Львів’янка Уляна Кузик: Шлях від волонтерства до служби у ЗСУ
Уляна Кузик, львів’янка, якій відомо, що таке бути на передовій, мріяла про службу у війську з 2014 року. Спочатку їй відмовили знайомі військові, рятуючи від небезпеки, адже вона активно займалася волонтерством. Але рік 2024 приніс зміну — Уляна вирішила приєднатися до ЗСУ і вирушила в Краматорськ, отримавши скерування на військово-лікарську комісію.
Про це розповіла учасниця жіночого ветеранського руху Veteranka та військовослужбовиця 67 окремої механізованої бригади.
Волонтерська діяльність Уляни
На момент повномасштабного вторгнення в Україні Уляна була у Львові.
«З 2014 року я активно займалася волонтерством, регулярно їздила на фронт. Повномасштабне вторгнення не стало для мене несподіванкою», — згадує вона.
Вона пригадує ніч з 23 на 24 лютого 2022 року, коли її побратим з Харківщини попередив про початок вторгнення. Уляна швидко зібралася, поїхала до благодійного фонду, який заснувала ще у 2015 році:
«Дорогою до фонду у Львові почалися сирени. Я одразу злякалася за дітей, які залишилися дома. Проте вранці 24 лютого я вже була з побратимами, відправляючи перших військових до Києва», — ділиться Уляна.
Евакуація дітей та волонтерство
У той час дітям Уляни було 11 та 15 років. Не маючи іншого виходу, вона вирішила евакуювати їх за кордон. Чекати у черзі на виїзд їм довелося 28 годин. Дітей забрав їхній батько, який приїхав спеціально з Італії, а сама Уляна повернулася в Україну.
«Важливіше стало продовжувати волонтерство. Масштаб війни зріс, і з кожним днем більше людей потребувало допомоги», — говорить жінка.
В перші місяці вона забувала, коли їла і коли спала. На третьому місяці зрозуміла, що потрібно дбати і про себе.
Досвід на Київщині
Уляна часто відвідувала Київщину для надання гуманітарної допомоги.
«Ми спеціально обирали невеликі села, таких, як Буча та Ірпінь, але зосереджувались на заброшених місцях, де жило багато людей, які потребували медичної та продуктової допомоги», — розповідає вона.
Поїздки були небезпечними. Постійно доводилося коригувати маршрути через знищені мости та розбомблені дороги.
«Одного разу ми залишилися без пального в одному з сіл. Нам допомогли місцеві пожежники, які розповіли жахливі історії про те, як росіяни мародерили. Це було шокуюче», — згадує Уляна.
Прагнення служити
Уляна давно хотіла мобілізуватися, однак побратими переконували її залишитися волонтером, запевняючи, що вона потрібна на передовій допомоги.
«Після загибелі нашого командира Тараса Хаммера, я відчула величезну потребу приєднатися до військових», — ділиться вона.
Тарас загинув 8 квітня 2022 року, залишивши Уляну з гіркотою та бажанням помститися.
«Коли ти довго воюєш, вважаєш, що твій друг безсмертний. Але в один момент все змінюється, і цей шок важко пережити», — згадує військовослужбовиця.
Досвід служби
Влітку 2024 року Уляна підписала контракт з 67 окремою механізованою бригадою. За її словами:
«Я захотіла саме в цю бригаду. Ще тоді, коли формувалася, я вже знала багатьох бійців і командирів».
Скоро вона закінчила школу дронів і почала працювати з літаками.
Рекрутинговий центр для жінок
З листопада 2024 року на її ініціативу у Львові відкрили рекрутинговий центр 67 ОМБр.
«Спостерігаючи, як інші бригади відкривають рекрутингові центри, я вирішила спробувати сама», — розповідає Уляна.
Серед бажаючих мобілізуватися багато жінок.
«Дівчат приходить більше, ніж хлопців. Ми завжди розглядаємо їх заявки, деяким навіть доводиться відмовляти», — зазначає вона.
Різноманіття ролей
На сьогодні жінки, які бажають служити, виконують різноманітні ролі: медики, пілоти, діловоди.
«У нас є навіть дівчата, які командують ротами. Це викликає гордість та натхнення», — говорить Уляна.
