Увага! Цей матеріал містить згадки про сексуальне насильство, пов’язане з війною.

Галина Тищенко з Краматорська. Протягом двох років після жахливого досвіду вона не давала жодних інтерв’ю. Сьогодні вона розповідає свою історію, намагаючись знайти сили, щоб відкрити трагічну правду. Окупація, важкі травми, сексуальне насильство від російського солдата — все це зруйнувало її життя.

У 2015 році Галина залишила Донбас, хвилюючись, що Краматорськ знову може потрапити під окупацію. Однак непередбачувані обставини призвели до того, що війна наздогнала її на Київщині…

«На Київщині війни точно не буде!»

— Моя донька пропонувала мені переїхати в більш безпечне місце, коли у 2014 році Краматорськ окупували, — згадує Галина. — На той час я була спокійна, адже ЗСУ швидко звільнили наше місто. Але частина Донбасу залишилася окупованою, а тепер, на жаль, ми бачимо її руйнування. Костянтинівка, де я народилася, знищена, а Краматорськ бомблять.

Спочатку я вагалася: це моя мала батьківщина, мій бізнес на місцевому ринку. Але після того, як росіяни обстріляли наше місто 10 лютого 2015 року, я вирішила, що час покинути все задля власної безпеки.

У 2022 році ми майже добудували наш новий будинок на Київщині. Як же я помилялася, коли вважала, що тут немає загрози. О 4:30 24 лютого 2022 року я прокинулася від страшних вибухів.

“Чому я не поїхала?”

— Чому ви не вирушили разом із донькою? — питаю Галину, героїню фільму «Сліди».

— Я була впевнена, що ми майже у Києві і тут безпечно. Боялася, що додому влізуть мародери. Але вибухи не припинялися, і через два дні я опинилась під окупацією.

— Як ви виживали? — продовжую запитувати.

— Ніхто не знав, як ми там. Телефонні зв’язки зникли, а їжі та води не було. Після 5 березня село заполонили танки, — відповідає вона, згадуючи жахіття.

Трагічний досвід

19 березня з’явилися російські солдати. Один з них насилував Галину в її власному домі. Безконтрольні дії, агресія, приниження — це не просто спогади, це причини її болю.

Кожний момент був пронизаний страхом. Їй здавалося, що життя — це лише чекаючі жахливі новини.

• Галині загрожували вбивством.
• Вона не могла покинути будинок через окупантів.
• Страх і безвихідь ставали її супутниками.

Дорога до відновлення

Село звільнили 30 березня. Коли Galina зустріла українських військових, вона спершу подумала, що це знову росіяни. Але почула українську мову… Як же вона зітхнула від полегшення!

Галина отримала медичну допомогу лише 10 квітня. Її історію почали розповідати в ЗМІ, але Галині це не принесло радості. Вона закликала до уважності до жінок, які пережили насильство.

Сила через об’єднання

Галина стала частиною «SEMA Ukraine», де жінки, які пережили насильство, підтримують одна одну. Вона написала свою історію у збірці «Жити попри все», продовжуючи боротися за права постраждалих.

— Наша мета — привернути увагу до цієї проблеми, — каже Галина. — Кожна така історія — доказ злочинів.

Така рішучість та єдність допомагає жінкам знаходити сили боротися. Віра в краще немов запалює світоч, несучи надію тим, хто ще страждає.

Знаходження вишуканості у труднощах

Галина не лише розповідає свою історію, а й плете вишиванки в домашній майстерні.

— Вишивка — це моя давня пристрасть, — ділиться вона. — Це допомогло мені вижити у найважчі часи.

Жінки, які пережили насильство, — справжні героїні. Кожна історія — це крик допомоги та шанс для змін.