Україна збільшила урожай зернових та олійних культур у минулому році. І хоча експорт в ЄС впав, цей ринок залишається пріоритетним для агровиробників. До того ж там і наші аграрії можуть претендувати на дотації.
Про боротьбу за квоти Європи та конкуренцію з Росією на світовому агроринку – в інтерв’ю РБК-Україна заступника міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тараса Висоцького.
Головне з інтерв’ю:
-
Урожай зернових і олійних культур у 2025 році перевищив показник попереднього року
-
Європейські аграрії намагаються максимізувати обсяг урожаю, а українські – рентабельність з кожного гектару
-
Експорт агропродукції до ЄС скоротився, але цей ринок залишається пріоритетним
-
Український АПК має перейти на стандарти ЄС у найближчі роки, найскладніше – замінити пестициди
-
Україна прийняла стандарти ЄС і рухається до статусу країни без ГМО
-
Російська пшениця створює конкуренцію на світовому ринку
-
Українські агрокомпанії можуть отримати доступ до європейських дотацій, які покривають третину-половину витрат на гектар
Попри обстріли та замінованість територій, у 2025 році Україні вдалося збільшити врожай, особливо зернових. Це вдалося зробити завдяки роботі морського коридору в Чорному морі, говорить РБК-Україна заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тарас Висоцький.
В той час як європейські фермери можуть збільшувати врожайність та покладатися на компенсації від уряду, український АПК розраховує лише на власні сили і оцінює реальну можливість збуту продукції. Проте, у наступних роках наші компанії все-таки планують позмагатися за можливість доступу до європейських фондів. Для цього, за словами урядовця, вже створюється необхідна юридична інфраструктура.
В 2026-2028 роках український АПК має впровадити багато європейських стандартів. Найважче, говорить Тарас Висоцький, – це перейти на пестициди, які виробляються в ЄС. Разом з тим, вже впроваджуються стандарти утримання тварин, а також Україна прийняла законодавство для того, щоб бути країною, яка вільна від ГМО.
Читайте також: Окупанти встановили ручний контроль над агросектором Херсонщини, – ЦНС
Аграрії продовжують експортувати значну кількість продукції на європейський ринок, проте світовий ринок – мінливий і важливо зберігати диверсифікацію напрямків постачання. Тому український урожай продається на Близький Схід, в країни Африки та інші регіони. У розмові Тарас Висоцький також зазначив, що значним конкурентом українського експорту залишається Росія, яка застосовує політичний вплив на уряди країн-покупців.
Який урожай зібрала Україна та яка урожайність у порівнянні з ЄС
– Як можна охарактеризувати урожай 2025 року?
– Передусім хочу подякувати українським аграріям. Майже чотири роки повномасштабної війни вони працюють у надзвичайно складних умовах, але продовжують засівати максимум доступних площ і фактично тримають на собі продовольчу безпеку як України, так і глобальних ринків.
У цифрах 2025 рік можна оцінити як доволі успішний. Урожай зернових становив 61,8 млн тонн – це більше, ніж у 2024 році, коли було зібрано близько 56 млн тонн. Країна повністю забезпечена зерном і має значний ресурс для експорту. Експортний потенціал в цьому сезоні оцінюється в 47 млн тонн, тоді як внутрішнє споживання перебуває на рівні близько 16 млн тонн.
У минулому році було зібрано 80 млн тонн урожаю зернових та олійних культур (інфографіка РБК-Україна)
По олійних культурах показники у 2025 році скромніші – близько 18,5 млн тонн проти майже 22,5 млн тонн у 2024 році. Така динаміка пояснюється як погодними умовами, так і зміною структури посівів. Водночас у сукупності зернові та олійні культури забезпечили понад 80 млн тонн врожаю.
З огляду на війну, логістичні ризики та кліматичні коливання це об’єктивно сильний результат і ще одне підтвердження стійкості українського агросектору.
– За рахунок чого збільшився урожай зернових?
– Загалом зростання відбулося по всій країні, хоча ситуація була нерівномірною. Південні та південно-східні регіони найбільше постраждали від заморозків і посухи, тож там показники подекуди нижчі від середніх. Водночас північні, західні та центральні області спрацювали значно краще і, по суті, компенсували ці втрати.
Якщо говорити по культурах, то пшениця з урожаєм близько 23 млн тонн і ячмінь – близько 5 млн тонн – показали майже ті самі обсяги, що й торік. Основний приріст забезпечила кукурудза: аграрні компанії збільшили площі її посіву, саме це дало ключовий внесок у загальне зростання виробництва зерна.
– Чому агровиробники збільшили площі кукурудзи? На неї є попит на світовому ринку?
– Рішення було передусім економічно вмотивованим. Кукурудза – це культура зі стабільною врожайністю, прогнозованим збутом і зрозумілою ціновою кон’юнктурою на світових ринках. Попит на неї залишається високим, а маржинальність – конкурентною порівняно з іншими культурами.
Окремо важливий фактор – відновлення та здешевлення логістики. Якщо раніше обмеження в перевезеннях суттєво знижували економічну доцільність експорту зернових і змушували аграріїв переорієнтовуватися на олійні культури, то сьогодні логістика працює значно стабільніше і з меншими витратами. Це напряму підвищило економічну привабливість кукурудзи й стало підставою для розширення площ під цією культурою.
Читайте також: Морози и снігопади 2026: як зимова погода вплине на урожай в Україні
– Логістика – це коридор в Чорному морі вздовж узбережжя Румунії та Болгарії?
– Так, основний експортний потік зерна та олійних культур проходить саме через Чорне море – понад 90% від загального експорту продукції. Ще 7-8% забезпечує залізниця, решта обсягів припадає на автомобільний транспорт.
Морський коридор залишається ключовим маршрутом з точки зору економіки: він забезпечує найбільші обсяги перевезень і є найбільш ефективним за собівартістю для експорту аграрної продукції.
– Яка в Україні урожайність з площі гектара у порівнянні з європейськими виробниками? Чи є вона нижчою, ніж в Європі?
– Якщо брати середні показники по основних агрокультурах, то врожайність в Україні дійсно дещо нижча за європейську. Зокрема, по зернових у 2025 році вона становить у середньому 5,1 тонни з гектара, що приблизно на 14% менше за середній показник по ЄС.
Водночас цей розрив не є критичним і пояснюється як кліматичними факторами, так і структурою виробництва та технологічними обмеженнями, з якими агросектор працює в умовах війни.
– Чому в нас нижча урожайність?
– Ключова різниця – в економічній моделі виробництва. Українські агровиробники працюють без системних дотацій, тому орієнтуються передусім на максимальну рентабельність з гектара, а не на максимальний фізичний обсяг продукції.
У країнах ЄС, де аграрний сектор значною мірою підтримується субсидіями, виробники можуть собі дозволити працювати на максимізацію валового збору: застосовувати більш інтенсивні технології, більше вносити мінеральних добрив і засобів захисту рослин. Це підвищує врожайність, але не завжди означає вищу економічну ефективність.
В українських умовах ключове питання для аграрія – не лише скільки виростити, а й чи можна цей обсяг продати і з якою маржею. Тому базова стратегія забезпечувати фінансову самодостатність і стабільну прибутковість, а не гнатися за рекордними показниками врожайності.
Читайте також: Ще один рік війни? З якими ризиками та очікуваннями бізнес заходить у 2026-й
– Наш АПК технологічно не відстає від європейців?
– За технологічним рівнем український агросектор немає принципових відставань від виробників у Європейському Союзі. Багато підприємств використовують сучасну техніку, насіння, системи точного землеробства та цифрові рішення, що дозволяє досягати врожайності на рівні або навіть вищому за деякі європейські країни в окремих випадках.
Про які обсяги квот домовилася Україна з ЄС
– Поговоримо про експорт. Найбільше ми експортуємо до ЄС?
– Агропродукція залишається ключовою складовою українського експорту. У 2025 році загальний обсяг агроекспорту склав 22,6 млрд доларів – це близько 56% від усього експорту країни.
Водночас структура поставок поступово змінюється. Якщо у 2024 році частка ЄС в агроекспорті становила 52,1%, то за підсумками 2025 року вона знизилася до 47,5%. Відповідно, зростає частка так званих “третіх країн” – ринків Азії, Африки та Близького Сходу. ЄС залишається нашим найбільшим торговельним партнером у агросекторі, але експортна географія поступово диверсифікується.
– Це пов’язано з тим, що на 2026 рік механізм торгівлі з ЄС передбачає квоти на певну продукцію. Ці обсяги менші ніж у 2024 році – першій половині 2025 року, коли діяв “зерновий безвіз”?
– Так, квоти дійсно стали обмежувальним фактором, якщо порівнювати з періодом, коли обмежень фактично не існувало – з другої половини 2022 року до першої половини 2025 року, коли діяв режим Автономних торговельних заходів. Це вже відобразилося на статистиці: за підсумками 2025 року експорт агропродукції до ЄС скоротився на 2,1 млрд доларів у порівнянні з 2024 роком.
Проте впливають і ринкові фактори – ціни чи внутрішній попит. Наприклад, найбільше скорочення за обсягами валютної виручки минулого року припадало саме на кукурудзу – мінус 0,85 млрд доларів, або 40% від загального скорочення. При цьому кукурудза може надходити на ринок ЄС без квотних обмежень.
Експорт продукції АПК зріс до Європи у порівнянні із 2021 роком (інфографіка РБК-Україна)
Водночас коректніше порівнювати параметри торгівлі 2026 року не з періодом “безвізу”, а з довоєнним 2021 роком. Тоді експорт агропродукції з України до ЄС становив 7,7 млрд доларів, тоді як за підсумками минулого року – 10,7 млрд доларів. Тобто навіть в умовах повернення до квот ми фактично наростили обсяги експорту до Євросоюзу приблизно на 3 млрд доларів у порівнянні з довоєнним рівнем.
– В результаті переговорів з ЄС ми все-таки вибороли кращу позицію, ніж у була до 2022 року?
– Так, станом на сьогодні вона краща, ніж була довоєнна, але трішки гірша, ніж коли діяв зерновий “безвіз”.
– На який період часу ми отримали такі умови?
– Запроваджені квоти є безстроковими, але з можливістю перегляду. Відповідна умова передбачає проведення перегляду у 2028 році, саме тоді планується початок переговорів щодо корекції цих параметрів.
Які європейські стандарти мають бути запроваджені в сільському господарстві
– Що від нас вимагає європейська сторона, що ми маємо зробити до цього часу?
– Ключова вимога з боку ЄС – це гармонізація українських стандартів виробництва з європейськими. Йдеться про те, щоб до кінця 2028 року Україна привела регуляторну базу та практики в агросекторі у відповідність до вимог Європейського Союзу за якістю, безпечністю продукції, екологічними та санітарними нормами.
Саме прогрес у цьому напрямку буде одним із базових аргументів для перегляду торговельних умов і квот у майбутньому.
– Які з цих стандартів є найбільш жорсткими та складними для реалізації?
– Найбільш складним і тривалим з точки зору адаптації буде перехід на правила ЄС щодо використання засобів захисту рослин, зокрема пестицидів.
Проблема в тому, що ці зміни неможливо реалізувати швидко. Повноцінний цикл сівозміни в українських господарствах триває 5-7 років, і за один сезон перебудувати систему виробництва фізично неможливо. Тому це найтриваліша і найдорожча зміна для агросектору, яка потребує повної перебудови технологій і значних інвестицій.
Перехід на нові пестициди, які використовуються в ЄС, – найбільш складний для українського АПК (інфографіка РБК-Україна)
– Чому агропідприємство не може змінити набір пестицидів за рік?
– Агробізнес працює не в річній, а щонайменше у п’ятирічній логіці планування. На цей період формується технологічна карта: що і де сіяти, які засоби захисту застосовувати, під це вже закуплена техніка, прораховані бізнес-плани, собівартість і економіка виробництва.
Перехід на інший пестицид означає зміну технологій: потрібно адаптувати або оновлювати техніку, перенавчати персонал, переглядати виробничі карти і всю фінансову модель. Це напряму впливає на собівартість і змушує заново рахувати, чи залишається культура рентабельною, чи її взагалі потрібно замінювати.
Оскільки в агросекторі один виробничий цикл на рік, зробити таку перебудову швидко фізично неможливо. Саме тому ми говоримо про необхідність перехідного періоду – щонайменше 10 років.
Ми не заперечуємо саму необхідність змін і готові до них, але треба виходити з реальних виробничих циклів і економіки.
Окремий ключовий фактор – це пропозиція на ринку пестицидів, яка структурована і далека від “відкритого супермаркету”. Виробничі програми європейських виробників пестицидів формуються заздалегідь відповідно до потреб фермерів у всьому світі, а не під різкі сплески попиту. Якщо Україна одночасно перейде на нові пестициди, потрібних обсягів просто фізично не буде – виникне дефіцит у масштабах українського агросектору, що паралізує весь виробничий процес.
– Яких інших стандартів ЄС важко досягнути, можливо, утримання тварин?
– У частині благополуччя тварин ми, по суті, вже заходимо в європейську рамку. Вимоги, аналогічні до стандартів ЄС, в Україні починають застосовуватися з січня 2026 року. Підприємства поступово інвестують у переобладнання та модернізацію виробництва під ці норми.
Важливо, що це – не нова тема для галузі. Усвідомлення необхідності таких змін було ще з моменту підписання Угоди про асоціацію з ЄС понад 10 років тому, тому значна частина бізнесу готувалася до цього переходу заздалегідь.
– Наскільки складно підприємствам змінити умови утримання, наприклад, свиней, корів? Що конкретно треба змінити – це приміщення, освітлення?
– Для кожного підприємства це індивідуальна ситуація і залежить від стартових умов. У когось інфраструктура більш застаріла – там обсяг змін і інвестицій більший. Хтось почав готуватися заздалегідь і вже значну частину роботи виконав.
Загалом йдеться про модернізацію приміщень, покращення умов утримання, вентиляції, освітлення, а також про навчання персоналу і зміну підходів до управління виробничими процесами.
Ми бачимо, що бізнес поступово адаптується до нових вимог. Зі свого боку держава ініціювала низку навчальних програм і консультаційних заходів, щоб цей перехід був більш системним і керованим.
– Які кроки необхідно зробити у 2026 році для наближення до стандартів ЄС?
– Ключовий фокус 2026 року, це практична імплементація законодавства у сфері благополуччя тварин. Відповідна нормативна база вже ухвалена і набрала чинності, тепер завдання – забезпечити її виконання на рівні господарств.
Передусім виробники тваринницької продукції мають привести у відповідність до вимог ЄС інфраструктуру та обладнання для утримання тварин – зокрема, стійла, системи утримання та догляду. Паралельно необхідно забезпечити підготовку персоналу: працівники, які безпосередньо працюють із тваринами, мають пройти навчання і отримати підтвердження знання європейських правил поводження та догляду.
Окремий блок – це дотримання вимог до транспортування і забою тварин. Інші напрями адаптації до стандартів ЄС будуть впроваджуватися поетапно, починаючи з 2027 року.
– Чи дотримується Україна європейських стандартів щодо частки ГМО в агропродукції?
– Україна вже перейшла на європейську модель регулювання у сфері ГМО і рухається в статусі країни, вільної від ГМО. В Україні не реєструються і не дозволені до вирощування ГМО-культури. Оновлене законодавство, що повністю імплементує норми ЄС, набирає чинності з вересня 2026 року.
Станом на сьогодні в Україні немає жодного офіційно дозволеного ГМО-сорту, зокрема заборонене вирощування ГМО-кукурудзи. Для експорту в ЄС використовується виключно не-ГМО продукція.
В Україні вже прийняте все законодавство, яке відповідає європейським стандартам щодо вмісту ГМО (інфографіка РБК-Україна)
Наступний крок – це посилення інституційної спроможності та системи контролю за дотриманням цих вимог. Але в цілому з європейськими партнерами у нас немає принципових розбіжностей щодо цієї політики. Більше того, Україна має отримувати конкурентну перевагу як виробник продукції без ГМО.
Українські аграрії в цілому підтримують роботу в межах європейського законодавства і роблять ставку саме на не-ГМО виробництво. Водночас варто враховувати, що в окремих країнах ЄС дозволене використання певних ГМО-сортів, наприклад, для виробництва кормів. У перспективі ці норми, відповідно до правил внутрішнього ринку ЄС, можуть поширюватися і на Україну.
– Чи ми встигнемо все зробити до кінця 2028 року і вийти на нову переговорну позицію з ЄС?
– Це наша ціль і наша амбіція. Ми будемо докладати максимум зусиль, щоб підійти до 2028 року з виконаним домашнім завданням і сильнішою переговорною позицією.
Обсяг роботи дійсно дуже великий, а часові рамки – досить стислі. Але іншої стратегії в нас немає: або ми системно проходимо цей шлях, або втрачаємо можливості для подальшого розширення доступу на ринок ЄС.
На яких ринках, крім ЄС, присутня українська агропродукція
– Які ринки третіх країн для нас цікаві у світлі зменшення експорту до ЄС?
– Крім ЄС, нашими основними з ринками залишаються Близький Схід, Північна Африка та Південно-Східна Азія. Йдеться, зокрема, про такі країни, як Індія, Китай, Південна Корея, Індонезія, Бангладеш, В’єтнам та ін. Окремий напрям – це країни субсахарської Африки, а також Центральна Азія і ринки Далекого Сходу.
– Чим ці ринки гірші за ЄС, можливо, складніша логістика, нижча ціна?
– Однозначної відповіді тут немає. Дійсно, для частини напрямків логістика може бути дорожчою. Водночас у більшості випадків йдеться про країни, які є імпортозалежними за продовольством, тобто попит там структурно високий.
Цінова ситуація постійно змінюється залежно від року і регіону. Наприклад, якщо в ЄС через погодні умови менший урожай і ціни зростають, то в тій же Південно-Східній Азії може бути рекордний врожай і, відповідно, нижчі ціни. Наступного року ситуація може бути дзеркально протилежною.
Саме тому оптимальна стратегія – це диверсифікація і глобальна присутність на різних ринках. Бізнес не може спрогнозувати погоду або форс-мажори, а концентрація на одному напрямку завжди несе додаткові ризики. У певний рік окремий ринок може просто не потребувати імпорту.
При цьому економіка поставок у різні регіони суттєво відрізняється. У ЄС вищі регуляторні вимоги до продукції, що означає вищу собівартість для виробника. На ринках третіх країн ціни можуть бути нижчими, але й вимоги, наприклад, щодо пестицидів, – значно м’якші. Тому прибутковість різних напрямків змінюється з року в рік.
– Чи значно присутня Україна на ринках Китаю та Індії?
– Україна присутня на цих ринках, але частка поставок може змінюватися з року в рік, залежно від кон’юнктури. Наприклад, останнім часом присутність на китайському ринку дещо скоротилася, хоча раніше вона була вищою. Водночас ми стабільно працюємо і в Китаї, і в Індії, і на інших азійських ринках.
Якщо говорити в цілому, то у 2025 році Україна експортувала агропродукції на 22,6 млрд доларів. Із цього обсягу поставки до ЄС становили 10,7 млрд доларів, на Близький Схід – 4,4 млрд доларів, до країн Африки – 2,8 млрд доларів, у Південно-Східну Азію – 1,7 млрд доларів.
ЄС залишається пріоритетним напрямком експорту продукції АПК (інфографіка РБК-Україна)
У розрізі окремих країн найбільшими ринками збуту для української агропродукції залишаються Єгипет, Нідерланди, Італія, Іспанія, Польща та Туреччина.
– Нещодавно ЄС уклав торговельну угоду із країнами Південної Америки, які є потужними виробниками агропродукції та входять в організацію “Меркосур”. Це серйозні конкуренти для України?
– Якщо винести за дужки тарифне і нетарифне регулювання і дивитися виключно на собівартість, український агросектор є повністю конкурентоспроможним і готовим до чесної конкуренції.
Проблема виникає тоді, коли умови доступу на ринок різні. Якщо продукція з інших країн заходить на ринок ЄС у межах квоти з нульовим митом, а для української продукції діє мито, наприклад, на рівні 17,5%, то говорити про рівні умови конкуренції вже складно. В однакових умовах ми конкуренції не боїмося.
При цьому обсяги нашого експорту до ЄС у будь-якому разі обмежені квотами. Якщо, наприклад, у нас є квота на 100 тисяч тонн з нульовим митом, ми її повністю використовуємо. Якби квота була більшою – використали б і її. Це не залежить від того, з ким ще ЄС укладає торговельні угоди.
Тому угода ЄС із Mercosur не має для України прямого впливу – наші поставки визначаються передусім власними квотами і умовами доступу на європейський ринок.
Читайте також: ЄС змінює “безвіз” на квоти: як Україна торгуватиме з Європою і чого чекати аграріям
– Чи постачають наші компанії продукцію до ЄС поза квотами, сплачуючи мито?
– Так, така практика існує, але вона має обмежений характер. Частина продукції постачається до ЄС із сплатою мита – наприклад, мед, окремі види соків, але йдеться про відносно невеликі обсяги.
Багато компаній працюють за змішаною моделлю: частину обсягу – в межах квоти з нульовим митом, а частину – понад квоту зі сплатою мита. Наприклад, можуть поставити одну тисячу тонн без мита і ще 500 тонн уже з митом, якщо економіка поставок це дозволяє.
Водночас ситуація сильно залежить від конкретного товару. Для деяких позицій мита відносно низькі – наприклад, для кукурудзи, і експорт поза квотами залишається економічно доцільним. Але є продукти, де ставка мита настільки висока, що поставки понад квоту фактично втрачають сенс. Типові приклади, це цукор чи біоетанол.
Які позиції Росії на світовому агроринку
– Чи є для нас Росія серйозним конкурентом на світовому ринку агропродукції?
– Росія дуже часто застосовує не економічні, а політичні переваги. Вона може, наприклад, в якійсь країні (не хочу ображати певний регіон) субсидувати свої поставки. Росіяни конкурують не лише собівартістю, а тим, що якось впливають на уряди, щось їм пропонують, їх держава включається в умови поставки і торгівлі.
– За якими товарними позиціями ми конкуруємо з Росією?
– З великих позицій – це пшениця. Цей продукт важливий з точки зору забезпечення продовольством, саме на цьому ринку конкуренція є найбільш жорсткою.
Крім того, Росія останніми роками нарощує експорт м’яса птиці та соняшникової олії, і за цими позиціями ми також перетинаємося на зовнішніх ринках.
Росія залишається великим агровиробником та гравцем на світовому ринку (інфографіка РБК-Україна)
– Як на експорт впливають обстріли морської портової інфраструктури?
– Обстріли безпосередньо впливають на місячні темпи експорту. В окремі періоди обсяги відвантажень скорочуються на 20–30%. У результаті формується залишок непроданої продукції. Йдеться насамперед про зернові – до 10 млн тонн. Це не критичний для ринку обсяг, але економічно відчутний, тому що це продукція, за яку виробники та держава не отримали валютну виручку.
Коли українські фермери отримають доступ до європейських дотацій
– Який земельний банк в Україні у порівнянні з іншими європейськими країнами – нашими конкурентами?
– В Україні сільськогосподарський земельний фонд становить близько 24 млн гектарів без урахування тимчасово окупованих територій. Для порівняння: у Польщі це близько 15–16 млн гектарів, а у Франції – одного з найбільших агровиробників у Європі – близько 28 млн гектарів з урахуванням пасовищ.
– Тобто не можна сказати, що Україна – це новий гегемон на агроринку Європи?
– Такого немає, якщо об’єднати декілька інших європейських країн, то там також буде великий земельний банк.
– Який обсяг дотацій отримують виробники в ЄС?
– Рівень підтримки в різних країнах Європейського Союзу відрізняється, але в середньому можна говорити про 250–300 євро на гектар. Якщо перерахувати цю суму на площу сільгоспземлі в Україні (24,5 млн гектар) – то загальний обсяг дотацій для європейського агросектору становить близько 7 млрд євро.
– Давайте порахуємо, яку частку витрат агровиробництва покривають європейські дотації? Наприклад, на один гектар треба 1 000 євро витрат, 300 з них дає уряд.
– Для різних культур це різні значення, але це значення від 600 євро до 1 000 євро на гектар. Дійсно, ця допомога покриває від третьої частини до половини витрат агропідприємства в ЄС. Це досить суттєво.
В Європі агровиробники покривають значну частину витрат за рахунок дотацій (інфографіка РБК-Україна)
– Чи обговорюється можливість доступу українських аграріїв до європейських фондів, які надають дотації?
– Звісно, але щоб мати доступ до фондів, треба виконати певні критерії. Один з них – це створення інфраструктури для опрацювання заявок від наших компаній для безпосереднього здійснення виплат та проведення моніторингу використання цієї допомоги.
Цим буде займатися Виплатна агенція. В кінці жовтня 2025 року президент підписав закон про створення цієї установи. Ця агенція має бути акредитована в ЄС та відповідати їх вимогам, тоді ми зможемо подаватися на фінансову допомогу.
В ЄС є різні фонди – одні для країни-кандидата, інші – для країни-члена. Спочатку ми будемо мати доступ до одних фондів, а потім – до інших, але все це буде впроваджено через Виплатну агенцію.
– Ми будемо забирати частину коштів у європейських фермерів?
– Обсяги європейських фондів переглядаються і змінюються: десь вони можуть зменшуватися, десь збільшуватися. Йдеться не про “забрати”, а про можливий перерозподіл у межах загального бюджету.
Наприклад, з певного року Україна отримає доступ до конкретного фонду, і водночас на цей самий період може бути заплановане збільшення його фінансування. Тобто ми не витісняємо інших учасників, а стаємо повноцінною частиною цієї системи та її бюджетного процесу.
Інакше кажучи, Україна долучається до механізму розподілу коштів, а не “перерозподіляє” їх на свою користь за чийсь рахунок.
– Коли має запрацювати Виплатна агенція?
– Наше завдання – завершити створення агенції до кінця 2026 року, пройти процедуру акредитації і запустити її в повноцінну роботу у 2027 році.
В Україні готується вся інфраструктура для доступу до європейських фондів дотацій (інфографіка РБК-Україна)
Тут важливо враховувати бюджетну логіку ЄС. Європейські фонди працюють у межах багаторічних фінансових циклів. Наступний цикл бюджетування починається з 2028 року. Тому для нас принципово важливо встигнути підготувати всю інфраструктуру і зайти в цей новий бюджетний період.
Ці періоди, як правило, довгострокові – п’ять-сім років. Водночас поточний фінансовий ресурс європейських фондів уже розподілений до кінця 2027 року, тому 2028-й є для нас ключовою точкою входу в повноцінну систему європейської підтримки.
Як агросектор справляється із викликами страхування, замінованості територій та дефіциту кадрів
– Що можна сказати про страхування продукції АПК?
– Страхування від воєнних ризиків для всіх секторів економіки, зокрема й для агробізнесу, наразі перебуває на етапі запуску.
Уряд ухвалив рішення про запровадження з 2026 року механізму компенсації більшої частини витрат на таке страхування. Це принципово важливо, тому що сьогодні воєнне страхування є дуже дорогим. Для порівняння: у мирний час страхування коштувало близько 1% від вартості вантажу. Зараз у залежності від регіону це може бути 5–7%, а в окремих випадках – 9-10%. За таких ставок страхування для бізнесу стає економічно важким.
Держава компенсуватиме одній компанії більшу частину вартості страхування об’єкта або вантажу, щоб фактичне навантаження для бізнесу було на рівні близько 1% від вартості. Максимальний розмір компенсації – до 1 млн грн на одну компанію.
Наприклад, якщо об’єкт коштує 5 млн гривень, у мирний час страхування обійшлося б у 50 тисяч гривень. Зараз воно може коштувати близько 500 тисяч гривень. Новий механізм дозволяє застрахувати об’єкт за повну вартість і компенсувати, умовно, 450 тисяч гривень, залишивши на компанії лише близько 50 тисяч гривень витрат.
Оскільки ліміт компенсації – один млн гривень, цей інструмент передусім орієнтований на малий і середній бізнес. Механізм уже запрацював з 1 січня, подано перші близько 10 заявок. Перші системні висновки щодо його ефективності можна буде зробити за підсумками кварталу.
Читайте також: Між мінами та ракетами. Як бізнес страхує та перевозить вантажі у Чорному морі
– Чи хочуть в Україну повертатися міжнародні перестраховики, такі як група Lloyd’s?
– Це складне питання. Міжнародним перестраховим компаніям потрібен масштаб проектів, великий портфель.
– В минулому році Україна вперше експортувала біометан. Який обсяг експорту прогнозується у цьому році?
– Поставки поступово нарощуються. Для біометану на ринку ЄС наразі немає тарифних чи квотних обмежень. Ключова вимога – пройти сертифікацію і підтвердити походження продукту, зокрема з відходів. Ми бачимо, що кількість виробничих об’єктів зростає, і за підсумками цього року експорт біометану потенційно може збільшитися на 15–20%.
– Як рухається розмінування сільськогосподарських земель?
– За минулий рік розмінували 62 тисячі гектар сільськогосподарських земель. Як буде в цьому році – складно сказати, все залежить від темпу потенційної деокупації, але в бюджеті на ці потреби закладена сума не менша, ніж у 2025 році.
– Чи повернуті в експлуатацію землі в Київській, Чернігівській та Сумській областях, які були деокуповані ще на початку повномасштабного вторгнення?
– В регіонах, де немає активних військових дій, або за межами їх периметру, можемо говорити про відновлення 95-98% земель. Проте є ще дуже багато об’єктів, які треба розміновувати, це ліси, об’єкти комунікацій та інфраструктури.
Чи достатньо у нас людей, щоб все швидко розміновувати? Ні, проте за ці декілька років багато хто навчився, з’явилися нові оператори протимінної діяльності та допомагають міжнародні організації.
– Чи вистачає підприємствам людей для роботи в агросекторі? Як впливає імміграція та мобілізація на кадровий ресурс галузі?
– Кадрове питання залишається одним із системних викликів для агросектору. Попри те, що компанії знаходять рішення: заміни, внутрішні резерви, оптимізацію процесів і забезпечують посівну та збір урожаю, дуже часто це відбувається за рахунок роботи на межі можливостей.
Галузь поки що тримається, але працювати в такому режимі довгий час неможливо. Тому питання доступності робочої сили залишається одним із ключових структурних обмежень для розвитку агросектору в середньостроковій перспективі.
– Що ви можете сказати про мотивацію молодих спеціалістів йти в АПК? Наприклад, оператор комбайну або агроном на підприємстві можуть отримувати гарні зарплати.
– Мотивація формується не лише рівнем заробітної плати. Тут працює одразу кілька факторів – це і дохід, і якість життя, і наявність базової інфраструктури. Для багатьох критично важливо, щоб поруч були дитячий садок, школа, медичні та соціальні послуги.
Зарплати в агросекторі загалом конкурентні, але не кардинально вищі, ніж в інших галузях економіки. Тому компанії змушені конкурувати за кадри не тільки грошима. Багато хто інвестує в розвиток територій, де працює бізнес, пропонує соціальні пакети, додаткове навчання, стажування, допомогу з житлом у сільській місцевості.
.
