Олександр Гончарук очолює міськрайонне громадське об’єднання “Спілка – Чорнобиль” з грудня 2017 року. Як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року, він нагороджений орденом “Чорнобильський Хрест” та орденом “Звягель”. Напередодні 40-річчя трагедії ми зустрілися, щоб поговорити про діяльність організації, людей, і про те, навіщо продовжувати цю справу, коли багато з тих, хто пережив катастрофу, уже не з нами.
Сорок років – це не просто дата
Коли запитую в Олександра Сергійовича, що він думає про цю знаменну дату, він ненадовго замовкає. Не від нерішучості, а через те, що думок забагато, щоб висловити їх одразу.
“Розумієте, сорок років – а з нами залишилися одиниці. Ми пережили це разом, а тепер, мабуть, вже нікому не розповісти. Ті, хто також це бачив, пішли…”
У його голосі чується спокій людини, яка трансформувала свій біль у щось конструктивне, а не в байдужість – в дію. На піджаку – дві нагороди, але він носить їх як повсякденний аксесуар.
Як все почалося: вересень 1990 року
Ця організація народилася ще до розпаду Радянського Союзу. Тоді слово “Чорнобиль” намагалися замовчати, тоді як ліквідатори змушені були мовчки нести свій тягар.
“Хлопці розуміли: ніхто не прийде. Треба робити це самим. Усі ці люди: Усик, Севрук, Фоменко, Іванько, Чаюк, Поліщук, Дзюман – саме вони закладали цю організацію. Вони пройшли зону і знали, що держава не зустрічатиме їх з квітами. Тож почали збиратися.”
Підготовка тривала з вересня 1990 року, а 26 квітня 1991-го, рівно через п’ять років після вибуху, відбулася установча конференція, на якій офіційно заснували “Союз Чорнобиль”.
Шукали відповіді разом
Після катастрофи з’явилося безліч нових викликів: юридичних, соціальних, людських. Люди потерпали від неясності, кому і як належить статус, а також куди звертатися по допомогу. Багато з них не знали, як орієнтуватися в системі, і губилися в документах. Тут саме “Спілка” стала тим місцем, куди можна прийти за підтримкою.
Незабутнім моментом стало ухвалення закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у лютому 1991 року. Але життя завжди складніше за закони – “Спілка” займалася тим, щоби між тим, що написано на папері, і реальністю не було прірви.
Четвертий голова організації
Олександр Гончарук є четвертим головою “Спілки” за всю її історію. Першим був Олександр Іванько, який керував організацією чотирнадцять років, пройшовши через найскладніші етапи пострадянського буття.
Далі головував Володимир Правило, який запровадив нові системи зв’язків з органами влади, а пізніше – Ярослав Співак, який започаткував традиції зустрічей ліквідаторів з молоддю.
“Кожен із них залишив свій слід: Іванько дав легітимність, Правило – системність, а Співак – людяність. Я намагаюся підтримати те, що вони побудували.”
Збереження пам’яті
Сьогодні “Спілка” має важливу мету – зберегти пам’ять про ліквідаторів. Не в архівах, а в живих людях. За підтримки міської влади готують фотоальбом про ліквідаторів. В краєзнавчому музеї Звягеля відкрили експозицію про земляків, що працювали в зоні. Також готуються матеріали для обласної Книги пам’яті “Чорнобильська трагедія”.
Особливо важливими є зустрічі з молоддю: в школах, бібліотеках, у Палаці дітей і молоді. Два рази на рік організовують події до дня пам’яті.
“Найскладніше – не розповідати, а зупинитися. Бо коли починаєш – важливо, щоби вони усвідомили: це не підручник, це реальність.”
Покоління і нинішня війна
В кінці розмови згадуємо про війну. Ліквідатори часто вже немолоді й мають свої проблеми, але не стоять осторонь від нинішніх викликів.
“До війська пішли сини, дочки, онуки. Ми допомагаємо, беремо участь у волонтерстві. Ніхто не говорить: “Я своє відробив”.
Він задумується, дивлячись у вікно: “Ми вже воювали з невидимим ворогом. Радіація не видима, але вбиває. І зараз, спостерігаючи за агресором, зрозуміло: якщо опору не видно, це не значить, що її немає.”
“Спілка” живе доти, поки є кому захищати
Запитую про майбутнє організації: що буде, коли ліквідаторів стане катастрофічно мало? Він підтверджує: “Поки хоч одна людина жива – “Спілка” буде жити. Доки ми можемо захищати права постраждалих – ми тут. А коли нас не стане, залишаться пам’яті, фотографії й музейні експозиції. Особливо – ті діти, яким ми стигнули розповідати. Вони пам’ятатимуть…”
Довідка: Міськрайонне громадське об’єднання “Спілка – Чорнобиль” засновано 26 квітня 1991 року в Звягелі. За понад тридцять п’ять років роботи організація захистила права тисяч ліквідаторів та постраждалих від Чорнобильської катастрофи регіону. Спочатку в організації налічувалося 687 членів.
