«Життя після 24 лютого: Історія Назара Цюняка, ветерана АТО»
У той радісний ранок, 24 лютого 2022 року, Назар Цюняк і його товариш поверталися з нічної зміни, коли почули звуки, знайомі з часів АТО. Летючі ракети над Львовом разом зі спогадами про минулі бої нагадали про необхідність знову стати на захист Батьківщини. Вже через кілька годин Назар разом із побратимами намагався потрапити до ТЦК, аби знову мобілізуватися.
Війна з 2014 року
Коли Назар лише 18 років, він перейшов поріг військової служби, спочатку відслуживши строкову службу та вирішивши підписати контракт. Його шлях у ЗСУ тривав із 2010 до 2018 року.
“У 2014-му нас відправили охороняти Дніпропетровський аеропорт, оскільки сепаратисти планували його захоплення. Після цього ми потрапили до Мар’їнки, а згодом – до Верхньоторецького. Ми відвоювали цей район”, — ділиться Назар.
Цей штурм познайомив його з новим життям. Бронетехніка, піхота – все це ставало частиною його реальності. Назар згадує жінку поважного віку, яка просила не залишати її. Сьогодні її доля залишається загадкою.
Вирішальний момент: Повернення до армії
Перед повномасштабним вторгненням Назар був готовий до боротьби. Його передчуття підтвердилося, коли за десять днів до 24 лютого він отримав тривожне повідомлення з ТЦК.
«Зі знайомим, побратимом Мусічкою, пили каву на заправці, дивлячись на ракети. Вирішили: час повертатися в армію», — згадує він.
У черзі за визнанням готовності до служби Назар натрапив на тисячі охочих, як і він, які готові були поставити все на кон.
Служба та виклики на фронті
У 2022 році, незабаром після Великодня, підрозділ Назара прибув до зони бойових дій. І тут, з першого дня, стало зрозумілим, що обстріли стануть його новою реальністю.
“Ми обрали жити в лісі, окопалися і готувалися зустріти ворога”, — говорить Назар. Кожен день був невипадковим, і напруга зростала.
Переправляючись через небезпеку
Назару разом з товаришами довелося проявити неабияку хоробрість, намагаючись евакуювати поранених із мінного поля під час боя. Хлопці діяли обережно, намагались не привертати увагу.
«Командир дав добро. Ми потихеньку підкрадалися до поранених. Кожен крок вимагав максимальної обережності», — ділиться Назар.
Через неймовірний ризик і величезні зусилля, операція з евакуації тривала 9 годин. Хлопці виконали свою місію, незважаючи на всі труднощі, бійці висловлювали підтримку один одному, адже вірили в перемогу.
Відновлення та новий старт
Після отриманого поранення в січні 2023 року Назар змушений був залишити армію. Це стало важким ударом.
«Я отримав поранення під час бою. Коли лікарі завершили операцію, я усвідомив: війна продовжує йти, але моя участь в ній закінчилась», — розповідає він.
Дружина дізналася про поранення через два дні, а мама лише після виписки з шпиталю. Вдома Назар намагається адаптуватися до нової реальності та бути поряд зі своїми дітьми.
«Я хочу, щоб мої діти не боялися вибухів. Кожного разу під час тривоги вони лякаються», — ділиться Назар. Старший син полюбляє малювати, і цього року йому до школи. Тато обіцяє, що обов’язково візьме його до навчального закладу, на яку він сподівається.
«Коли я приїхав з війни, молодший син вже почав ходити. Це був щасливий, але водночас болісний момент», — підсумовує Назар.
