Національний банк України демонструє схильність до застосування необґрунтовано жорстких параметрів монетарної політики, що негативно впливає на темпи економічного розвитку.
У червні Правління НБУ ухвалило рішення зберегти облікову ставку на рівні 15% річних. З формальної точки зору, нічого не змінилося, однак фактично це означає продовження надмірного монетарного тиску на кредитування та процеси відновлення економіки.
Вже третій рік поспіль облікова ставка суттєво перевищує рівень інфляції. Така політика не лише змінює стимули та трансформує монетарний механізм, а й робить його неадекватним і економічно нелогічним. Зокрема, у системі ключових банківських процентних ставок інструменти з нульовим ризиком, а саме строкові депозитні сертифікати НБУ, пропонують найвищу прибутковість.
За підсумками травня 2026 року річна інфляція склала 8,2%, що означає перевищення облікової ставки НБУ на 6,8 процентних пунктів при відсутності реального зростання ВВП (за п’ять місяців зафіксовано 0,0% рік до року). Таке рішення не відповідає макроекономічним реаліям і сприяє виведенню гривневих ресурсів із кредитно-інвестиційних потоків у пасивне зберігання поза банківською системою.
Параметри монетарної політики нині виконують роль гальма для економічного зростання, а не інструменту стабілізації. Основні фактори сучасної інфляції є немонетарними та перебувають поза впливом ключової процентної ставки:
– зростання цін на енергоносії та енергообладнання;
– адміністративно регульовані тарифи;
– акцизи на тютюнову продукцію та паливо;
– погодні умови;
– світові ціни;
– контрольований адміністративно «гнучкий» обмінний курс гривні.
Канали монетарної трансмісії залишаються слаборозвиненими та недостатньо дієвими, що унеможливлює досягнення інфляційного тарґету монетарними засобами, навіть якщо основною причиною інфляції був споживчий попит.
Монетарна трансмісія обмежена через такі чинники:
– вкрай низька кредитно-посередницька активність банків;
– воєнна ситуація;
– депозитний канал трансмісії, який становить лише 4% ВВП;
– кредитний канал, що дорівнює лише 10% ВВП;
– відсутність ефективного впливу валютного та фондового каналів через залежність від неринкових потоків зовнішньої допомоги.
Додаткові структурні проблеми трансмісії включають:
1. Надмірну процентну маржу банків — понад 10 в.п.
2. Високу концентрацію заощаджень серед заможних осіб (1% вкладників володіють 60% депозитів).
3. Значну частку пільгових кредитів (приблизно 25% кредитного портфеля), що також знижує вплив облікової ставки на інфляцію.
Нездатність НБУ ефективно впливати на інфляцію призводить до постійного перенесення дат досягнення інфляційного таргету. Це нагадує явище «горизонту комунізму», який завжди відкладається у часі. За останнім планом Нацбанку, повернення до цільового рівня інфляції у 5% очікується лише у 2028 році. У Нацбанку цей період називають «горизонтом політики», що постійно віддаляється. Відтак, нові таргетери інфляції створюють ілюзію контролю над ситуацією, хоча результати цих зусиль перекладаються на плечі українського суспільства.
Вартість такої монетарної політики є надзвичайно високою. Українське суспільство щорічно витрачає сотні мільярдів гривень на підтримку цієї стратегії, результати якої постійно відкладаються. За перші п’ять місяців 2026 року витрати НБУ на процентні платежі склали 43 млрд грн, а з початку війни загальна сума сягнула 330 млрд грн, що є коштами платників податків.
Фундаментальна проблема полягає у заниженому інфляційному таргеті (5%), який зберігається з довоєнного часу та не відповідає сучасним економічним реаліям України. Цей таргет змушує НБУ дотримуватися жорстких параметрів монетарної політики, спрямованих на досягнення заздалегідь недосяжних цілей, що, у свою чергу, надмірно стримує економічну активність.
Монетарна політика суттєво впливає й на кредитування. Тривала жорсткість у відсотковій політиці зменшила мотивацію банків до надання кредитів. Станом на кінець травня 2026 року чисті кредити становлять лише 29% активів банків, тоді як у 2021 році цей показник був 37%, а у 2017 — 42%. Примітно, що приблизно чверть кредитного портфеля складають пільгові кредити, надані за підтримки уряду — практично нове явище порівняно з довоєнним періодом.
У 2026 році економіка продовжує відчувати застій у кредитуванні. Зафіксовано номінальне зростання кредитування, яке навіть не компенсує інфляцію витрат і не стимулює розширення бізнес-активності. Зокрема, ціни промислового виробництва зросли на 45%, тоді як чисті кредити бізнесу збільшилися лише на 32% за рік.
Монетарна політика без кредитної активності є фактично імітацією. Кредити є не лише джерелом інвестицій у бізнес, але й базовим каналом монетарної трансмісії, що забезпечує ефективну передачу впливу процентних ставок на товарні ринки. Проте НБУ продовжує проводити монетарну політику, параметри якої дестимулюють процес кредитування. Замість ведення системних заходів у сфері монетарної політики, регулятор зосереджується на менш масштабних продуктах, зокрема ESG-кредитах, інклюзивному фінансуванні та кредитах для енергетичного сектору.
Слід відзначити, що в поточних умовах процентна політика НБУ не може суттєво впливати на інфляцію, оскільки її драйверами залишаються витратні чинники, а монетарні канали передачі сигналу надзвичайно ослаблені. Найважливіші фактори інфляції включають:
– зростання енергетичних витрат;
– підвищення світових цін на енергоносії;
– податкове навантаження;
– девальвація гривні.
Для системного зниження інфляції України потрібні комплексні заходи, спрямовані на розширення виробництва товарів і зменшення торгового дефіциту. Це має передбачати, зокрема, адекватні політики щодо забезпечення доступу до кредитних ресурсів.
Нинішній формат монетарної політики НБУ більше створює додаткові структурні проблеми для економіки, ніж виконує стабілізаційну функцію. Обмеження розвитку ринкового кредитування подовжує перешкоди для виробництва, що, у свою чергу, призводить до збільшення торгового дефіциту. Єдиним поточним фактором, який стримує економіку від глибшої рецесії та валютної нестабільності, є масштабна зовнішня фінансова підтримка.
