Зірка на екрані: життя не таке просте

Анастасія Пустовіт – зірка українських серіалів “Тиха Нава”, “Повернення” та “Перші ластівки”. Але за яскравим образом ховається виснажлива боротьба із стереотипами, критикою і особистими демонами.

Про кризу українського кіно, відповідальність перед суспільством та особисті переживання — у великому інтерв’ю Анастасії Пустовіт.

Основні моменти з інтерв’ю:

• Тричі не вступала до театрального вишу через критику зовнішності.
• Відверто говорить про сучасне українське кіно та вплив “м’якої пропаганди”.
• Після роздумів про самогубство знайшла допомогу у психіатричній лікарні.
• Бажає простого життя з коханим та великою родиною.

Детальніше дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

Вибір професії під тиском

— Давайте поговоримо про ваш акторський шлях, але все починається з дитинства. Чи серйозно ви розглядали кар’єру співачки?

— Це було насправді серйозно. Я навчалася грати на бандурі, виступала у шкільному ансамблі й навіть їздила за кордон. Це було неабияке захоплення!

Звісно, тоді я шукала себе, зрозуміти, ким хочу стати.

Складні стосунки з батьком

— Ваш батько мріяв, щоб ви стали юристкою. Як ви вирішили стати акторкою?

— Мій батько був міліціонером і, звичайно, хотів, щоб я вибрала “безпечну” професію. Я ж завжди відчувала поклик до театру, хоч і тричі не вступала через високу конкуренцію та критику. Сказали, що я недостатньо “героїня”.

Але це тільки підштовхнуло мене до дії. Я знала, що колись доведу всім, що можу!

Критика українського кіно

— Що ви думаєте про сучасний стан українського кіно?

— На жаль, воно рухається в неправильному напрямку. Багато комедій, які не несуть змісту, засилля блогерів… Це не те, чого потребують глядачі. Нам потрібно говорити про важливі речі і створювати якісний культурний продукт!

Не вистачає поглибленого аналізу — ми повинні розуміти, про що насправді хоче говорити українське кіно.

Війна та її наслідки

— Яка роль війни у вашому житті та творчості?

— Я відчуваю велику відповідальність. Із початку війни було багато пропозицій зніматися у фільмах про війну, але я просто не могла. Не могла говорити про це, не розуміла, як передати той біль.

Депресія та боротьба з нею

— Ви відкрито говорили про депресію. Коли ви зрозуміли, що вам потрібна допомога?

— Я зрозуміла це, коли почала думати про самогубство. Це було страшно. Я зрозуміла, що мені потрібна допомога, і потрапила в лікарню. Насправді, це було найкраще, що я могла зробити для себе.

Психотерапія та підтримка

— Як проходив процес лікування?

— Моїм ліками стали не лише медичні препарати, а й підтримка колег і близьких. Я зрозуміла, що важливо говорити про свої переживання.

Депресія спотворює уявлення про реальність, але підтримка — це те, що допомогло мені повернутися до життя.

Почуття провини та особисте щастя

— Ви не відчуваєте провини за те, що не мобілізувалися?

— Так, я постійно відчуваю цю провину, зокрема, через свого хлопця, який служить. Це важко — постійно думати про те, що можу зробити більше.

Мрії про майбутнє

— Чого ви насправді хочете у майбутньому?

— Просте життя, як у селі, велика родина, собаки і коти — це те, про що я мрію. Хочу пройти через досвід батьківства разом з коханим! Це важливо для мене.