Начальник поліції Харківщини Петро Токар: Для вербування підлітків ФСБ використовує фейкові акаунти регіональних керівників

Харківська область стала ареною бойових дій із перших днів російського вторгнення. Це наклало відбиток на абсолютно всі сфери суспільного життя. Криміногенна ситуація – не виняток.

Начальник Головного управління Національної поліції в Харківській області Петро Токар в ексклюзивному інтерв’ю виданню “Думка” розповів про результати роботи за 2025 рік, про способи вербування українських підлітків російськими спецслужбами, про способи вилучення нелегальної зброї, правопорушення під час роботи ТЦК, повідомив про кадровий голод і зарплати правоохоронців у регіоні, а також розповів про свою візію розвитку системи публічної безпеки після війни.

Війна змінила роботу в багатьох структурах, змінила життя кожного із нас. Як війна вплинула на злочинність у Харкові?

– Взагалі, Національна поліція кожного року підводить підсумки щодо злочинності, тому що у нас, аналізуючи види злочинів, аналізуючи способи їх вчинення, аналізуючи осіб, які їх вчиняють, випрацьовується певний план протидії і документування тих злочинних проявів, які є новітніми для нас.

Тому і цього року Головне управління Національної поліції в Харківській області теж підвело підсумки. Якщо порівнювати 2024 і 2025 рік, вони обидва були у воєнний час, то у нас дещо зменшилася кількість реєстрацій кримінальних правопорушень. На 8% взагалі зменшилася реєстрація кримінальних правопорушень. Якщо у 2024 році ми зареєстрували більше 29 тисяч, то зараз ми зареєстрували за 2025 рік більше 23 тисяч кримінальних правопорушень різних видів. Зменшилася кількість тяжких злочинів на 18%.

Злочини вчиняються, змінюються тільки особи, які їх вчиняють. Якщо раніше Харків, ми досліджували, потерпав від “гастролерів”, тому що приїжджали сюди злодії, квартирники, розбійники, усі намагалися вчинити в Харкові кримінальні правопорушення і втекти з регіону, то зараз в більшості всіх випадків злочинів вчиняються місцевими громадянами.

Тому що є свій ефект і від блокпостів, які стоять на в’їзді в місто, на певних трасах заїзду в області. І тому особи бояться перетинати ці блокпости, боючись бути викритими на тому, що вони або після вчинення кримінального правопорушення будуть затримані, або ще на первинному етапі, як профілактичний захід, можуть бути викриті на своїх злочинних намірах.

Хочу сказати, що у нас за 2025-й рік зареєстровано 92 вбивства. Це найбільший показник взагалі по регіонам України, ми досліджували для себе. Більше такої кількості вбивств не зареєстровано в жодному регіоні України. Але з 92 вбивств у нас 91 фактично розкрито, тільки одне вбивство залишається не розкрито. Нами ведеться досить кропітка робота для того, щоб його розкрити.

У нас залишається один розбійний напад нерозкритий, хоча ми теж працюємо в цьому напрямку. Я пам’ятаю цей розбійний напад. Це в липні місяці в Барвінківській громаді напали на фермера, забрали в нього 38 тис. грн, погрожували пістолетом та ножем. Причому особи умисно були одягнуті в камуфльовану форму для того, щоб збити нас зі сліду, щоб ми повністю звернули увагу виключно на військових, хоча насправді ми вже розуміємо, що це не військовослужбовці Збройних Сил України зробили цей розбійний напад.

Також у нас залишається нерозкритим всього на всього один грабіж. Це досить суттєво для нас, як для підрозділу Національної поліції. Теж пам’ятаю цей грабіж. Це в жовтні місяці в селі Огульці залізли до стареньких бабусі й дідуся до будинку, звідки теж викрали їхнє майно. Теж ми працюємо над розкриттям цього кримінального правопорушення і, думаю, що найближчим часом ми його розкриємо.

Якщо ще порівнювати реєстрацію і злочинність, то дещо менше ми зареєстрували в 2025 році крадіжок. Ми їх зареєстрували, якщо я не помиляюся, 2550. Розкрили з них 1448 крадіжок. Це 58% від числа скоєних. Взагалі це дуже нормальна цифра. Якщо порівнювати з європейськими державами-партнерами, у них 20-30% вважається більш-менш нормою. Якщо ми говоримо зараз про 58%, то це більше, ніж половина. Для мене як для керівника це досить нормальний показник.

Ну, і звичайно нашою великою проблемою залишається шахрайство. Ми за 2025 рік зареєстрували їх 3600. Із них розкрили всього на всього 850, якщо бути точним. І це складає 24,5%. Фактично це досить мала кількість розкритих шахрайств, але всі ми прекрасно розуміємо, що більшість шахрайств вчиняється за допомогою інформаційних технологій.

Здебільшого зловмисники зараз, як ми розуміємо, перебувають за межами України і фактично вони дистанційно організовують вчинення всіх цих кримінальних правопорушень. Більшість цих грошей зараз розкидається на криптогаманці, з криптогаманців переводяться на інші рахунки, які перебувають зараз і відкриті за кордоном. І це ще більше ускладнює процес документування злочинної діяльності, більше ускладнює процес доказування і притягнення до відповідальності.

Нерідко ми для себе відмічаємо також у шахрайствах, що свого часу люди, які оформлювали мікропозики, надавали свої документи, і зараз ці документи гуляють в руках зловмисників, вони ними прикриваються. Особливо ми зараз для себе визначили пріоритетом, що там, де військовослужбовці є потерпілими, ми в першу чергу вкидаємо всі сили на розкриття саме цих кримінальних правопорушень. Адже вони зараз перебувають в окопах, вони на лінії бойового зіткнення. Якщо не помиляюся, у нас майже 80 випадків, коли їх обманули на тому, що вони хотіли купити для своїх підрозділів чи для себе автомобіль.

Причому автомобілі всі не люксового сегменту, а автомобілі всі пікапи в основному, джипи в основному. Ми розуміємо, що це для потреб Збройних Сил України. І коли вони перераховували гроші і їх запевняли шахраї через месенджери, що вони є живими людьми, кидали документи сторонніх осіб, підтвердження тому, що вони зараз на кордонах, підтверджували, кидали документи про те, що там вже фото митної декларації, вони вже там от-от, дайте тільки гроші. І наші військові перераховували по-різному, там 50 тисяч, 200 тисяч, 300 тисяч, суми є різні. І потім, звичайно, шахраї зникали, а військові залишалися ні з чим. Втрачали і гроші, і втрачали автомобіль.

Ми зараз акумулюємо певні кримінальні провадження, ми бачимо однотипність, ми бачимо схожість, ми бачимо використання одних і тих самих документів, за певними ланцюгами ми бачимо, що кошти все ж таки виходять в одну з країн європейських. Ми розуміємо, що наші громадяни України виїхали свого часу в цю європейську країну і там організували досить таку стійку мережу, і ця мережа займається саме цим видом злочинної діяльності.

Дещо новим для нас викликом стало вчинення підпалів на замовлення з використанням дистанційного вербуванням ФСБ Росії нашої молоді. Для нас новими злочинами є, звичайно, ст. 258 КК України. Це терористичний акт, ми ніколи ними не займалися. Зараз ми спільно зі Службою безпеки України вже виробили певні алгоритми і вже знаємо чітко, яким чином викривати, яким чином доказувати, щоб притягувати таких осіб до відповідальності. Ну і колаборація. Колаборації раніше ніколи не було. Ми стикнулися з цим вперше під час повномасштабного вторгнення, але теж на сьогоднішній день розуміємо чітко, як розслідувати.

У 2025 році депутат Мезенцева Марія внесла законопроект до Верховної Ради, і він був затверджений, про те, щоб строки по колабораційній діяльності не включалися до загального строку ведення дізнання, тому що у дізнання є свої межі, і розслідування колабораційної діяльності вже виходило за ці межі, треба було щось з цим робити, то ми, як першопроходці в Харківському регіоні, зрозуміли, що треба щось змінювати. Я вдячний поліцейським, що проявили ініціативу, звернулися до народного депутата, і народний депутат за своїм зверненням ініціював, цей законопроект прийняли за основу. Зараз ми маємо в законний спосіб можливість розслідувати всі злочини колабораційної діяльності в рамках дізнання.

Досить поширена проблема – вербування з боку ФСБ через різні месенджери. Яким чином це відбувається?

– Чому підлітки особливо вразливі? Тому що для них сума 1000 гривень, 2000 гривень, 5000 гривень – це досить велика сума. Дорослі люди не так піддаються на ці матеріальні заохочення, дорослих людей важко обманути. Неповнолітні більш довірливі.

Причому мотиви різні. Здебільшого, так, це кошти. Але я знаю випадки, у нас в Харкові не зареєстровано, але по Україні були випадки, коли використовували акаунти керівників обласного рівня. Під час вербування кидали документи, або фото, або фото акаунтів і казали: “Я не можу працювати офіційно, ми встановили, що цей військовослужбовець є кріт російської федерації, з ним треба розібратися за Україну, за її волю, за державну цілісність”. І неповнолітні думали, що вони вчиняють правильно, працюють на Україну. Під цією егідою вони підпалювали автомобілі або вчиняли замахи.

Тому є такі випадки. Способи вербування найрізноманітніші. У нас у Харкові фіксувалися способи вербування. Це в основному на сайтах WorkUA і є харківський телеграм-канал, де пропонують зазвичай незначний заробіток 2-4 тис. грн. Спочатку дають разові незначні завдання, перенести щось кудись, а потім вже з кожним разом завдання складніші, складніші. І на фоні оцього листування завжди представники російських спецслужб розуміють, наскільки вони можуть глибоко цю особу завербувати, і тоді вже дають завдання по складності, можливо, навіть на кримінальне правопорушення.

Можна говорити, що російські спецслужби доволі сильно проникли в наш інфопростір і взаємодіють різними способами?

– Інтернет-мережа – це ж відкритий ресурс, тому зареєструватися на будь-якому телеграм-каналі і працювати під певним акаунтом не є взагалі проблемою.

Ви сказали, що за статистикою в Харкові і в області за рік було 92 вбивства. Доволі велика цифра, найбільша по регіонам України. Дуже багато зараз у мережі кажуть, що нібито Україну чекають другі 90-ті після завершення війни. Як ви ставитеся до цього твердження?

– Ці дослідження ґрунтуються на основі того, що відбувалося після Першої світової війни, після Другої світової війни. І є ж війни в інших регіонах, та ж сама Грузія, Чечня і все решта. Коли ми розуміємо, що відбувалося повоєнний час в інших країнах, в тому числі і в нашій, у 1940-х роках, ми розуміємо, що це дійсно очікує нашу державу і тепер в повоєнний час. Звичайно, що ми до цього готуємося.

Я свого часу, до речі, був в урядовій делегації до Хорватії. Хорватія теж перенесла війну, і в повоєнний час вони теж стикнулися з певними проблемами. Вони повертали свої території двома шляхами. Перший шлях – це було силове повернення своїх територій до держави. І другий шлях – це було правове повернення до держави. І серби, і хорвати – це були непримиренні вороги, які на основі релігійної нетерпимості вважали один одного ворогом.

Хорватія пішла цікавим шляхом. Вони створювали в поліції двох начальників поліції в певних регіонах. Начальником поліції був хорват, начальником поліції був серб. Але вони всі рішення приймали вдвох. Там всі документи підписувалися двома керівниками. Це і патрулі, які виходили на вулицю патрулювати, чи звільнені території, чи території, які були свого часу під окупацією, теж виходили патрулювати, і хорвати, і серби по національності. Для чого? Щоб не звинуватив жоден місцевий мешканець в тому, що до нього якось не так ставляться на основі релігії або на основі його національності. Звичайно, що у нас, скоріш за все, ця модель прийнятна не буде.

Ще мені сподобалася в Хорватії модель, що робити зі зброєю. На руках залишалося дуже багато зброї, вони дуже боялися, щоб ця зброя не пішла на вулиці і не вчинялися кримінальні правопорушення із застосуванням зброї. Вони оголошували теж місячники добровільної здачі, різні підходи в них були – воно все не діяло.

І вони випросили, як вони нам розказували, гроші в Європейського Союзу і запровадили купівлю зброї в населення. У повоєнний час роботи як такої не було, всі люди в основному працювали на відновлення інфраструктури, на відновлення міст, які були знищені війною, їм пропонували за автомат 1,5 тис. євро. І звичайно, кожен, у кого десь був захований автомат, цей автомат продавав державі, отримував 1,5 тис. євро, для них це було плюс. Досить цікавий підхід. Чи буде запроваджений він у нас в Україні, достеменно ми не розуміємо, але ми такі всі позитивні приклади, які застосовували інші держави, для себе помічаємо, щоб, можливо, в майбутньому їх застосовувати.

Те саме може стосуватися і військових. Але військові – це ще й ті люди, які мають навики володіння зброєю, які можуть фактично бути використані кимось як знаряддя вчинення кримінальних правопорушень. Звичайно, для цього ми ведемо в державі ветеранську політику. Ми хочемо максимально всіх військовослужбовців, які будуть звільнятися за повоєнний час, знайти їм роботу, щоб вони мали заняття, щоб вони працювали. Бажано, щоб ця робота була більш-менш фаховою для них, щоб це приносило їм задоволення, щоб вони отримали задоволення від цієї роботи і отримали гідну заробітну плату.

Це теж досить важливо, тому що зараз, воюючи, вони отримують умовно 100 тис. грн, можливо, більше, і людина фактично звикає до такої кількості грошей. Якщо зараз він прийде в цивільне життя і піде, наприклад, на якусь роботу, будь-яку, і зарплата буде 20 тис. грн, то це буде дуже великий для людини дисонанс. Людина буде шукати, можливо, якихось додаткових підробітків, і саме цей момент додаткових підробітків теж можуть скористатися певні особи, які можуть залучити осіб до незаконної діяльності.

Звичайно, що нас 90-ті роки не очікують в тій іпостасі, коли були 90-ті роки, тому що 90-ті роки – це тільки період становлення державності, і, звичайно, різні інституції по-різному працювали. Зараз вже, звичайно, такого держава не допустить. Ми як правоохоронні органи то, звичайно, цього не допустимо, але ми націлюємо своїх поліцейських на те, щоб вони готувалися до найгіршого.

До того періоду, що, можливо, навіть нам доведеться свого часу при вчиненні якихось кримінальних правопорушень з використанням зброї застосовувати зброю на ураження. Можливо, до цього треба готуватися. І зараз в інтернеті ми бачимо різні публікації, відеоролики, де, на мою думку, поліцейський міг би застосувати, в нього були правові підстави застосувати зброю. Звісно, зараз на підставі цього, у нас немає сформованої думки в суспільстві, що поліцейський може її застосувати. І кожне застосування зброї поліцейським, навіть у законний спосіб, може бути сприйнято суспільством як якийсь злочин і може викликати хвилі протестів, як це інколи відбувається в інших державах.

Тому це досить виважені процеси, ми до них, звичайно, готуємося, націлюємо, в поліцейських ми приймаємо додаткові заліки, формуємо певні моделі, які в них можуть виникнути під час несення служби, для того, щоб вони хоча б були морально готові до цього, що, можливо, буде ймовірність застосування зброї на ураження.

Наскільки частими є випадки в Харкові та області використання нелегальної зброї і боєприпасів?

– Ми в 2025 році провели 78 оперативних закупівель зброї. Якщо говорити про 2024 рік, то у 2024 році ми таких закупівель зробили 62 чи 64. Ми вважаємо, що більший ризик приносять ті особи, які намагаються цією зброєю торгувати. Тому що одне діло, коли ти зберігаєш незаконну зброю в себе вдома і чекаєш якогось часу, щоб її застосувати, тому що з якою метою більшості кажуть, я хочу захистити свою домівку від, можливо, якогось там колись нападу

А інша справа, це ті особи, які зберігають не одну одиницю зброї, а декілька одиниць зброї і ще намагаються її продати. Не розуміючи навіть, кому вони намагаються продати цю зброю. І у нас є випадки, коли ми навіть закупляли гранатомети. Ми закупляли гранатомети. Звичайно, всі ці оперативні закупівлі, вони в подальшому реалізовані з затриманням усіх осіб, які торгували цією зброєю.

Вилучена зброя, яка була предметом торгівлі, і вилучена зброя, яка зберігалася в місцях-схронах і сховищах. Ми розуміємо, що ця робота ще не достатня. Ми напрацьовуємо цей напрямок. І також ми відслідковуємо можливість торгівлі зброєю за межами нашої області. Тому що такі регіони, як Харків, Суми, Запоріжжя, Донецьк, там, де відбуваються бойові зіткнення, – це найбільші регіони, де може бути ця зброя концентрована.

Нерідко ми виявляємо зброю навіть в осіб, які свого часу були в окупації. От вони кажуть, росіяни втекли, Збройні Сили України наступали, був певний буферний момент, ми вийшли на вулицю, зайшли в приміщення, де базувалися росіяни, стояли автомати, тобто росіяни покидали автомати. Звичайно, що з цими автоматами зробили? Вони кажуть: ми, як нормальні українці автомати забрали собі в підвал, бо ми хотіли їх в подальшому використовувати для захисту своєї домівки. Звичайно, ці автомати були вилучені, але такі факти є і ми розуміємо, що концентрація в нашій області, в нашому регіоні такої зброї теж присутня.

Але все одно так званий чорний ринок доволі активно працює в різних регіонах.

– Ви знаєте, є золоте правило економіки, коли є пропозиція, є попит. Тому дійсно, чорний ринок, він існує, ми з ним боремося, і я хочу сказати, що навіть зараз складно сказати про якісь середньоринкові ціни на чорному ринку на зброю. Адже ми відмічали для себе, що один суб’єкт продавав пістолет за 500 доларів, а інший хотів за нього 5 тисяч євро.

Тобто ціни по-різному варіюються, це називається “як за скільки продав, за стільки ти і заробив”. Єдине, що вся ця зброя, треба ще розуміти, кому вона продається. Ми розуміємо, кому вона продається. Кримінальні елементи на зараз, ті, які мають кошти, вони в пошуку для того, щоб мати цю зброю. У них вважається, що силовий блок, їх називають силовим блоком, повинен бути озброєний.

Також хочеться обговорити доволі поширену проблему. Досить значна кількість харків’ян виїхала з міста ще на початку повномасштабного вторгнення. Чи є в поліції таке поняття як кадровий голод?

– Я не скажу, що саме в Харківській області найгірша ситуація з кадровою політикою Національної поліції. Взагалі чисельність Національної поліції в Харківській області – це 7900 поліцейських. Це якщо округлити. На зараз ми маємо виключно поліцейських, тому що у нас, крім поліцейських, ще працюють держслужбовці, обслуговуючий персонал і інші. То я назвав цифру всіх. Ми маємо 6123 поліцейських станом на сьогодні.

1124 поліцейських мені зараз не вистачає. Це десь 15% взагалі від загальної чисельності. Я знаю, що по Україні є регіони, де некомплект, ми його називаємо некомплектом, становить і 30%, і 35%. Це дуже багато.

Якщо враховувати, що в нашому Харківському регіоні у мене є спеціальні підрозділи, яким дозволено брати участь у бойових діях, вони беруть зараз участь в бойових діях, і у нас в ГУНП в Харківській області 438 поліцейських зараз виконують бойові завдання. Тобто це майже 500 чоловік. Це знову ж таки від 6 тисяч ще мінус 500, і ти маєш 5,5 тисяч поліцейських. На сьогодні ще є інші завдання, які ми виконуємо, і дуже складно якісно виконати ті функції, які на нас покладені законом про Національну поліцію. Звичайно, що є у нас заклади зі специфічними умовами навчання, які випускають саме курсантів, які навчаються 4-5 років. І ми за рахунок них заміщаємо ці вакантні посади. У нас в цьому році планується 146 курсантів в березні місяці, але вони все одно не покриють той дефіцит кадрів, який ми маємо на сьогодні.

Досить серйозною стало те, що свого часу особам віком 22-23 роки дозволили виїхати за кордон. А як тільки дозволили виїхати за кордон, у мене майже 70, по-моєму, рапортів, лягло на стіл, це як дівчат, так і хлопців, що вони всі хочуть виїхати за кордон. Коли з ними спілкувалися і задавали їм питання: куди ти їдеш за кордон, хто тебе там чекає. Були такі випадки, коли навіть ні родичів, ні друзів, люди просто їхали навмання. А чому? Бо на їхню думку, вони не бачили свого майбутнього в Україні, і тим паче в поліції. При тому, що були такі, що 4-5 років відучилися в навчальних закладах зі спеціальною умовою навчання, прийшли і рік-два працювали, і досить непогано працювали. Я не скажу, що намагалися звільнитися ті, якому ця робота важка. А хотіли звільнитися й нормальні. Звичайно, з деякими з них говорили, дехто забирав рапорт цей, але все одно деяка частина людей звільнилася саме і виїхала за кордон.

Є категорія осіб, звичайно, які досягли пенсійного віку. У нас, у Національної поліції, якщо ти досяг і маєш вислугу 25 років, або досяг 45-річного віку, ти маєш право йти на пенсію. І такі особи є, які знають про те, що в них або троє дітей, або вони звільнені від мобілізації, не підлягають мобілізації, то звичайно вони звільняються на пенсію, шукають додаткову якусь роботу, отримують і пенсію, і додаткову роботу. Таким чином, їхнє грошове забезпечення на нормальному рівні, і вони можуть забезпечити своїх дітей.

Як не крути, все одно в Національної поліції зарплата на сьогоднішній день не є настільки конкурентною на ринку праці, щоб ми могли казати, що до нас будуть в чергу вишиковуватись і йти працювати. Зазвичай, до нас йдуть працювати виключно ті, які за покликанням хочуть стати поліцейськими, і ті, які фактично випустилися з закладів зі специфічними умовами навчання. На сьогоднішній день ми як Національна поліція оголошуємо набір на заміщення вакантних посад, але ми намагаємось брати тільки тих осіб, які не підлягають мобілізації, щоб не звинувачували поліцейських в тому, що ми люди, які йдуть в поліцію, уникають мобілізації і не воюють в Збройних силах України.

У нас є певні критерії. Якщо людина хоче до наших спеціальних підрозділів, які можуть воювати, то, звичайно, ми беремо їх без обмежень. Навіть якщо він підлягає мобілізації, ми його беремо до себе в Національну поліцію, бо розуміємо, що він буде воювати що в Збройних силах України, що в складі Національної поліції у спеціальних підрозділах.

Якщо не помиляюся, зараз поліцейський отримує ставку і бойові виплати. Тобто це мінімум 50 тисяч може бути.

– Так, але це тимчасова додаткова грошова винагорода, яка виключно діє під час спеціального правового режиму воєнного стану. Якщо воєнний стан буде відмінений, то додаткова грошова винагорода в 30 тисяч виплачуватись не буде.

Усі, хто приходять на роботу, вони ж не приходять на якийсь період – на рік, на два. Якщо прийшов і вибрав для себе цей напрямок, то, звичайно, людина бачить в себе якусь далекоглядну перспективу. Тому що у нас звання, вислуга, воно все ж накопичується, накопичується. Чим довше ти служиш, тим більше зарплату ти отримаєш.

Середня заробітна плата на сьогоднішній день, якщо взяти в цілому по Головному управлінню Національної поліції, то це десь 24,5 тис. грн. Це без урахування додаткової грошової винагороди. Сержант – це 18-19 тисяч. Це початковий етап. І доплата в 30 тисяч гривень. Харківський регіон визначений в переліку постанови 168 Кабінету міністрів України, яка визначила, що ті, хто перебувають в зоні ведення бойових дій, а в Харківській області є зона ведення бойових дій, то всі отримують 30 тисяч. В інших регіонах мають додаткову грошову нагороду в 10 тис. грн.

Уявіть собі, сусідня Полтава – і зарплата в поліцейського не 50, а зарплата в поліцейського 35. А я знаю на сьогоднішній день є супермаркети, які пропонують своїм охоронцям вже 35 тис. грн на старті. При тому, що добу він працює і дві доби він знаходиться вдома. Тому говорити, що це конкурентна заробітна плата – це напевно ні про що не говорити.

Усі, хто працюють на території Харківської області поліцейськими, вони отримують додаткову грошову нагоду в 30 тисяч. Без неї це 18 тисяч, але це сержантський склад. Офіцерський склад – це 23-24,5 тисячі. Я говорю за 24,5 тисячі – це середня заробітна плата взагалі по головному управлінню.

Спеціальні підрозділи, які безпосередньо на лінії бойового зіткнення, і ті підрозділи поліції, які знаходяться в зоні ведення активних бойових дій, у нас є Борова, у нас є Куп’янськ, Бурлук, Дворічна, Вовчанськ, ці підрозділи ще мають додаткову грошову нагороду, але тільки за виконання заходів забезпечення відсічі збройної агресії.

Сергій Болвінов нещодавно залишив посаду керівника слідства, його перевели на Київщину. Що послугувало причиною, якщо не секрет? Це власне бажання було, чи якісь інші моменти?

– Ні, це виключно власне бажання. Він давно до мене підходив і говорив про те, що його сім’я почувалася в безпеці в столиці. Вони свого часу застали, будемо так говорити, активні бойові дії на території міста Харкова. І він як батько для своїх дітей, звичайно, прийняв рішення про те, що безпечніше буде їм за межами Харківської області.

І, звичайно, бачити їх виключно на вихідних, коли він їздив, відпрошуючись до столиці, і навідувався до них раз на тиждень, ну, напевно, така неприйнятна ситуація була в сім’ї. Він підходив до мене не один раз, що якщо буде можливість, чи зможу його відпустити для того, щоб він міг бути поближче з родиною. І так склалося, що в Київській області звільнилося місце, він підійшов, каже, я буду переводитись, якщо ви не проти. Я розумію ці моменти життєві. Він подав рапорт, перейшов на рівнозначну посаду.

Важке рішення для вас було?

– Для мене? Так. Тому що Сергій Петрович тут досить давно працює і з самого початку війни він фанатично налаштований був на свою роботу, яка пов’язана з документуванням воєнних злочинів.

У нього в кабінеті була дуже серйозна схема певних військових злочинців, не можу розголошувати більше відомості, де було навіть зібрано, як у детективах американських, зв’язки з ниточками. У нього в службовому кабінеті була велика схема військових злочинців Російської Федерації, які свого часу зробили тут, на території Харківської області, кричущі військові злочини. Він кожного дня спостерігав за тим, яким чином слідчі документують і які докази є того, щоб у майбутньому можна було цих військових злочинців притягнути до відповідальності.

Плюс, він досить є цікавим спеціалістом в розвитку інформаційних технологій. Він теж гнався за всім сучасним – програмне забезпечення. Ним було організовано і зроблено певну програму, яка дозволяла в планшеті слідчого, розслідуючи кримінальне правопорушення, ввести прізвище в колонку – і тобі програма видасть в інших фактах, де фігурувало це прізвище. Ви уявіть, скільки у нас воєнних злочинів! Зараз, по-моєму, ми за 30 тисяч перевалили в реєстрації. Для слідчого це важливо, тому що слідчий прекрасно розуміє, що оцей епізод є маленькою частинкою інших епізодів. Це заслуга Сергія Петровича, він це почав, він це доробив і доробляє.

Усе, що він в Харкові напрацював, він, звичайно, і нам залишив своє надбання. Ну, і я знаю, що він розвиває зараз Київські області теж ці самі напрямки. Для того, щоб документувати Бучу, Ірпінь і ті інші населені пункти, де теж були масові військові злочини.

До моменту, коли вас призначили начальником поліції в Харківській області, ви працювали на Сумщині. Як на мене, ці два регіони все одно мають значну схожість, вони обидва прифронтові. Наскільки вам допоміг попередній досвід в цій роботі?

– У Сумській області вперше я стикнувся з тим, що обстрілюються прифронтові громади. Звичайно, що свого часу, коли я там перебував, не було порушено державний кордон України. Усі війська Російської Федерації стояли за межами державного кордону України і виключно обстрілювали зі своєї території населення, мирне населення, населені пункти.

Стикнулися ми вперше з тим, що російські спецслужби вербують людей. Це був досить цікавий досвід. З тим стикався вперше. З Службою безпеки ми завжди проводили фільтраційні заходи.

Ми в Сумах створили протишахедні групи. Ми кажемо, у нас є пікапи, у нас є кулемети, є люди, які можуть стріляти. Ми готові допомогти. Три екіпажі я вам даю, працюйте. Коли формували ці екіпажі, звичайно, хотілося, щоб не просто була одиниця, а щоб вона була ефективна одиниця. Тому закупівля планшетів, лазерів, потім формування певної платформи, яка на себе бере силу віддачі. Тобто все це досить цікавий життєвий момент, і це досвід.

Якби не був я в Сумському регіоні, звичайно прийти в Харківський регіон і стикнутися з цим вперше в більших масштабах, це було б, напевне, для мене складно. А так, дійсно, Сумська область дала мені досить хороший досвід в плані саме документування воєнних злочинів, організації евакуаційних процесів.

Донеччина була першим регіоном, де були створені підрозділи “Білих Янголів”. А Сумщина – другим регіоном. І там є така вже всім відома Олена Ставицька, яка прийшла, я пам’ятаю, тоді на конкурсний відбір. На конкурсний відбір їх прийшло майже 40 чоловік, а нам потрібно було 16, по-моєму. І ми перше, що зробили, записали всі ролики, які були в Донецькій області, де влітають дрони в машину, де на ходу руку відриває поліцейським, де вони там самі собі джгути накладають, не зупиняючись.

Ми показали їм оцей ролик, тому що всі думали, що “Білі янголи” – це іміджева виключно служба, яка займається тільки піарщиною. Коли ми їм показали це відео в Сумах, то половина кандидатів сказали, що вони не готові морально.

Я дивлюсь, там дівчат досить багато пішло, а Олена залишилася. Звичайно, я звернув увагу, що в неї досить довгий манікюр, що в неї нарощене волосся, мейкап. Я кажу: ви впевнені в тому, що вам це потрібно? Вона каже: я впевнена і я буду. Коли на сьогоднішній день я бачу, що вона отримала нагороду від президента, що вона впізнавана людьми, і вже, напевне, стала символом “Білих Янголів” у Сумській області, мені це приємно, якщо чесно.

При переході з Сумщини на Харківщину відчули якийсь контраст? Чи комфортно вам зараз в цьому регіоні?

– Тут не про комфорт, тут про роботу більше. Є, звичайно, відмінність в ментальності. Люди, як правильно це сказати… Північ Сумської області – вони дещо ментально більше схожі на Росію. Дуже близько знаходяться. У кожного є багато родичів зараз за межею державного кордону, пункти переходу і все решта.

У Харківській області цього немає. Оскільки я проїздив по прифронтових громадах і спілкувався з громадянами, це більш проукраїнське населення.

Ви говорили про підрозділ “Білі Янголи”. Як зараз він працює в Харківській області? Наскільки активно?

– Вони досить активно працюють. Ми у вересні їх презентували. Вони були в Донецькому регіоні, частина поліцейських проходили практику і досвід набували. Частина – працювала в Сумському регіоні, саме в активних фазах евакуації з територіальних громад, де ведуться активні бойові дії. Після того ми, наскільки могли, забезпечили їх транспортом.

Вони на сьогодні мають два броньованих буси, повністю укомплектованих тим необхідним обладнанням, яке їм потрібно. Вони мають два броньованих джипи підвищеної прохідності на базі Toyota Land Cruiser 300, вони мають пікап, два пікапи вони мають. Тобто по транспорту вони повністю забезпечені, по обладнанню, по приладах РЕБ – теж вони забезпечені. Обладнання, яке їм потрібно, все в них є, вони працюють.

У нас в Харківському регіоні є координаційний центр з питань евакуації, усі заявки приходять в координаційний центр. Координаційний центр оперує всіма учасниками евакуаційних процесів. У нас, якщо я не помиляюся, 26 благодійних організацій, громадських організацій, які задіяні в процесі евакуації. У тому числі й Національна поліція, в тому числі й Державна служба з надзвичайних ситуацій, і волонтерські організації. І от коли приходять заявки, координаційний центр їх зразу розкидає по мірі можливості.

Звичайно, у нас є Загін швидкого реагування Червоного Хреста, який має машини підвищеної прохідності. І от найгірші зони, звідки треба евакуйовувати, зазвичай, бере на себе ДСНС, поліція і Загін швидкого реагування Червоного Христа, тому що вони мають обладнання для цього.

Є, звичайно, і волонтери, які на свій страх і ризик, не маючи броньованих автомобілів, беруть прості буси і вивозять людей зі складних регіонів.

Увесь цей процес розгалужений. Не можна сказати, що тільки поліція займається евакуацією. Якщо є щось критичне, нам дзвонять і питають: ви зможете звідти забрати? Так, ми зможемо. Ми приїжджаємо, дивимося з військовими, наскільки це можливо. В народі кажуть, чисте небо чи брудне небо. І, звичайно, ми проводимо евакуацію.

Ми навіть вже дійшли до того, можливо, ви бачили в інтернеті, ми вже евакуюємо громадян на НРК. Зокрема, з Куп’янська вивезено двох громадян на роботі.

Хто ініціював застосування роботів для евакуації?

– Насправді новий начальник Управління поліції охорони теж досить такий завзятий чоловік. Ще в Сумській області він каже: я хочу допомагати чимось, чим я можу допомогти? Я кажу, Олександрович, у вас же там є спеціалісти, які вставляють охоронні сигналізації, вони ж спеціалісти, вони паяють, може, ми їх навчимо, вони щось будуть робити? Він приходить якось до мене через 10 днів і каже, я буду робити в FPV-дрони. Я кажу, яким чином? Я вже все продумав, хлопців знайшов, в мене є кімната, ми будемо робити там 10-20 дронів на місяць. Звичайно, це капля в морі, але 10-20 дронів для поліції. Він каже, я буду передавати спеціальним підрозділам поліції.

Коли він прийшов в Харківську область, каже, давайте тут робити дрони. Я кажу, тут змінилася кон’юнктура, давайте подумаємо на щось інше. І його ідея почати робити наземні роботизовані комплекси. Оцей дрон, який зараз возить з Куп’янська людей, це виключно виріб поліції охорони. Ми закупляємо все обладнання, а його спеціалісти паяють, варять, зварюють, скручують, роблять, модернізують. Єдине, що ми беремо тільки софт, тому що у нас софту немає. Беремо софт, ну і звичайно ідею. Ідею теж попросили в одного чоловіка, який займається цим серійно.

По-перше, це досить здешевило сам виріб, плюс ми бачимо від нього ефективність. У нас вже два НРК знищених, тому що ворог теж розуміє, що цей НРК нам досить допомагає, адже цей НРК – це можливість, по-перше, провізію привезти нашим хлопцям, які знаходяться на бойових позиціях, по-друге, це вивести поранених ми можемо звідти і виконувати інші функції.

Я пам’ятаю, приїхав під Куп’янськ, мені хлопці кажуть: шеф, треба поставити переговорний пристрій. Я кажу, навіщо вам переговорний пристрій, щоб ви десь з 20-кілометрової зони через мікрофон з кимось спілкувалися? Ну треба, воно пригодиться. Ми зробили переговорний пристрій і з жінкою говорили через переговорний пристрій.

Тобто ось цей НРК може говорити з людиною, передавати інформацію?

– Так, це як домофон. Ти натискаєш кнопку, спілкуєшся з кимось, така сама ситуація тут.

Скільки коштує ось така одна міні-людинка?

– Не дешево, але не дуже дорого.

Більше 2 тисяч доларів?

– Так, набагато більше. Це комерційна тема.

Ви ще говорили про створення груп винищувачів “Шахедів”, як це було на Сумщині. На якому етапі ця ініціатива на Харківщині?

– На Сумщині ми працювали з МВГ-шками. Це мобільні групи вогневого враження повітряних цілей. Це пікапи, кулемет 12,5 мм калібр, але там є обмеження по висоті польоту “Шахеда”. Якщо “Шахед” летить на висоті двох кілометрів, то ти його вже кулеметом не дістанеш. Тому вони неефективні, коли “Шахеди” високо летять. А зараз зазвичай вони всі летять високо. Причому високо летять на підльотах до цілі, а потім, коли вже заходять безпосередньо на цілі, вони знижуються максимально в міській забудові. Як ви бачите, по Києву вони ж летять майже над багатоповерхівками, і інколи зачіпають ці багатоповерхівки.

Зараз є ідея, у нас є досить багато поліцейських, які є спеціалістами в керуванні безпілотних літальних апаратів різного типу, мультикоптери, квадрокоптери і на крилі. Ми вчимося зараз. І є така думка, зараз ми чекаємо обладнання, як тільки приїде обладнання, ми як Національна поліція готові будемо долучитися до групи винищувачів дронів.

Але ми будемо працювати дронами-перехоплювачами. Тобто екіпаж буде мати дрони-перехоплювачі. Їм буде визначатися сектор і якщо в тому секторі буде якийсь “Шахед”, будь-який БПЛА, який зможуть дістати дроном-перехоплювачем, вони будуть його уражати. Зараз ще ми на стадії формування і я думаю, що у 2026-му році запустимося повноцінно, навіть в першій половині 2026-го року ми повноцінно запустимося.

Тобто це ідея реальна і вона незабаром буде реалізована?

– Вона вже на стадії реалізації.

Найголовніша тема, я думаю, яка турбує всіх глядачів – “мене сьогодні побив ТЦК-шник”. Ми це чуємо майже в кожній групі. Яку конкретну роль відіграє зараз поліція під час роботи з працівниками ТЦК?

– Поліцейські входять у групи оповіщення. У нас 64 групи на сьогоднішній день працюють по Харківській області. Завдання груп оповіщення – це перевіряти осіб призовного віку. Я знаю, що є групи оповіщення, які працюють без поліцейських.

Зазвичай, я вимагаю, щоб у групах оповіщення був поліцейський, бо, як правило, ці всі поліцейські повинні мати бодікамери. Звичайно, що у всіх тих напрямках, в яких ми зараз працюємо, нам недостатньо бодікамер, які в нас є в наявності. Національна поліція, ми зробили заявку, нам обіцяє їх ще докупити. Тому що бодікамера – це є запорука того, що ні поліцейського не будуть звинувачувати в перевищенні своїх службових повноважень і поліцейський дещо буде обмежений, бо він буде розуміти, що ведеться постійне відеоспостереження його дій – що він сказав, що він зробив, як він то зробив.

Я знаю, що існує дуже багато скарг. За 25 рік 97 кримінальних проваджень ми внесли. Взагалі 254, якщо не помиляюся, скарги надійшло на працівників ТЦК та СП. Скарги, причому різноманітні, від незаконного затримання, незаконного утримування в своїх приміщеннях, плюс побиття. Оці скарги такого однотипного характеру. 97 кримінальних проваджень ми внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Низку кримінальних проваджень ми направили вже навіть до суду по відношенню до ТЦК-шників.

Найпоказовішим, звичайно, було побиття вчителя історії. Інші випадки не показові, але вони також є, ми направляємо їх до суду.

Але не треба забувати, що є скарги на ТЦК, але ж є і заяви від самих представників ТЦК та СП, коли на них здійснюють напади. У нас 47, по-моєму, таких проваджень. У нас навіть є замахи на вбивство працівників ТЦК. Тут же ж, ну, складно сказати, хто правий.

Тому що з своєї сторони кожен другий молодий чоловік, його зупиняє група оповіщення. Що він першим ділом робить?

Тікає.

– Тікає.

Таке ставлення населення до працівників ТЦК, на мою думку, зумовлене численними порушеннями закону з їхнього боку. Саме тому цивільні дуже злі на це все. Дійсно, така поширена в нас проблема.

– А як бути з тим обов’язком, що вони ухилянти та порушують мобілізаційне законодавство?

Це безперечно, але я думаю, що ось ця злоба, яка є серед населення, це в першу чергу через порушення прав громадян у ТЦК. Коли насильно затягують в автівку тощо.

– Ми завжди говоримо про права, тільки завжди забуваємо про свої обов’язки.

Тут я також з вами згодна. Це має місце бути, тому це дійсно дуже складна ситуація і поширена проблема.

– Я б не хотів, щоб Національна поліція була залучена до цих процесів, але закон є закон, ми є орган виконавчої влади, нам прописано в законі України про Національну поліцію, що ми зобов’язані і маємо право, в статті 32 так прописано, що маємо право перевіряти військово-облікові документи у осіб віком від 18 до 60 років.

Кодекс України надає нам право затримувати в адміністративному порядку осіб, які порушили або вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210 прим. Це якраз порушення мобілізаційного законодавства. І в нас є такі випадки, як правило, коли поліцейські присутні у групах оповіщення, вони знають, що якщо особа затримується, він є ухілянтом, він повинен скласти протокол про адміністративне затримання. У нас є такий протокол, ми це все фіксуємо, потім відносно цього правопорушника складається протокол про адміністративне правопорушення.

Жодного затримання, ми робили звірку з ТЦК та СП обласного рівня, у нас немає, щоб було адміністративне затримання і не було адміністративного протоколу. Тобто завжди є наслідок.

Якщо у нас поліцейський затримає, а не буде складений адміністративний протокол, то у поліцейського може вважатися незаконне затримання. У нас є скарги і на поліцейських, які порушують права громадян під час проведення мобілізації. За 2025 рік ми трьох поліцейських звільнили.

Саме через це?

– Саме через скарги на порушення прав громадян. У відношенні ряду поліцейських ми направили матеріали до Державного бюро розслідувань, щоб вони надали правову оцінку діям.

Тобто були реальні покарання поліцейським, які перевищували свої повноваження?

– Так, звичайно. Тільки ми розбираємося в кожному випадку по діям кожного поліцейського.

Якщо під час спільних дій ТЦК і поліції порушуються права людини, хто несе за це відповідальність?

– Поліцейський є службовою особою. Якщо він порушує процедурні моменти, він несе дисциплінарну відповідальність. Зобов’язаний був скласти адміністративний протокол про адміністративне затримання, він його не склав. Це процедурний момент. Він за це отримує відповідне дисциплінарне стягнення. Якщо він під час затримання завдав тілесних ушкоджень, перевищив свої повноваження, звичайно, і стаття 365 – це зловживання або перевищення своїх службових повноважень. Правову оцінку діям поліцейського дає виключно ДБР. Ми, коли проводимо службове розслідування, завжди матеріали скеровуємо до ДБР, адже це не наша прерогатива, ми є спеціальними суб’єктами і відносно нас повинне займатися Державне бюро розслідування.

Що стосується військовослужбовців, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, вони теж наділені певними владними повноваженнями. У залежності від того, відносно кого ними здійснюється правопорушення, законодавець визначив їм ряд кримінальних статей, які регулюють ці правові відносини. Це може бути ст. 426 прим Кримінального кодексу, це насильство військовослужбовця щодо інших. Якщо це призовники, то відповідно 426-та.

Якщо ми говоримо про дії, які на вулиці, вони не є спеціальними суб’єктами по цих злочинах, які вони вчинять. Тому ми йдемо по ст. 125 ККУ – умисне спричинення легких тілесних ушкоджень. Ми йдемо через призму хуліганства інколи, коли були випадки, що у нас працівники ТЦК застосовували зброю, стріляли в повітря, стріляли в громадських місцях. Ми йдемо через призму ч. 4 ст. 296. Тобто це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що вчене особливу зухвалістю з використанням предмету, спеціально заготовленого або спеціально прилаштованого для вчинення цього хуліганства.

Якщо ми говоримо про обмеження прав і свобод, ми можемо йти через ст. 146 КК України. Це викрадення людини або насильницьке утримання. У нас в цьому році є випадок по Люботинській територіальній громаді. Трьом особам пред’явлена підозра. Саме за статтею 146. Це представники ТЦК та СП. Вони теж вчинили це кримінальне правопорушення і їм надано було оцінку в рамках кримінального провадження.

Що має зробити звичайна людина в перші хвилини, якщо вважає, що або дії поліції, або дії ТЦК були незаконними?

– У першу чергу це телефонний дзвінок на “102”. Телефонні дзвінки на 102 у нас фіксуються в системі. Це номер телефону, з якого телефонують, особа представляється, ми фіксуємо анкетні дані цієї особи. І особа в першу чергу говорить те, що, на її думку, є порушенням прав. Воно все фіксується в нашій системі. Потім ми будемо перевіряти, чи дійсно це мало місце, чи особа умисно в такий спосіб намагалася уникнути можливого адміністративного затримання чи доставки до ТЦК та СП з метою подальшої мобілізації.

У нас є випадки, коли ми затримуємо порушників. У нас був затриманий чоловік, який був в розшуку за крадіжку. Його оформили на одній станції метрополітену. Оформили документи, оформили протокол затримання, викликали адвоката. Адвокат прийшов, ознайомився з підставами затримання, погодився, що у нас є підстави для затримання. Каже, що моя робота закінчена, я пересвідчився в законності затримання, доставляєте його до підрозділу з метою подальшого поміщення до ізолятора тимчасового тримання.

Поліцейські виходять на вулицю, він починає кричати, що його намагаються мобілізувати. На цьому фоні йде тригерний момент для населення. Підприємці з “Барабашова” збігаються, починають відштовхувати поліцейських. Їм пробують пояснити, вже ніхто, звичайно, нікого не чує. Зібралося десь близько 18 осіб.

І затриманий скористався цією метушнею – і втік. Ми його потім знайшли тільки через 5-6 днів. Але за рахунок того, що всі ці дії людей були активними, я знаю, що 6 осіб отримали підозру про умисне перешкоджання правоохоронним органам. У відношенні, по-моєму, 3-4 були складені адміністративні матеріали за статтею “Публічні заклики до невиконання законних вимог працівників правоохоронного органу”.

Яким ви бачите Харків, в першу чергу, з точки зору безпеки після перемоги?

– Не секрет, що людський фактор присутній завжди. Навіть ті поліцейські, які стоять на блокпостах, вони інколи можуть знайомого відпустити, якщо він навіть в розшуку знаходиться. Ми намагаємося ці процеси постійно відслідковувати для того, щоб не допускати таких можливостей. Єдиний, хто не має ризиків на людський фактор, не може переключитися на людський фактор, це машина.

Мені здається, що нам треба рухатись, і в принципі Національна поліція вже рухається в цьому напрямку, максимальна цифровізація усіх процесів, які відбуваються в регіоні, в місті.

Ми зараз, до речі, протягом 2025-го і ще зараз, у 2026 році, доставляємо певні фоторамки на основних в’їздах в наш регіон. Якщо ви їхали в Київ, ви бачили перед Полтавою, по-моєму, перед Борисполем стоять фоторамки, які блимають одразу. Хочу сказати, що я бачив результати цих фото: там навіть видно, якщо правильний ракурс вибраний, хто сидить позаду, не тільки водій і пасажир.

Це прийнятна превентивна функція, яка повинна бути в кожного правоохоронного органу, тому що ми повинні відслідковувати, хто приїжджає, хто виїжджає, адже знову ж таки вернемося до “гастролерів”. Як тільки воєнний час буде закінчено, звичайно, що всі “гастролери”, злочинці, будуть намагатися приїхати в Харківський регіон і поцупити у тих, хто повернеться з грішми і почне там бізнес вести. Нам треба ці процеси відслідковувати.

Другим серйозним аспектом є те, що треба розбудовувати цифровізацію і систему “Безпечне місто”. Я знаю регіони, які пішли ще далі. У Вінницькій області, Немирів, поставили таку цифрову систему, яка реагує навіть на дим. Камера крутиться 360 градусів, якщо вона десь побачила дим, вона зразу сигналізує, робиться автоматично виклик на пожежну службу.

Якщо ще ніхто не встиг відреагувати, то вже комп’ютер дав повідомлення. Теж там є такий алгоритм, коли людина, гуляючи по парку, впала і не рухається. Камера теж це фіксує, вона дає повідомлення на 103, приїжджає “швидка”. Це цифрові процеси, за якими майбутнє. На поліцейські автомобілі також почепили камери, які в реальному часі відслідковують всі номери. Якщо номери в розшуки, вони автоматично дають сигнал на автомобіль. І фактично воно працює.

Звичайно, для цього потрібні кошти. Наші громади, я їх прекрасно розумію, зараз всі кошти акумулюють на військових для того, щоб підтримати обороноздатність нашої держави. І це правильно.

У процесі відбудови ми як Нацполіція будемо просити розвивати саме ці системи. Чому? тому що за ними майбутнє, так живе весь світ. У Лондоні на сьогоднішній день просто не пам’ятаю, яка там кількість камер на квадратний кілометр, там дуже багато. Ми, напевно, по всій Україні стільки не маємо, скільки в одному Лондоні. І весь світ так живе, і це норма. Люди, які їздили в Америку, відмічають, що за камерами майбутнє.

Читайте також: Архітектор Віктор Дворніков: на Харківщині пошкоджено понад 750 об’єктів культурної спадщини