У Збройних Силах України служить понад 75 тисяч жінок, з яких більшість — військовослужбовиці. Але жіночий погляд на війну залишається незаслужено недооціненим. Разом із «Слово і діло» та ArmWomenNow, запускаємо серію інтерв’ю з жінками-військовими, які обрали цей шлях за покликом серця. Сьогодні знайомимося з Наталією Кудрявцевою, військовим медиком батальйону «Булава» 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. Під час розмови Наталія, відома як «Кудряшка», щиро ділиться досвідом та переживаннями. За пів години до інтерв’ю їй надіслали відео з пораненим бійцем, і вона намагається зберегти спокій, очікуючи на новини про успішну евакуацію.

Початок військового шляху

Наталія родом з окупованої території Херсонської області, де залишилася її домівка. Вона потрапила до ЗСУ як “декабристка”, іментуючи аналогії з сьогоденням. «Мій чоловік вже служив у 72-ій бригаді, і коли ми виїжджали з Херсонщини 25 лютого, то не просто рятувалися — ми їхали на війну. Це було свідоме рішення», — ділиться Наталія.

Обов’язки бойового медика

На початку Наталія працювала медиком на пункті постійної дислокації, хоча медичної освіти не мала. Її обов’язки включали супровід хворих до лікарень та евакуацію поранених. «Наш підрозділ не був особливо бойовим, тому випадків важких поранень було небагато», — розповідає вона. Проте ситуація змінилася, коли їх прикомандирували до активніших підрозділів на Донбасі. «Тоді стало справжнім випробуванням». Найскладніше, за її словами, — впізнавати тіла загиблих.

Досвід без медичної освіти

Наталія відзначає, що незважаючи на відсутність формальної освіти, її волонтерство й досвід допомогли адаптуватися до нових обов’язків. Досвід у наданні домедичної допомоги формувався в умовах реального життя. «Удома я навчалася на “піддослідному кролику” — своїй мамі, робила уколи, а вже в армії здобула важливі навички», — згадує вона.

Проблеми з медикаментами

Наталія стверджує, що у її підрозділі є все необхідне для виконання обов’язків: «У нас немає суттєвих проблем з медикаментами. Друзів-волонтерів багато, тож постачання не зупиняється». Проте зазначає, що раніше відчувалася нестача рюкзаків бойового медика, що незабаром було вирішено.

Бюрократія після поранення

Багато військовослужбовців стикаються з проблемами оформлення документів після поранення: «Без необхідних довідок складно отримати належні виплати», — розповідає Наталія. Ця проблема стає особливо гострою, коли хлопці втрачають свої медичні картки або довідки.

Ставлення до жінок на службі

Попри складнощі, Наталія з гордістю говорить про власний досвід служби. «Я не відчувала жодного сексизму в колективі. Головне — зарекомендувати себе», — підкреслює вона. Проте, часто чує сумніві думки від цивільних про жінок-військовослужбовиць. «Якщо жінка в армії, це означає, що вона шукає пригод або шукає собі партнера», — говорить Наталія. Це неприйнятно, адже жінки приходять служити за покликом серця.

Спілкування з цивільними

«Я уникаю розмов про війну, віддаючи перевагу спілкуватися з товаришами по службі. Їхня підтримка — моя опора», — ділиться Наталія. Вона переконана, що кожен має робити свій внесок у перемогу. «Ми не знаємо, коли це закінчиться, але доки ви не готові до дій, усвідомлюйте: ви ніколи не знаєте, що може статися завтра», — підсумовує лікар.

Роль медика у війні

На шляху до медичних обов’язків, Наталія опинилася в ролі психолога, мами і підтримки для побратимів. «Я можу бути опорою, і навіть якщо це о 3-й ночі, хлопці можуть дзвонити й ділитися своїми переживаннями», — говорить вона. Це, звичайно, не просто. «Душа вже давно в дірочку, та я навчаюся жити з цим», — зазначає вона на завершення.

На закінчення розмови Наталія отримала сповіщення про успішну евакуацію пораненої дівчини з передової.

Інтерв’ю проводив Денис Ратушний