Частина 3: Формування «візуального імунітету»: нове завдання мейнстрімної журналістики перед викликом хвилі дипфейків
Боротьба з фейковими новинами через їхнє просте спростування стосується лише окремих випадків. Значно більш ефективним підходом є надання суспільству можливості самостійно оцінювати інформацію. Саме тут могла б зіграти ключову роль телевізійна графіка, однак наразі її потенціал використовується далеко не повною мірою.
Останнім часом влада багатьох населених пунктів попередила про застосування штучного інтелекту для імітації голосів і образів лідерів та впливових осіб з метою введення в оману або розповсюдження дезінформації. Так, один із аудіокліпів за лічені години набрав сотні тисяч прослуховувань і поширень. Пізніше влада підтвердила, що запис був скомпонований із застосуванням технологій штучного інтелекту, проте в той момент дезінформація вже поширилася надто широко, аби її можна було повністю спростувати.
Особливого значення набуває не лише факт існування такого матеріалу, а й швидкість його розповсюдження та рівень довіри, яку йому одразу надали навіть ті, хто зазвичай поводиться обережно стосовно інформації в інтернеті. Пояснити це легко: голос звучить природно, інтонація відповідає ситуації, а слухачі не мають інструментів для перевірки автентичності аудіоджерела.
Ця ситуація ілюструє основну проблему, з якою стикається мейнстрімна журналістика: справа не в браку інформації, а в нестачі інструментів, які дозволяють громадянам її критично оцінювати.
Фейкові новини сьогодні перестали бути грубими
Десять років тому фейкова інформація мала чітко впізнавані ознаки — низьку якість зображень, неакуратне оформлення текстів, нечіткість джерел. Сьогодні такі межі майже зникли.
Сучасні технології, як-от Deepfake, дають змогу створювати відео з обличчям та голосом будь-якої людини, за умови наявності достатньої кількості навчальних даних, які можна здобути з відкритих джерел в інтернеті. Інструменти на базі штучного інтелекту, такі як Midjourney або DALL-E, генерують уявні, але цілком реалістичні зображення. Програми для клонування голосів можуть відтворити інтонації й тембри особи за кілька хвилин аудіозапису.
У 2024 році, у розпал виборчих кампаній у багатьох країнах, дезінформаційні стратегії поєднували ці технології в скоординованих акціях. Зокрема:
- В Бангладеш фейкове відео опозиційного кандидата набуло вірусного поширення в останні дні виборів.
- У Словаччині сфальсифікований аудіозапис, що імітував голос лідера політичної партії з обговоренням фальсифікацій, з’явився за 48 годин до дня голосування, коли законодавство забороняє висвітлювати виборчі теми в ЗМІ.
Обидва випадки важко було оперативно спростувати традиційними засобами.
В’єтнам ще не зіткнувся з подібними масштабними сценаріями, але тренд є очевидним, і немає причин вважати, що країна застрахована від такого виклику.
Заперечення — це недостатньо, потрібно навчити бачити
Звичний метод мейнстрімної журналістики у відповідь на дезінформацію полягає у запереченні — публікації пресрелізів, виправлень або заяв, що підтверджують достовірність фактів. Хоча це необхідно, цей метод має серйозні обмеження.
Дослідження в галузі медіапсихології виявили феномен, відомий як «ефект постійного впливу»: навіть коли люди розуміють, що інформація є хибною, і це було спростовано, початкове повідомлення продовжує певною мірою впливати на їхню думку і судження. Інакше кажучи, перше враження залишає слід навіть після виправлення.
Отже, спростування не марні — проте їх недостатньо. Потрібне роз’яснення причин неправдивості інформації, методів її створення й ознак, які допоможуть розпізнавати дезінформацію раніше в майбутньому. Саме тут телевізійна графіка має особливу роль.
Графіка як інструмент когнітивного навчання
Прикладом слугує практика німецького телеканалу ZDF, який у 2023 році у своїй новинній програмі не просто заявив, що певне політичне відео є фейком, а провів детальний аналіз:
- Розмитість шкіри навколо волосся
- Невідповідність відбитого в очах світла джерелу освітлення
- Несинхронізовані рухи губ і звук у окремих складах
Глядачам не потрібно було розуміти всі технічні нюанси штучного інтелекту, їм достатньо було побачити конкретні візуальні аномалії, які можна було перевірити самостійно.
Цей підхід принципово відрізняється від стандартних пресрелізів і має інший ефект: аудиторія не лише дізнається, що відео — фейк, але й розуміє причини цього, а також здатна застосувати подібну увагу до деталей у майбутньому.
У В’єтнамі певні телепрограми вже починають працювати в цьому напрямі. Наприклад, програма «24 години на добу» на В’єтнамському телебаченні (VTV) містить сюжети, які пояснюють механізми поширення фейкових новин, демонструють, як розпізнавати маніпуляції із зображеннями або спотворений контекст. Однак цей контент поки що лишається фрагментарним і не має системності; потенціал візуальної графіки використовується недостатньо. Багато пояснень залишаються лише словесними, хоча сама проблема маніпуляцій зображеннями вимагає саме наочного аналізу, щоб бути справді переконливою.
Формування «візуального імунітету»: від теорії до практики
Концепція медіаграмотності — здатність читати та оцінювати інформаційні повідомлення — активно обговорюється в журналістському та освітньому середовищах. Однак в контексті В’єтнаму її практична реалізація у телевізійному контенті досі має чимало прогалин.
Одне з можливих негайних рішень, яке не вимагає значних ресурсів — це регулярне включення у новинні програми спеціального сегмента тривалістю дві-три хвилини на тиждень. У ньому можна досліджувати окремі випадки дезінформації, розкривати механізми їх створення та демонструвати конкретні візуальні індикатори.
Головна мета — не критикувати джерела дезінформації, а навчити глядачів усвідомлено її сприймати.
Цей підхід не є новаторським: такі програми, як «Verify» від BBC, «Reality Check» від Associated Press та «Fact Check» від Reuters, уже отримали широку популярність, зокрема через те, що їхній контент є цікавим і доступним для широкої аудиторії.
Водночас проблема полягає не лише в ідеях, а й у ресурсах і пріоритетах. Для якісного створення таких програм потребуються:
- Графічні дизайнери, здатні аналізувати цифрові зображення, а не лише володіти навичками візуального оформлення;
- Тісна взаємодія між відділами перевірки фактів і графічного дизайну, яка зараз не є системною у багатьох телекомпаніях;
- Керівництво, що визнає важливість цього контенту як пріоритетного, а не як заповнювача ефіру.
Довгостроковий виклик
Захист ідеологічних основ у цифровому середовищі не може бути покладений винятково на служби безпеки чи систему цензури, хоч ці елементи і потрібні. Важливою, більш сталою складовою є посилення спроможності громадян захищати себе від дезінформації.
Телебачення, маючи широке охоплення і часто більший авторитет порівняно з цифровими платформами, здатне цю роль виконувати ефективніше за інші канали. Відповідь на питання не в тому, чи застосовувати цей ресурс, а у способах, які забезпечать реальний ефект, а не залишать усі дії формальними.
Розбудова «візуального імунітету» — це не просто розвиток цифрової грамотності населення. У глибшому сенсі це внесок у захист ідеологічної основи партії через сталий, системний шлях:
- Надання кожному громадянину навичок самостійно виявляти порушення,
- Перевіряти достовірність інформації,
- Зміцнювати власні переконання на основі розуміння, а не пасивного прийняття.
Фейкові новини існують, тому що їм довіряють. Люди довіряють їм через відсутність належних інструментів для сумніву та критичної оцінки. Завдання мейнстрімного телебачення полягає не лише у поданні правдивої інформації, а й у формуванні у глядачів навички ставити правильні запитання, коли вони зустрічають зображення, відео чи аудіо матеріали з невідомим джерелом.
Це завдання неможливо виконати у рамках однієї передачі чи кампанії — його вирішення потребує терплячих, послідовних зусиль, які крок за кроком формують нову культуру критичного сприйняття інформації.
Дана стаття подається на 6-й конкурс політичних есеїв з теми захисту ідеологічної основи партії, 2026.
