У день українського намиста, 1 серпня, фольклористка Ярина Левченко, скрипалька гурту традиційної української музики US Orchestra, ділиться знаннями про мову намиста, яке свідчило про рід, статок і вік його власниці. Спільнота “Спільний Спадок” викупила десять таких прикрас з аукціонів і передала їх Музею Івана Гончара.
Фото зі збірки Ярини Левченко
Протягом століть намисто слугувало свідком життя української жінки. Воно було символом статку, що жінка носила на собі, та вказувало на її вік, сімейний стан й походження. Заможність родини оцінювали за кількістю рядів: чим більше рядків на грудях, тим очевидніший достаток. Матеріали, з яких виготовляли намисто, також вказували на регіон. Корал, бісер, різнокольорове скло, мушлі каурі з далеких морів, металеві салби Буковини, баламути зі Східного Поділля, поліський бурштин – у кожному регіоні жінки прикрашалися по-своєму.
Що насправді “розповідало” намисто про жінку, яка його носила?
Зовнішній вигляд прикраси дозволяв оцінити матеріальне становище жінки та її статус. Проте не варто вірити міфам на кшталт “скільки рядків, стільки й років”. Насправді, жінки носили найбільше прикрас у молодості. Це тривало від дівочого віку, коли батьки збирали щедре придане, до моменту, коли намисто переходило до дочок. Якщо статок дозволяв, жінки прикрашалися й пізніше.
Фото зі збірки Ярини Левченко
Чому намиста в різних регіонах такі різні?
Намисто варіюється від краю до краю так само, як діалект, крій сорочки, візерунок вишивки чи спів. За цим стоять ландшафт, сусідні народи та давні торговельні зв’язки. Традиційна культура змінюється разом із людьми, і це робить Україну, велику і різноманітну, неймовірно красивою.
Скляні намиста “лускавки”. Лемківщина. Середина XX ст. Дуте скло, нитки рослинного походження; нанизування.
Серед десяти врятованих намист я найбільше люблю бурштинове. Такі намиста нині трапляються нечасто, тому це особливо цінна знахідка.
Бурштинове намисто. Київська область (Середня Наддніпрянщина). Кінець XIX ст. Нитки рослинного походження, бурштин; виточування, нанизування.
Чому старі намиста варто зберігати?
Це одні з матеріальних речей, які формують нашу ідентичність. Важко підважити самобутність нації, яка добре знає себе та свою історію. Знати, хто ми і які ми, — це наша сила.
Коралове намисто “Кукурудзка”. Середня Наддніпрянщина. Кінець XIX ст. Корал, нитки рослинного походження; виточування, нанизування.
Іноді старовинне намисто потрапляє до рук людей, які прагнуть його “покращити” чи “осучаснити”: розбирають низку, додають чужі матеріали та фурнітуру, змінюють зав’язки на застібки, перебудовують композицію. Це призводить до втрати його краси та задуму. Я впевнена, що старовинне намисто варто дбайливо реставрувати та упорядковувати, якщо це необхідно, але не змінювати його суть.
Дукач, салба, силянка, баламути: за кожною назвою своя цікава історія
За кожною прикрасою, яку врятував “Спільний Спадок”, стоїть своя оповідь.
Рогове намисто
Це намисто повторювало дорогі коралі за формою і кольором. Вже з 19 століття, а можливо, й раніше, з’являються намиста, які імітували корали: рогове, сургучеве, смальтове, камінне, адже охочих мати таку прикрасу було більше, ніж тих, хто міг собі це дозволити.
Рогове намисто. Середня Наддніпрянщина. Кінець XIX ст. Ріг, бавовняні нитки, вовняна стрічка; виточування, нанизування.
Салби
Це нагрудна прикраса Буковини: ряди монет нашивали на тканину, а краї часто облямовували червоною стрічкою. Ця салба складається з 28 монет різного розміру, номіналу та походження, адже в хід ішли будь-які гроші, що були в обігу чи потрапляли з-за кордону. Її носили як самостійну прикрасу, так і разом із коралами, лускавками та іншими скляними виробами.
Салби. Чернівецька область (Буковина). Кінець XIX ст. Вовняна тканина, тканини рослинного походження, срібні монети, шовкова стрічка, тканина доморобна; ручне пошиття.
Силянка
Бісерні прикраси відомі в Україні ще з часів Русі, але найрізноманітнішими вони були на заході. Захоплення бісером прийшло в 19 столітті зі склярнями Мурано та Богемії. Силянка — це прикраса у формі комірця, виготовлена методом нанизування на одну чи кілька ниток. На фото — бойківська силянка, зроблена в техніці “зиґзаґ”, із зубчастим краєм і застібкою на ґудзик.
Силянка. Івано-Франківська область, Калуський район, Мостище (Бойківщина). Перша половина XX ст. Бісер, нитки рослинного походження; нанизування.
Баламути
Баламути на Східному Поділлі — це намисто зі скам’янілого перламутру, яке побутувало лише тут. Намистини нанизували, як корали: більші в середині, дрібніші до країв, іноді перенизували монетами. Сьогодні навколо назви “баламути” виникло чимало міфів. Наприклад, дівчата нібито носили ці намиста, щоб “баламутити хлопцям голови”. Цю назву іноді застосовують до сучасного перламутру, але це не зовсім коректно: “баламути” — локальна етнографічна назва.
Намисто “баламути”. Вінницька область (Східне Поділля). Кінець XIX ст. Перламутр, нитки рослинного походження; виточування, нанизування.
Лускавки
Делікатні прикраси з тонкого дутого скла з’явилися в Україні наприкінці XIX століття. Вони були імпортним товаром на ярмарках та в крамницях. Перші мануфактури, які виготовляли такі намистини, започаткували судетські німці ще в середині XVI ст. Виробництво цих прикрас пройшло через довгий час історичних перипетій. У 1902 році Станіслав Горна заснував підприємство з виготовлення скляних прикрас неподалік міста Яблонець-над-Нисою, Чехія.
Скляне намисто “лускавки”. Захід України. Середина XX ст. Нитки рослинного походження, дуте скло; нанизування.
Каурі
Мушлі каурі довго слугували грішми: спочатку на узбережжях Індійського й Тихого океанів, а на українських землях у “безмонетний період” 12–14 століть. Прикраси з мушель — одні з найдавніших: намисто з черепашок, знайдене на Мізинській стоянці на Чернігівщині, датують 15 000 роком до н. е. На Покутті й Гуцульщині в XIX столітті каурі нашивали на стрічку в один-два ряди і вдягали попід шию до пишного набору коралів і перлів.
Намисто з мушель каурі. Івано-Франківська область (Гуцульщина). Кінець XIX ст. Мушля, вовняні нитки, вовняна стрічка; ручне пошиття.
Я б додала до цього списку рідкісних намист нагрудний хрест на Лівобережжі. Нагрудні хрести — це прикраси, які недооцінені та маловідомі широкому загалу. Великі, красиві, оздоблені рослинними візерунками та кольоровими камінцями, хрести носили напоказ поверх намиста, іноді по два й навіть більше, та мали переважно естетичне значення. Особливо слід відзначити нагрудні хрести Сумщини.
Нагрудний хрест. Слобожанщина. Зі збірки Музею Івана Гончара
Як поєднати традиційне намисто з сучасним гардеробом
Несподівані та контрастні поєднання завжди виглядають краще. Коли в одному образі зустрічаються полярні за стилем елементи, це привертає увагу. Коралове намисто, наприклад, стане чудовим акцентом до джинсів і жакета, шовкових шортів із босоніжками на підборах та спортивною вітрівкою, або романтичної сукні. Але якщо одягнути те ж саме коралове намисто до вишиванки чи вишитої сукні, додавши вінок, запаску, хустку та кишеню з вишивкою, вийде одноманітно і переобтяжено. Тому я рекомендую сміливо експериментувати та дивитися на традиційні прикраси свіжим поглядом, поза звичним контекстом.
Століттями намисто було портативним статком і спадком від матері до доньки
Намиста дійсно передавали з покоління в покоління. З часом вони набували все більшої цінності як матеріальної, так і сентиментальної. Той, кому таке дісталося від роду, по-справжньому щасливий, адже цьому немає ціни. Подібний спадок — це краса, у якій живе тяглість наших традицій.
Хочеться, щоб кожна жінка відчула свою належність до цієї глибокої культури та відкрила для себе прекрасний світ традиційних прикрас. Навіть ті, кому не дісталося родинного намиста від мами чи бабусі, повинні відчути себе спадкоємицями нашого спільного спадку. Нехай у кожної з’явиться натхнення відновити ланцюжок поколінь та зібрати власні скарби на майбутнє для своїх доньок.
Про “Спільний спадок”
“Спільний Спадок” — це спільнота, що за рахунок громади рятує українські старожитності від забуття та руйнування. Вона викуповує старожитності з аукціонів та приватних торгів, досліджує їх і передає до Музею Івана Гончара. Прикраси, вбрання, вишивки та предмети народного побуту передаються в музей, де їх досліджують та оцифровують, щоб зберегти для наступних поколінь. З 2023 року спільнота врятувала вже понад 200 пам’яток. За цей час зібрала значну колекцію намист, які були знайдені у вільному продажу: на аукціонах, на ОЛХ, у соцмережах — кожне з рук родин, колекціонерів або антикварних магазинів. Цей матеріал ілюструють фотографії врятованих намист із колекції “Прикрашайся”.
