Коли практично вся команда працює над одним продуктом штучного інтелекту, класична структура «продукт-менеджер – дизайнер – інженер» опиняється під серйозним навантаженням і потребує переосмислення. У команді Codex — десктопної програми OpenAI — замість руйнування цієї моделі її адаптують та трансформують.
Про це розповідає Ендрю Амбросіно, лідер продуктово-інженерної команди Codex, який має досвід у сфері дизайну, розробки, продакт-менеджменту та заснування стартапів. У бесіді на подкасті Lenny’s Podcast він ділиться спостереженнями щодо «колапсу ролей» в реальній роботі, аргументує, чому ліквідація функції продакту є помилковою, демонструє, як працює модель zone defense для продакт-спеціалістів, а також пояснює, чому в епоху агентів «усі трохи менеджери».
—
### Колапс ролей існує, але спеціальності не зникають
Останнім часом у технологічному середовищі широко обговорюють так званий «екзистенційний колапс ролей»: усі перетворюються на «білдерів», а межі між професійними функціями починають зникати, ніби спеціальності розчиняються. Проте в Codex ситуація більш комплексна.
Амбросіно відкрито констатує: «Багато говорили про колапс ролей, ніби їх більше не існує. Ми такого явища не спостерігали». Водночас він додає, що в організації Codex цей феномен виражений сильніше, ніж у інших підрозділах компанії.
Причина полягає у природі самого продукту. Codex створювався як інструмент для інженерів, тому дизайнери «говорять інженерною мовою», продакт-менеджери пишуть код, а співлідер продукту має глибокі технічні навички. Через це межі між функціями стають розмитими.
Проте це не свідчить про зникнення дисциплін, таких як дизайн, продакт або інженерія. За словами Амбросіно, ролі більше визначаються не формальним «парканом» між сферами, а тим, чим людина фактично займається. Наприклад, дизайнер у Codex проводить значну частину часу за написанням коду і має багато продуктового мислення, але «в середньому його діяльність все одно належить до сфери дизайну».
Це означає, що акцент поступово зміщується з офіційних посад на реальний спектр навичок та завдань, при цьому окремі галузі з їхніми глибинними практиками зберігають свою унікальність.
—
### Шкідлива спокуса «позбавитися ролей»
На цьому тлі особливо звучить критика Амбросіно щодо компаній, які оголошують про «смерть» окремих функцій, насамперед продакт-менеджменту. «Я чув, як багато організацій заявляють, що прибирають роль продакту… На мою думку, це жахлива ідея», — наголошує він.
Основний аргумент полягає в тому, що усунення самої ідеї ролей означає ризик зникнення розуміння ролі спеціалізацій із їхніми реальними найкращими практиками. Продакт — це не випадкове поєднання інтуїції і презентацій, а структурований масив перевірених методів, які включають як успішні, так і невдалі кейси.
Коли компанія проголошує, що «всі тепер просто білдери», часто відбувається примітивізація процесу, під час якої «ціла дисципліна продакту відкидається, бо хтось написав трохи коду». Технічні навички починають замінювати недолік продакт-мислення, роботи з стратегією, розуміння користувача та позиціонування.
Амбросіно не захищає жорсткі межі між професіями і позитивно ставиться до зникнення токсичного ставлення «це не твоя відповідальність». Проте він наполягає на важливості балансу: не кожен може займатися всім, адже кожна дисципліна має специфічні навички.
Він також відзначає типовий інженерний скепсис: «Кожна спеціалізація має певну складову знань, яку інженери часто недооцінюють — буцімто інженерія — це навичка, а інші ролі — це просто люди, які “вайблять”». Як приклад наводить: «Ти можеш вміти користуватися Excel, проте це не означає, що ти можеш працювати у фінансовій команді».
—
### Роль оцінюють не за посадою, а за фактичними завданнями
Внутрішня організація команди Codex яскраво ілюструє, як виглядає сучасна роль у світі агентів і великих мовних моделей (LLM). Амбросіно описує працівників не через посадові інструкції, а за «середнім розподілом завдань».
За схемою, яку він використовує під час інтерв’ю, кожна людина — це хмарка точок із різних завдань: частина пов’язана з інженерією, частина — з дизайном, частина — з продуктом. «Якщо усереднити всі активності одного дизайнера, можна побачити багато коду і багато продуктового мислення, але середня позиція все одно залишається в секторі дизайну». Для інженерів і продакт-менеджерів картина симетрична, просто центр ваги розміщено в інших зонах.
Важливо розуміти, що така мультидисциплінарність — не випадковість або побічний ефект, а наслідок того, як створюється сам продукт. Codex формувався завдяки інтенсивному dogfooding — внутрішньому тестуванню. Команда прагне спробувати робити якомога більше безпосередньо в додатку, навіть якщо це не завжди найзручніший інструмент, з метою покращення саме цього продукту.
Замість удосконалення процесів команда працює над тим, щоб продукт підтримував новий спосіб колективної роботи. Це змушує кожного — незалежно від офіційного титулу — працювати безпосередньо з інструментом, розуміти код, інтерфейс та сценарії використання, виходячи за межі вузької спеціалізації.
Таким чином, формальний титул у профілі поступається за значенням відповіді на запитання: чим ця людина фактично займається 80% свого робочого часу?
—
### Модель zone defense: як продакт-спеціалісти упорядковують хаос «будь-хто може створити будь-що»
Особливо відчутна трансформація ролей простежується в продакт-функції. В OpenAI «всі дуже агентні і мають чудові ідеї», і кожен може побудувати щось нове поверх моделей. Це створює природний безлад: десятки паралельних експериментів, перекриття тем, розбіжності у реалізації.
У таких умовах продакт-менеджер Codex не просто класичний «власник функцій», що працює поруч із командою, а радше гравець у схемі zone defense. Амбросіно характеризує цю діяльність як «force-directed activity»: продакт-рівень постійно моніторить прогалини, що виникають у компанії, і перераспреділяє ресурси, щоб забезпечити повне покриття.
Він пояснює: «Якщо два продакти працюють над однією зоною, це часто сигнал несприятливої координації». Навпаки, мета полягає в тому, щоб «розтягнутися» на різні сфери, де кожен покриває свій клас завдань, тип користувачів, напрямок розвитку продукту.
Ця стратегія надзвичайно важлива в середовищі, де величезний «хаос» у вигляді експериментів знизу вгору неможливо замінити детальним плануванням згори вниз. У такій системі продакт-менеджер — менше автор PRD (product requirements document), а більше куратор і супроводжувач лінії від «цікавої ідеї» до «продуктового рішення».
Ключовим тут є наявність «смакових експертів» у команді, які ведуть продукт від зародження ідеї до її остаточного вигляду. Вони не позбавляють інженерів та дизайнерів права створювати, але формують поле, у якому творення організоване і не перетворюється на хаотичні спроби без узгодженого напрямку.
—
### Всі дещо менеджери: як агенти змінюють ролі індивідуальних контриб’юторів та керівників
Ще одним важливим аспектом зсуву ролей є трансформація кордону між «індивідуальним контриб’ютором» (IC) та менеджером. У час, коли агенти можуть виконувати код, запускати сценарії, звертатися до інтернету чи внутрішніх комунікаційних платформ, межа між «тим, хто робить» і «тим, хто управляє» значно розмивається.
Амбросіно чітко формулює це так: «Менеджмент не зникає і не всі стають просто IC, але майже всі тепер виконує функції обох ролей». Якщо ти IC, то ти вже не просто пишеш код по символах, а керуєш процесом, управляєш агентами і контролюєш виконання завдань.
Менеджер же робить подібні дії на більш масштабному рівні, керуючи не лише людьми, а й системами агентів, що частково виконують роботу за них. Різниця між IC та менеджером полягає не в принципово різному типі діяльності, а в масштабі управління.
Ця трансформація збільшує вимоги до смакового аналізу та відбору інформації: «У світі безмежного контенту потрібно відрізняти сигнал від шуму». Агенти створюють значно більше варіантів рішень, гілок коду, ідей інтерфейсів — і тому як IC, так і керівникам доводиться активно управляти цим потоком, а не просто додавати нові матеріали.
—
### Легше змінити роль, проте складніше досягти професіоналізму
Парадокс нової епохи полягає у тому, що поріг для входу у різні дисципліни значно знизився, тоді як вимоги до рівня майстерності залишилися високими. Амбросіно згадує власний шлях: тривалий час вважав, що він не міг бути софтверним інженером через нелюбов до асемблера та складної специфіки TypeScript. Традиційно такі інструментальні навички слугували напівофіційними бар’єрами для входу в професії.
Однак зараз ШІ розмиває ці обмеження: легше змінювати ролі, легше освоювати найкращі практики і не прив’язувати ефективність у ролі до володіння конкретними інструментами. Проте це не означає, що продакт, дизайн чи фінанси стали доступними «для всіх» — лише знизився бар’єр, пов’язаний із знанням інструментів, а не з глибиною мислення або експертизою.
В цьому контексті спроби ліквідувати ролі як формальний концепт виглядають ризикованими ілюзіями. Хоч і створюється враження свободи пересування між сферами, все одно залишається важливим розуміння, що кожна сфера є ремеслом із власною історією, шкідливими практиками та накопиченими найкращими методами.
—
Команда Codex ілюструє, як може працювати сучасна організація праці в умовах розвинених моделей і систем агентів. Функції стають більш інтегрованими: дизайнери освоюють кодування, інженери занурюються в UX, а продакти відмовляються від жорстких владних структур на користь динамічної зіграної оборонної стратегії.
Проте під цією гнучкістю зберігається чітка структура:
1. Професійні спеціальності існують і володіють власними методологіями.
2. Не всі можуть бути експертами у всьому, навіть якщо знають, як оперувати інструментами.
3. Формальні посадові назви менш важливі, ніж фактичне розподілення обов’язків і завдань.
4. Як індивідуальні контриб’ютори, так і менеджери керують агентами і процесами, а не лише виконують або делегують завдання.
Отже, дискусія про «колапс ролей» радше стосується трансформації від жорстких посадових рамок до живої мережі відповідальностей, де люди зміщують свої «точки на карті», але не відмовляються від професійної ідентичності.
