Микола Луценко: Глибокі переживання та незабутні миті відомого ведучого
Микола Луценко – це не просто обличчя телевізійного екрану, а справжня емоційна й життєва історія. За блискучими моментами на екрані стоять буремні часи, сповнені викликів: депресія, самотність, втрата близьких та боротьба за власне здоров’я.
У великому інтерв’ю Микола розповів про феномен «Миколиної погоди», виклики 90-х, розчарування у відомих особистостях та свідоме рішення жити окремо від родини.
Основні моменти розмови:
- У часи своєї популярності ведучий не мав коштів навіть на проїзд у метро. Під час подорожей метрополітеном його пропускали знайомі касирки.
- Микола ніколи не бачив свого батька. Незважаючи на запитання в дитинстві, його мати так і не відкрила цю таємницю, намагалася оточити сина любов’ю.
- Ведучий зізнається, що не реалізував можливість створити власну родину. Однак сьогодні він знайшов гармонію в собі та не шкодує про минуле.
- Після втрати близьких людей від онкології Микола пережив важкий період апатії. Врятувала його подорож до моря та спілкування з людьми.
- Зараз пан Микола отримує близько 25 000 гривень пенсії, але через інфляцію вважає, що ці гроші вже «всохли».
Це лише коротка версія інтерв’ю. Повну розмову можна переглянути на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.
Шлях до телеекрану
— Як же ви потрапили на посаду ведучого погоди, працюючи в театрі юного глядача?
— Це була своєрідна випадковість. Я працював у театрі, де грав Шакала в «Мауглі». Виходячи у фоє під час перерв, зустрів свою одногрупницю, яка на той час шукала актора для програми. Я запропонував свої послуги, хоча мені тоді було вже приблизно 37. В підсумку, мене запросили на кастинг для програми «Мультфільм для замовлення». Зрештою, канал «ICTV» звернувся до мене, і я почав вести програму про погоду.
Впізнаваність на вулицях
— Чи впізнають вас на вулицях? Які враження це справляє?
— Так, впізнають. Іноді це приносить радість, а іноді й негативні емоції. Після втрати близьких мені складно було спілкуватися. Були випадки, коли люди підходили до мене і просили сфотографуватися, хоча я був в тяжкому настрої.
Цікаві моменти
Наприклад, в Чернігові, я виходив із магазину, а хлопець запитав: «Це ви ведете погоду?» І, звичайно, бувало забавне: бабуся казала своїй внучці, що я — її дідусь! Це дійсно вражає.
Співпраця з Дмитром Кисєльовим
— Яка була ваша співпраця з Дмитром Кисєльовим? Яким він був у спілкуванні?
— Ми не співпрацювали в традиційному сенсі. Він був молодим журналістом з інтересом до західного стилю. Пам’ятаю, як він був закоханий у свою роботу і лестив моїй програмі. Але, на жаль, після цього сталося те, що я ніколи не міг передбачити.
Втрати та самотність
— Ви часто згадуєте про вашу маму, але що з батьком? Чи маєте ви спогади про нього?
— Я, на жаль, не знав його. Це завжди був біль у душі. Однак мама була неймовірною жінкою і завжди підтримувала мене. Вона все зробила, щоб я відчував себе щасливим.
Відсутність сім’ї
Я не знаю, чому не побудував власну родину. Можливо, так і треба було. Я навчився сприймати життя таким, яким воно є, і поважати свої вибори.
Боротьба з депресією
— Які симптоми депресії ви відчували після втрати близьких? Як ви з цим боролися?
— Це було жахливо. Я відчував абсолютну апатію і не знав, як з цим впоратися. Але поїздка до Одеси допомогла мені відчути себе знову живим. Спілкування з людьми та природа стали для мене справжніми лікарями.
Плани на майбутнє
— Які ваші плани на найближче майбутнє?
— Сьогодні та зараз. Плани можуть змінитися в одну мить. До речі, я планую цікаву подорож, але поки не готовий поділитися подробицями. Я живу в Чернігові, і завжди знаходжу час для прогулянок у природі, зі своїми рослинами на дачі.
