Більше семисот убитих дітей, понад дві тисячі сімсот поранених, майже двадцять тисяч депортованих – жоден регіон України не залишився осторонь. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець в інтерв’ю для Укрінформу розповів про масштаби злочинів Росії проти українських дітей, а також про те, чому «глибоке занепокоєння» міжнародної спільноти не змушує агресора зупинитися. Він також закликав до невідкладних дій.

Шокуючі цифри

– Які дані щодо депортованих і загиблих українських дітей ви можете надати станом на травень-червень 2026 року?

– Точної інформації немає, оскільки російська сторона не надає статистики, а Україна не має доступу до окупованих територій. Однак я можу назвати кілька ключових цифр:

• Понад один мільйон шістсот тисяч дітей проживало на захоплених територіях ще з 2014 року.
• Сімсот сорок дві тисячі дітей були примусово переміщені до Росії між лютим та груднем 2022 року.
• Дев’ятнадцять тисяч п’ятсот сорок шість – це кількість дітей, які вдалося верифікувати, а реальна ситуація, ймовірно, набагато складніша.
• Дві тисячі двісті дванадцять – дітей, яких вдалося повернути назад з допомогою міжнародних партнерів.

Щодо загиблих та поранених – дані свідчать про більш як сімсот загиблих і понад дві тисячі сімсот поранених дітей на контрольованих українських територіях.

Маріуполь: трагедія масштабу

– Наскільки реальні цифри можуть відрізнятися від офіційних – наприклад, щодо Маріуполя?

– Маріуполь – це окрема трагедія. Згідно з верифікованими даними, більше сорока тисяч цивільних були вбиті, серед них – не менше ста дітей. Але про такі цифри важко говорити публічно, адже для цього потрібні докази, свідчення та свіжі дані.

Я спілкувався з людиною, яка була в драматичному театрі за день до його бомбардування, де, за словами очевидця, було близько трьох з половиною тисяч людей, переважно жінок і дітей. Вижив лише той, хто перебував у підвалі, адже на першому поверсі загинули тисячі.

Тактика агресора: жоден регіон не залишився осторонь

– Чи є в Україні хотя б один регіон, де не постраждали діти?

– Ні, жодного. Навіть у Львові, де трагічно загинуло ціле сімейство – мама і троє дітей, а вижив тільки батько. Ми збираємо дані про загиблих і постраждалих, включаючи жертв насильства. На даний момент верифіковано двадцять чотири дитини, які зазнали сексуального насильства з боку російських солдатів.

Системна зміна ідентичності дітей

– Як Росія змінила свою тактику в поводженні з українськими дітьми?

– Росія готувалася до цього заздалегідь. Організація «Юна армія», яка є елементом мілітаризації дітей, виникла ще у 2013 році. А вже навесні 2014 року перша перевірена депортація української дитини відбулася, коли сім’я з РФ приїхала до Криму і забрала дитину з інтернату.

З початком широкомасштабної агресії масштаби депортацій зросли значно. Наразі дітей примусово переводять на російську мову, змінюють їхню ідентичність, документацію та освітні стандарти. Все це відбувається з цілеспрямованою метою заперечити існування України.

Міжнародний тиск – чи достатньо ефективний?

– Чи достатня міжнародна реакція на злочини Росії проти дітей?

– Відповідь – точно недостатня. Якби тиск був ефективним, злочини б не продовжувалися. Міжнародні організації документують та опубліковують звіти, але багато залишаються лише «глибоко занепокоєними». Необхідно подбати про те, щоб міжнародне гуманітарне право стало обов’язковим для країн агресорів.

Я пропоную ініціювати створення п’ятої Женевської конвенції, яка б передбачала автоматичне припинення будь-яких відносин із країною-агресором у разі виявлення злочинів проти дітей.

Що потрібно робити далі?

– По-перше, потрібно продовжувати і розширювати зусилля щодо повернення дітей шляхом залучення ефективних партнерів. Завдяки зусиллям Катара вдалося повернути вісімдесят три дитини, а завдяки Меланії Трамп – ще двадцять шість.

– По-друге, Україні необхідно ініціювати створення спеціального трибуналу в Гаазі, щоб справи з депортацією дітей мали своє юридичне відображення.

– І звісно, Україні необхідно зайнятися фіксацією всіх загиблих та постраждалих, відкриваючи кримінальні справи і збираючи докази. На жаль, ми ще не маємо чіткої легальної дефініції, хто є постраждалим від агресії.

Христя Равлюк

Фото: Ольга Якимович / Укрінформ

Повну відеоверсію інтерв’ю «Є розмова» дивіться на YouTube-каналі Укрінформу