За останні п’ять років в Україні виникає інноваційна система підтримки дітей, які пережили насильство або стали свідками злочинів. Мова йде про центри Барнахус – простір, де дитина може пройти через слідчі процедури та отримати всеосяжну допомогу в комфортному оточенні, без повторних травмувань. В Україні працюють 17 таких центрів, що є однією з найбільших мереж у Європі, і в їх стінах знайшли підтримку понад 3,3 тисячі дітей. Це вже не експеримент. Це реальність, підтверджена досвідом Верховного Суду.

Протягом інтерв’ю з Галиною Скіпальською, виконавчою директоркою МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» та представницею HealthRight International, ми обговорили, як Барнахус змінив підходи до роботи з дітьми в системі правосуддя.

Що таке Барнахус?

– Давайте почнемо з основ: яка суть Барнахус і чим він відрізняється від звичних практик в Україні?

– Щоб зрозуміти, навіщо Україні необхіден Барнахус, уявіть, як раніше проходить шлях дитини після насильства. Вона кілька разів розповідає незнайомим людям свою болючу історію, переживаючи при цьому повторну травму. В міжнародній практиці дитину могли допитувати не менше шести разів, що лише посилює стрес. Барнахус — це відповідь на цю проблему. Суть проста: дитина розповідає свою історію один раз в дружньому середовищі, а спеціалісти працюють разом для її допомоги.

Ключова ідея – «один раз і в одному місці»

– Отже, основна концепція — це забезпечити всі необхідні послуги в одному місці?

– Правильно. Кожен центр Барнахус слугує тим, щоб діти-свідки та постраждалі отримували повний спектр послуг, орієнтуючись на їхні потреби. Головна мета — мінімізувати негативний вплив слідчих дій, забезпечуючи допомогу на всіх рівнях.

Результати, які вражають

– Які досягнення вже має модель? Можна навести якісь цифри?

– Говорити про результати краще не з цифр, а з географії. Раніше в Україні працював лише один центр, а тепер їх вже 17. Протягом п’яти років ми здолали шлях від експерименту до мережі, яка охоплює більшість територій. І справжня статистика говорить про понад 3338 дітей, які звернулися за допомогою.

Хто ці діти?

– Більшість з них — місцеві жителі, проте важливо зазначити, що насильство не має статі: дівчатка і хлопці постраждали приблизно в однаковій мірі. Найчастіше це підлітки віком від 11 до 17 років, які можуть стикатися з насильством у різних формах. 95% — це представники місцевих громад.

Виклики на шляху до успіху

– Які основні виклики стоять перед Барнахусами?

– Найбільшою проблемою є нерівномірне навантаження на центри. В середньому один центр обслуговує близько 7 дітей на місяць, але в багатьох областях ця цифра зменшується до 1-3. Це пов’язано з територіальною віддаленістю, безпекою та недостатньою міжвідомчою координацією.

Недостатня кількість фахівців

Не менш важливе питання — кадри. Багато центрів не мають резерву штатних психологів, що ускладнює постійну роботу.

Законодавство та його вплив

– Як виглядає законодавче середовище для роботи Барнахусів?

– З одного боку, нещодавно ухвалений закон закріплює статус центрів. Але, з іншого, участь у цій моделі все ще є добровільною для багатьох установ. Це створює ризики, оскільки все ще залежить від конкретних людей на відповідних посадах.

Досвід міжнародних колег

– Який досвід міжнародної практики був найціннішим для України?

– Наша делегація побувала у Швеції, де Барнахус вже давно став героєм практики. Головне відкриття: справжній Барнахус не про будівлю, а про довіру між усіма учасниками процесу. Спільна відповідальність за дитини — ось в чому секрет успіху.

Головний результат п’яти років

– І на завершення, який основний урок всіх цих змін?

Протягом п’яти років розбудови системи Барнахус Україна довела, що дитина може бути не лише об’єктом розслідування, а й справжнім носієм потреб, безпеки та гідності. Це не лише серйозна реформа, але й надія на краще майбутнє для дітей, які пережили насильство.

Олена Терненко

Фото надані Галиною Скіпальською