манчестер Сіті (4:3 д.ч., 1/8 фіналу). Тож не варто думати, що тут легко!

Це не рівень Європи, але й не так далеко. Європейська команда, граючи проти хорошої саудівської команди, не виграє 5:0. Це фантазії – ми ж не на PlayStation граємо. Водночас не потрібно поспішати. Рівень і тренування поки що не мають такої ж інтенсивності, як у Європі. Але поступово ми до цього йдемо. Наприклад, у нас є європейський тренер (Сержіу Консейсау), і ми багато працюємо над фізикою. Це ті речі, яких раніше не робили.

– Який рівень місцевих гравців і чи встигають вони за цією еволюцією?

– Для них це складно. Дуже складно, бо, як я вже казав, інтенсивність уже не та, що була раніше. Амбіції – теж інші. Але вони вчаться щодня. Я тут для них. Даю багато порад, показую напрямок, у якому потрібно рухатися. Я вже не їхнього віку, але вони бачать, що працюю більше за них, тому самі звертаються за порадами. І мені це подобається, бо в них є ця робоча ментальність. А я хочу для них найкращого.

– Складається враження, що ви дуже залучені в цю роль передачі досвіду. Але ваш контракт завершується в червні. Хочете продовжити, чи сторінка Саудівської Аравії скоро перегорнеться?

– Я повністю є частиною проєкту з підняття рівня футболу тут, з відкриття країни. Тож, безумовно, я на своєму місці. Почуваюся дуже добре в цьому чемпіонаті. А далі – побачимо, як усе складеться, адже правда, що мій контракт добігає кінця. Але я фанат футболу, я його надто сильно люблю. Я багато працюю – і під час відпусток, і вдома, – і завжди залишаюся на зв’язку з футболом. Тож почуваюся чудово, а що буде далі – подивимося.

– Клуб уже робив вам якусь пропозицію?

– Я справді зосереджений на тому, що роблю – чи то в ці останні шість місяців, чи в перспективі, якщо я продовжу контракт. Є люди, які краще за мене можуть говорити про всі ці речі. Контракт в мене ще шість місяців, тож зараз я повністю зосереджений на футболі.

– Попри те, що вам майже 38 років, складається враження, що ви ще не відчуваєте фізичного спаду. Як це поясните?

– Я б сказав, що це робота. Але передусім – це пристрасть, яка в мене є, і яка змушує мене працювати. Звісно, я вже не той гравець, яким був шість чи сім років тому. Але в голові, у своєму баченні, я знаю, що здатен робити ті самі речі. Я дуже багато працюю на тренуваннях і вдома. От нещодавно в мене було п’ять вихідних – я поїхав до Ліона і там теж працював. Я змушений це робити. Справді змушений. Саме тому, що я люблю футбол, я сам створюю для себе тиск.

– Тиск на власне тіло?

– Річ у тім, що я не можу вийти на матч і відчути, що стає складно. Я цього не хочу. Так, у мене є техніка – це основа моєї гри, тож із цим усе гаразд. Але я працюю над усім фізичним аспектом: над ривками, над здатністю повторювати зусилля. Чим більше ти працюєш щодня, тим більше отримуєш винагороди в матчах.

– З віком у вас ніколи не виникало думки: “Я зміню свій стиль гри, робитиму менше відтягувань назад і менше відкривань”?

– Так, таке бувало: я намагався трохи змінитися, залишатися більше в штрафному майданчику… Але не почувався комфортно. Звісно, якщо ти стоїш у штрафному, отримуєш три хороші м’ячі й забиваєш три голи – окей, ти задоволений… Але мені потрібно рухатися, мені потрібна свобода, я так почуваюся краще. Я завжди кажу собі, що те, що я роблю на полі, – це мій образ, це те, що я хочу й надалі показувати людям.

– А що ще можна покращити у 37 років?

– Можливо, випередження в часі. Бути на крок попереду в епізодах – це найскладніше, той маленький рух, який робить різницю. Захисники сьогодні міцніші й швидші. Я маю працювати над цими п’ятьма метрами. Працювати над траєкторіями своїх відкривань. Замість того, щоб бігти прямо на ближню стійку, це просто маленький поворот праворуч – і бум, вихід на інший бік… Я більше працюю саме над такими деталями.

– Попереду чемпіонат світу 2026 року. Фактично ви зіграли лише на турнірі 2014-го. У 2018-му ви були “забанені”, у 2022-му – травмовані… З огляду на вашу кар’єру, чи є у вас відчуття незавершеності щодо цього турніру та збірної Франції?

– Ні, це не незавершеність. Усі гравці, які приходять у збірну Франції, хочуть виграти чемпіонат світу, виграти Євро. Але чому “незавершеність”? Я зробив те, що зробив. Я старався, я був там. Не склалося – таке життя. Я не грав за національну команду шість років (із жовтня 2015-го до червня 2021-го через справу зі секс-відео). Я повернувся, виграв Лігу націй (2021). Ми поїхали на Євро, я яскраво себе проявив (4 голи), але ми вилетіли (у 1/8 фіналу від Швейцарії – 3:3, 4:5 по пенальті). Це життя. Тож із формулюванням “незавершеність” я не згоден. Саме так я не бачу свій шлях у збірній Франції.

– Але ж ви виграли все на клубному рівні, зокрема п’ять Ліг чемпіонів, плюс “Золотий м’яч”, тож здається, що чемпіонат світу…

– Але це не робить щось “незавершеним”. Якщо ти завершуєш кар’єру і не мав можливості виграти чемпіонат світу, тоді, можливо, у тебе будуть жалкування – окей. Але незавершеність у чому? Я виграв “Золотий м’яч”, виграв Ліги чемпіонів. Я кайфував від футболу… І я досі кайфую від футболу.

– Спробуймо поставити запитання інакше: чемпіонат світу 2026 року, ймовірно, стане останнім для Ліонеля Мессі (38 років), Кріштіану Роналду (40 років) або Луки Модріча (40 років) – гравців, які випереджали вас у списку володарів “Золотого м’яча”. Хіба там немає місця й для вас?

– А хто не хоче зіграти на чемпіонаті світу? Усі хочуть грати на цьому турнірі. А тепер запитати: чи можуть мене туди взяти… Оскільки я людина, яка любить футбол і змагання, то якщо ти скажеш мені поїхати до збірної Франції на чемпіонат світу, а я відповім “ні”, – я збрешу.

– Отже, двері для повернення до збірної Франції відчинені?

– Я – футболіст. Я граю у футбол. Коли мене викликають, я приходжу і граю. У мене є цілі в голові. Я люблю футбол і люблю перемагати. Я люблю трофеї. Це для мене найважливіше. Зараз я зосереджений на клубі. Якщо мене викличуть до національної збірної – я приїду, щоб грати у футбол. І на цьому все.

– Але в уявленні багатьох людей Карім Бензема більше не хоче повертатися до збірної Франції…

– Це не історія про те, що я більше не хочу повертатися до збірної Франції. Але потрібно ставити запитання інакше: навіщо я туди приходжу? Тут ми говоримо про чемпіонат світу. Очевидно, у таких речах не можна говорити: “Ні, я не хочу”. Бо сказати “я не хочу грати на чемпіонаті світу” – це брехня.

– Залишається певна “сіра зона” у взаєминах із головним тренером Дідьє Дешамом після вашого скандального від’їзду з Катару через травму. Через кілька днів після повернення вас бачили за роботою в залі у Ліоні, потім – на тренуванні в Мадриді. Яка ваша версія подій?

– Я тут не для того, щоб про це говорити. І не для того, щоб до цього повертатися… Усе, це завершено. Ми будемо обговорювати цю історію ще тридцять років? Я не збираюся знову підживлювати полеміку. Для мене це минуле. Переходимо далі.

– Зінедіна Зідана називають наступним головним тренером збірної Франції. Чи це чіткіше відчиняє двері для вашого повернення?

– Ні, тут ми нічого не знаємо… Ми взагалі не знаємо, що станеться. Якщо Зізу колись стане головним тренером збірної Франції, я бажаю йому всього найкращого. У будь-якому разі Зізу виграватиме. Неважливо – клуб, збірна… де завгодно він виграватиме. Ось і все.

– Ви й досі підтримуєте з ним контакт?

– Звісно. Ми постійно спілкуємося. У нас виняткові взаємини. Зізу з урахуванням того, що він зробив у Мадриді (2016-18 і 2019-21 як тренер, із трьома Лігами чемпіонів і двома титулами чемпіона), – це тренер номер один. Це людина… якій навіть не потрібно багато говорити. З ним ти виходиш – і ти граєш. Усе йде легко, природно. Якщо він стане тренером збірної Франції, у мене немає жодних сумнівів, що він досягне успіху.

– Ви дивитеся матчі збірної Франції, зокрема нове покоління?

– Дивлюся, коли маю час, але так – дивлюся. Нещодавно якраз натрапляв на матчі збірної Франції. У команді дуже багато таланту. Дуже хороші гравці.

– Наприклад?

– Усман Дембеле. Ми ж говоримо про хлопця, який виграв “Золотий м’яч”. І, на мій погляд, про це говорять недостатньо. Бо те, що він зробив у ПСЖ, – це щось небачене. Я вважаю, що про нього говорять замало. Адже він, по суті, найкращий гравець світу. І сезон, який він провів, оцінюють недостатньо. Бо ж він пройшов довгий і складний шлях. У нього було багато травм, період у Барселоні… Це був не той гравець, про якого ти колись сказав би: “Можливо, він виграє “Золотий м’яч”. Він був дуже далеко від цього. Але зрештою він довів протилежне. Тож мені дуже подобається цей гравець.

– Хтось іще?

– Майкл Олісе – теж хороший гравець. Раян Шеркі – це взагалі краса. Шеркі мені подобається, бо це саме той тип гравця, якого збірній Франції інколи бракує. Він наважується на нестандартні речі… Звісно, потім йому треба пояснювати, що є певні зони. Але ж у нього тренер Пеп Гвардіола – він досягне успіху.

– Поза темою збірної Франції: чи продовжуєте ви стежити за європейським футболом?

– Так, я дуже часто дивлюся матчі. Усе відбувається швидко, дуже швидко. Футбол став надзвичайно фізичним і динамічним. Усі гравці міцні, добре підготовлені.

– Який у вас погляд на мадридський Реал, який нині переживає непростий період?

– Їм просто бракує зв’язку. Між (Кіліаном) Мбаппе, Вінісіусом, (Джудом) Беллінгемом, Родріго. Кожен має чітко знати, що він повинен робити на полі. Беллінгем має зрозуміти, що він плеймейкер, а не бомбардир. Мбаппе – це бомбардир, а не плеймейкер. Вінісіус – це не “шістка”, він лівий вінгер. Коли кожен знатиме свою роль на полі – питання буде зняте. Бо ми ж говоримо про хлопців, які входять до десятки найкращих гравців світу, і всі вони грають в одній команді.

– Як розв’язати цю проблему?

– Це складно, бо в них є характер, є власні особливості. Усі хочуть бути найкращими, тож це трохи ускладнює ситуацію… Вони мають усвідомити, що у своїй ролі кожен може дати команді максимум, але все це – заради команди.

– Робота Хабі Алонсо – усе це налагодити?

– Ні, тренер тут нічого не може зробити. У нього є імена, він ставить найкращих. А далі – це вже між гравцями… Якщо твій партнер по команді сильніший за тебе, це потрібно прийняти. Проблеми виникають тоді, коли ти не приймаєш того, що хлопець перед тобою забиває більше голів, ніж ти. Саме тому з’являються труднощі, коли в одній команді п’ять чи шість великих гравців. Кожен зробить свій внесок. І зрештою бомбардир завжди буде трохи більше в центрі уваги, ніж інші. Але він завжди потребує інших! Самотужки ти нічого не зробиш.

– Це проблеми его? У Реалі ви свого часу були жорстким із Вінісіусом і змінили його…

– Але сьогодні в Реалі вже немає такого типу гравців. Немає більш досвідченого футболіста, який міг би сказати Беллінгему, Мбаппе чи Вінісіусу, що не так. Тож це складно… Тренер, на мою думку, про це говорить, але інакше. Бо сьогоднішній футбол… чесно кажучи, він дуже складний.

– Як це?

– Гравці більше не спілкуються між собою. І це видно. Усе зводиться до: “Я зробив свою роботу, я забив свої голи”. Ось такий нині футбол.

– Ви маєте на увазі, що стає дедалі складніше критикувати партнера по команді?

– Критику завжди важко сприймати. Але насправді вона допомагає рухатися вперед. Якщо ти сприймаєш її правильно – ти прогресуєш. Це краще і для тебе, і для всіх. Але в Мадриді, чесно кажучи, усе складно – там занадто багато дуже хороших гравців.

– Потрібно міняти склад?

– Ні, але потрібно справді говорити й, головне, називати речі своїми іменами. Є гравці, які люблять говорити. Потрібно, щоб вони спілкувалися між собою, от і все. Спілкуватися – це означає: “Добре, давай подивимося наш матч разом і повернемося до цього”.

– Що ви думаєте про нинішній рівень Кіліана Мбаппе?

– Він забиває дуже багато голів і буде забивати й далі, як робив це в ПСЖ. Але найважливіше для Мбаппе те, що Реал запросив його, аби в ключові моменти він вигравав матчі для своєї команди. І він на це здатен. Саме цей тиск він має взяти на себе й зробити цей маленький крок до ролі лідера атаки. Бо саме він має вести Реал Мадрид до трофеїв. Увага – не сам, разом з іншими. Саме тому я й говорив про взаємозв’язок.

– Про ті “моменти”, про які ви говорите, йдеться не про два-три голи у ворота Ельче, а про проходження раундів у Лізі чемпіонів…

– Обережно! Дубль або хет-трик проти Ельче – це складно. Це не тому, що ти чуєш Ельче й думаєш, що це легко. Це, так само як у Саудівській Аравії: забиваєш три голи – і кажуть, що це “просто Саудівська Аравія”… Ні. Там є захисники, є воротар. Я говорю про моменти, коли є матч, який команда зобов’язана виграти. Це напружено! Саме для таких моментів його й брали. У нього є здатність це робити, я бажаю йому цього досягти.

– Ви сказали, що хочете грати ще два роки, тобто до 40. Чи може Ліон бути варіантом на ці два роки?

– У мене поки що немає конкретного клубу на прикметі. У мене залишилося два роки, щоб грати у футбол, і я викладаюся на повну. Я борюся за ці два роки. Це важка праця. На полі я віддаю все. У футбольному плані я відчуваю себе на 20 років. Я буду грати на високому рівні ще два роки, тому що морально готовий грати ще два роки.

– Нещодавно Ліон поставив гравцям запитання у відеоролику: “Хто є найбільшою легендою клубу?” Багато хто відповів: “Карім Бензема”, тому що вони бачать тебе на величезному муралі дорогою на тренування…

– Я бачив це відео. Воно мене втішило. Воно показує, що я залишив величезний слід в історії Ліона. Кумедна історія: коли я був маленьким, років 7 або 8, то часто їздив з батьком. Я сидів на задньому сидінні, дивився у вікно. Я завжди бачив цю будівлю; потрібно було проїхати повз неї. І сьогодні, коли я проїжджаю повз, я бачу себе. Це нагадує мені про моє дитинство. Ліон – це те місце, де все почалося. Без Ліона у мене не було б усього, що є зараз. Я почав у 8 років, в молодіжній академії. Я пройшов там всю підготовку, перш ніж піти в Реал Мадрид. Ліон дав мені все. Саме завдяки їм я тут сьогодні.

– Хіба завершення кар’єри на батьківщині не є варіантом?

– Важко сказати: “Я хочу повернутися туди”, тому що я залишив таке прекрасне враження… Ніколи не знаєш, що може статися. Річ не у тому, що я боюся повернутися. Річ у тім, що іноді краще залишити все як є. Допомогти клубу, можливо, в іншій якості… але грати – не знаю.

– Чи важлива для вас спадщина, яку ви залишите?

– Так, це найважливіше. Я не хочу бути просто футболістом. Можна бути гравцем, який прийшов і пішов, у якого була хороша кар’єра, який користується повагою… Або можна дійсно залишити щось після себе. Ось чого я хочу. Думаю, я вже це зробив, але повинен продовжувати. Поки я можу грати, забивати, я буду продовжувати.

– Збоку може здатися, що вам байдуже, що про вас думають люди.

– Ні, ні. Послухайте. Я граю у футбол, тому у мене є своя фанатська база. Люди, які люблять мене, і яких люблю я. Що стосується інших, нам нема чого сказати один одному. Вони проходять повз мій будинок в Ліоні і думають, що хочуть. І мені, очевидно, байдуже. Але вдома, з родиною, якщо я скажу їм, що йду з футболу, вони не зрадіють. Тому я продовжую заради них теж. Я продовжую заради своїх уболівальників, заради людей, які люблять мій футбол. А також заради молоді. Я повинен продовжувати… Я міг би сказати собі: “Ти в Саудівській Аравії, заспокойся”. Але я не хочу. Я не втомився.

– Але ви згадали два роки. Невже далі рухатися неможливо?

– У моїй свідомості я запрограмований на два роки. Це означає, що я стежу за тим, що їм, як сплю… Все дуже структуровано.

– Чи стає це занадто складно?

– Звичайно, складно. Але я займаюся цим вже 28 або 29 років. У молодості в мене цього не було, хоча я повинен був почати в 19. Але сьогодні це добре, тому що навіть з віком я продовжую розширювати свої межі.

– Що ви плануєте робити через два роки, щоб продовжувати отримувати задоволення від життя після завершення кар’єри?

– У мене багато планів, але є одна річ, яка мені дійсно подобається: створення академій для молоді. Я хочу передати своє бачення футболу. Футболу, який я люблю. Я не збираюся говорити, що ми втрачаємо цей вид футболу, але мені б хотілося бачити його відображення в юнацькому футболі, тому що саме з тренувань все починається. Я хочу робити щось подібне. Тож так, передача цього бачення футболу – техніки, командної роботи, комбінацій – молодим гравцям мене приваблює.

– Спортивний директор або президент клубу – це виключено?

– Побачимо. Не знаю. У будь-якому випадку, у мене багато цілей. Може бути це, або, можливо, стати тренером, або щось інше. Я люблю все, що пов’язано з футбольним полем.

У Ліоні зараз одна із гарячих тем – вибори мера міста. Одним із кандидатів є Жан-Мішель Ола, легендарний президент Ліона, і саме та людина, яка відкрила світові Каріма Бензема. Форвард не пройшов повз цієї історії і висловив свою думку.

“Він повинен стати мером Ліона, тому що це його місце. Він буде досягати цілей і створювати нове”.

“Хочу ще більше чемпіонств із Реалом”: Чуамені – про підхід Алонсо, свист на Бернабеу і менталітет