Оксана Стоміна – авторка та редакторка численних збірок, присвячених війні, переведених на німецьку, італійську, англійську, іспанську та литовську мови. Наразі вийшла її поетична збірка чеською, яку вона представила серед українських поетес на Міжнародному книжковому ярмарку у Празі минулого тижня.

На захід пані Оксана з’явилася у футболці з написом Free Azovstal defenders. Цей одяг вона носить не лише як активістка, але й як дружина військовослужбовця Азовсталі Дмитра Паскалова. Оксана скористалася нагодою, аби підкреслити, в яких умовах перебувають українці – військові та цивільні, утримувані країною-агресором.

Поетка прочитала свій вірш, написаний у полон до чоловіка, і поділилася з читачами гарною новиною: Дмитро зможе почути його прямо від дружини – лише за два дні до цього, 15 травня, він повернувся на Батьківщину в рамках обміну між Україною та Росією.

Оксана також розповіла про причини, чому вони не побачилися одразу після повернення, і про свої плани на майбутнє. Вона згадала і про тяжкі дні повномасштабної війни в рідному Маріуполі.

Перші дні війни: як війна змінила життя

Поїздка з Маріуполя

– Оксано, ви залишали Маріуполь не відразу, а в середині березня. Це мабуть, завжди буде в пам’яті…

– Я залишалася в Маріуполі три тижні. Свідомо не виїжджала, адже не могла залишити свій дім ворогу. Розуміла, що маю допомагати тим, хто боронить місто. Здавалося, що можу підносити патрони.

Aле все ж не було так просто. Декотрі люди не виходили з підвалів по кілька тижнів. Мені дуже пощастило, адже ми мали безпечне бомбосховище. Жили в центрі міста, майже навпроти театру. Спочатку я виходила щодня, намагаючись зв’язатися з донькою в Києві та потрапити до волонтерського центру. З часом кількість людей, які наважувалися виходити, зменшувалася.

Зустріч з родичем

Я виїхала 16 березня, коли прилетіло в театр на відстані 200 метрів від нашого дому. Мій свекор приїхав за мною, адже сили вже майже не залишилися. У цей момент зустрілася з чоловіком, якого відпустили, щоб дізнатися, чи я жива після бомбардування театру.

Зустріч була жахливою – я не змогла навіть піднятися до квартири по речі, бо Дмитро заборонив, адже ситуація була настільки жахливою, що словами не передати. Багато людей залишалися безвісти, їх було важко ідентифікувати. Це справжнє жахіття.

Вибір між життям і свободою

Важка евакуація

– Виїжджати з Маріуполя було справді важко…

Пам’ятаю, як того ранку піднялася до себе додому, тоді вже говорили про “зелений коридор”, люди стікалися біля театру. Були ті, хто не мав машин, адже російські війська обстрілювали автомобілі. Це насправді геноцид.

Я спостерігала, як люди просили, умоляючи водіїв взяти їх із собою. Декотрі ставали на коліна, лягали на капот. Виїзд займав до семи годин через численні блокпости, від обстрілів не було порятунку. Загинув навіть один із моїх приятелів.

Людська жорстокість

Те, що я бачила, глибоко змінило моє сприйняття. Багато людей не можуть повірити в те, що відбувається. Але ми зобов’язані захищати тих, хто не може за себе постояти.

Активність на підтримку полонених

Футболка з символікою

– Оксано, ви носите футболку із закликом звільнити захисників Азовсталі. Плануєте продовжити це?

– Я думала, що коли чоловік повернеться, зможу надіти щось інше. Але зрозуміла, що не можу зняти цю футболку, поки всі не повернуться.

Я продовжуватиму носити цю футболку, тому що говорю з тими, хто вийшов на волю, і знаю, наскільки жахливі там умови.

Сила українського духу

– Чи був ваш чоловік серед захисників з самого початку?

– Так, ще в грудні, коли почали говорити про вторгнення, він подав рапорт, щоб захистити нашу країну. З перших днів він відправився на фронт.

Зараз, коли він у безпеці, я буду одягатися на заходи так, щоб нагадувати про всіх, хто досі в полоні.

Дзеркало війни в поезії

Перший лист

– Коли Дмитро був у полоні, ви отримували звістки від нього?

– Так, я отримала один лист, різдвяний, у лютому. Потім, коли чоловік зв’язався зі мною, він намагався підтримувати нас, давати поради. Це було дуже цінно.

Відчуття повернення

– Як ви дізналися про повернення чоловіка?

– Мені зателефонували з СБУ – сказали, що він повернеться. Мене переповнювали емоції. Коли я побачила його, не могла повірити своїм очам.

Плани на майбутнє

Після карантину

– Які у вас плани після завершення карантину Дмитра?

– Ми вже на зв’язку, звісно, але так хочеться обняти його. Планів багато, але треба бути обережними в оцінках.

Усі чекають на зміни, але потрібно продовжувати навіть у невизначеному майбутньому.

Ольга Танасійчук, Прага

Фото: Ольга Танасійчук, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими