Балет та скульптура, на перший погляд, здаються двома зовсім різними світами: один — це рух і динаміка, інший — застиглість у часі. Проте обидва мистецтва працюють із формою, простором і тілом людини, отже, вони говорять про одне й те саме, просто виражають це різними мовами.
У межах Міжнародного дня скульптури ELLE.UA провів бесіду з примою-балериною та директоркою Київського державного хореографічного училища Катериною Кухар і скульптором Дмитром Войтовичем. Розмова торкнулася того, як на стику балету й скульптури виникають нові сенси, чому класична школа сьогодні стає рушієм українського мистецтва та де шукати натхнення у час великих труднощів.
Чи здатне сучасне українське мистецтво формувати нові глобальні тренди?
Катерина Кухар відкрито підкреслює, що наразі це відбувається не у повній мірі. Україна сьогодні перебуває в умовах глибокого болю, втрат та обмежених фінансових ресурсів. Головною задачею держави є захист. Водночас вона зазначає, що:
- Українське мистецтво володіє унікальним досвідом боротьби, гідності та трансформації, який важко симулювати штучно.
- Це унікальне переживання резонує світовою спільнотою.
- Важливо не копіювати світові тренди, а доповнювати їх власною реальністю.
- Справжні тренди з’являються там, де відчувається енергія життя.
- Саме український досвід, що формується сьогодні, з часом створить новий стандарт, який світ прийме.
Дмитро Войтович наводить приклад формування таких трендів у світовому мистецтві, згадуючи європейське турне Жанни Кадирової із проєктом «Оригамі олень» — бетонною скульптурою, виготовленою у 2019 році для міста Покровськ. Вона була встановлена на місці демонтажу радянського літака, що колись служив носієм ядерної зброї. У 2024 році, коли фронт наблизився до міста, цю скульптуру евакуювали. У березні 2026-го «Оригамі олень» вирушив у європейський тур, прямуючи до 61-ї Венеційської бієнале, де став центральним об’єктом українського проєкту «Гарантії безпеки».
Порівняння європейських і українських підходів до форми та змісту в скульптурі. Різниця в освіті митців
Дмитро Войтович відзначає, що українська школа мистецтва певною мірою наслідує європейські традиції, проте культурно-історичний контекст України завжди знаходить відображення у творах митців. За його словами:
- У європейському мистецтві більш широкий доступ до грантів, комерційних замовлень та купівлі творів, що впливає на підходи до форми і змісту.
- Національна історія значною мірою диктує художній зміст.
- Унікальність українського мистецтва ілюструє роботи Андрія Коровача, який через кераміку розповідає про Карпати, і такі теми навряд чи були б близькими європейським скульпторам.
Щодо освіти Дмитро зазначає:
- У багатьох європейських країнах академії мистецтв трансформуються в установи виключно сучасного мистецтва.
- Зникає класична академічна школа, що часто виступає фундаментом.
- Українські художники затребувані в Європі саме тому, що тут зберігається класична академічна освіта.
- Вітчизняна ситуація певною мірою вигідна, оскільки сучасність у нас розвинулася не повністю.
- Українські скульптори, як Лесь Сидорук і Борис Крилов, займаються створенням пам’ятників, наприклад, у Литві, де нема класичних майстрів.
- Важливо зберігати та підтримувати класичну академічну школу, адже заклади як Львівська, Київська академії мистецтв, академія імені Бойчука, Косівська та Ужгородська мають перспективи (незважаючи на різні думки).
Чи втрачає класична академічна школа своє значення у сучасному мистецтві?
Дмитро наголошує, що навіть для відвідувачів таких музеїв, як Боргезе, Лувр або Ватиканський музей, вхід досить дорогоцінний, у той час як сучасні арт-галереї, наприклад, PinchukArtCentre, переважно надають безкоштовний доступ. Це свідчить про те, що:
- Існує стійкий інтерес до класичного мистецтва.
- Тонка, симфонічна робота візуального мистецтва завжди знайде свого цінителя.
- Попит на класичну форму залишається актуальним.
- У світі успіх мають скульптори, що працюють у реалістичних формах.
- Класична форма символізує організовану структуру світу.
Чи можлива великомасштабна творчість без академічної бази?
Дмитро нагадує, що класичне академічне мистецтво є складним і поступово стає все більш ексклюзивним, тоді як ринок сучасного постмодерного мистецтва має тенденцію до перенасичення. Тому завдання — зберегти класичні традиції, щоб утвердити їх над конкурентними нюансами сучасного мистецтва.
Баланс між академічністю та прагненням ламати правила
Катерина Кухар впевнена, що академічність забезпечує міцну опору, а бажання ламати правила стимулює рух уперед. Вона відзначає, що найцікавіші художні експерименти народжуються саме на стику цих двох начал.
Тенденції розвитку мистецтва в Україні
Дмитро прогнозує, що:
- Європа рухається в напрямку знищення класичних мистецьких академій або їх трансформації винятково у сучасні арт-інститути.
- Українські художники дедалі частіше експортуватимуть за кордон не лише сучасне, а й класичне мистецтво.
Він наводить порівняння:
- Єдина приватна Флорентійська академія в Італії коштує приблизно 20 тисяч євро на рік.
- В Україні можливе навчання на державній бюджетній основі, включно для іноземних студентів, а вартість контракту — близько тисячі доларів на рік.
- Це поєднання якості та доступності.
Водночас Дмитро критикує болонську систему, яка:
- Значно скорочує кількість офіційних навчальних годин.
- Ускладнює насичену роботу з натурою — в рисунку, живописі, ліпленні.
- Негативно впливає на якість мистецької підготовки.
Катерина Кухар підкреслює, що українська балетна школа базується на класичній техніці й вважається однією з найпотужніших у світі. Вона описує класичну школу як:
- Не обмеження, а свободу.
- Джерело інструментів, дисципліни та точності.
- Фундамент, без якого експеримент перетворюється на хаос.
Чим міцніша база, тим сміливіше можна виходити за її межі як у класичному, так і в сучасному балеті. Катерина порівнює це зі знанням граматики мови, за якої поезія можлива.
Вона звертає увагу, що балет сьогодні розвивається, перетворюючись на прояв не просто естетики, а глибшого сенсу. Іноді замовчування і пауза мають сильнішу експресію, ніж складні комбінації рухів, і сучасний балет це враховує.
Сучасний балет: форма, зміст чи способ мислення?
Для Катерини сучасний балет — це передусім спосіб мислення. Вона пояснює:
- Форма може змінюватися, мова руху еволюціонує.
- Головне — вміння ставити запитання «тут і зараз» відповідно до часу.
- Сучасність — це чесність з минулим і сьогоденням.
- Навіть робота з класичною лексикою, але з оглядом на сучасний досвід, є сучасним балетом.
Крім того, сучасне мистецтво — це синтез різних напрямків у єдину мову, що поєднує рух, музику, світло, сценографію, поезію, моду і навіть тишу. Балет перестає бути автономною дисципліною та стає частиною масштабнішого художнього висловлення, що народжує нову, більш відкриту і багатовимірну чутливість.
Яким буде майбутнє українського мистецтва?
Катерина Кухар вважає, що майбутнє мистецтва не полягає у виборі між традицією та інновацією, а в поєднанні обох:
- Глибоке коріння дає свободу для сміливих експериментів.
- Експерименти, у свою чергу, допомагають по-новому подивитись на традицію.
- Унікальний час дає українським митцям доступ до світових знань, архівів та практик, доступних через цифрові технології.
- Варто користуватися цими можливостями свідомо — не для копіювання, а для розвитку власного унікального голосу.
Таким чином, майбутнє українського мистецтва — це живий, динамічний процес, де пам’ять і новаторство взаємодіють і взаємопідсилюють одне одного, а відкритість до світу поглиблює національну ідентичність.
Дмитро Войтович підтримує ідею, що українські митці проявляють дедалі більше експериментів із витоками: переосмислення традиційних тем у поєднанні з актуальною історією сьогодення.
Фото: Ростислав Арно
Макіяж: Ольга Слюсар
Зачіска: Тетяна Касай
Плаття: Катерина Сільченко
