Сестра Симеона: шлях до сердець українських військових
Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, сестра Симеона (Надія) Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві, розбиваючи стереотипи та долаючи недовіру.
11 років служіння та підтримки
За 11 років свого служіння сестра Симеона працювала у військовому госпіталі, підтримуючи поранених військових та родини загиблих.
Історії з серця
У розмові з журналістами вона поділилася своїм шляхом, розповіла про важкі втрати та віру під час війни. Навіть після загибелі брата, Надія знайшла силу, щоб допомагати іншим:
«Дев’ять днів ми не могли привезти його додому. Після похорону я побачила його побратимів і зрозуміла, що їм потрібна допомога», — говорить Надія Довганюк.
Виклик, який став благословенням
Коли Надія вирішила присвятити себе капеланській службі, це стало справжнім викликом. Однак завдяки підтримці отця Любомира Яворського та інших священнослужителів вона отримала зелене світло.
Служіння на передовій
З вересня 2014 року капеланка активно працює у військових частинах та госпіталях. Її боротьба з викликами війни і стереотипами про жінок у цій професії є щоденною.
Слухати, а не лише говорити
Капеланка зауважує, що володіти умінням вислуховувати — це не менш важливо, ніж пропонувати практичну допомогу.
«На початках найбільший запит був — вислухати», — підкреслює вона.
Співчуття, підтримка та надія
Найбільша складність її роботи пов’язана зі спілкуванням із родинами загиблих. Надія вважає, що важливо правильно підбирати слова у важкі моменти.
Наприклад:
- Ніколи не слід говорити: “Все буде добре”.
- Не варто закликати: “Живи далі”.
- Кожна втрата — це невимовне горе.
Перемога через страждання
Надія дотримується думки, що незалежно від обставин, українці не повинні здаватися. “Боріться до перемоги. Не дайте ворогу зламати вас”, — говорить вона, підкреслюючи важливість віри та сили внутрішнього духу.
Продовження служіння та надія
Сьогодні вона перебуває на Івано-Франківщині, продовжуючи надавати підтримку тим, хто цього потребує, та підкреслює, що війна змінила не лише країну, а й віру людей.
«Ми народжуємося з вірою, надією і любов’ю», — вважає Надія.
Сила у молитві та тиші
Знайти сили для продовження служіння їй допомагає молитва та тиша. “Тиша для мене — це розкіш”, — додає вона, ділячись своїми шляхами відновлення.
