Ірина Куцина в інтерв’ю виданню Varosh ділиться історією свого професійного становлення: як інженерна освіта привела її у сферу дизайну та чому, на її думку, якісний дизайнер мусить балансувати між ролями інженера і психолога одночасно. Вона розповідає про дворічний процес реставрації власної квартири в старовинному будинку Старої Рафанди і підкреслює, що збереження історичної аутентичності для неї — справа честі. Окрім того, Ірина звертає увагу на поточний стан транспортної моделі Ужгорода, його стрімкий розвиток, поступову втрату унікального характеру міста та наголошує, що майбутнє Ужгорода залежить від розвитку пішохідних зон, громадських просторів і формування в громадян культури цінувати власне місто.
Початок професійного шляху та вибір дизайнерської кар’єри
Ірина пригадує, що її шлях у професію був водночас випадковим і доленосним. Вона має дві вищі освіти: інженерну здобула в Ужгородському національному університеті (УжНУ), вступаючи у період, коли більшість абітурієнтів прагнули стати юристами чи економістами, а інженерія вважалась «не модною» з усіма відповідними стереотипами. Навчання на інженерному факультеті було складним, з фізикою, вищою математикою і кресленням, але саме цей фундамент сформував її як спеціаліста.
Другу освіту — архітектурну — вона здобувала в Київському національному університеті будівництва і архітектури, де вже під час навчання почала практичні кроки: разом із другом купили перші ноутбуки й самотужки освоїли програму ArchiCAD. Відсутність онлайн-курсів і навчальних відео спонукала їх до наполегливості в опануванні нових навичок. Уже в цей період вони виконували свої перші замовлення — дизайн дерев’яних будинків для клієнтів із Словаччини, що дозволило заробити перші кошти.
Значення роботи паралельно з навчанням
Ще під час студентських років Ірина почала працювати, що було для неї надзвичайно важливим, адже родина — проста, батьки медики, з обмеженими фінансовими можливостями. Уже на третьому курсі вона могла самостійно подорожувати завдяки власним заробіткам. Її перша робота у великій компанії почалась випадково: архітекторка Наталія Шталь зателефонувала з проханням намалювати план, і за 45 хвилин Ірина виконала завдання та була прийнята до команди. Тоді в Ужгороді дизайн лише почали сприймати як серйозну професію. Ірина брала у цю сферу з позиції інженера, що, на її думку, є надзвичайно важливим, адже дизайн — це не тільки мистецтво "гарної картинки", а цілісний простір, який мусить бути продуманий.
Погляд на дизайн: інженерія і психологія в одному
Ірина наголошує, що якісний дизайнер перш за все є хорошим інженером, який:
- має глибокі знання в галузі інженерії, конструкцій, освітлення, вентиляції та матеріалів;
- розуміє потреби користувачів простору: їхні звички, вподобання, побутові аспекти;
- враховує фізичні чинники на кшталт руху сонця, розташування мереж під час планування простору;
- створює комфортне, функціональне середовище, що не викликає дискомфорту і сприяє комфортному життю.
В її практиці дизайн починається ще задовго до декорування — із внимального вивчення простору та його користувачів.
Роль комунікації у дизайн-процесі
За словами Ірини, початок якісного дизайну — завжди розмова із замовником. Важливо почути його історію, визначити, що для нього значиме. Часто це звичайні, на перший погляд незначні деталі, але саме вони створюють емоційний зв’язок із простором — наприклад, «місце для слона», який родина привезла з подорожі. Іноді людина сама не розуміє, чого хоче, і хороший дизайнер допомагає усвідомити ці бажання та емоції.
Також важливо враховувати побутові нюанси, зокрема особисті звички, чи будуть готувати вдома, чи замовники правші або лівші — все це суттєво впливає на комфорт організації простору.
Дизайнер як менеджер і психолог
Ірина підкреслює, що дизайн — це також мистецтво організації і менеджменту, адже проектування і ремонт включають велику кількість складових:
- електрика і сантехніка;
- вентиляція;
- меблі, плитка, конструкції;
- документи і логістика.
Дизайнер часто стає координатором усіх процесів, знімаючи стрес і клопоти із замовника. Інакше ремонт може викликати розчарування і бажання уникнути повторення такого досвіду.
Особистісне розуміння цільової аудиторії
Зі здобуттям досвіду Ірина навчається відчувати «свого» клієнта і не бере «випадкові» проєкти. Її основна аудиторія — сім’ї та люди віком понад 45 років, які прагнуть отримувати задоволення від власної оселі та комфорту. Найкраща винагорода для дизайнерки — коли клієнти відчувають щастя у своїх оновлених домівках і запрошують її в гості.
Колеги в місті вже підтримують професійне спілкування, а у випадку, коли запити клієнтів не відповідають стилю чи компетенції Куциної, вона чесно перенаправляє їх до інших спеціалістів.
Стан дизайнерської спільноти в Ужгороді
Повноцінної фахової спільноти наразі немає, і це є проблемою. На відміну від флористів чи майстрів натяжних стель, дизайнери працюють поодинці, що відсутність професійних об’єднань негативно позначається і на якості послуг, і на довірі клієнтів. Профспільнота необхідна для встановлення стандартів, узгодження цінової політики і підвищення відповідальності.
Зміни у клієнтській свідомості
За останні 2–3 роки помітно зростання усвідомленого підходу замовників, що пов’язано з внутрішніми змінами, зокрема пережитою війною. Якщо раніше люди часто орієнтувались лише на візуальну привабливість, тепер дім став місцем безпеки, спокою та сили.
Реставрація як справа честі: історія квартири в Старій Рафанді
Власну квартиру в історичному районі Старої Рафанди Ірина відновлювала самостійно протягом двох років. Житло розташоване на останньому поверсі старого будинку зі старими дерев’яними балками, що в радянський час були пофарбовані в зелений колір. Завдяки підтримці чеських архітекторів, їй вдалося знайти спеціальну морилку для відновлення справжнього кольору дуба — бордового, жовтого, салатового відтінків.
Особливу увагу дизайнери приділили автентичній плитці під битий мармур, виготовленій на замовлення у Львові, а також встановленню каміна, для чого було повністю розібране та переконструйоване перекриття зі спеціальним розрахунком навантажень. Крім того, це була перша спроба встановити вікно-балкон в Ужгороді, що вимагало декількох монтажів.
Ірина вважає, що у місті немає аналогів цій квартирі, та головне — вдалось повернути їй душу, зберегти життєву енергію простору. Для неї реставрація — це зобов’язання не зруйнувати минуле.
Повага до історії та збереження спадщини
Вона зазначає, що багато подорожує і захоплюється європейським ставленням до старовинної архітектури — там не приховують історичні елементи гіпсокартоном і не прагнуть привести все до стерильності хай-теку, а з повагою підтримують унікальність будівель.
Публікувала процес реставрації у соцмережах, що викликало великий відгук у людей, які в умовах війни боялись починати зміни у житлі та відкладали ремонт. Таким чином вона зрозуміла, що ремонт — це прояв віри у майбутнє.
Із часом до неї почали звертатись із подібними запитами інші власники старих помешкань. В роботі використовувалася експертиза фасадів, що передбачала навіть біохімічне дослідження для відновлення оригінальних кольорів, а старовинні елементи маркували та ретельно збирали.
Вона визнає, що реставрація — складний, тривалий і дорогий процес, але це єдина можливість зберегти душу будівлі, на відміну від дешевих «євроремонтів», що фактично знищують культурну цінність. Згадує настанову викладачки: «не можеш зробити добре — не псуй».
Робота з великими індустріальними та офісними проектами
Окрім приватних квартир і будинків, Куцина працює з технологічними замовленнями на великих підприємствах, зокрема й релокованих заводах. Вона підкреслює, що навіть у масштабних проєктах головною цінністю залишаються люди.
Серед замовників були:
- завод Jabil — створили офісні простори площею близько 7 тисяч квадратних метрів;
- завод EDL GLASS із Дніпра — за пів року створили офіс для менеджменту та продажів, які справили враження на австрійських партнерів.
Для Ірини дизайн — це не лише краса житлових інтер’єрів, а середовище для щоденної роботи тисяч людей.
Водночас її команда щороку реалізує соціальні проєкти, що приносить радше творчість і можливість щось дати людям, ніж комерційну вигоду. Вона вважає, що і в дизайні повинно залишатись місце для душі.
Освітня діяльність і робота зі студентами
Паралельно з професійною діяльністю Ірина викладає в УжНУ на кафедрі міського будівництва курси з урбаністики, планування міст, дизайну та моделювання. Її приваблює робота зі студентами через:
- відсутність у них внутрішніх обмежень, які з’являються із досвідом;
- здатність генерувати нестандартні й креативні ідеї, багаті на оригінальність;
- можливість передати молоді знання, що допоможуть їм заробляти вже під час навчання.
Завжди наголошує студентам, що це безцінна можливість безкоштовно опанувати навички, які в подальшому можна монетизувати, і закликає їх не сприймати дизайн як недосяжну абстракцію, а як реальну професію з перспективами розвитку, подорожей та глобальної роботи.
Особливу увагу Ірина приділяє постійному навчанню: відвідує виставки, зокрема Salone del Mobile у Мілані — головний світовий форум дизайну, де вона відслідковує новітні тенденції та розуміє, як колективне несвідоме відбивається у сучасному мистецтві інтер’єрів. Наприклад, поточні тренди включають темні кольори і насичені текстури, що відповідають психоемоційному стану суспільства у період війни та тривог.
Зв’язок дизайну з психологією та соціологією
Її освіта у сфері містобудування, де вона досліджувала транспортні потоки, самоорганізацію пішоходів та вплив міського середовища на комфорт пересування, дала цінну базу для розуміння дизайну як соціального явища.
Особливості її наукової роботи:
- вивчення часу, який люди готові проводити у пішій прогулянці;
- фактори комфорту: освітлення, покриття тротуарів, безпека, вивіски, дощоприймачі;
- створення транспортної моделі Ужгорода, одна з небагатьох в Україні (порівняно з Києвом і Львовом);
- застосування моделі для прогнозування успішності комерційних об’єктів.
Погляд на сучасний Ужгород як містобудівничий фахівець
Ірина відзначає, що Ужгород за останні роки зазнав стрімкого зростання: населення подвоїлось, що змінило темп життя і створило серйозний тиск на інфраструктуру, яка не встигає адаптуватись. Про це свідчить, наприклад, ситуація із вивозом сміття, колишній раз на день став недостатнім — тепер смітники прибирають двічі на день, але цього все одно замало.
Закарпаття стало тиловим регіоном під час війни, куди релокуються заводи і бізнес, сюди приїхала велика кількість нових мешканців. Однак місто не встигло підготувати інфраструктуру — є проблеми з транспортом, логістикою, перевантаженням центру, нестачею шкіл, садків і парків. Місцеві мешканці нарікають на високі ціни, новоприбулі шукають кращої інфраструктури, а місто опиняється посередині між двома цими очікуваннями.
Сприйняття містом власної унікальності та ризики втрати ідентичності
Закарпатський регіон має унікальну багатошарову культуру і історичну спадщину, поєднуючу австро-угорські, чехословацькі традиції, і є своєрідною маленькою Європою в Україні. Проте, на думку Ірини, мешканці поки що не цінують повною мірою ці скарби.
Поки цього не усвідомлять, місто ризикує втратити свою самобутність через хаотичну забудову без довгострокового бачення. Ужгород — це не просто набір будівель, а комплексна міська система, яка повинна розвиватись узгоджено, аби не «задихнутись».
Що слід переглянути в першочерговому порядку?
Перш за все, громада має зосередитись на розвитку громадських просторів, адже обличчям міста є не торговельні центри чи висотні будинки, а місця для якісного відпочинку і соціальної взаємодії: парки, сквери, зони для прогулянок.
Зауважується, що при зведенні великих житлових комплексів забудовник повинен відповідально створювати навколишнє середовище — дитячі майданчики, школи, садочки, парки — самостійно або за участі громади, щоб місто залишалось комфортним і доступним.
Житлові райони, які є комфортними для мешканців, одночасно стимулюють економічний розвиток.
Потенціал і виклики для Ужгорода
Ірина вірить у потенціал міста, але наголошує на необхідності формування сильної професійної спільноти архітекторів, дизайнерів і містобудівників, яка зможе об’єднатись і впливати на розвиток міських просторів.
Розвиток міста — це комплексний процес без однієї «центральної фігури», адже Закарпаття є особливим регіоном з різними національностями і культурами, що історично сприяють єдності.
Культурна м’якість місцевого населення негативно позначалась на ставленні до простору і архітектури, проте зараз громаді варто усвідомити власну цінність.
Як досягти цього?
Через особистий приклад, комунікацію зі студентами, локальні заходи і відкриті розмови про майбутнє міста.
Місцеві мають навчитися пишатися своїм містом, адже тільки внутрішня гордість породжує бажання берегти простір. Коли ця цінність з’являється всередині суспільства, мешканці не дозволять неуважної забудови скверів, вирубки сакур чи знищення історичних пам’яток.
Такий культурний клімат не створюється директивно, а формується природним шляхом.
Прогноз майбутнього Ужгорода
Як спеціаліст із транспортного моделювання, Ірина прогнозує значні зміни в місті найближчими роками:
- Ужгород має радіально-кільцеву транспортну схему з центром як ключовим вузлом, що призводить до заторів і перевантаження.
- Необхідне створення нового транспортного кільця, що дозволить рухатися з району в район, минаючи центр.
- Історично планувалася естакада, яка мала з’єднати Новий район із районом Радіщева, проте проєкт не реалізували через необхідність зносу будівель.
Одночасно центр міста буде дедалі більше пристосовуватися для пішоходів, адже фізично місто не може приймати безкінечну кількість автомобілів. Відсутність можливості масштабних підземних паркінгів через ґрунтові особливості та старі системи колекторів призведе до пошуку альтернативних транспортних рішень і створення комфортнішого, людсько орієнтованого середовища.
Центр міста повинен стати місцем для прогулянок, культурних заходів, кав’ярень, музеїв і театрів, а не автомобільних корків.
Розширення міської агломерації
Ужгород розростається, поглинаючи найближчі села — Баранинці, Великі Лази вже фактично стають частиною міста. Аналогічно відбувається забудова Горян.
Регіон приймає бізнес, підприємства, людей зі сходу України, що сприяє розширенню міських кордонів. За прогнозами містобудівників, до 2050 року міські агломерації Ужгорода й Мукачева можуть об’єднатися.
Узагальнення тенденцій і планів
Головні принципи комфортного розвитку сучасних міст знайшли своє відображення у книзі Яна Гейла «Міста для людей», і в Ужгорода є всі шанси рухатись у цьому напрямку — до більш затишного, пішохідного, живого міського середовища.
Детальнішу інформацію про діяльність студії Kutsina Design можна знайти на її офіційній сторінці в Instagram.
Інтерв’ю підготувала Тетяна Клим-Кашуба, для Varosh. Фото надані партнером.
