Верховний Суд України роз’яснив межі застосування авторських прав у спорі, що виник навколо дизайну бланка службового посвідчення Національної поліції. Зокрема, якщо графічний зразок службового посвідчення затверджено уповноваженим державним органом для виконання офіційних функцій, держава не може перебувати у залежності від приватного власника авторських прав під час здійснення своїх повноважень. Таке обмеження суперечить принципам конкуренції та ефективності публічних закупівель.
Акцент на цьому поставив Верховний Суд у розгляді спору щодо дизайну бланка службового посвідчення НПУ. Державне поліграфічне підприємство, яке заявило про створення графічного оформлення посвідчення та наявність на нього авторських прав, пред’явило позов із вимогами:
– припинити використання розробленого ним дизайну іншою державною установою;
– стягнути компенсацію збитків у вигляді упущеної вигоди.
У відповідь інша сторона подала зустрічний позов, в якому вимагала:
– визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію авторського права;
– підтвердити відсутність у позивача авторських прав на відповідний твір.
За результатами нового розгляду справи господарський суд першої інстанції задовольнив первинний позов та відмовив у задоволенні зустрічного. Суд апеляційної інстанції, скасувавши це рішення, ухвалив нове: відмовив у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнив зустрічні. Проте Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглянувши касаційні скарги сторін, скасував постанову апеляційного суду щодо задоволення зустрічного позову, виходячи з таких міркувань.
Відповідно до встановлених обставин та положень Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права», який регулює відносини у цій сфері, правова охорона графічного зображення, створеного позивачем, як об’єкта авторського права, припинилася. Зразок службового посвідчення, затверджений уповноваженим державним органом,
– не є об’єктом приватної власності або комерційних прав;
– держава не повинна та не може залежати від волі приватного власника авторських прав під час виконання своїх функцій, оскільки це суперечить базовим принципам конкуренції та ефективності публічних закупівель.
Крім того, суд відзначив, що висновки апеляційної інстанції щодо ефективності обраного державним підприємством способу захисту шляхом визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права та задоволення відповідної вимоги є неправильними. Зокрема, було зазначено, що:
– у правовій державі затверджений уповноваженим органом зразок службового посвідчення у вигляді графічного зображення не може належати до приватної власності або суб’єктів комерційних прав у спосіб, який обмежував би можливість державних інституцій використовувати цей зразок для виконання своїх завдань;
– інше тлумачення могло би створити монополію для окремої юридичної особи приватного права, а також призвести до залежності держави від волі власника майнових авторських прав на графічне зображення, що суперечить правовим засадам економічної конкуренції та ефективності публічних закупівель;
– таке становище могло б обмежити права держави у виборі постачальника для забезпечення потреб у службових посвідченнях державних органів.
Каскаційний господарський суд підкреслив також, що визнання відсутніми у автора майнових прав на твір є неналежним способом захисту, якщо не встановлено передачу цих прав іншій особі. Застосування ж недійсності реєстрації у сфері інтелектуальної власності як способу захисту є доречним лише у випадках, коли набуття виключного права залежить від реєстрації, однак у інших випадках така процедура не усуває порушення цивільних прав і не відновлює справедливість.
Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за справою № 910/19775/23 датована 23 червня 2026 року.
Для отримання оперативної інформації рекомендуємо підписатися на наш Telegram-канал t.me/sudua, а також на Google Новини SUD.UA, сторінки у Viber, WhatsApp, Facebook та Instagram. Це дасть змогу бути в курсі найважливіших суспільно-правових подій.
