Слова «Бути хорошими батьками» для багатьох асоціюються із необхідністю відкладати власні потреби на другий план — ігнорувати втому, тривогу та виснаження. Однак на практиці така позиція шкодить не лише дорослим, але й самим дітям. Виснаженим батькам вкрай складно слугувати надійною опорою, адже для цього потрібні міцне здоров’я та внутрішні ресурси.
У День психолога ми обговорюємо, як психоемоційний стан дорослих формує відчуття безпеки у дітей і впливає на їхній розвиток, разом із кандидатом наук у галузі медичної психології, психологинею благодійного фонду «Голоси дітей» та мамою трьох дітей Оленою Лісовою.
Чи справді правило кисневої маски діє в контексті психічного здоров’я?
Без сумніву, так. Замінила б термін «психоемоційний стан» на «психічне здоров’я», поступово відходячи від стигматизації цього поняття. Правило кисневої маски дійсно застосовується й до психічного здоров’я. Звісно, як і будь-яке правило, воно допускає винятки, але загалом залишається дієвим. Адже не можна ефективно підтримати іншу людину, допомогти їй чи бути для неї опорою без власного ресурсу і сил. Особливо це актуально для відносин матері з дитиною: материнська функція реалізується ефективно лише тоді, коли жінка володіє фізичними силами, здоров’ям і внутрішніми ресурсами.
Правило кисневої маски, на мою думку, відображає три ключові аспекти:
-
Самопізнання і усвідомлення власного стану
Для підтримки іншої людини важливо відверто відповісти на питання: чи є в мене зараз ресурс, чи здатна я бути опорою, чи надійна і стійка я сама? Мама, яка перебуває в сильному тривожному або депресивному стані, не може стати надійною опорою для своєї дитини. -
Визнання власних меж
Розуміння того, що відбувається всередині, які емоції переживаються, дозволяє виявити власні обмеження. Чи можу я повністю включитися у той чи інший процес? Чи лише частково? А можливо, зараз взагалі не маю сил? Прийняття того, що ми не безмежні, наші ресурси обмежені, є надзвичайно важливим. Бо якщо вичерпати власні сили, постраждаємо і ми, і діти. - Піклування про себе
Часто батьків супроводжує почуття провини, яке виникає там, де ми не можемо контролювати поведінку чи стан дитини, її реакції чи обставини життя. Водночас провина є індикатором турботи — сигналом, що нам не байдуже і ми прагнемо зробити краще. На жаль, у нашій культурі самопіклування батьків часто недооцінене. Неодноразово батьки, і особливо мами, скаржаться, що при зверненні по допомогу орієнтуються виключно на потреби дитини, не помічаючи власного виснаження, тривоги, перевтоми чи пригніченості. Ці стани безпосередньо впливають на дитину й змінюють родинну атмосферу.
Отже, правило кисневої маски у сфері психічного здоров’я працює чітко: піклуватися про себе — це не прояв егоїзму, а прояв відповідальності.
Як психоемоційний стан батьків транслюється дитині: через поведінку, атмосферу в домі чи біологічні процеси?
Насправді — комплексно, через усі ці фактори. У дітей молодшого віку біологічні механізми відіграють більш помітну роль. Наприклад, внутрішньоутробний розвиток тісно залежить від психоемоційного стану матері, який впливає на дитину через гормональний фон. Далі, під час грудного вигодовування, дитина отримує гормональні маркери стресу від матері. Тривалий стрес і підвищений рівень кортизолу у матері формують у дитини підвищену чутливість нервової системи, що проявляється більш гострою реакцією на подразники в порівнянні з однолітками з більш стабільного середовища.
Сучасні епігенетичні дослідження підтверджують, що тривалий стрес матері може змінювати експресію генів, формуючи у дитини схильність до стресових реакцій. Зміни відбуваються не в самих генах, а у тому, як вони «вмикаються» і функціонують. Ці процеси можуть навіть передаватися між поколіннями, отже хронічний стрес матері здатен впливати на психоемоційний стан не лише дитини, але й численних нащадків.
Важливим і добре дослідженим є феномен токсичного стресу в ранньому дитинстві. Зростання дитини в атмосфері постійної напруги, конфліктів, криків та тривоги не лише погіршує емоційний стан, але й заважає розвитку мозку, зокрема префронтальної кори, відповідальної за самоконтроль, увагу і прийняття рішень. У старшому віці до цього додаються поведінкові і емоційні наслідки. Діти наслідують моделі реагування батьків, що перебувають у тривозі чи депресії, і зростає ризик розвитку тривожних розладів, депресивних станів чи залежностей.
Однак вплив не є однозначно негативним чи фатальним. Значне пом’якшення створює теплий, емоційно доступний і авторитетний (не авторитарний) стиль виховання, який слугує своєрідною подушкою безпеки навіть у складних обставинах — наприклад, під час війни чи інших криз.
Отже, психоемоційний стан батьків передається через біологічні шляхи, атмосферу в родині та поведінкові моделі. Є ключовим не сам факт стресу, а наявність внутрішніх ресурсів у батьків для теплої, стабільної взаємодії з дитиною.
Чи варто розрізняти вплив хронічного стресу і короткотривалих кризових станів на дітей?
Так, короткотривалий кризовий стан — це ситуація з чіткими часовими межами, коли є певний горизонт і передбачуваність завершення.
Одна з найболючіших психічних проблем — невизначеність, яка характерна саме для хронічного стресу. Сьогодні це особливо відчутно в умовах війни, де невизначеність супроводжує повсякденність і слугує постійним фоном. Короткочасний стрес інколи навіть корисний для дитини, бо формує у неї уявлення: труднощі є, але з ними можна впоратися. Це дає важливий життєвий досвід відновлення після складнощів.
Крім того, короткочасний стрес супроводжується викидом гормонів, зокрема кортизолу, який у помірних дозах мобілізує сили, стимулює швидкі дії і здатність знаходити рішення в екстрених ситуаціях. Це допомагає батькам почуватись спроможними, а дитина сприймає це як досвід подолання труднощів.
Хронічний стрес діє інакше. Тривала напруга виснажує адаптаційні резерви, викликає відчуття безсилля, виснаження та безнадії. Для дитини це формує відчуття небезпеки і нерідко призводить до втрати довіри до дорослих як надійних опор. В умовах тривалого стресу посилюється тривожність і у батьків, і у дітей, що утворює порочне коло взаємного посилення неспокою.
Наразі дуже поширеною є скарга на зниження когнітивних функцій у дітей — проблеми з концентрацією уваги, пам’яттю, мисленням і сприйняттям інформації. Діти навіть мають труднощі із розумінням довгих текстів чи складних речень у розмові. Це свідчить про виснаження когнітивної системи під впливом хронічного емоційного навантаження, коли емоційна сфера починає домінувати.
Що важливіше для дитини: відсутність стресу чи здатність батьків його усвідомлено проживати?
Уникнення стресу взагалі — нереалістична мета. Це схоже на прагнення до стерильності життя, яка в реальному світі неможлива і навіть небажана, адже в житті мають місце і радість, і щастя, і взаємність, й горе, втрати та страждання. Для дитини набагато важливіше бути свідком того, як батьки справляються зі стресом.
Під екологічним проживанням стресу розуміють здатність батьків усвідомлювати власний стан, розпізнавати емоції і конструктивно з ними працювати без руйнування себе чи інших. Через приклад однієї сім’ї, де у хлопчика розвинувся обсесивно-компульсивний розлад на тлі горя через втрату батька на фронті, ми бачимо, наскільки шкідливо забороняти проявляти емоції. Мати, яка не плакала при дитині і не висловлювала смуток, несвідомо передала сигнал, що емоції треба пригнічувати, а це виразилося у поведінкових нав’язливих діях хлопчика.
Це приклад неекологічного проживання емоцій, коли їхня заборона травмує і руйнує зсередини. Хоча жодних істерик за присутності дитини бути не повинно, надмірна емоційна затиснутість теж шкідлива.
Втім, навіть якщо час від часу трапляються сильні емоційні реакції, це не є катастрофою. Наприклад, прохання мами про обійми — це прояв близькості і взаємності. Проблема виникає, коли дорослий маніпулює емоціями дитини, намагаючись перекласти на неї власну відповідальність, наприклад: «Якщо ти так зробиш, мені стане легше». У такій ситуації дитина виконує недоречну для свого віку роль рятівника.
Отже для дитини важливішим є не повна відсутність стресу, а перебування поруч дорослих, які можуть усвідомлено, безпечно і по-людськи справлятися зі складними почуттями.
Які щоденні звички здатні зменшити вплив стресу на батьків і дітей?
Це зовсім прості речі, про які, можливо, вже багато говорили. Проте саме звичайна сімейна рутина іноді виявляється надскладною за умов хронічної втоми та стресу. Адже не завжди у батьків вистачає часу і сил почитати дитині на ніч, пограти разом у настільні ігри чи просто разом випити чаю.
Саме ці щоденні прості ритуали допомагають долати хронічний стрес. Сімейна рутина у вигляді спільного сніданку чи вечері, неспішної бесіди — навіть 10–15 хвилин разом у теплій обстановці значно знижують рівень напруги.
Це може бути:
- Спільний обійм перед сном,
- Ритуал легкого масажу для маленьких дітей,
- Гра, що включає тілесні практики, наприклад, боді-перкусія (такі рухи як плескання в долоні, стук по колінах під музику), що допомагають заземлитися і зняти напругу.
Корисними є прості запитання, які дозволяють дитини глибше розкрити свій день:
- Що сьогодні було найприємнішим?
- Де ти почувався найсильніше?
- Чим задоволений у собі?
Ці прості дії створюють відчуття стабільності й передбачуваності, що особливо важливо в нестабільних умовах.
Приємно відзначити, що останнім часом батьки-чоловіки все частіше звертаються по допомогу і беруть активну участь у психологічній підтримці дітей. Один з татусів поділився «формулою» перед сном, яку він промовляє кожного вечора:
- «Я дуже тебе чекав»
- «Я дуже тебе люблю»
- «Я тобою дуже пишаюся»
Ці слова здатні підтримувати і зміцнювати емоційний зв’язок навіть з підлітком.
Які поведінкові ознаки можуть свідчити про те, що дитина переймає тривогу або виснаження батьків?
Розрізнити власну тривогу дитини і ту, що від дорослих, не завжди легко. Однак нерідко психоемоційний стан батьків «заражає» дітей. Прикладом є сім’я, де батько мав настільки тривожний вигляд, що сам виглядав вкрай напруженим, що викликало непокій і від оточуючих.
Діти сприймають головним чином невербальні сигнали: вираз обличчя, тон голосу, дихання — значно більше, ніж слова. Маленькі діти легше піддаються «зараженню» тривогою, тоді як старші мають більше внутрішніх ресурсів для її усвідомлення.
Основні ознаки тривоги у дитини включають:
-
Підвищену настороженість — «синдром сторожової собаки», коли дитина повторно перепитується: «Тату, усе гаразд?» чи «Мамо, чи не злишся?». Дитина відчуває напругу, навіть без видимих причин.
-
Тривожні ритуали — часте перевіряння, чи зачинені двері, чи вимкнене світло, що відображає батьківську модель контролю як відповідь на тривогу.
-
Порушення сну — проблеми із засинанням, часті пробудження, кошмари.
-
Соматичні скарги — наприклад, безпричинні болі у животі.
-
Зниження здатності до концентрації уваги.
-
Часті перепади настрою, підвищена плаксивість, гострі реакції на ситуації, які раніше викликали нейтралітет.
- Гіпервідповідальність — дитина бере на себе дорослі ролі, намагається заспокоїти батьків або контролювати ситуації, що не є відповідним для її віку.
Які риси притаманні «здоровому батьківству» в періоди складних випробувань?
Насамперед це здатність батьків рефлексувати і усвідомлювати власний стан. Визнання і проговорення своїх почуттів і переживань перед дітьми простими словами: «Я хвилююся», «Мені сумно».
Важливо пояснити дітям, що це не пов’язано з ними особисто: «Це не через тебе». Коротко можна уточнити причину стану, уникаючи зайвих деталей, адже діти зазвичай схильні брати вину на себе, якщо не отримують пояснень.
Також важливо підтримувати базову сімейну рутину — від сну і харчування до ігор або спільного часу зі старшими дітьми. Навіть якщо батьки втомлені, вони зберігають основу стабільності.
Емоційна доступність — коли батьки не відштовхують дітей, а можуть сказати: «Зараз не можу довго говорити, але трішки побуду з тобою». Це допомагає зберегти відчуття дитиною цінності і прагнення.
Демонстрація здорових стратегій подолання стресу: «Зараз мені дуже важко, але я знаю, що з часом стане краще», «Це складний період, і я з ним справляюсь».
Батьки показують приклад, що не треба доводити себе до виснаження, що відпочинок і самопіклування є нормою, а звернення за професійною допомогою — це також частина турботи про себе.
Просити про допомогу — ознака сили, а не слабкості. Наприклад, я ділюся з дітьми, що маю сеанси психотерапії і тому потребую окремого часу, щоб відновитися.
Чому у багатьох батьків турбота про себе викликає почуття провини і як з цим боротися?
Почуття провини — природне і закономірне в батьківстві. Воно часто супроводжує прагнення зробити все найкраще для дитини. Важливо зрозуміти, що це сигнал турботи, який має йти поряд із піклуванням про себе самого.
Дитина потребує, щоб батьки були здоровими, щасливими і здатними підтримувати її тривалий час, а не ідеальними, а живими і справжніми. Постійне виснаження позбавляє здатності бути опорою, а якщо ми хочемо бути такою опорою довго, не перетворюючись на тягар для дітей, піклування про себе є необхідністю.
Про це часто говорять батьки, починаючи змінювати свої звички задля збереження власного ресурсу: починають займатися спортом чи іншими активностями. Адже діти мають жити своїм життям, а не ставати доглядальниками дорослих.
Отже, піклування про себе — це не розкіш і не егоїзм, а інвестиція у благополуччя всієї родини і у здорове самостаріння.
Як пояснити дитині необхідність, щоб мама чи тато мали час для себе?
Психологи рекомендують спілкуватися просто і прямо, використовуючи зрозумілі для дитини слова, проговорюючи свої потреби без натяків:
-
«Я зараз потребую трохи часу для себе. Я дуже тебе люблю і обов’язково проведу з тобою час пізніше. Давай разом подумаємо, як це зробити. Але зараз мені потрібна пауза, щоб відпочити».
- Важливо встановити межі: «Якщо в тебе немає термінових питань — будь ласка, не чіпай мене цей час, мені потрібно відновитись».
Не рідко у родинах такі прохання супроводжують гумором: «Я ж вам потрібна не як відьма, а як нормальна, спокійна мама. Тому дайте мені трохи часу, щоб я могла відновитися».
Головна суть у тому, що турбота про дитину не повинна відбуватись у стані внутрішнього роздратування чи злісті, оскільки це знижує якість цієї турботи.
Водночас треба не забувати цінувати себе, визнавати свої сильні сторони і зусилля, адже материнство і батьківство — це щоденна праця і відповідальність, які заслуговують на повагу.
Таким чином, психоемоційний стан батьків безпосередньо формує безпеку і розвиток дітей. Вміння усвідомлювати власні можливості, розпізнавати межі й піклуватися про себе дає основу для здорових стосунків у сім’ї та збереження ресурсу для довготривалого батьківства. Екологічне проживання стресу, підтримка сімейної рутини та відкритий діалог із дітьми допомагають мінімізувати негативний вплив складних життєвих обставин навіть у найважчі періоди.
