Нові горизонти: Історія Олександра Баталова – від поранення до нових можливостей
Втрата кінцівки на війні – це початок зовсім іншої реальності, в якій кожен крок спочатку дається через біль. Але сила волі і налаштування на одужання можуть перетворити важкі втрати на нові можливості. Олександр Баталов – яскравий приклад цього.
Як військова підготовка рятує життя, чому біль у реанімації стає справжнім союзником, якими викликами стикаються ветерани в процесі протезування та як адаптивний спорт допомагає повернутися до активного життя – про це Олександр розповів в інтерв’ю для РБК-Україна. Він є директором Фундації “Анконкард”.
Основні моменти:
- Військова підготовка: Олександр за рік до служби самостійно вивчав тактику та такмед, що згодом допомогло йому вижити на полі бою.
- 6,5 годин в очікуванні: Після підриву під Кліщіївкою він багато годин чекав евакуації під вогнем.
- Ціна можливостей: Бюджетних коштів на сучасний протез недостатньо, а на отримання дорожчого варіанту доводиться чекати до року.
- Проекти фонду: Олександр розвиває адаптивний спорт та курси з гуманітарного розмінування.
- Прийняття нового: Перший крок після травми – прийняти зміни в тілі та душі.
- Сила спільноти: Проекти фонду допомагають ветеранам не лише знайти нову професію, а й знайти друзів і, можливо, нову родину.
Шлях до ЗСУ: власна підготовка замість чекання
Коли розпочалась повномасштабна війна, Олександр одразу ж звернувся до військкомату. Але людей було стільки, що його записали в чергу. Після переїзду родини до безпечнішої області, Олександр активно займався волонтерством та допомогою військовим.
Коли ворога відтіснили від столиці, Олександр зрозумів, що чекати більше не хоче. Тому вирішив використати час на підготовку до служби. Він обрав тактичний напрямок, де здобув базові військові знання. “Я зрозумів, що ці знання можуть врятувати життя,” – ділиться він.
Виїзд на Донбас: виклики і спільна підготовка
Служба розпочалася 14 лютого 2023 року, але можливості обрати підрозділ були обмежені. Олександр вирішив не втрачати час та запропонував командиру самостійно готувати побратимів.
Він організував тренування на стадіоні. Завдяки цьому вдалося підготувати згуртовану команду. Незабаром підрозділ вирушив на Донеччину, де тривав надзвичайно інтенсивний бій.
Чи справді ти хочеш жити? – Порятунок побратима і особисте поранення
19 липня Олександр отримав поранення. В той день підрозділ отримав завдання штурмувати позиції ворога. Все йшло згідно плану, але ворожа артилерія виявила їх. Почався ближній бій, і Олександр почув крик побратима: “Я 300!”
Він поспішив на допомогу, але вибух на кілька сантиметрів від нього змінив усе. Чекати на евакуацію довелося шість з половиною годин, під постійним обстрілом. “Ти шість годин чекаєш, ти не знаєш, що далі, але хочеш жити,” – згадує Олександр.
Реанімація та нове життя
Пригадуючи, як звучала гусенична техніка, Олександр розумів, що його рятують. Лікарі стабілізували його стан, але зберегти ногу не вдалося. Два дні в реанімації пройшли в очікуванні відновлення, але спочатку він сконцентрувався на відновленні. “Я лежати не буду,” – вирішив він у перший день після ампутації.
Відновлення і нові можливості
Реабілітація виявилась нелегкою. Олександр визнає, що без психолога було б важко. Він почав працювати з фахівцем, оскільки жахіття війни переслідували його. Але саме адаптивний спорт став для нього позитивною зміною.
Спочатку протезування стало викликом, але через важку працю та рішучість, він все ж зміг стояти на двох ногах. Олександр дотримувався думки, що “значення має можливість, а не комфорт”. Сьогодні він має надсучасний протез, який допомагає жити активним життям.
Адаптивний спорт: нова місія та діяльність
Олександр став послом адаптивного спорту та взяв участь у міжнародних виступах. Це дало йому змогу усвідомити свою значимість у світі. Він очолив Фундацію “Анконкард”, яка займається підтримкою ветеранів. “Ми вам не просто допоможемо, ми створюємо новий рівень життя,” – впевнений він.
Фундація розвиває адаптивний спорт, пропонуючи ветеранам нові можливості через активності, професійну перекваліфікацію та допомогу в адаптації. Через 200 заявок на табір Фундації вдалося прийняти лише 25, але мета – створити спільноту підтримки та можливостей для всіх.
Завдяки адаптивному спорту, ветерани не лише відновлюються фізично, а й психологічно. “Ми можемо змінити своє життя,” – вважає Олександр, і ця думка стає актуальною для всіх, хто прагне рухатися вперед.
