Віктор Черніявський — переселенець із Луганська. У 2014 році окупанти викрали його через проукраїнську позицію та віру. Переживши катування в полоні, Віктор переїхав у Київ, працював в IT, а з 2022 року став капеланом-волонтером. На честь біблійного воїна у 2023 році отримав позивний «Гідеон» і став FPV-пілотом у «Азові».

Сьогодні «Гідеон» залучений до цивільно-військової взаємодії в батальйоні безпілотних систем «Азову» та займається адвокацією військовополонених. Нещодавно повертання з відрядження в США, де він розповідав про умови утримання «азовців» в російському полоні, викликало велику увагу серед американських політиків.

Крім служби, Гідеон активно спілкується в IT-спільноті. Цьогоріч він отримав Премію DOU в номінації «Вони надихають». Ми поспілкувались з Віктором про його шлях від капелана до командира FPV-екіпажу, дії в «Азові» та релігійну дипломатію в США.

## Справжнє пекло: Як виганяли бісів

Народившись у Луганську, Віктор відмічає, що життя зовсім змінилося в 2014 році, коли почалась війна. Він мав власний бізнес, дружину та маленького сина, проте страхіття, які відбувались на вулицях, змусили його змінити плани. Віктор допомагав людям виїхати з окупованих територій, поки сам не піддався на викрадення.

Під час полону проходив через жорстокі допити. Коли окупанти дізнались про його релігійні переконання, це призвело до жорстоких катувань. Однак, незважаючи на страждання, Віктор вчився підтримувати інших у камері, служачи для них як капелан.

> **Це була моторошна ніч, я написав прощального листа дружині.**

На щастя, його відпустили завдяки коханій, яка ризикувала своїм життям, щоби його визволити. Після повернення в Київ Віктор намагався відновити своє життя.

## Від капеланства до війни: Перехід до війська

Віктор не зламався після жахів полону, бо завжди мав віру та підтримку рідних. Він легко не відпустив старих друзів, які підтримали окупантів, і почав нове життя в Києві. Вивчив програмування та почав працювати в IT.

З початком повномасштабного вторгнення Віктор, відчуваючи потребу допомагати, пройшов курси капеланів. Його місії включали благодійні поїздки до найгарячіших точок воєнних дій.

> **Бійці приходили до мене на сповідь або просто щиру розмову.**

Він став свідком того, як деякі цивільні, попри обстріли, залишалися вірними тим, хто заподіяв їм горе. Це вразило Віктора, і він вирішив змінити свою діяльність на більш проактивну. Він почав вчитися навичкам, які дозволять йому служити в «Азові».

## Битва на передовій: Життя у «Азові»

Після служби в територіальній обороні Віктор приєднався до «Азову». Він розпочав свою службу як помічник пілота, згодом став пілотом, а потім командиром екіпажу. Під час численних місій він вижив завдяки Божій волі і відвазі побратимів.

Серед численних місій Віктор став свідком неймовірної храбрості та витривалості своїх товаришів. Тепер він керує боєм дронів, аналізуючи ситуацію та координуючи дії.

> **Коли встигаєш накрити ворога в кілометрах від наших людей, це найкраще відчуття.**

Віктор впевнений, що в «Азові» кожен піклується про інших, і саме це є ключем до єдності.

## Спільна мета: Допомога пораненим та звільнення полонених

Віктор активно займається адвокацією військовополонених. З моменту початку війни понад 700 військових «Азову» залишаються в російському полоні. Він закликає до підтримки з боку міжнародної спільноти, щоб умовити російську владу на взаємні обміни.

Під час відрядження до США йому вдалося зустрітися з багатьма політичними фігурами, презентуючи історію українських військових.

> **Спілкування з людьми, які вірять у справедливість, стало моїм покликанням.**

Віктор зробив акцент на важливості релігійного аспекту проблеми, розкриваючи важкі реалії полону.

## Плани на майбутнє: Від війни до миру

Після війни Віктор мріє повернутися до IT. Він продовжує вчитися, займаючись кібербезпекою. Мета на найближчі роки — відкрити власну компанію. Водночас він планує провести час з родиною, відпочити від війни.

Віктор вважає, що державі слід допомогти повернути колишніх військових до цивільного життя. Серед своїх побратимів він відчуває підтримку, але бачить, що в суспільстві панує знецінення військових.

На завершення, життя Віктора — це приклад боротьби, надії та незламності в найважчі часи.