Заздрість — одне з тих почуттів, про які майже ніхто не любить говорити вголос.
Ми легко визнаємо страх.
Розчарування.
Сум.
Навіть ревнощі.
А от сказати: «Я заздрю цій людині» — значно складніше.
Саме тому література так часто повертається до цього почуття. У хороших романах заздрість майже ніколи не існує сама по собі. Вона змішується з любов’ю, соромом, амбіціями, класовою нерівністю, дружбою та бажанням стати кимось іншим.
Іноді вона руйнує людину.
Іноді — змушує її діяти.
А іноді виявляється значно чеснішою емоцією, ніж ми готові собі дозволити.
Ось сім книжок, які дуже по-різному розбирають це «заборонене» почуття.
1. «Талановитий містер Ріплі» — Патриція Гайсміт
Том Ріплі не просто заздрить.
Він хоче буквально стати іншою людиною.
Його захоплює життя заможного Дікі Ґрінліфа: гроші, одяг, подорожі, легкість, статус. Спочатку Том лише хоче бути поруч із цим світом.
Потім — отримати його.
А далі межа між захопленням, заздрістю та одержимістю майже зникає.
Це, мабуть, один із найкращих романів про те, що відбувається, коли чужий спосіб життя здається настільки привабливим, що власний починає викликати огиду.
Чому читати: заради дуже незручного запитання — чи ми справді хочемо певну людину, чи просто хочемо її життя?
2. «Цікаві» — Мег Воліцер
Шестеро підлітків знайомляться в літньому творчому таборі й залишаються друзями на десятиліття.
У юності всі здаються однаково талановитими.
А потім життя починає розподіляти карти нерівномірно.
Хтось стає надзвичайно успішним.
Хтось заробляє більше.
Хтось має кар’єру, про яку інші лише мріяли.
І дружба поступово починає змішуватися із заздрістю.
Опис роману прямо називає серед його центральних тем талант, клас, гроші, владу та природу заздрості. (Christchurch City Libraries)
Чому читати: це дуже точна книжка про дорослу дружбу — коли ви любите людину, але іноді вам боляче дивитися, наскільки краще в неї складається життя.
3. «На схід від Едему» — Джон Стейнбек
Один із найдавніших сюжетів про заздрість — історія Каїна та Авеля.
Стейнбек перетворює її на масштабну сімейну сагу.
У центрі — брати, які змагаються за любов, схвалення та відчуття власної цінності.
І саме заздрість поступово переростає у щось набагато небезпечніше.
Роман свідомо переосмислює біблійну історію про Каїна й Авеля та показує руйнівні наслідки братнього суперництва, фаворитизму й відчуття, що когось люблять більше. (CloudFront)
Чому читати: щоб побачити заздрість не як дрібну слабкість, а як одну з найдавніших людських драм.
4. «Ребекка» — Дафна дю Мор’є
Уявіть, що ви виходите заміж за чоловіка, але у вашому шлюбі постійно присутня ще одна жінка.
Причому вона померла.
Ребекка — перша дружина Максиміліана де Вінтера — переслідує нову місіс де Вінтер буквально всюди.
Її краса.
Її стиль.
Її впевненість.
Те, як про неї говорять інші.
Головна героїня поступово починає порівнювати себе з жінкою, якої навіть немає поруч.
І це страшенно впізнаване відчуття.
Чому читати: роман чудово показує заздрість до ідеального образу, який ми самі створюємо у власній голові.
5. «Портрет Доріана Ґрея» — Оскар Вайлд
У цьому романі заздрість менш очевидна, але вона буквально просочується крізь сюжет.
Люди заздрять красі Доріана.
Молодості.
Його здатності залишатися незмінним.
А сам Доріан поступово стає одержимим тим, щоб не втратити перевагу, яка робить його особливим.
Найстрашніше тут не бажання бути красивим.
А страх перестати бути тим, кому заздрять інші.
Чому читати: Вайлд дуже точно показує, наскільки легко чужа заздрість може перетворитися на наркотик.
6. «Остання місіс Перріш» — Лів Константін
Це вже чиста заздрість у жанрі психологічного трилера.
Ембер Паттерсон дивиться на Дафну Перріш і бачить усе, чого їй бракує:
гроші;
красивий будинок;
статус;
ідеального чоловіка;
соціальне становище.
Вона не просто заздрить.
Вона вирішує забрати це життя собі.
Офіційний опис роману прямо наголошує, що Ембер втомилася бути «ніким» і заздрить життю багатої та привілейованої Дафни. (LitLovers)
Чому читати: це майже буквальна фантазія «я хочу її життя» — тільки доведена до дуже небезпечного фіналу.
7. «Заздрість» — Юрій Олеша
І нарешті книжка, яка навіть не приховує свою тему в назві.
Роман Юрія Олеші — історія людини, яка дивиться на новий світ, успішних людей і чужу впевненість із сумішшю захоплення, ненависті та безсилля.
Тут заздрість стає не просто особистим почуттям.
Вона пов’язана зі статусом, поколінням, суспільними змінами й відчуттям, що тебе залишили позаду.
Це значно більш дивна й складна книжка, ніж звичайний психологічний роман.
Але саме тому вона так добре працює.
Чому читати: щоб побачити заздрість не як слабкість характеру, а як реакцію людини, яка відчуває себе зайвою у новій реальності.
Чому ми так не любимо визнавати заздрість
Бо вона майже завжди говорить про нас щось неприємне.
Якщо я заздрю чужому успіху — можливо, я незадоволена власним.
Якщо чужим стосункам — можливо, мені чогось бракує у моїх.
Якщо красі — можливо, я надто жорстоко оцінюю себе.
Заздрість дуже рідко розповідає правду про людину, якій ми заздримо.
Натомість вона часто надзвичайно багато розповідає про наші власні бажання.
Саме тому книжки на цю тему так цікаво читати.
У чужих персонажах значно легше побачити те, що важко визнати в собі.
З якої книжки почати
За психологічним трилером — «Талановитий містер Ріплі».
За історією про дружбу й чужий успіх — «Цікаві».
За великою класикою — «На схід від Едему».
За готичною атмосферою — «Ребекка».
За книжкою про красу й нарцисизм — «Портрет Доріана Ґрея».
За максимальною інтригою — «Остання місіс Перріш».
А якщо хочеться найскладнішого й найбільш прямого дослідження самого почуття — «Заздрість».
Бо іноді література потрібна не для того, щоб зробити нас кращими.
А для того, щоб дозволити собі чесно побачити:
так, ми теж можемо заздрити. І це значно людяніше, ніж удавати, що такого почуття взагалі не існує.
