Українська сцена все частіше звертається до досвіду військових, що знаходить своє відображення в роботі Театру ветеранів, Театральної майстерні «Трійка» та у колабораціях із національними театрами. Режисери та творчі колективи переосмислюють класичні сюжети і створюють нові історії, щоб через мистецтво порушувати теми втрати, пам’яті, близькості і повернення до мирного життя.
Вистави такого формату перетворюють сценічний простір на майданчик для діалогу між військовими та цивільними. Для більш глибокого розуміння цього процесу ми поспілкувалися з боєцьом Третього армійського корпусу та заслуженим актором України Євгеном Авдєєнком. Він бере участь у проєктах Театральної майстерні «Трійка», зокрема моновиставі «Ненароджені для війни» та постановці «Все буде добре, але не одразу», яка через сценічний діалог досліджує взаємини військових і цивільних, у партнерстві з акторкою Анною Яновіцькою.
Театральна майстерня «Трійка» була створена з метою донесення живих і відвертих історій про війну та людей, яких вона змінила. Водночас культура тут виступає не лише інструментом осмислення пережитого, а й важливим засобом підтримки. Всі кошти, зібрані під час показів, спрямовуються на актуальні потреби Третього армійського корпусу.
### Роль мистецтва у порозумінні між військовими та цивільними
Мистецтво відіграє ключову роль у цьому діалозі, оскільки є потужним носієм емоцій та переживань. З історичної точки зору війна завжди була присутня у різних видах мистецтва — від літератури та живопису до театру, музики і кінематографа.
#### Приклади з літератури:
– Євген Маланюк, учасник визвольних змагань та сотник армії УНР, у своїх поезіях передає відчуття та переживання того часу, що робить його твори вагомими джерелами історії.
– Юрій Горліс-Горський зі своїм романом «Холодний Яр» також передає дух і атмосферу подій, дозволяючи читачам пережити їх по-новому.
Сучасна війна так само знаходить своє відображення в кіно і театральних виставах. Через мистецтво цивільні мають можливість відчути й зрозуміти те, що пройшли військові, що розширює їхнє сприйняття та співпереживання.
### Вибір театру для діалогу
Театр обрано через його особливість жити моментом «тут і зараз». Те, що відбувається на сцені, глядач сприймає в реальному часі, разом з життям актора. Це живий організм, який кожного разу оживає по-новому, на відміну від кіно, де відеоряд лишається незмінним після монтажу.
– Театр дає змогу відчути «дихання» актора, атмосферу, яка не передається через записи.
– Живий контакт із глядачем і взаємодія роблять виставу унікальною щоразу.
### Показники успіху вистави
Найвищим критерієм успіху Євген Авдєєнко вважає повний зал і щирі емоції глядачів після вистав — коли люди дякують, обіймають, посміхаються крізь сльози та діляться глибокими почуттями.
– Особливо цінним є зворотній зв’язок від людей, які втратили близьких на війні: так, в Одесі, після вистави «Ненароджені для війни», мама загиблого Героя України на ім’я Фарш висловила вдячність, згадуючи, що ніби знову побувала з сином.
– У Дніпрі серед глядачів були ветерани з ампутаціями, і один із них поділився своєю надією повернутися до строю.
– Після вистави у Полтаві військовий, який втратив зір, сприймав спектакль на слух і скористався можливістю поділитися своїми переживаннями.
### Відмінності у реакціях військових і цивільних
У залі зазвичай присутні як військові (ветерани, діючі бійці на реабілітації), так і свідомі цивільні. Вистави побудовані таким чином, що можуть бути зрозумілі й актуальні для обох аудиторій.
– Цивільні часто висловлюють подяку за розуміння того, що переживали їхні рідні на війні.
– Військові ж діляться спогадами про «флешбеки», переживають виставу через власний військовий досвід.
– Один із глядачів у Одесі порівняв пережиття від вистави з ковтком води «Прозора» після доби без пиття, підкреслюючи її цінність.
### Участь у виставі «Ненароджені для війни»
Євген Авдєєнко приєднався до проєкту наприкінці квітня – початку травня 2024 року, перебуваючи в групі хорунжих після Авдіївської кампанії на Харківщині. Ідею вистави, яка базувалася на спогадах і історіях бійців, запропонував його друг Зміст.
– Це стало несподіванкою, адже напередодні Євген не грав на сцені з 19 лютого 2022 року, коли війна почалася.
– Спочатку для режисера Анатолія Нейолова він записав емоційне відео з історією з-під Бахмута.
– Згодом, під час відпустки, почалося безпосереднє залучення в проєкт і творча співпраця.
Від самого початку режисер і актор знайшли спільну мову щодо тематики, настрою і гумору, що стали важливими складовими вистави.
### Виклики роботи в моновиставі
Моновистава — це особливий виклик, передусім тому, що вимагає утримувати увагу глядача одноосібно протягом тривалого часу, а також забезпечувати живу і переконливу гру.
– Відсутність готового тексту змусила Євгена і режисера бути також драматургами, збираючи матеріал з різних історій побратимів.
– Процес постійних правок і доповнень був інтенсивним: один день — одна версія, наступного — інша.
– Вистава включає особисті спогади, наприклад ранок 24 лютого, коли герой прощався з родиною.
– Умови репетицій були складними через відключення світла: актор і режисер працювали в підвалі з налобними ліхтариками.
– Всі труднощі не завадили створити мистецький продукт, який має важливе значення і високу цінність.
### Головне послання вистав
Як Євген підкреслює, обидві вистави — «Ненароджені для війни» та «Все буде добре, але не одразу» — насамперед про надію.
– Глядачі, як в Україні, так і за кордоном, розповідали, що це саме те, що вони відчували після вистави.
– Для автора це також особиста присвята побратимам, які загинули, віддавши найцінніше — життя.
– Особливо важливо, що діти Євгена мали можливість побачити його на сцені в Чернівцях у виставі «Ненароджені для війни».
### Роль гумору у виставах
Вистави наповнені гумором — хоч і специфічним, мілітарним, іноді жорстким, іноді цинічним, але життєво необхідним.
– Саме гумор допомагає зберегти людяність і не зійти з розуму в надскладних ситуаціях.
– Він підкреслює контраст між драматичними й навіть трагічними моментами, адже поряд із життям і смертю завжди перебуває сміх.
### Особистий вплив роботи над виставами
Для Євгена цей досвід став вагомим як з професійної точки зору — він удосконалив навички утримання уваги глядача, так і з особистої.
– Поглибилася емоційність і чутливість до переживань побратимів.
– Робота з історіями й особистими спогадами дала змогу пережити досвід, який не увійшов до спектаклів.
– Зустрічі з побратимами вкотре підтвердили видатність та силу духу бійців Третього армійського корпусу.
– Важливою є підтримка керівництва, що дає можливість створювати таку внутрішню культурну платформу.
Таким чином, театр, як інструмент мистецтва, стає не лише засобом відображення актуальних подій, а й потужним механізмом підтримки, розуміння та надії для військових і цивільних, яким він адресований.
