Цього року на 61-й Міжнародній мистецькій виставці La Biennale di Venezia голос України звучить надзвичайно впевнено та багатовимірно. Українська культурна присутність представлена не лише офіційним Національним павільйоном та масштабним проєктом від PinchukArtCentre, а й розширена за рахунок резонансних мистецьких інтервенцій. Разом ці чотири ініціативи формують цілісну картину країни, що навіть у час війни продовжує творити й осмислювати світову ситуацію через призму власної трагедії та непохитної сили.
Національний павільйон
Цього року Україна представила проєкт під назвою «Гарантії безпеки» — виставку Жанни Кадирової, яку куратори Ксенія Маліх та Леонід Марущак організували з особливим фокусом на темі порушених обіцянок і втраченої безпеки. Центральним елементом експозиції стала скульптура «Оригамі Олень» (2019 року), створена як символ миру для парку в місті Покровськ на місці демонтованого радянського літака — носія ядерної зброї. Проте у 2024 році, коли фронт наблизився, «Оленя» було змушено перемістити, і він подолав 7 тисяч кілометрів, ставши символом вимушеного переселення. Експозиція складається з двох частин: сама скульптура, підвішена на крані вантажівки у Giardini, та документальна частина в Арсенале з архівними матеріалами про Будапештський меморандум, нагадуючи світу про нереалізовані гарантії безпеки України.
«Коли ми творили скульптуру у 2019 році, вона мала зовсім інше значення — це була декоративна робота для мирного парку. Зараз ситуація докорінно змінилася: парку вже не існує, а місто Покровськ повністю зруйновано. За мною ви бачите відеоінсталяцію, яка відтворює шлях скульптури з Покровська до Венеції. Ми проїхали майже 7 тисяч кілометрів, і в кожному місті, де зупинялися, зустрічали земляків з Покровська. Цей проєкт має багато смислових рівнів, серед яких — історії людей», — ділиться художниця Жанна Кадирова.
Комісарка павільйону Тетяна Бережна підкреслила, що назва проекту «Гарантії безпеки» є прямим нагадуванням про міжнародні домовленості, які виявилися неспроможними захистити Україну під час війни. Вона також звернула увагу на те, що напередодні відкриття міжнародні партнери висловили спільну підтримку Україні та наголосили на необхідності єдності в боротьбі з російською агресією і захисті української культури — адже нині саме культурна спадщина України стала однією з мішеней ворога, а її збереження є питаням національної безпеки.
Інтервенція «Відлуння»
Українська мисткиня Дар’я Кольцова, яка живе та працює у Парижі, для своєї акції обрала унікальну візуальну мову задля підтримки уваги міжнародного загалу до війни в Україні. Концепція проєкту, що є частиною серії окремих інтервенцій, ґрунтується на образі Венеції — традиції місцевих жителів сушити білизну на мотузках, натягнутих над каналами та вузькими вуличками. Для художниці ці лінії білизни виступають своєрідним «візуальним кодом» міста, що передає життя мешканців через речі: від соціального статусу до професійних особливостей (наприклад, чорний одяг гондольєрів).
Місце проведення акції обрано не випадково. Вулиця Ramo de la Tana, розташована поблизу Арсенале та Джардіні, носить назву, яка веде до історичного району Азова — Танаїсу. Саме звідти колись постачали сировину для виготовлення канатів у Венеції. Проєкт «Відлуння» став метафоричною присутністю тих, хто через війну не може відвідати мистецький фестиваль. На відміну від цивільного одягу на мотузках тепер розміщена реальна військова форма.
До проєкту долучилися друзі-художники, які зараз служать у лавах Збройних сил України, а їхній одяг став символом їхньої невидимої, але важливої культурної присутності. Особливу увагу присвячено ролі жінок, паралельно підкреслюючи історичний факт: саме виготовлення канатів стало першою офіційною роботою, що дозволила венеційським жінкам вийти з домашнього побуту на рівень спільної праці з чоловіками в майстернях заводу «Арсенале», змінюючи тим самим суспільний устрій. Аналогічно це підкреслює вагомий внесок українських жінок-військових, чиєю формою поповнили експозицію за сприяння волонтерки Тати Кеплер — зокрема, це однострій бійців підрозділу «Азов», який додав виставці глибини й вагомості.
Ініціатива «Невидимий павільйон»
Особливо зворушливим став проєкт «Невидимий павільйон», проведений за підтримки Network Associazioni per Ucraina (NAU). Цей павільйон існує лише в уяві: його фізично немає, але афіші з його анонсами заполонили Венецію. На них розміщені запрошення на поетичні читання, презентації та воркшопи, які могли б відбутися, якби їхні автори — українські митці — не загинули внаслідок російської агресії. Кожна афіша містить ім’я реальної особистості зі списку втрат (на сьогодні їх понад 274 за даними моніторингового сайту PEN Ukraine) із позначкою «СКАСОВАНО». Цим проєктом протистоять твердженням про «недостатню присутність» України на світовій культурній арені, наочно демонструючи, що багато потенційних шедеврів ніколи не побачать світ через ціну, яку країна змушена сплачувати за своє право на голос.
Виставка STILL JOY
В рамках офіційної паралельної програми Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre представили виставку «Тиха тривка радість» (Still Joy). Цей проєкт об’єднав провідних українських і міжнародних митців, серед яких:
- Катерина Алійник (Україна)
- Пьотр Армяновський (Україна)
- Джанет Кардіфф і Джордж Б’юрес Міллер (Канада)
- Жуліан Шар’єр (Швейцарія)
- Тасіта Дін (Велика Британія)
- Раян Ґандер (Велика Британія)
- Ґабріель Ґолаят (ПАР)
- Нікіта Кадан (Україна)
- Жанна Кадирова (Україна)
- Алевтіна Кахідзе (Україна)
- Роман Хімей і Ярема Малащук (Україна)
- Павло Ковач (Україна)
- Богдана Косміна (Україна)
- Катя Лесів (Україна)
- Катерина Лисовенко (Україна)
- Сімоне Пост (Нідерланди)
- Ашфіка Рахман (Бангладеш)
- Деніел Тернер (США)
- Альваро Урбано (Іспанія)
- Леся Васильченко (Україна)
- Олексій Сай та Юрій Грузінов (Україна).
У центрі уваги виставки — ідея радості не як простої розваги, а як життєвої сили і акту людяності в умовах катастрофи. Основною ниткою проєкту стали свідчення Гліба Стрижка — морського піхотинця, що вижив у російському полоні. Його розповіді інтегровані в експозицію у вигляді скульптурних елементів, які трансформують непевні фрагменти реальності у міцні мистецькі висловлювання, доводячи, що здатність бачити світло — це найвищий прояв спротиву.
Таким чином, експозиції та інтервенції українських митців на цьогорічній Бієнале венеційського мистецтва демонструють багатогранний погляд на ситуацію в Україні, її історичний та сучасний контекст, а також стійкість культури попри виклики військового часу.
