У рамках Тижня дизайну-2026 у Мілані італійський бренд Miu Miu організував Літературний клуб під назвою «Політика бажання», присвячений дослідженню теми сексуальності. Про це повідомляється на офіційному сайті бренду.
З 22 по 24 квітня культурний простір Circolo Filologico у Мілані перетворився на читальню, де відвідувачі мали змогу зануритися у вивчення теми «Політика бажання» через низку лекцій та тематичних бесід. Цей захід, організований Miu Miu вже втретє, зосереджував обговорення на питаннях сексуальності, згоди та бажання у форматі живого діалогу з представниками сучасної літератури.
Програма літературного клубу включала:
– обговорення романів «Пам’ять дівчини» (A Girl’s Story, 2016) Анні Ерно та «Зміни: історія кохання» (Changes: A Love Story, 1991) Ами Ата Айду;
– панельні дискусії за мотивами творів;
– живі музичні виступи;
– читання прози та поезії.
Кураторкою серії лекцій стала Ольга Кампофреда — письменниця, дослідниця італійської культури, мови та літератури, яка працювала над проєктом у співпраці з феміністичною філософинею Розі Брайдотті. Серед запрошених спікерів була і Кетрін Енджел, авторка книги «Завтра секс знову буде гарним: жінки та бажання в епоху згоди» (Tomorrow Sex Will Be Good Again: Women and Desire in the Age of Consent, 2021). Її дослідження присвячені сексуальності в контексті сучасного суспільства.
Письменниця наголосила на важливості чіткого та впевненого висловлення власних бажань, навіть в умовах сучасного світу, який через численні обмеження та загальний неспокій не завжди сприяє еротичності. Як зазначає видання Wallpaper, після руху #MeToo концепція згоди набула критичної ваги, проте Енджел висловлює стурбованість через риторику, яка перекладає відповідальність за сексуальне самоствердження переважно на жінок, розглядаючи це як спосіб їхньої безпеки.
Від заснування у 2024 році Літературний клуб Miu Miu став майданчиком для дискусій з феміністичних питань, опрацьованих через літературну призму. Попередні концепції заходів були сфокусовані на темах жіночої освіти та творчості, а формат традиційно базувався на творчості вибраних жінок-письменниць.
Про Аму Ата Айду:
– Один із найгостріших голосів африканської літератури, що присвятив творчість руйнуванню складних парадоксів сучасної жінки.
– Починала літературний шлях в Університеті Гани.
– Використовувала усну спадщину у своєму експериментальному романі «Наша сестра Кіллджой» (Our Sister Killjoy, 1966) та збірці оповідань «Тут немає солодкості» (No Sweetness Here, 1970) для критичного аналізу соціальних явищ.
– Відкидала думку, що західна освіта є основним чинником емансипації африканських жінок, наголошуючи, що вона часто нав’язує нові обмеження.
– У своїй творчості висвітлювала експлуатацію жінок, змушених протистояти викликам війни та безробіття в умовах, які ігнорували їхню свободу.
– У 1980-х роках обіймала посаду міністерки освіти Гани.
– Після періоду літературного мовчання випустила збірку поезій «Хтось розмовляє з колись» (Someone Talking to Sometime, 1985) та отримала міжнародне визнання за роман «Зміни: історія кохання» (Changes: A Love Story, 1991), який був удостоєний Премії Співдружності.
– Протягом кар’єри викладала у різних навчальних закладах — від Кейп-Кост до Стенфорда.
– До смерті у 2023 році активно підтримувала, щоб голоси африканських жінок залишалися у центрі світового літературного дискурсу.
Про Анні Ерно:
– Народилася 1940 року в Нормандії та понад 50 років досліджує тему особистої пам’яті й соціальної історії.
– Ранні роки творчості відзначені подіями, описаними пізніше у романі «Пам’ять дівчини» (A Girl’s Story, 2016).
– Відмовилась від викладацької кар’єри на користь літератури, здобувши ступінь у Руані.
– Розробила власний стиль écriture plate — позбавлену сентиментальності прозу, що дозволяє комунікувати з читачем без зайвих емоційних забарвлень.
– Літературний дебют відбувся у 1974 році з романом «Очищена» (Cleaned Out), в якому розповідала про власний нелегальний аборт 1964 року.
– Значне визнання здобула завдяки роману «Чоловіче місце» (A Man’s Place, 1983), портрету життя та смерті батька, що приніс їй Премію Ренодо.
– З 1977 року живе у місті Сержі-Понтуаз, продовжуючи подолання мовчання навколо жіночого досвіду.
– У 2008 році опублікувала документальну книгу «Роки» (The Years), де переплела особисту історію з понад шістьма десятиліттями французької колективної пам’яті, що принесло їй міжнародне визнання та потрапляння до короткого списку Міжнародної Букерівської премії.
– У 2022 році удостоєна Нобелівської премії з літератури за клінічну гостроту, з якою розкриває коріння особистої пам’яті.
—
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, а також переглядайте наші відеоматеріали на YouTube.
Поділіться своєю історією з редакцією «Суспільне Культура». Зв’язатися з нами можна через соціальні мережі або на електронну адресу: [email protected]
